FOLKULAKA
FOLKULAKA / Скріншот відео Радіо Промінь
FOLKULAKA: "Наші творчі плани – зробити наші образи ще гіршими, ще страшнішими і дивнішими, щоби було більш питань"
Дівчата, привіт! Найгірше питання, яке вам ставили журналісти?
Саша Кладбіщє: "Які у вас творчі плани?"
Антоніна Винник: "Чому у вас такі дивні образи?"
Тому які у вас творчі плани і чому у вас такі дивні одрази?
Саша Кладбіщє: Наші творчі плани – зробити наші образи ще гіршими, ще страшнішими і дивнішими, щоби було більш питань.
Антоніна Винник: Щоби було більше питань, нам треба продовжувати не висипатись, бо ми з Києва. Якщо ми ще не поспимо десь місяці два, то наші образи досягнуть просто піку.
Tash Twisted: Це взагалі не образи – я просто так вдягаюсь і ходжу по вулиці…
Антоніна Винник: А роги ці, в мене з голови ростуть, в принципі. Вам просто зараз не видно, тут голограма.
Якби на Радіо Промінь грали усі ваші пісні, і лише б вони були у нашому плейлісті – яку пісню ви хотіли би, щоб ми прибрали з ротації?
Саша Кладбіщє: Тільки не про прутень! Про прутень треба лишити обов’язково.
Антоніна Винник: Да, нє, про прутень ми залишаємо. Я думаю, що з ротації треба прибрати… блін, я не знаю, – можливо, "Весняночку"? Бо – тригер альорт – на початку там таке: "ЕЕЕЕ!" І всі будуть думати, що це трейлер з фільму – ні, це сирена! – це вертольот! Ну, коротше – не нада.
Tash Twisted: А я би прибрала пісню про прутень. Я люблю її дуже, але – забагато.
Здається, роздор в команді. Але нічого, мені подобається! Чим відрізняється звичайний концерт від шабашу, організованого FOLKULAKA?
Саша Кладбіщє: Шабашем, власне. У нас всі співають, всі танцюють. І у нас немає такого, як буває, пафосу між виконавцем і публікою. В принципі, у нас публіка приходить у ще дивніших і страшніших костюмах, ніж ми. І тому іноді незрозуміло, де артист, а де публіка.
Антоніна Винник: Я маю зауважити, що на концертах FOLKULAKA – як на сольниках, так і на збірних – немає поняття "overdressed". Якщо вам хочеться вдягнути щось, що вам просто нема куди вдягнути, то – you’re welcome! Якщо у вас є роги, вуха, хвости, копита … що там ще буває?.. Ратиці! От якщо у вас є ратиці – то будь ласка!
Tash Twisted: Ну, жертвоприношень не відбувається… Мабуть – я вже не впевнена. А так, типу, загалом нічим не відрізняється.
Антоніна Винник: А ми просто в гримерці сидимо – ми ж не бачимо.
Яким духом чи персонажем українського фольклору ви б назвали Faine Misto цього року?
Саша Кладбіщє: Oh my… Важке питання! Як у Лесі Українки було – "Той, що греблі рве".
Антоніна Винник: Дааааа… Ну, давайте так: це не пів вареника, це цілий вареник. Отак я би сказала (сміються).
Чи є на Faine Misto щось, що страшніше за вас? Не в сенсі, що (всі сміються)... Можливо, черги в туалет, не знаю.
Саша Кладбіщє: Черга до кави страшна.
Антоніна Винник: Можливо, черга після концерту, коли там люди фоткаються і підписують… Я бачила ці черги, я не знаю, як буде до нас, але до інших гуртів були дуже страшні.
Tash Twisted: Спека. Я упир, мені прям складно дуже.
А що складніше: виступати в спеку або перед незнайомою тобі абсолютно аудиторією?
Саша Кладбіщє: Мені в спеку.
Антоніна Винник: Мені теж в спеку.
Tash Twisted: І мені в спеку.
Круто! І ви всі в чорному майже стоїте! "Ми не любим спеку дуже сильно!". Гаразд. Якщо взагалі уявити, що ваша музика це великий ліс, то ваша аудиторія – то яка тварина? Чи рослина в цьому лісі?
Саша Кладбіщє: Це така дика тварина, яка ніколи не йде у сплячку і навіть у барлозі слухає рейв.
