Нова культура пам'яті є витвором вільної громади
29 серпня – це День пам'яті захисників і захисниць України, які загинули в боротьбі за Незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Цей день був запроваджений на державному рівні, як відповідь на сучасні виклики війни, а також, як данина пам'яті усім поколінням наших воїнів від козаків до лідерів революції 1917-21 років. І звісно ж – пам'яті сучасних захисників України на війні за Незалежність України, яка триває з 2014 року. Саме 29 серпня світ побачив ницість і підступність російського агресора, коли під Іловайськом українських воїнів нібито випустили з оточення, а зрештою розстріляли. Їх розстрілювали посеред соняшників, які цвіли в цей час. Наші бійці тоді повірили, що у цієї війни можуть бути правила. Соняшник – наш символ сьогодні. Сьогодні була особлива увага до Загальнонаціональної хвилини мовчання о 9:00 ранку. Здається, що все більше і більше людей розуміють, наскільки це важливо і долучаються до цієї миті.
Справді, в Україні потроху вибудовується цей канон пам'яті про загиблих у цій війні. І такі події, як Іловайська трагедія, яка лягла в основу церемоніалу цього дня, і хвилина мовчання, і традиції поховання військових є частинами мозаїки, яка формується зараз під час війни. Частина цих речей є на офіційному рівні, як, наприклад, сьогоднішній день, затверджений указом президента. А є частина речей, утворених, як громадянський ритуал. І хоча є так само указ про хвилину мовчання, далеко не всі міста її дотримуються. Вкрай велику роль у формуванні і поширені цієї традиції відіграють громадські організації, як наприклад, ГО "Вшануй". Відома і, на жаль, загибла учасниця війни Ірина Цибух, яка похована у Львові, була однією із промоутерок і популяризаторок хвилини мовчання.
Це частина живого процесу, оцієї тканини пам'яті, цієї нової культури пам'яті, яка не є диктаторською, тоталітарною, спущеної з якогось ЦК, а є витвором вільної громади, нехай і зраненої. Нехай це і складний процес, який часом буває конфліктогенний, часом дуже емоційний. Наприклад, пов'язаний з будівництвом некрополів і облаштуванням місць пам'яті. Навіть тут в Києві є меморіальні простори, які є конфліктогенні. Зокрема, стихійний меморіал, який ніхто не може змінити і тронути. Але, з іншого боку, його потрібно привести в належний вигляд. І це є частина цього великого глобального процесу, нової відповідальності нашої громади, де ми, маючи свою вільну республіку, борючись за цю вільну республіку, ще й паралельно вибудовуємо нову культуру пам'яті.
Перше поховання на Національному військовому меморіальному кладовищі: невідомі захисники знайшли упокоєння
Національне військове меморіальне кладовище... До нас в студію ви приїхали саме звідти. Чи відкрите воно сьогодні вже для всіх?
Перший комплекс Національного військового меморіального кладовища вже введений в експлуатацію. І сьогодні відбулося перше поховання на Національному меморіальному військовому кладовищі. Верховний головнокомандувач, головнокомандувач ЗСУ, міністр оборони, віце-прем'єр, міністерка ветеранів, військові, представники родин загиблих брали участь в першому похованні невідомих захисників України. Сьогодні були поховані люди, чиї останки з 22-го року чекали на упокоєння. І сьогодні нарешті це відбулося.
Дуже символічно, що це припадає саме на цей день. Кілька разів воно планувалося раніше, мало відбутися вчора, але не відбулося через 9-годинну повітряну тривогу, пов'язану з російськими атаками. Тому ми змушені були відкласти цю церемонію. Вона відбулася сьогодні. І з сьогоднішнього дня починається відлік історії Національного військового меморіального кладовища. Наразі це єдине військове кладовище, побудоване в Україні за всю історію Незалежності. З 1991 року військові кладовища не будувалися. Також увиразнений в просторі найбільший приклад нової комеморації. Це інклюзивний простір, створений за новими правилами і стандартами інклюзивності. Це абсолютно інша візуально-просторова мова. Це просторе місце серед лісу, естетика якого дуже відрізняється від всього того, що нині існує. Це перший об'єкт, який нову візуальну культуру пам'яті реалізує в просторі.
Історія військового кладовища почалася ще в 2015 році
Чи дійшли згоди сторони, між якими виникали суперечки під час будівництва Національного військового меморіального кладовища?
Національне меморіальне військове кладовище не було швидко побудованим проєктом. Перший нормативно-правовий акт, який передбачав концепцію побудови, був створений ще в 2015 році. В 2018 році ідея і локалізація будівництва більш-менш сформувалися в Інституті національної пам'яті і Міністерстві ветеранів. Але тільки в 2020 році Міністерство ветеранів та Інститут національної пам'яті разом підготували проєкт закону, який був внесений урядом в парламент. І з 2020 року він лежав нерухомо. Тільки в 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, він був проголосований. Далі тривали довгі дебати про його локалізацію. Ці суперечки тривали на рівні міністерств, міської ради, області, громадських активістів тощо. Відбулася зміна декількох локацій і навіть переголосування закону, оскільки один з законів пропонував зробити кладовище на території Биківні.
Уніфікація – це вірність стародавній традиції військового поховання і можливість вибору для тих, хто не сповідує християнство
Були різні ідеї і різні проєкти щодо того, як мають виглядати ці поховання, зокрема довго сперечалися, чи мають вони бути уніфіковані. До якого висновку зрештою дійшли експерти?
