Фото: Пресслужба IRYN
Я завжди пишу пісні про себе, для себе — це така терапія для мене
Ти презентуєш трек "Що ще я маю зробити?". Його назва звучить як справжній крик душі. Ти пам'ятаєш, коли з'явилися ці слова і ти запитала: "Що ще я маю зробити?"
Так, звісно. Це було, напевно, рік тому, коли я була в такій ситуації, де намагалася змінити себе, підлаштуватися — аби людина нарешті мене полюбила так, як я того хотіла б. І я не знала, що ще я маю зробити. І я просто сказала: "Що ще я маю зробити?". І от якось воно засіло у мене в голові, і я подумала: запишу в нотатки, що колись я з цього зроблю пісню.
А яка це була емоція? Це був розпач, злість чи перший крок до зцілення?
Я думаю, що спочатку це був розпач. Потім — це вже була якась злість, коли ти проживаєш цю емоцію. А вже потім — етап зцілення, коли я вже писала пісню.
Як довго ти жила в цій ілюзії? І що допомогло тобі з неї вийти?
Іноді треба повністю зламатися, зруйнувати себе, щоб зрозуміти, що треба збудувати щось нове всередині — якусь впевненість, самоцінність. Тому що ти бачиш, що так не має бути: когось люблять просто так, просто тому, що вони є. Тобі теж такого хочеться, і ти розумієш, що вже на дні цього відчуття: якоїсь скрути, злості й ображеності до самої себе. Тому воно якось переросло в те, що я маю цінувати й любити себе. Але спочатку, так би мовити, треба було трохи себе "побити".
Це легко сказати, але дуже складно зробити, і зараз ти звучиш так, ніби людина, яка дуже добре це пропрацювала. Що ти робила?
Насправді я ходила до терапевта. І мені дуже допомагали мої друзі, моя сім'я, тому що вони мене якраз-таки люблять просто так, за те, яка я є. Вони мені показали як це, і я зрозуміла, що треба любити себе теж.
Чи ти вже тепер знайшла такі стосунки, де б тебе приймали такою, як ти є і якою ти хочеш?
Якщо романтичні, то ні. Я думаю, що це поки на паузі. А в цілому, люди, які мене оточують, з якими я працюю, — це саме ті стосунки.
У цій пісні куплети звучать ніби приглушена тривога, а приспів — ніби вибух. Як народилася ця структура?
Це те, як насправді відбувається цей процес. Спочатку ти відчуваєш цю тривожність. Я взагалі така трошки тривожна людина, тому я знаю, як воно звучить. Мій дорогий друг і гітарист Юсуф закинув мені демку з цією гітарою, яка була дуже-дуже така дисторшн на розстроєній гітарі, і вона звучала як тривога. І я кажу: "Я хочу, щоб таке звучання було. Воно звучить так, як я почуваюся, так, як це звучить у моїй голові". І це такий процес, коли спочатку ти тривожишся, все наростає, а потім ти просто "вибухаєш". І це або вибух у повну тишу, або вибух у повний крик. І так само це відбувається в приспіві: ти вибухаєш в повний крик, а в кінці стихаєш у якомусь сприйнятті.
Ця пісня — це твоя особиста терапія? Чи ти хочеш, аби слухачі щось зрозуміли з неї?
Я думаю, що це таке "два в одному". Тому що, по-перше, я завжди пишу пісні про себе, для себе — для того, щоб прожити ці емоції. Це така терапія для мене. Але коли вона вже закінчена, я розумію, що дуже багато хто може знайти там щось своє. Тому що навіть цей крик: "Що ще я маю зробити?" — це не лише про якусь романтику та любов, це може бути про все, що завгодно. Це може бути про прийняття тебе суспільством. Зараз, наприклад, Pride Month. Дуже багато людей кажуть: "Що ще я маю зробити, щоб ви зрозуміли, що я не просто оболонка? Я — людина, я всередині, це моя душа". Так само і всі мої друзі, коли жаліються на роботу, кар'єру, де вони зрозуміли, що хочуть своє місце під сонцем, але не отримують його. Тому вони теж кажуть: "Ну що ще я маю зробити, щоб ви зрозуміли, наскільки я крутий?". Це може резонувати по-різному.
У мене завжди більш такі сумні тексти — про життя, про не дуже приємні ситуації, але в дуже світлому оформленні
Ти працювала з Євгеном Івановим з гурту mine, а чому не Badwor7h, з яким ти робила композицію "Голосові"?
Я думаю, що це просто різні жанри, по-перше. По-друге, з Женею ми почали працювати ще над піснею "Слід", яка вийшла у нас з гуртом mine ще в грудні. Я тоді показала демку, ми одразу зійшлися в баченні, і вже тоді "забронювали" собі час наперед, коли він в обох буде, щоб почати працювати над нею.