Антоніна Винник: Потвори, виключно стильні, готичні вампіри, примари цивільні. Усі на приколі і в колі – наче маленька родина!
The UNSLEEPING
The UNSLEEPING / Скріншот відео Радіо Промінь
The UNSLEEPING: "Без донатів нічого не має бути, і кожен фестиваль і концерт має підсилювати і купляти щось для фронту і для оборони. По-іншому – ніяк"
Яке з питань журналістів вас бісить найбільше?
Іван Смірнов: "Чому The Unsleeping? Звідки взялась ця назва?"
Дмитро Левченко: "Як створився гурт?"
Назар Слободяник: "Коли новий альбом?"
То чому The Unsleeping? І як створився альбом?
Іван Смірнов: The Unsleeping – тому що ми не спимо вдень.
Дмитро Левченко: Грали у Warcraft вночі і, корочє…
Назар Слободяник: Нє-нє-нє-нє! Корочє, як створився гурт. Ми просто всі любили музику, робили всякі кавєра – коли жили в Умані. А з часом просто ми поняли, що хочем писати своє. Перший гурт називався Coffee Time, потім був гурт Home Rеcords – той самий склад, тільки мінялась назва. Потім ми всю ніч з чуваками, корочє, іграли у Warcraft і думали серйозно над назвою гурту. І такі типу: блін, а ми ж сьогодні цілу ніч не спали – давайте The Unsleeping! І всі такі: клас, давайте!
А взагалі, якщо говорити про реалії нашого часу: ми розуміємо, що зараз триває повномасштабна війна, яку розпочала російська федерація, і є оця постійна суперечка про те, що музика й розваги на часі чи не на часі. Яке ваше ставлення до цього, враховуючи, що є благодійні ініціативи, і ми зараз говоримо, знову ж таки, в рамках фестивалю…
Іван Смірнов: Все має бути практично. Без донатів нічого не має бути, і кожен фестиваль і концерт має підсилювати і купляти щось для фронту і для оборони. По-іншому ні.
Назар Слободяник: Ось фестиваль Faine Misto. Круто взагалі, що він в принципі проводиться в такий час. Навіть якщо так подумати, то це типу абсурд – проводити такі фестивалі здорові. Але яка ціль? – зібрати для військових на тачки купу кеша, все!
Якщо говорити саме про вплив на музику – як усе це впливає на вашу творчість? Ви стаєте дзеркалом, відображенням цих реалій, чи навпаки – хочете відійти і створити свою окрему зону, де, можливо, буде зовсім інше сприйняття?
Назар Слободяник: Не знаю навіть. Просто хочеться робити те, що виходить найкраще … і щоб це приносило користь.
Іван Смірнов: Музику треба писать таку, щоб вона була чесною. Не писать якусь фігню лєву. І плюс писати щиро, не заганятись, не писать, що ми якісь там браві хлопці, не писать трек як "Фортеця", знаєте… Якщо в тебе є якась щира емоція, якою ти хочеш поділитись, щоб люди також відрефлексували, то, будь ласка, пиши. Якщо ти хочеш підтримати людей, як треком "Кабани" – він ні про що, але всіх підтримує душевно, – тому пиши його теж.
А взагалі, якщо би зараз можна було описати ваш стан конкретно в цю мить. У вас щойно була пресконференція. Яка це емоція одним словом, відчуття?
Іван Смірнов: Відчуття розслабленості і того, що є плотний графік, треба бігать і щось говорить. Просто відчуття, що ти на відпочинку і на роботі одночасно.
Дмитро Левченко: Нормально. Норміч.
Назар Слободяник: Відчуття – супер! Працюємо, допомагаємо, пишемо музику – займаємось справами.
В який момент ви зрозуміли, що потрібно продовжувати грати, потрібно продовжувати щось робити? Бо у вас вже була пауза, ви призупиняли свою діяльність…
Іван Смірнов: Це була зима 2022 року, десь жовтень-грудень. Жека написав трек "Жити", ми почули, що він щирий, чесний. І він тоді резонував із суспільством. "Жити, камінь нести" – ось що ми й робимо. В принципі, отак після цього і почали писати. Плюс ми зрозуміли, що концерти не перестають даватися. Ті самі люди, що відповідають за сцену, за звук, отримують гроші з цього – то чому ми не можемо робити свій вклад і одночасно продовжувати свою роботу?
