Юрій Андрухович у студії Радіо Культура
"Зовсім необов’язково попередньо прочитати роман чи взагалі що-небудь про це знати"
Як утворилася форма аудіоспектаклю? Який це все матиме вигляд?
Це така літературно-музична композиція тривалістю близько 60 хвилин. Вона складається з 5 частин. Це лише одна з дуже багатьох історій, які відбуваються в романі "Радіо ніч". Тому, хто приходить на цей спектакль зовсім необов’язково попередньо прочитати роман чи взагалі що-небудь про це знати. Людина занурюється у цей світ звуків і слів і перед нею розгортається цілісна історія, яка має свій початок і своє завершення. Хто пам’ятає зиму 2013-2014 років і Майдан, той згадає дуже багато всього. Проте тут немає прямої прив’язки до цієї теми. Така барикадна революція проти якоїсь певної диктатури. Вони нагадують одна одну. Прямої референції, що це київський Майдан і 2014 рік там немає.
Як це виникало? Для цього критично важливо було, щоб з’явився польський переклад мого роману. Тоді музиканти вже змогли зрозуміти, над чим ми зможемо працювати. Вони читають українською, але з таким великим обсягом тексту це було би складніше. Я з польського перекладу вже зробив вибір уривків і ми збудували п’ятичастинну композицію. Далі все відбувалося в нашій майстерні. У Вроцлаві в них є свій підвал, куди вони приходять на репетиції. Ми поступово створювали цю акустичну атмосферу подій, про які йтиметься. Це забрало досить багато часу. Вперше ми виступили з цим два роки тому на міжнародному фестивалі в Австрії. Певний час складалося так, що ми лише за кордоном виконували цю річ на фестивалях, де йдеться про перетини між музикою і поезією чи літературою загалом. В Україні це відбудеться сьогодні втретє. Минулого року ми вже двічі виступали з цим у Дрогобичі і у Львові.
"Ми ветерани своєї дуже маргінальної сцени"
Що це для вас означає? Це просто пристрасть, хобі, захоплення?
Це пристрасть. Іноді просидівши увесь день всередині буса, коли ми переїжджаємо з одного міста до іншого, ще й повинні подолати кордон, іноді я собі ставлю запитання, чи не краще було б провести цей день у себе вдома, працюючи над новим текстом. У той момент, коли важко, я даю собі відповідь, що зараз я займаюся якоюсь дурницею. Проте коли доходить до безпосередньо творчого процесу, або коли ми на сцені і я відчуваю, що нам це вдається, виникає велика вдячність долі, що 20 років тому дійшло до цієї співпраці. Ми ветерани своєї дуже маргінальної сцени. Я впевнений, що цей тип музикування і цей тип виконання текстів: наспівування, декламація, рецитування тощо – це поєднання насправді ще дуже і дуже не вичерпало свій потенціал. Тому будемо працювати далі і їздити далі.
Не стільки бачити, що відбувається на сцені, скільки слухати
Ми створили твір, який можна сприймати наживо, сидячи в залі, заплющивши очі. Я рекомендую перед початком першої частини заплющити очі і намагатися трішки глибше це прожити. Я сиджу спиною до музикантів, тому не бачу їхню роботу. Дуже цікаво бачити їхню роботу з інструментами. Кожен із них привіз свої нові інструменти, зроблені власноруч. Крім традиційних гітар, саксофонів і ударних там ще є величезна кількість саморобних штучок. Музиканти дуже динамічно рухаються між цими предметами. Тому я сподіваюся, що там є момент візуального шоу також. Натомість я дуже зосереджений на тексті. Я працюю в своїй уявній нічній радіостудії.
Аудіоспекталь "Радіо ніч" в Україні буде вже втретє. Де і коли можна послухати цей твір тим, хто сьогодні не зможе прийти до театру Франка?
Конкретної дати я не можу назвати, та я маю надію, що у грудні цього року ми виконаємо цей твір в Одесі. Київ заслуговує на те, щоб кілька разів це тут зіграти, тому цілком можливо це так і буде.
