Юрій Гайдай. Фото: Бабель
Якщо пройтися центром будь-якого тилового міста, може скластися враження, що економічне життя країни під час війни не надто змінилося. Так, ціни ростуть, ми очевидно стаємо біднішими, але ресторани і кав'ярні працюють, нерухомість купується, автівки імпортуються, концерти відбуваються. Чи хибним є уявлення, що в економіці практично нічого не змінилося?
Порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення змінилося дуже багато. Основна зміна на макрорівні, яка відбулася, це наш перехід на західний "апарат штучної вентиляції легенів". І цим апаратом є величезна зовнішня допомога. І фінансова, і збройна, яку ми отримуємо. Для економіки насамперед важливий прихід грошей. В обсягу грошової допомоги – це половина всіх видатків державного бюджету. І це величезна сума. Що це для нас означає? Не тільки те, що держава здатна профінансувати хоча б мінімальні свої зобов'язання: зарплати держслужбовців, соціалку, пенсії тощо. При цьому вкладаючи майже всі свої надходження в збройні сили. 90-95% власних надходжень державного бюджету йде на армію. Це означає, що держава повертає через видатки з бюджету в економіку значно більше, по суті вдвічі більше, ніж вилучає з неї. Це величезна підтримка не тільки для бюджету, а для всієї економіки. Тому що і військові, які отримують грошове забезпечення, і цивільні, і державні закупівлі – ці всі кошти повертаються в економіку. Вони доходять до людей. І зрештою ми можемо це підтвердити по тому, що насправді зростають залишки на банківських рахунках. І що не мало важливо, вони зростають зі зміщенням балансу у гривню. Люди після шоку 2022-2023 року, коли була висока інфляція і девальвація, знову повертають свою віру в гривню. Для воєнних часів це здається магією. Але насправді ця магія забезпечена західними грошима. І це у багатьох людей викликає дисонанс, особливо у тих, хто живе стереотипами, пропагованими радянськими фільмами.
Я навіть згадала карткову систему. Якщо триває війна, то ми уявляємо ту ж карткову систему, обмеження споживання, військову чи робочу повинність тощо.
Ми можемо зробити невеликий екскурс в історію, для того щоб побачити різницю, приміром, на прикладі американців. В Другу світову війну вони реалізували по суті воєнне кейнсіанство. У них було кілька потужних економістів, наприклад, Джон Мейнард Кейнс та інші, які вписали свої імена в підручники економічної історії. Вони займалися державним адмініструванням. Наріжний камінь цієї політики – це радикальне нарощування дефіциту бюджету, яке підтримує економіку, але дуже цільово. Всі видатки держави йдуть в оборонку і супутню промисловість. Це означає, що вилучаються значні гроші через податки. До того в Штатах були дуже маленькі податки, і їх підняли. Тож весь ресурс, весь ринок праці викручується в нуль, і все йде в оборонку. І це призводить в тому числі до того, що у людей є гроші на руках, але недостатньо споживчих товарів. Тому що ті, хто їх виробляв, приміром, складають крила для літаків. Або бомби, або патрони. Відповідно, мала би бути інфляція. Але інфляція – це соціальний вибух.
Тому що робить держава? Вона забороняє піднімати ціни. Відповідно, це викликає дефіцит і регулювання цін на базові споживчі товари, що супроводжується картковою системою. От вам картка на пайок з м'яса, яєць, овочів тощо. Там де немає дефіциту, там ринок трішки частково працює. Це була абсолютно свідома політика. До яких це призвело наслідків? Карткова система плюс примусова робоча мобілізація на підприємствах, що працювали на оборонку; на цих підприємствах зростання зарплат обмежене офіційним рівнем інфляції, який був нижчим за реальний; при всьому цьому було заборонено страйкувати, було заборонено профспілкам качати будь-які права, жінки активно емансипувалися, включаючись до робочої сили, і всі надлишки грошей в економіці вилучалися на війну. Це робилося тому, що у Сполучених Штатів Америки не було такого тилу, який є нині у нас.
Вони були тим останнім дорослим, який мав тягнути війну на Тихому океані, який мав будувати тисячі вантажів, танків, літаків, і все це відправляли в Радянський Союз і своїм союзникам-британцям в Європі. Тому вони опинилися в дуже жорстких умовах. Важливо розуміти, що тоді була зовсім інша структура економіки. На той час це була індустріальна економіка, тобто більшість населення працювало на заводах, не було нематеріальних активів facebook, tiktok і креативного класу, який би знепритомнів після першого 60-годинного робочого тижня. Тобто ми бачимо купу відмінностей. Отже, якби у нас не було допомоги від Заходу, вочевидь ми б дуже швидко за кілька місяців дійшли до всього того, що я змалював. І через рік чи два українська держава припинила б своє існування в такому форматі, оскільки ресурс неспівмірний. Але оскільки ми маємо підтримку і зовсім іншу структуру економіки, а також зовсім іншу структуру всього, що потрібно на фронт, то таких хардкорних військових рейок економіки нема і бути не може. Але це не означає, що державна політика правильна і оптимальна. Є багато проблем.
