Мітингарі у Києві, 22 липня 2025 року. Фото: Суспільне Новини/Дмитро Грінченко
Щоб обмежити мирні зібрання, військові адміністрації повинні ухвалити спецрішення
Право на мирний протест в Україні гарантоване Конституцією. Але в умовах воєнного стану воно може бути обмежене. До якої міри, на вашу думку, воно може бути обмежене?
Це непросте питання. Воно в Україні не дуже чітко відрегульоване. Але більшість людей думає, що мирні зібрання заборонені під час воєнного стану. Насправді, це не так. А процедуру, як це право може бути обмежене, визначає законодавство. Отже, для того, щоб його обмежити, військові адміністрації повинні ухвалити спеціальні рішення, які встановлюють ці обмеження. Відповідно, ці обмеження повинні відповідати Конституції і бути раціональними. Тобто, вони повинні бути пропорційними до тієї загрози, яка існує на території, де можуть проходити ці мирні зібрання.
Отже, якщо це прифронтова область, рівень небезпеки там значно вищий. Але якщо ми говоримо, приміром, про Ужгород, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль, то звичайно ж, тут рівень ризику не такий високий. Відповідно, жорсткі обмеження тут будуть не пропорційними. Тому законодавство нині відсилає вирішення цього питання на місцевий рівень. І на місцевому рівні, якщо я не помиляюся, у нас є рішення в чотирьох областях, де обмежені мирні зібрання. Але на практиці ці рішення не дуже виконуються, і мирні зібрання все одно відбуваються.
Повної заборони на проведення мирних зібрань немає
А про які області йдеться?
Вони якось дуже хаотично визначені: Київська, Тернопільська, Кіровоградська і Черкаська області. До того ж йдеться про самі області, а не про обласні центри. Оскільки в обласних центрах є своя військова адміністрація, і жодна з цих військових адміністрацій не ухвалила рішення про будь-які обмеження. Такі рішення були пов'язані швидше з комендантською годиною, коли вона запроваджувалася. Пам’ятаєте, це була посилена комендантська година в 2022-23 роках. Тоді запроваджували тимчасові заборони. Більше загальних заборон на сьогоднішній день немає. І по суті діє загальний порядок мирних зібрань.
Тобто, приміром, в Умані мирні зібрання заборонені, а в Черкасах, оскільки там окрема ОВА, таких обмежень немає?
Це не заборонено. Це обмежено. Це означає, що як правило, вони заборонені, але за дозволом військових адміністрацій вони можуть відбуватися. Тобто змінений порядок проведення таких мирних зібрань. Потрібно подати повідомлення, відповідно, органи влади повинні обґрунтувати своє рішення, чому можна чи не можна проводити те чи інше зібрання. Наприклад, якщо це буде зібрання біля військової частини, очевидно, що військова адміністрація має повне право його заборонити. Але якщо це мітинг, наприклад, біля підприємства, яке не виплачує своїм співробітникам заробітну плату, заборона такого мітингу буде менш обґрунтованою. Тобто повної заборони в цих областях на проведення мирних зібрань немає.
Протести поколіннями є засобом висловлювання українським народом своєї думки
Попри війну, українці досить активно виходять на протести: мітинги родин полонених бійців "Азову"; акції в різних містах "Гроші на ЗСУ", на яких люди вимагають у місцевої влади перераховувати гроші з місцевих бюджетів на потреби армії тощо. Зараз приєдналися протести за збереження незалежності антикорупційних органів. Чому, на вашу думку, для українців настільки важливе оце фундаментальне право вийти на протести і висловити свою позицію?
Це справді українська традиція. І вона зародилася напевно ще в часи Революції на граніті. Якщо ми подивимося на нашу історію, у нас справді було безліч важливих акцій: протести студентів, акція "Україна без Кучми", Помаранчева революція, так званий "мовний Майдан". І це далеко не повний перелік усіх наших протестів. У нас це фактично вкорінений в покоління засіб висловлювання народом своєї думки. Мене особисто вражає справжній протестний феномен – те, що відбувалося в Херсоні після початку російської окупації, коли впродовж місяця щоденно проходили проукраїнські мітинги. Це відбувалося в 2022 році. Є багато відео з тих акцій. Звісно, згодом вони були придушені, але на початку окупації росіяни реально їх боялися. Вони не знали, як на це реагувати. Тому що до цього росіяни багато наслухалися про Майдан. І ці протести в окупованому Херсоні – це була дуже несподівана реакція місцевих жителів. Я насправді знаю дуже мало таких історичних реакцій, коли окуповують якусь територію, а люди виходять проти військової агресії з мирним протестом.
