Віктор Жданов і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
З режисером стрічки Дмитром Мойсеєвим я спілкувалася рік тому, одразу після того, як фільм презентували на Київському тижні критики. І він розповів тоді, що коли читав роман Куркова, він точно знав, що головних героїв зіграють Віктор Жданов (Сергій) та Володимир Ямненко (Пашка). І попри те, що згодом відбувалися кастинги, він вже остаточно вирішив, що це будете ви і Володимир. Ви знали про це? Як ви з'явилися у цьому фільмі?
Ні. Чесно кажучи, ви мене здивували. Я ніколи не чув, що Дмитро був переконаний в тому, що саме ми зіграємо головні ролі. Я з ним познайомився тільки на цьому проєкті. У нас під час роботи виникали протиріччя, і були спірні моменти, але це все залишилося позаду. Він професіонал, він знає, що він робить, він однозначно митець. Головне, що стрічка відбулася і виходить в прокат. Хотілося б, щоб глядач подивитися це кіно і зробив висновки для себе.
Як ви для себе ухвалили рішення брати участь в цьому фільмі? Ви читали роман чи сценарій? І що вас зачепило в ньому?
Як ухвалював рішення, не пам'ятаю. Коли мене запросили, я вже знав продюсерку Іванну Дядюру, з якою познайомився на фільмі "Кіборги", тобто знайомі ми були давно. Коли мені запропонували роль, звісно ж я прочитав роман. Звичайно ж, він мені сподобався. Зачепила якась людяність, позиція людини, моменти переживання, страждання, болю за своє особисте, за свою рідну землю, за своїх рідних. Я погодився зніматися із задоволенням. І фінансові моменти взагалі не були визначальними. Якими б вони не були, я б все одно погодився зніматися в цьому фільмі. Тим паче, в ньому знімався Володя Ямненко. Ми з ним також давно знайомі, ще з 2014 року. Ми з ним познайомилися на знімальному майданчику, і він мені дуже допоміг опанувати акторську професію, яку я не знав. Ну а далі вже пішла робота. Мені було цікаво. Тим паче оператор також був мені знайомий. Він брав участь у зйомках фільму "Вулкан". Це професійний оператор, який також знає, що робить. Як і вся команда. Відтак робота над фільмом не напружувала, хоча матеріал – досить важкий. Але ми отримували від неї задоволення. Попри те, що умови були не надто сприятливими. Ми знімалися в Сіверськодонецьку, Лисичанську, Вовчоярівці. Дуже занедбаний край. Справді сіра зона. Все навкруги було понівечене, покручене, побите.
Саме тому така правдива картинка в фільмі. Вам імпонувало, як актору, що ви граєте в таких правдивих декораціях?
Я не замислювався над цим. Я думав про те, як втілити образ цієї людини, щоб він був схожим, зрозумілим, чутливим. Щоб викликав емоції. Це моє завдання. А далі вже оператор і режисер роблять свою справу. Вони оцінюють твою роботу, як ти її робиш: правильно чи неправильно.
Чи збігалися бодай якісь фрагменти зіграної ролі з вашою особистою історією?
Звичайно, адже я це переживав. Воно в мені є, воно зі мною живе. І ти пройшов через все це. Так, по-іншому. Але все одно біль лишається. І я не знаю, чи можна вилікувати цю травму. В цьому і полягає професія актора: споглядання – співчуття – розуміння – втілення на екрані свого досвіду. Це закладено в усіх системах. І Курбаса. І Станіславського. Але це заслуга не однієї людини, а цілої команди. Яким би ти не був геніальним, оператор стане якось не так, і все злітає.
Коли я дивилася цей фільм, мене в його стилістиці вразив один дуже важливий момент. Він стосується саме акторської роботи. І більше вашої, а не Володимира Ямненка. У вас дуже багато так званих зон мовчання, які у вас вийшли більш промовистими, ніж коли актор говорить. Коли Сергій, ваш герой, просто сидить біля вуликів і мовчить, це мовчання пробирає до сліз. Як можна передати мовчанням всю біографію героя, все його життя?
Я не можу це пояснити. Воно або виходить, або ні. Хтось вміє це робити, а хтось ні. Слава Богу, що мені це вдається. Але чесно скажу, я не знаю, яким чином. Це не скромність і не кокетування. Мені здається, це щось із дитинства. Згадуючи те життя, яке в мене було з дитинства, я впізнаю своїх дідуся і бабусю, я згадую їхні розповіді про страждання і поневіряння. Ті коржі, які мій герой ліпить, а потім пече – це те, з чим я жив. Воно мені дуже близьке, дуже рідне і дуже тепле. Я цього ніколи не робив, але я знаю, як це робиться. І для мене це не було якоїсь перепоною. Для мене, навпаки, було дуже цікаво передати своє дитинство. Руки бабусі, мого діда, який теж був не говіркий. Але попри це, я бачив, як він щось переживає, над чимось мислить, приймає якісь рішення. І все це треба було показати. Режисер казав, що тут я мовчу. І я мовчав. Ти починаєш мовчати в рамках свого персонажу, в рамках подій, які відбуваються. Але я не можу сказати, як це відбувається. І напевно, я б і не хотів про це говорити.