Тобто це означає, що якби не західна підтримка, ми би впали?
Думаю, що, на жаль, так. Ми б показали приклад героїчного спротиву, який закінчується падінням. За довшою війною завжди стоїть економіка, і економіка завжди вирішує. Те, що зараз відбувається, це поєдинок двох економічних систем. На передовій у нас, з одного боку, українська система, але за нею є величезний європейський тил, який дає нам гроші і багато зброї, з іншого боку, є російська економіка з її спроможністю мобілізувати якийсь ресурс на фронт і яка підтримується ресурсною ж російською економікою, насамперед нафтою і газом.
А якими би мали бути військові рейки, щоб вони відповідали вимогам часу і тим потребам української економіки, які вона має, перебуваючи у такій важкій війні? Про що б тоді мало йтися з вашої точки зору?
Насамперед мало би йтися про максимальну ефективність державних видатків. В 2025 році держава та її інфраструктура почали би сипатися, якщо б треба було забезпечувати хоча б видатки на отримання штанів. Є якісь речі, які необхідно робити. Здається, всі вже засвоїли, що коли ремонтують дорогу десь на східному напрямку, то швидше за все потрібна швидка логістика для вивезення поранених тощо. Але при цьому ми бачимо, що далеко не всі видатки з державного бюджету наближають нас до перемоги. Все ж, незважаючи на те, що у нас є величезна підтримка Заходу, я вважаю, що є якісь абсолютно популістичні кроки, як наприклад, роздача підтримки тим, хто її не потребує. Також ми бачимо, що місцеві бюджети отримують значні суми, які вимірюються сотнями мільярдів гривень субвенцій на освіту та інші потреби від держави.
Багато міст, які отримали великий притік людей після вторгнення мають видатки на перекладання бруківки і розв'язки, які можливо комусь зроблять комфортнішим життя. Але це не наближає нас до перемоги. І такі видатки мають бути припинені. Є приховані речі. Є історії, які будуть довго на слуху. Це, наприклад, історія з природним газом. Особливо з російськими ударами по інфраструктурі з видобутку газу. Ну от немає у нас зараз можливості забезпечувати себе газом нашого власного видобутку. Нам потрібно буде його купувати. Ми його і так купуємо, але нам потрібно буде його купувати ще більше. І якщо у нас, наприклад на європейському ринку газ коштує десь в еквіваленті 23 тисячі гривень за 1000 кубів, а для населення він 7 900 гривень, логічно виникає запитання, хто це покриває. Якщо це буде покрито тим чи іншим способом з бюджету, це буде розпорошення видатків. І крім того, це погані стимули. Ми розуміємо, що у нас перебите виробництво, перебита частково транспортна інфраструктура. І це означає, що потрібно газ економити. Витрачати його рівно стільки, скільки потрібно для того, щоб не замерзнути. Інакше може бути халепа. Але якщо ціна газу нижча втричі від ринкової, але якщо для половини населення вона істотно не впливає на рішення встановити лічильник і закрутити батареї, та його буде витрачатися значно більше. Це подвійний популізм. Я одразу роблю ремарку на те, що серед наших слухачів є люди, котрі не мають жодної вільної копійки і вони просто не потягнуть платити. Звісно, є механізм субсидій для малозабезпечених. Звісно, потрібно компенсувати цю ціну. Але є купа людей, які з цією ж датованою ціною на газ випалюють великі розкішні будинки і басейни. І абсолютно цим не переймаються. Це популізм.
Уряд залишає тарифи на газ незмінними в 2026 році. Але ж при цьому є винищення Росією газовидобувної інфраструктури України.
У нас є інформація від НАК "Нафтогаз" про те, що на сьогодні припинено 40% щоденного газовидобутку. У нас зараз немає і не може бути газових олігархів, тому що газ або видобувається в доволі складних умовах під постійною загрозою обстрілів і з відповідними видатками і ризиками. Або він імпортується з-за кордону за ринковими цінами. Він імпортувався все літо, цю історію мали ще на початку 2025 року. Бо ми вийшли з минулого опалювального сезону з мінімальними можливими запасами. Ми впритул використали всі запаси газу, які були в сховищах. Його було потрібно закупити дуже багато. І на це не було грошей. По суті, потрібно було залучати кошти через грантову допомогу, через кредити. З цим "Нафтогаз" впорався. До мінімально необхідного рівня цей обсяг довели. Але мінімально необхідний рівень, наскільки я розумію, з урахуванням того, що в нас зберігаються якийсь власний видобуток на тому рівні, який був всередині року, але його зараз немає. Місцеве самоврядування мало би координуватися і не грати в ту гру, що, мовляв, ви економите, а ми для свого населення, для своїх містян будемо добрішими, розумнішими. А по-друге, вони мають формулювати цей запит до держави, до центральної влади, що буде гратися в популізм.