У Мистецькому арсеналі триває виставка про Херсон. Частина виставки присвячена саме цим протестам. Я вчергове передивлявся ці відео, і вони мене неймовірно захоплюють! Ці люди потім опинилися в окупації, багатьох з них росіяни потім забрали на підвали. Тобто після цих мітингів були і важкі історії. Але загалом цей протест – це дуже унікальне явище. Я думаю, що ми ще обов'язково будемо його досліджувати: хто і як його організовував, і як все відбувалося. І він також показує політичну культуру українців.
Політична культура та рівень демократії українців
Взагалі протести для українців є досить важливим інструментом волевиявлення. Можливо, він не завжди ефективний, але право висловити владі, все що я думаю, для українців справді є дуже важливим. Зараз трохи це перебирають на себе соціальні мережі, і градус напруги виходить туди, але все одно для українців є дуже важливим висловлювання протесту владі. Якщо людині щось не подобається, вона не буде просто сидіти вдома на кухні і з кимось це обговорювати. Вона може вийти і сміливо про це говорити.
Це певна частина української політичної культури, і це свідчить про наш рівень демократії. Питання в тому, що влада, на жаль, не зовсім зрозуміла, що це частина нашої традиції. І що це важливий інструмент демократії. Якщо справді виникає багато мирних зібрань, абсолютно не варто говорити про якусь проплаченість. Варто швидше прислухатися до людей. Бо це значить, що їм наболіло. Вони не будуть виходити просто так. А якщо наболіло, то треба вирішувати суспільну проблему. А не влаштовувати якісь утиски щодо мирних зібрань.
Володимир Яворський. Фото Центру Громадянських свобод
90% мирних зібрань відбувається з приводу певної важливої суспільної проблеми
А як вам аргумент, що російська пропаганда використає ці протести в Україні на свою користь?
Влада завжди боїться мирних зібрань, тому що сприймає їх негативно, мовляв, вони скеровані проти конкретної людини, яка сидить на певній посаді. Влада завжди це сприймає дуже персонально. Вона не може зрозуміти, що, звичайно, бувають виступи проти конкретної людини, але 90% мирних зібрань відбувається з приводу якоїсь суспільної проблеми. Причому, доволі важливої, оскільки люди вирішили не піти десь відпочити, а саме вийти для того, щоб висловити свою позицію. Їх підштовхує щось дуже важливе. І замість того, щоб вирішити цю проблему, розібратися з нею, влада розповідає про те, що цей протест може бути кимось використаний.
Про мітинги щодо незалежності антикорупційних органів теж говорили, що їх може використати Росія, тому що вона постійно порушує питання нібито нелегітимності української влади. Що у нас, мовляв, нема демократії. Але насправді ці протести свідчать саме про демократію. До народу дослухаються. І це теж є свідчення демократії. Зрілість демократичного суспільства в тому, що такі зібрання можуть в принципі відбуватися. В Росії такі зібрання багато років заборонені і не можуть відбуватися взагалі. Вони зникли як явище. Навіть одиночні пікети зараз дуже жорстко придушуються.
Тест на зрілість українського суспільства
Тому для міжнародної спільноти акції на підтримку антикорупційних органів виявилися тестом на зрілість українського суспільства. Адже ми навіть в умовах війни здатні мирно захищати свою позицію і свої права. Це дуже важливо. Хоча влада й сприймає ці зібрання якось дуже по-радянському. Для неї мирний протест – це щось дуже погане. І це дуже совковий підхід – приховувати якісь погані речі, а показувати все тільки хороше. Так і з'являється цензура на телебаченні тощо. Але насправді мирні зібрання – це відображення тієї реальності, яка є. Якщо ви від неї ховаєтеся і мітинги називаєте проплаченими, ви просто відкладаєте на потім проблему, яка буде тільки збільшуватися.
Наприклад, Майданів можна було б уникнути, якби влада в певний момент не пішла на загострення з суспільством, а пішла слухати людей і робити те, що люди кажуть. Але коли влада цього не робить, виникає ще більша конфронтація. І люди виходять на вулиці говорити про те, що наболіло. Тому придушувати протести і загалом негативно ставитися до мирних зібрань – це як ображатися на симптоми якоїсь хвороби. В цьому немає жодного сенсу. Тому для західних суспільств мирні зібрання – це абсолютно буденні речі. Там в один день може відбуватися дуже багато різних зібрань. Україна зараз зберігає дві досить сильні позиці. По-перше, багато мирних зібрань відбуваються навіть під час війни. За нашими оцінками, в обласних центрах відбувається приблизно 1000 мирних зібрань за рік. У Києві ще більше. А другий важливий момент полягає в тому, що на ці мирні зібрання приходить дуже багато людей. У нас вони доволі масові. Якщо в західних суспільствах переважно це невеликі акції, приблизно на сотню людей, то у нас вони значно більш масовіші. До них потрібно поставитися, звісно, не як до буденності, але як до важливого прояву комунікації суспільства з владою.