У вас трапляються якісь непогодження між собою, але у вас є чатік, в якому ви голосуєте, і саме таким чином колегіально вирішуєте якісь складні питання. Які ще є інструменти "полагодження" вашої внутрішньої комунікації?
Назар Слободяник: Як таких, конфліктів немає. Це все дуже такі мінорні штуки, де вирішується реально все голосуванням. Як ми ще вирішуєм? Збираємось на пиво, коли це можливо.
O.TORVALD
Євген Галич / Скріншот відео Радіо Промінь
Євген Галич: "Коли навколо гинуть люди, стабілізуватися важко. Але я намагаюся стримувати свої негативні емоції. Або виплескувати їх в творчість"
Найгірше питання, яке тобі ставили журналісти?
Євген Галич: Зараз воно звучить.
Про найгірше питання?
Євген Галич: Ну да, що це за питання? Я не пам’ятаю.
Ну, знаєш, є кліше: творчі плани…
Євген Галич: Та ні, це ж класика. Найгірше питання – це запитати, яке у тебе було найгірше питання.
Тобто, не було більш крінжового моменту, ніж зараз?
Євген Галич: Ні, не було.
Клас, я буду особливим! Це вже приємно (сміються). Гаразд, якби всі пісні O.TORVALD і Євгена Галича – і лише вони – грали на Радіо Промінь …
Євген Галич (перебиває): Я б не слухав це радіо точно…
… яку би пісню ти хотів, щоби точно прибрали?
Євген Галич: Та, ну дайте якусь свіжу послухати! А все решта можна прибирати… Не знаю, нехай грають останні хороші пісні. А все, що вже людей задовбало, треба прибирати.
Останні хороші пісні – альбом "Втома"?
Євген Галич: Альбом "Втома" – класний альбом, до речі.
Трохи поговоримо про нього. Альбом "Втома" – це ПТСР-альбом, названий простим словом. Чому саме втома і яка вона?
Євген Галич: Ну, втома від того, що відбувається. Це емоційна втома, фізична втома. В той момент, коли ми писали цей альбом, я тільки вийшов з бойових дій. Таке накопичення було цієї втомленої енергії, тому так альбом і назвали.
Якщо порівнювати той момент і зараз, якщо тоді була втома, то зараз …?
Євген Галич: Зараз натхнення, мені хочеться щось робити. Я трішечки відійшов, бачу людей, все подобається, фестиваль – це круто.
Ви з хлопцями останнім часом почали робити кожен свій окремий проєкт. Ви всі у нас в ефірі, з усіма вами окремо спілкуємося. Як ви взагалі всією командою зараз проходите цей шлях? Я маю на увазі, вам всім комфортно? Тому що O.TORVALD все одно залишається?
Євген Галич: Слухай, взагалі все супер! Ми ж разом все пишемо і допомагаємо один одному, радимось, ми ж як брати, підтримуємо один одного. Тому і O.TORVALD записує пісні, і DRUG, і Навіщо, і Женя Галич. Тобто, все окей.
Якби альбом "Втома" був твариною, то якою?
Євген Галич: Може, плазуном якимось…
Ящіркою?
Євген Галич: Да, якась ящірка, напевно так... Варан.
В тебе взагалі є улюблена тварина?
Євген Галич: Собака.
Гаразд. Наступне питання: коли навколо все горить, як знаходити час і силу, щоб в собі це гасити?
Євген Галич: В оточуючих тебе людях, в дітях, в родині.
Наскільки ти зараз в ментальному стані стабілізувався?
Євген Галич: Ну, немає такого, щоб я там стабілізувався. Мені здається, живучи в момент, коли навколо гинуть люди, стабілізуватися важко. Але я намагаюся стримувати свої негативні емоції. Або виплескувати їх в творчість.
Якщо говорити про Faine Misto і взагалі про фестивалі – це кожного разу якийсь сюрреалізм, тому що зараз ми з тобою на фестивалі, зрозуміло, є благодійна мета – допомога "Азову", але при цьому тут люди ходять, можливо, веселіші, сміються, є якийсь позитив. У тебе немає внутрішнього дисонансу? І якщо є, як ти пораєшся?
Євген Галич: Серед людей є військові – військовослужбовці і військовослужбовиці. І це мене надихає, що вони також приходять сюди відпочивати і набиратися сил.