А як ця музична "хімія" між вами народжувалася?
Дуже легко. Мені здається, Женя — це один з найкращих людей, з якими я могла б працювати. Тому що в нас дуже схожий музичний смак, ми розуміємо одне одного. Кожного разу, коли зустрічалися в нього на студії, ми сиділи й могли годинами розмовляти про якісь тенденції в музиці, про те, що нам подобається. І паралельно просто сміятися, грати з його собакою, спілкуватися з його дружиною. Це вже якісь такі супердружні й теплі стосунки сформувалися.
У цій пісні є ще така фраза: "Я застрягла на орбіті". Уявімо, що ти космонавтка, дійсно полетіла в космос і застрягла на орбіті. Що б прикрасило твою самотність, яку б одну річ ти хотіла взяти з собою в космос?
Мій плейлист. Можливо, якийсь iPod маленький, щоб можна було музику слухати.
Чи отримуєш ти якісь відгуки на пісню "Що ще я маю зробити?"
Так, звісно. Одразу як вийшла пісня, дуже багато людей пишуть, що вони відчувають те ж саме, але по-своєму. Тобто це їхні якісь ситуації. Але перші люди, які казали мені свій фідбек, — це, звісно, мої друзі, яким я кидала послухати наперед, щоб вони оцінили. І я не знаю, як так сталося, але дуже багато хто сказав, що це хітовий потенціал, класна пісня. Один мій знайомий навіть сказав: "Я навіть спочатку не вслухався в текст, настільки мені сподобалась пісня". Це якийсь нонсенс для мене, але…
Чи були якісь відгуки, які тебе особливо зворушили?
Я думаю, що це якраз-таки від мого друга, який дав мені звучання, надіслав гітарку, яка мені сподобалась. Тому що він сказав, що намагався зробити з цього щось своє, намагався написати свою пісню, але те, що зробила я, — я ніби залізла йому в душу і просто дістала всі ці слова та звучання так, як відчував він, коли писав цю гітару.
Ти не тільки музикантка, а ще й графічна дизайнерка. Тобто ти створюєш не лише музику, а й візуал. Якщо говорити про пісню"Що ще я маю зробити?", якою ти її бачиш?
Я її зробила саме так, як бачу. Я зробила її дуже контрастною на фоні звучання, тобто вона така дуже ніжна, яскрава, блискуча — ніби обгортка, в яку ти намагаєшся загорнути себе, аби сподобатись людині. Вона така трішечки фея, така вся легка, приємна, але насправді пісня ж зовсім про інше, тому і візуал, і обкладинку, і саме лірик-відео я зробила такими. А на обкладинці я вирішила зобразити, що ось посередині йдеш ти — ти не розмита, ти в фокусі, ти — це ти. Але поруч тебе ці версії, які намагаються сподобатись людині, але це не є вони, тому вони розмиті й нечіткі, тому що вони намагаються підлаштуватись, і тому вони постійно в русі.
Якщо визначити жанр твоєї музики, це суміш інді-поп, емоційності, R&B, і тут є жіночий досвід. Тобто це не просто якийсь набір слів — тут є сенси й те, на що можна спертися. А як ти визначаєш свою музику?
Я визначаю її як справжню, як таку, що шукає себе. Тому що, наприклад, цей трек — він такий більш інді-поп-панк. До цього це був тільки R&B, ще був інді-поп з mine. Тобто це якийсь такий етап життя, коли хочеться спробувати щось різне. Але разом із тим я відчуваю, і мені зі сторони кажуть, що я за звучанням завжди лишаюсь собою, що це вже такий настільки мій стиль. Я трошки такий бродвей-гік, люблю мюзикли, тому це завжди чутно в моєму вокалі. Я завжди хочу якісь зробити грандіозні фінали, високі ноти, щось покричати. Тому такий справжній пошук себе — Бродвей, музика, мюзикли, інді, R&B — і все в сукупності.
Ця пісня — більше щоденник. Чи це, можливо, маніфест або терапія?
Я думаю, що це більше як терапія. І для себе, і для слухача, тому що мені подобається виносити якісь життєві уроки й у таку позитивну "обгортку" її загорнути. Тому що в мене завжди більш такі сумні якісь тексти. Вони про життя, про не дуже приємні ситуації, але в дуже світлому оформленні.
Мене постійно цікавлять теми рівності та справедливості у світі
Зараз, після релізу, коли ти чуєш цю пісню, наприклад, на радіо, яке в тебе відчуття?