"Якщо скупчення людей є потенційною небезпекою, потрібно закривати всі скупчення людей"
Також влада говорить, що велике скупчення людей – це зручне місце для російських провокацій. Як правильно визначити межу між правом людини висловити свою позицію і правом влади обмежити зібрання в цілях безпеки, аби ці люди потенційно не постраждали?
За такою логікою потрібно вводити всі обмеження, які були при карантині. Не повинні працювати кав'ярні, не повинні відбуватися концерти, закриваємо всі торгові центри тощо. Уникаємо будь-якого скупчення людей. Якщо ми говоримо про те, що скупчення людей – це потенційна небезпека, тоді потрібно закривати всі скупчення людей. А говорити про те, що зібрання з політичним підтекстом привертають більшу увагу, абсолютно безпідставно. Рівень привернення уваги однаковий, тому що в будь-якому випадку йдеться про скупчення людей. Тому в цьому я не бачу логіки і великих підстав.
Ризик небезпеки під час війни завжди буде більший, ніж без війни. Нещодавні акції на підтримку НАБУ і САП, наприклад, відбувалися в Дніпропетровській області, куди за останні два дні було дуже багато прильотів. Але люди все одно подали заявку на проведення акції. Військова адміністрація написала їм у відповідь, що проводити ці мирні зібрання не бажано. Вони не написали, що заборонено, а написали, що не бажано. Люди довго думали, але все одно вийшли. Їх було небагато, вони побули на площі лише дві години, але влада їх не розганяла.
Можна на вході встановити металодетектори
Тобто навіть там невелику мирну акцію можна провести, адже рівень небезпеки там буде пропорційний зібранню у великому торговому центрі, на концерті чи в кінотеатрі великого міста. Тобто з точки зору скупчення людей є значно "ефективніші" місця, адже там збирається значно більше людей. Тому критерій скупченості не може бути один. Потрібно все вирішувати в комплексі. Наприклад, якщо влада справді вболіває за безпеку, можна на вході встановити металодетектори. Тоді занести зброю чи вибухові речовини буде значно складніше. Це абсолютно адекватний механізм, і поліція його час від часу застосовує. Наприклад, в червні, коли відбувався Прайд. Всі учасники цього зібрання проходили через металодетектор, в результаті потенційна небезпека і провокації всередині натовпу були мінімізовані. У поліції є пропорційні інструменти, як можна реагувати на ту чи іншу небезпеку.
КОНТЕКСТ
22 липня 2025 року Верховна Рада проголосувала, а Президент України Володимир Зеленський підписав законопроєкт №12414, який суттєво повноваження Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої прокуратури (САП), зазначає Суспільне. Відповідно до ухваленого закону, Генеральний прокурор України отримував прямий контроль над працівниками САП і міг передавати справи НАБУ іншим правоохоронним органам.
Національне антикорупційне бюро України – це правоохоронний орган, створений 2015 року після перемоги Євромайдану. Його створення було умовою фінансової підтримки України Міжнародним валютним фондом, підтримував ініціативу і Євросоюз. За чинним законодавством, якщо корупційний злочин вчинено високопосадовцем, щодо високопосадовця або якщо завдана шкода перевищує 4 мільйони гривень – справу могли розслідувати лише детективи НАБУ.
Спеціальна антикорупційна прокуратура – це підрозділ прокуратури, який наглядає за тим, щоб НАБУ дотримувалась законодавства під час розслідування. Також прокурори САП представляють у судах справи, які розслідує НАБУ.
На тлі критики і протестів у низці міст України Президент Зеленський виніс власний законопроєкт, який повертає повноваження НАБУ та САП повною мірою. У ньому зазначається, що генпрокурор та його заступники не мають права давати вказівки прокурорам САП. У НАБУ та САП підтримали президентський законопроєкт.
У Євросоюзі розглянули законопроєкт 13533 та заявили, що це "довгоочікуваний крок у напрямку відновлення незалежності антикорупційних органів. У Єврокомісії наголошують, що Україна має якнайшвидше ухвалити цей законопроєкт і утриматися від реалізації суперечливих положень.
Верховна Рада розглядатиме законопроєкт 13533 щодо посилення повноважень антикорупційних органів НАБУ та САП першим під час засідання 31 липня. До цього законопроєкту подали 4 альтернативних. Про це повідомляє нардеп Ярослав Железняк, інформує Суспільне.