Ми тебе останнім часом бачили у дуже різних амплуа: ти вже був і рок, і реп, і … хто вже завгодно, мабуть. Все ж таки, в тебе ще амбіція якась залишається?
Євген Галич: Та в мене амбіція бути музикантом! Я створюю музику, це найбільше мені подобається. Неважливо, в якому стилі вона. Всі мої проєкти так чи інакше альтернативні, там немає поп-треків – таких, щоб аж занадто приторні були.
Як при цьому не стати, знаєш, на граблі клішованості? Тому що ти вже давно в цій історії…
Євген Галич: В мене є хлопці, вони дуже чітко відсікають всі кліше і крінжі, які тільки можна. Ну, ми одне одного підтримуємо в цьому.
Коли ви переглядаєте старі фотки з концертів 2012-го – хочеться обійняти себе колишніх чи, можливо, дати собі ляща?
Євген Галич: Нє-нє-нє – обійняти, підтримати, надихнути. В нас класні були концерти в 2012-му році.
Як взагалі, ти вважаєш, змінилась українська музика за ці роки, і що ти для себе виокремлюєш як головні підсумки?
Євген Галич: Українська музика стала більш українською. Стала менш кріжновою, на мій погляд, з одного боку. З іншого боку, позбивалися всі фальшиві виконавці, які були в нашій країні. Їх не стало, вони втекли. Тому нам тепер, тим людям, які лишилися, створювати нове, будувати нову сучасну українську культуру.
А чи є теми, на які ви не наважувались досі писати і, можливо, найближчим часом ще й не наважитесь?
Євген Галич: Ні, ми завжди були чесними зі своїми слухачами і робили те, що хочеться.
Яка фраза від фаната, можливо, досі сидить в голові?
Євген Галич: "Я вижив завдяки вашій музиці". У хлопця було онко, ми його підтримали, і вин вижив – ну, як він каже – завдяки нашій музиці. Це сидить досі в моєму серці.
Яку емоцію це викликає?
Євген Галич: Ну, спочатку так просто до кісток пробрало. А зараз - гордість.
Можеш сформулювати свою місію в музичному сенсі?
Євген Галич: Та немає місії ніякої. Я роблю музику, я люблю те, що я створюю. Процес, в якому ми перебуваємо під час того, як створюємо музику. Тому моя місія – бути музикантом, напевне.
Я точно пам’ятаю з якихось твоїх інтерв’ю історію, що тобі завжди подобалась музика Димної Суміші, тобі завжди подобався Саша Чемеров – це був для тебе твій кумир (здається, ти так і казав, що він був твоїм кумиром)...
Євген Галич: Так.
Наразі ти можеш сказати, що ви "наздогнали" Димну Суміш чи що їх обійшли в якомусь сенсі? Чи залишається зараз ще якась людина, яка для тебе є кумиром?
Євген Галич: Саша Чемеров, Андрій Хливнюк. Мені подобається те, що вони створюють. Та я ж не женусь, щоб когось наздогнати чи перегнати. Ми довше існуємо, ніж вони, але це прикольно (сміється).
Артистка Чуприненко
Артистка Чуприненко / Скріншот відео Радіо Промінь
Артистка Чуприненко: "Я знаю, що декілька людей били тату з однією моєю фразою: "Ну ще трохи поневитримуй". І це мені надсилали, й це було приємно"
Найгірше запитання, яке тобі ставили журналісти, або ставлять його регулярно і воно тобі вже просто набридло, бо це банально або некоректно?
Артистка Чуприненко: Напевно це пул питань до мене, як до якоїсь експертки, бо я не експертка. Що я вам можу розказати про майбутнє Херсонщини, коли питають? Це класне питання, але я Артистка Чуприненко, я можу пісні писати, але я не буду вангувати про майбутнє Херсонщини.
Крім майбутнього Херсонщини, які ще були запитання?
Артистка Чуприненко: Які стосуються точки зору музикознавця або музичного критика. І мені завжди так неловко, бо кажеться, якщо я відповім чесно, то подумають, що я тупа, а треба робити вигляд, що я умна. А зачєм, якщо я можу відповісти за себе в якійсь конкретній ситуації?!
Якби винятково твої пісні складали плейліст Радіо Промінь, яку з них ти попросила б прибрати і чому?