При цьому є якісь внутрішні монолог?
Ну, звичайно. Людина завжди про щось думає. Або комусь посміхається, або подумки з кимось сваряться. Внутрішній монолог триває завжди у кожного з нас. Мені дуже подобається це втілювати на екрані або в театрі. Це дуже цікаво – мовчати. Говорити іноді теж важко. Я чудово розумію вашу професію. Це мистецтво – володіти словом так, щоб тебе слухали. У нас інша сфера діяльності, і вона теж важлива і цікава.
Це один з тих фільмів, які зараз необхідно дивитися всім, навіть тим, хто не залишив свою домівку, друзів, роботу – свої корені. Цей фільм відгукується всім. І звісно, тільки на початку прокату, я не буду розкривати подробиці сюжету. Але дозволю собі лише один спойлер. У вже згаданих зонах мовчання ви дивитеся кудись. І ми разом з вами сприймаємо дійсність цієї історії. І тільки в одному кадрі ви дивитеся на нас. І повірте, це справляє дуже сильне враження. В фіналі, коли ви дивитеся на глядача. Цей кадр з-під мене, в хорошому сенсі слова, вибив землю. Тож я хочу подякувати вам за можливість пережити цей досвід.
Насправді я хочу подякувати Дмитру Мойсеєву. Це його задум. Це авторське кіно. Він керував моїми очима, моїми рухами. І вів до цього. Він вимагав саме це. Можливо, під час зйомок були й інші погляди. Але він обрав саме цей кадр. Саме цей момент. Це заслуга режисера і оператора. Я вам чесно скажу, що такі схвальні відгуки щодо моєї роботи треба адресувати й іншим членам команди. Не ти один такий геніальний і неперевершений. Це робота всіх. А ти насамперед виконуєш задум режисера. Йому потрібно це втілити на екрані. І поки він не доб'ється свого, ви будете працювати. Ви можете уявити, що у мене, приміром, в одній сцені було 33 дублі? Ви можете це уявити? 33 дублі? Я з'їв вісім тарілок борщу. Їх треба було їсти за сюжетом, і я їх їв. Я не просто цими хизуюся, я все з'їв! Половина тарілки не підходила. В кадрі мала бути повна тарілка. І поки режисер не домігся свого, треба було їсти. Звісно, сварки і непорозуміння можуть виникнути на знімальному майданчику. Мовляв, скільки я можу це їсти?! Але ми виконали все, що сказав режисер. І воно увійшло у фільм. Тобто це заслуга не тільки моя. А вже очі, їхня глибина – це ймовірно моя якась особиста заслуга.
Цей фільм нині дуже тригерний для українського суспільства. Ці люди часто чують на свою адресу одвічне запитання: а чого ж ви не виїжджаєте? Ці дискусії періодично випливають назовні і в соцмережах. Але у людей, котрі не виїжджають, є тільки одна репліка: ви нас не розумієте. Постійно залишається між цими двома сторонами суспільства якесь непорозуміння. Переглянувши цей фільм, я усвідомила, що після його перегляду буде багато що зрозуміло. Завдяки вам, завдяки режисеру, завдяки всій команді, завдяки Андрію Куркову написав цю історію. Тож, як на мене, це нині вкрай важливий фільм для нашого українського суспільства.
Можливо, ви праві. Можливо, і справді виникне якесь розуміння. Але ці питання не зникнуть. І фраза "Чому ви не виїжджаєте?" не щезне. Дуже непросто зрозуміти, що коїться в головах і душах інших людей. Це дуже важка тема. І вона складна для всіх. Взагалі війна важка. Дай Боже, щоб вона припинилася. І саме Перемогою України! А повертаючись до вашого запитання, то в нашій сім'ї відбувається те ж саме. Мої родичі живуть на Херсонщині, яка щоденно потерпає від ворожих обстрілів. І вдень, і вночі. Але ж я не можу їм сказати, щоб вони виїжджали, тому що я, приміром, дам їм житло. Але навіть і не в цьому причина. Повірте, їм навіть і не це треба. Тримає щось інше. Щось є. Кожен приймає рішення самостійно.
