Анатолій Хромов. Фото: фейсбук-сторінка Anatolii Khromov
"Архіви тримаються на трьох китах"
Яка найважливіша функція архівної справи?
Усе визначено законодавством. Архіви тримаються на трьох китах. Перша функція ― формування колекції, тобто комплектування архівів новими документами. Це дуже важлива частина, бо ми для наступних поколінь маємо зібрати історичні відомості, які допоможуть зрозуміти, як ми жили, зокрема, під час війни. Друга функція ― це облік і збереження. Ворог намагається воювати не лише проти армії, але й проти населення та нашої історичної пам’яті. І архіви тут є ключовими інституціями, які зберігають пам’ять. Третя функція, більш відома, це використання архівної інформації. Сюди входить оцифрування, оприлюднення нашого архівного надбання, підготовка виставкових та публікаційних проєктів. Тут ми співпрацюємо з багатьма інституціями.
450 найважливіших документів з англійськими анотаціями відтепер доступні для європейського середовища
А як архівісти святкують своє професійне свято?
Українські архівісти мають 24 грудня ― День працівників архівних установ України. А 9 червня ― це Всесвітній день архіваріусів та Міжнародний день архівів. Святкують його по всьому світу. Є така міжнародна рада архівів, це професійне об’єднання, яке запроваджує міжнародні тижні архівів. Гасло цьогорічного тижня: "Доступні архіви ― доступні для кожного". Якраз завтра ми презентуємо одне із наших досягнень, коли на порталі "Архіви Європи" буде представлено весь комплекс унікальних документів Національного архівного фонду. В Україні насправді величезна кількість документів ― близько 100 млн окремих справ зберігається у нашій розгалуженій системі, серед них ― 450 найважливіших історично цінних документів. Усі вони з англійськими анотаціями відтепер доступні для європейського середовища. В умовах заперечення російською пропагандою існування українського народу чи державності розвінчувати ці міфи безпосередньо документальною спадщиною ― вкрай важливо.
У 2014 році Україна втратила 8-9% Національного архівного фонду, а в 2022-му ― на рівні 0,3%
Що змінилось у роботі архівів з початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну?
Російська агресія триває з 2014 року, тож перші суттєві втрати модерного часу ― це коли Росія пограбувала архіви у Криму, Донецьку та Луганську. Саме у 2014 році сталися найбільші втрати. З урахуванням цього негативного досвіду, втрати у 2022 році є меншими. У 2014 році Україна втратила 8-9% Національного архівного фонду, а 2022 року ми зафіксували втрати на рівні 0,3%. Потенційно ця цифра може зрости до 1,5%. Із негативних кейсів варто згадати архів управління СБУ, де були справи про репресованих у Чернігові. Управління згоріло, а там було близько 13 тисяч справ. Крім того, сталося пограбування під час тимчасової окупації Державного архіву Херсонської області. І маємо десятки випадків, коли були пошкоджені документи внаслідок ракетних і дронових обстрілів. Якщо порівняти з континентальною Другою світовою війною, то втрати є мінімальними, але ризики продовжуються, на жаль.
"Релокація колекцій та глобальне оцифрування"
Архіви постраждали менше за інші заклади культури, скажімо, музеї чи бібліотеки. Ми вживаємо різних заходів та засобів, і не всі є публічними. Постійно проводиться релокація окремих колекцій із наближених до фронту територій у безпечніші місця. І наш великий метод ― це глобальне оцифрування українських архівів. Звісно, це не вбереже оригінал від втрати, але це збереже архівну інформацію. Ми навіть легалізували наші цифрові копії, щоб можна було легально користуватися документами, якщо втрачено оригінал.
"У партнерів є повне розуміння, що українські архіви є частиною всесвітньої культурної спадщини"
Що на сьогодні є найскладнішим у роботі архівів, віддалених від лінії фронту?
Ми намагаємося працювати, як і до війни. Але зараз долучаються нові виклики. Війна, окрім усього іншого, це ще й складна економічна ситуація, тому фінансування з боку держави падає. Відтак архівісти мають бути проактивними, адже величезну кількість потреб ми покриваємо за рахунок міжнародної співпраці ― це обладнання, реставраційні матеріали, пряма фінансова допомога. У наших партнерів є повне розуміння того, що українські архіви є частиною всесвітньої культурної спадщини, і питання збереження наших архівів ― це проблема не лише українців, а й інших народів і країн, що мали певні національні спільноти на території України.
