"Район №1" почав з проєктів "winterization" — забезпечення людей дровами, буржуйками, утепленням будинків. Це було непросто: міжнародні донори мають обмеження, що дозволяють ремонтувати лише незруйновані будинки. Проте навіть базове утеплення горищ показало відчутну економію: споживання дров зменшується на третину, а отже, скорочуються й витрати донорських коштів.
"Район №1" зосередився на громадах, а не на великих містах. Міста мають власні бюджети, а в селах ситуація критичніша. Там після звільнення часто залишалися суцільні руїни, заміновані вулиці й пошкоджені будинки. Поступово громади відновлюються, і сьогодні, за словами Андрія Титаренка, у деяких із них залишилися лише найважчі випадки руйнувань, де треба вирішувати — ремонтувати чи будувати заново.
Андрій Титаренко відверто говорить і про проблеми взаємодії з великими міжнародними організаціями та державними структурами. Допомога ООН на початку війни не відповідала українським умовам, у громади було важко дотягнутися через низьку концентрацію населення. З державними фондами співпраця теж непроста — від різниці у вартості проєктів до слабкої комунікації. Натомість у громадах взаємодія працює значно краще: місцеві адміністрації допомагають зі списками сімей, логістикою, збором інформації для грантів.
Складність полягає й у тому, що комерційні компанії не можуть напряму надавати допомогу населенню без благодійних фондів, а самі фонди обмежені тендерними процедурами. Тому навіть для закупівлі обладнання потрібен конкурс. Проте саме НГО можуть забезпечити головне — пояснити людям сенс нових технологій, сформувати потребу, підготувати рішення для підприємців і знайти варіанти фінансування.
Повну версію програми слухати тут.
Матеріал підготував Володимир Гарматюк