Артистка Чуприненко: Пісню "Пісня", бо вона заважка, якщо забагато про це думати. І так жити доволі важко і боротися доволі важко. Якщо дуже багато про це думати, про те, що ти зробив не так, і про своє сумління, то все, вже сил геть не буде.
Якщо твоя музика – це поле, то яке?
Артистка Чуприненко: В Скадовському районі Херсонської області.
Що ти думаєш про майбутнє Херсонщини?
Артистка Чуприненко: (сміється)
Що спільного між сільським клубом і сценою Faine Misto?
Артистка Чуприненко: Бажання людей знаходитись тут.
Ти прям бачила бажання людей? Який воно має вигляд?
Артистка Чуприненко: Ну, в сільському клубі, де я виросла, люди дуже хочуть там бути, тому що там вони принаймні зі своїми однолітками, не з курми і свинями. Ми надягаємо красиві плаття і приходимо в клуб, тому що дуже хочемо тут бути. Ми хочемо бути причетні до чогось більшого, ніж наші обов'язки.
Що б ти зараз хотіла точно перейняти або повернути з села собі в життя?
Артистка Чуприненко: Відчуття простору.
Чи є в тебе цензура болю? Буває, що ти не дозволяєш собі співати на певні теми? Якщо так, то які?
Артистка Чуприненко: Я не дозволяю собі співати про теми, до яких я недотична, і про які я нічого не знаю. Наприклад, якось у TikTok написав військовий: "Напишіть, будь ласка, веселу пісню про військових, тому що нам дуже їх не вистачає". Я б хотіла написати таку пісню, але я не можу, бо не знаю про життя військових. Тобто я чую від військових про це, але я не знаю, як це. Я можу написати про що завгодно, й про найжахливіші речі, якщо це мої реальні речі. Я можу написати про смерть батька, того що в мене батько помер. Але я не можу написати про смерть коханого.
Якщо говорити про чутливі теми й взагалі народження твоїх пісень, це завжди якась особиста рефлексія? Ти ніколи не береш теми, якщо це взагалі не твоє?
Артистка Чуприненко: Якщо це замовлення в театрі, наприклад, ми ставимо виставу і треба музична вставка на тему з вистави, то, канєшно, да. Але я не виконую їх як Артистка Чуприненко. Бо в цьому суть Артистки Чуприненко, що це документальна пісня. І поки це вдається, і поки є про що писати, я написала позавчора нову пісню.
Вітаю!
Артистка Чуприненко: Дякую, я дуже довольна.
Можеш про неї розповісти?
Артистка Чуприненко: Я ніколи не знаю, яка буде пісня, до моменту, поки її не напишу. І цікаво спостерігати, як ця тема проживання війни трансформується з часом. У мене, наприклад, є вже декілька пісень, які в діалозі одна з одною. Пісня, написана в 22-му році, і пісня, написана в 23-му, 24-му, - це дві різні мене.
Що для тебе страшніше, поганий звук чи байдужа публіка?
Артистка Чуприненко: Байдужа публіка.
Не можеш виступати перед людьми, які не реагують на тебе?
Артистка Чуприненко: Я не знаю, як це, якщо чесно. Але це було б страшніше. Бо для мене найважливіший простір між слухачем і мною, в якому ми можемо побути разом. Це те, заради чого я виходжу на сцену.
Яке слово з твоєї лірики найкраще підійшло б для тату?
Артистка Чуприненко: Я знаю, що декілька людей били тату з однією фразою: "Ну ще трохи поневитримуй". І це прям мені надсилали, й це було приємно.
Приємно, тому що це лоскоче его, чи якісь інші причини?
Артистка Чуприненко: Бо я знаю, яке це класне відчуття, коли ти знаходиш вербальний еквівалент своєму переживанню. І коли хтось це знаходить в тому, що для мене важливо, просто класно розділити це. Класно, що ти не сам у цьому, що це не тільки для тебе працює. Ну, і це теж робить всі речі легшими.
А коли тобі хочеться втекти від себе, де ти ховаєшся?
Артистка Чуприненко: Це близькі люди, які мене люблять. Коли я хочу втекти від себе, коли я думаю, що все дуже погано, я можу прийти і мені скажуть: "Марусічка, це пройде, це вже було, це пройде, ми тут".