"Під кожний приїзд міжнародної делегації команда наших архівістів готує історію дипломатичних відносин"
Останнім часом міністр закордонних справ Андрій Сибіга пише про окрему дипломатію документів. Наприклад, представникам Туреччини він показував документи часів налагодження дипломатичних взаємин. Хто у нас займається такою великокаліберною архівістикою?
Безпосередньо ми й займаємось, і не завжди публічно. Якщо говорити про МЗС, то Державна архівна служба дуже тісно співпрацює з міністерством, особливо в часи нинішнього міністра. Під кожний приїзд міжнародної делегації команда наших архівістів готує історію дипломатичних відносин між представленими країнами. Це дуже важливо, тому що підкреслює тяглість нашої історії та співпраці. Я іноді також беру участь і пояснюю міністрам суть документів, які ми презентуємо. Це добра нагода поговорити з міністром або послом на тему взаємодії та співпраці української архівної служби та архівної служби певної країни. За останні роки ми одержали підтримки більше, ніж всі архіви отримували за всю історію. До речі, за часів попереднього міністра закордонних справ ми дуже добре попрацювали з генеалогією Ентоні Блінкена, який має коріння в Україні, і міністр Кулеба презентував напрацювання українських архівістів, що також посилило взаємодію між нашими країнами. Це лише один із випадків, які я можу розповісти, бо він стосується вже колишніх посадовців. Тож українські архіви є важливою частиною української дипломатії, особливо під час війни. На сайті МЗС є архів української дипломатії, це наш спільний проєкт ― підбірка архівних документів з історії дипломатії. Наскільки я розумію, наш сучасний міністр закордонних справ хоче взяти коріння української дипломатії та використовувати його в сучасному періоді.
.jpg)
Принтскрін із сайту МЗС України. Дипломатичний еАрхів
"Законодавчо закріпити за Державною архівною службою функцію координаційного центру з документування подій війни"
Нещодавно був такий випадок, коли крутий родинний документ знайшли на смітнику. Теоретично, родина могла би принести його в музей, бібліотеку чи районний архів, але цю історичну реліквію підібрав випадково музейник. Що робити, аби такого не відбувалось?
Найкраще місце для документів ― це архів, а не бібліотека чи музей. Саме в архіві забезпечені умови доступу до документа. Важливо розуміти, що зберегти все ― це утопія. Масив у наших сховищах є еклектикою, різнобарв’ям шматочків, які крізь війни та інші виклики дожили до наших днів. Проте зараз готуються законодавчі зміни, щоб закріпити за Державною архівною службою функцію координаційного центру, який займається методичною допомогою у сфері документування подій війни. Адже зараз є величезна кількість проєктів, причому громадських, а не державних, які мають сотні тисяч інформаційних ресурсів про події війни. І ми бачимо ризики, що на тлі згортання ґрантової підтримки усе це може бути втрачено. Відтак наша функція як Державної архівної служби ― допомогти принаймні донести громадським організаціям інформацію про те, що вони можуть передати ці матеріали державі. Це додаткова функція, яку ми під час війни на себе візьмемо.
.jpg)
Процес оцифрування документів. Фото: фейсбук-сторінка Anatolii Khromov
"Цьогоріч можемо бути на першому місці у світі за темпами оцифрування"
Скільки на сьогодні оцифровано документів і де зберігаються паперові оригінали?
Якщо говорити про загальний обсяг оцифрування, то це достатньо мало ― ми наближаємось до 4% від нашого величезного масиву. Якщо говорити про швидкість оцифрування, то ми ― світові лідери, на другому місці точно. І цьогоріч можемо бути на першому місці у світі за темпами оцифрування. Щодо оригіналів, то після оцифрування вони повертаються у сховища, де має бути відповідний режим температури і вологи. До речі, за належних умов паперові документи мають зберігатися 500 років. Але законом визначено, що вони мають зберігатися вічно, тому наша головна функція ― щоб документи нас пережили, як мінімум.