Завжди, коли чую свої пісні, моя душа просто трішечки розривається на частинки, тому що я розумію, що це було щось моє, щось таке, що я ховала в собі, чим я не хотіла б, можливо, ділитись. Але це настільки приємно — що ти доходиш до того стану, коли можеш це все відкрити. І тому щоразу, коли чую, у мене немає відчуття ніби це хтось інший. Але таке є відчуття з піснями, які мені не дуже подобаються (які я випустила чи які хотіла випустити), але з цією — точно ні.
Твої пісні завжди гранично про чесність. А якщо навпаки — яку емоцію ти ніколи б не хотіла впустити у свою музику?
Я думаю, що не можна ставити якісь рамки. Це ж творчість — вона завжди має бути повністю відкритою. Якщо це буде злість, неприємні емоції — ми всі їх відчуваємо, вони теж мають право на існування. Тобто, якщо говорити прямо про почуття й емоції — ні, жодних обмежень, усе має право на існування. Ти маєш розповісти це правильно й зробити це так, щоб, слухач знайшов для себе якийсь урок або підтримку.
А обов'язково треба переживати якісь драматичні історії, накопичувати цей власний досвід, щоб писати?
Насправді у всіх дуже різний підхід. У мене є друзі, які теж пишуть пісні просто про ситуацію, яку вони почули від когось: від своїх друзів, у серіалі чи ще десь. Тому дуже по-різному. Я, наприклад, пишу про себе, але один раз я написала пісню про ситуацію своєї подруги. Тому мені здається, що це дуже такий процес індивідуальний.
Які ще теми тебе цікавлять?
Мене постійно цікавлять теми рівності та справедливості у світі. Це така тема, за яку я постійно борюсь всередині себе й навколо.
А що таке рівність і справедливість у світовому контексті? Як ти це розумієш і чому це так важливо?
Наприклад, учора до мене підійшла моя учениця (я викладаю вокал), і вона спитала мене для свого проєкту, чи стикалася я з нерівністю: чи платили мені менше, ніж чоловікам, чи ставилися до мене якось по-іншому в університеті, чи ставили мені інші оцінки, чи казали мені щось інше. Я на все кажу: "Так-так-так — це було, це було". І я дивлюсь на неї, якій 15 років, і вона ще не так сильно з цим усім стикнулася, і розумію, що так важливо говорити про це, аби цього не було в майбутньому. У мене є молодший брат, і я завжди йому пояснюю, як має бути: що до всіх треба ставитися з повагою, що всі ми — люди, і всі ми рівні. І важко, коли навколо якісь люди або діти кажуть тобі інше або намагаються тебе зробити іншим. Я вважаю, що має бути людина, яка може навести тебе на цей вірний шлях і дати зрозуміти, що ніхто не заслуговує на те, щоб бути побитим, ображеним або забуленим в інстаграмі, тіктоці — взагалі в інтернеті.
Було в тебе таке, що ти хотіла боротися за рівність та справедливість, але впиралася в стіну?
Звісно. Я думаю, що це було більше в житті, тому що в інтернеті впертися в стіну дуже легко. Там у всіх своє бачення, у всіх свої якісь домисли. Якщо згадати ситуацію на кшталт того, з ким я зустрічалась і просто втикалася в стіну — це навіть мої близькі родичі, коли я їм пояснювала, що ЛГБТ — це не хвороба, їх не треба лікувати. А мені доводили, що навпаки, і це були якісь такі просто тупі причини, через які вони намагалися змінити мою думку. У моєму випадку це просто не спрацювало — пояснити нормально, адекватно. І скільки б я не намагалась, іноді люди просто не змінюються. У них є своя думка, іноді вони роблять просто жахливі речі, ти не можеш дати їм пояснення — й, окрім як просто піти далі, не можеш нічого іншого зробити.
Що тобі допомагає не зневірюватись?
Є якийсь внутрішній такий стрижень. Я не можу назвати це якоюсь релігією, бо це більше віра — але віра в себе, тому що вона така безумовна. Ти просто віриш у те, що все колись має бути добре.
Що чекати твоїм шанувальником після цього релізу?
Я збираюся робити нову пісню, вона вже в процесі й дуже швидко робиться. Вона також робиться з Євгенієм Івановим, але я буду там не одна, а зі своєю колегою з Pomitni Аліною Буловіновою. І це буде пісня про самоцінність, про те, як ми можемо застрягти в цьому відчутті — що мене недостатньо, і я, взагалі-то, окей із цим. Іноді я маю все — і нічого водночас.
Коли нам чекати на цю композицію?
Я думаю, що це буде десь липень, а яка дата — не скажу.
Чи можна буде найближчим часом десь тебе почути й побачити?
Поки що мене можна почути у ваших плейлистах на Spotify, на всіх платформах, а також на Радіо Промінь, звісно.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