Більшість експертів, які брали участь в обговоренні, зійшлися на думці, що це мають бути уніфіковані поховання. Уніфікація, з одного боку, включає важливий жест прийняття дуже стародавньої традиції українського військового поховання у вигляді козацького хреста, як могильної споруди. З іншого боку, вона дає можливість вибору для тих, хто не сповідує християнство, належить до іншої релігійної традиції або є атеїстом. Вони можуть обрати прямокутний надгробок з відповідним маркуванням релігійної спільноти. Експертна спільнота, яка брала участь в обговоренні, була почута урядом. Він затвердив стандарт могильної споруди. Отже, це буде або козацький хрест або прямокутна плита, яка за обрисом дуже схожа на цей хрест – на вибір родини. Візуально ці варіанти дуже схожі. Це буде світлий натуральний камінь. Буде дотримана спартанська лаконічність, притаманна військовій справі і військовому однострою. Водночас, буде збережена можливість вибору. Так ми зберігаємо багатостолітню українську військову традицію і даємо можливість врахувати побажання і релігійну приналежність людей. Це дуже мудрий, на мою думку, компроміс. Я був прихильником цього рішення. Я дуже тішуся, що уряд дослухався і до думки експертів, і до думки Інституту національної пам'яті.
Дві дуже чутливі групи висували прямо протилежні вимоги
Але, як ви зазначили, складнощі при проєктуванні і будівництві цього кладовища були. Нагадаю, що нині реалізований тільки перший пусковий комплекс. Попереду ще багато років роботи, оскільки в першому комплексі – близько 6000 поховань. А потенційно на всіх чергах будівництва буде близько 130 000 поховань. Це буде один з найбільших некрополів в Україні. Коли будуються такі великі інфраструктурні об'єкти, це, по-перше, складна історія організаційно, а, по-друге, завжди виникають конфлікти.
Найемоційніша і найбільш конфліктна ситуація була пов'язана з тим, що деякі родичі загиблих воїнів вимагали негайного поховання. Вони не хотіли чекати ні завершення будівництва, ні завершення війни. З іншого боку, була вимога громадськості провести велику кількість конкурсів і зробити так, щоб весь процес був прозорим. Ця суперечка означала одне: або давайте швидше або довше, але якісно. Міністерство ветеранів та уряд змушені були діяти між цих двох настанов. Це дві дуже чутливі групи, які висували прямо протилежні вимоги. Це викликало суперечності. Не був проведений загальнонаціональний конкурс, що й досі обурює частину експертної спільноти. З іншого боку, були проведені публічні закупівлі через Prozorro, як вимагає законодавство.
Люди, котрі хотіли б бачити цей конкурс, залишилися незадоволеними. Але з сьогоднішнього дня всі можуть побачити результат. Тому я принагідно хотів би звернутися до людей, котрі досі зберігають урни з останками загиблих під час війни родичів. Відтепер ви можете звертатися до Національного військового меморіального кладовища і клопотати про поховання захисника.
Хто може бути похований і перепохований на військовому кладовищі
Там можуть бути поховані всі учасники війни. Не лише ті, хто загинув безпосередньо під час бойових дій. Родина може вибрати, або поховати Героя біля своїх рідних, або в столиці України на Національному військовому меморіальному кладовищі. Існують також регіональні проєкти військових поховань. Наприклад, у Львові зараз завершується конкурс на будівництво великого сектору військових поховань Марсове поле. Там якраз був проведений великий загальнонаціональний конкурс, і зараз кожен може попередньо побачити архітектуру цього комплексу. Поховання там також відбуваються. І це доречно для багатьох львів'ян.
Так само громада в Ірпені ледь не найкраще пропрацювала питання облаштування сектору військового поховання і взагалі військових традицій. Вони втілили свою візуальну традицію, і місцеві мешканці можливо захочуть поховати загиблого Героя ближче до дому. А ті, хто захоче поховати свого родича на Національному військовому меморіальному кладовищі, зможе це зробити. Важливий момент: йдеться тільки про тих, хто ще не похований. Перепоховання дозволене тільки для Героїв України, як виняткова міра, для того, щоб не порушувати санітарні та етичні норми.
Для частини людей ця позиція стала непримиренною
Чим закінчилося протистояння з громадою?
Воно частково ще триває. Коли сьогодні я їхав на кладовище, бачив людей, які скандують, що кладовище, мовляв, побудоване на воді. Але десятки журналістів були сьогодні на похованні і бачили могили, в яких ніякої води немає. Для частини людей ця позиція стала якась непримиренною. Вони ігнорують реальність і розповідають про воду, навіть якщо її там нема. З іншого боку, це була комунікаційна проблема. Тому що початок будівництва не був належним чином прокомунікований. А ще одна частина не згодних промотивована земельними питаннями, адже під це кладовище було виділено понад 200 га землі, які комусь, можливо, були цікаві під інші потреби. Що стосується води, всі експертизи були проведені.
Незнані Захисники України нарешті знайшли спокій
Що ви сьогодні відчули там?
Я відчув полегшення. Тому що люди, яких там сьогодні ховали, це люди, які кілька років чекали на упокiй. Незнані Захисники України нарешті знайшли спокій. І ми нарешті маємо локацію, яка і відкриває дискусію, і задає новий стандарт будівництва таких просторів. З одного боку, це великий сум і скорбота через те, що це кладовище досі не було відкрите. З іншого боку, слава Богу, що воно нарешті відкрилося. Зрілість людини, як і зрілість спільноти, визначає вміння доводити справу до кінця.
Нарешті ця мандрівка, яка почалася від якогось давнього розпорядження уряду ще Арсенія Яценюка 2015 року, завершилася побудованим великим інфраструктурним об'єктом з під'їздами та інклюзивною парковкою. Всі охочі можуть піти подивитися і оцінити, чим відрізняється це місце від будь-якого відомого в Україні місця поховань. Це однозначно абсолютно новий рівень, абсолютно нова якість виконання меморіального простору.
