Фото: Слово і Діло
Для вас цей день як карбується у свідомості?
Може видаватись, що такі слова, як "цінності", "гідність", "свобода" – це вже щось таке заяложене. Але ні, напевно, вони нам такими видаються, тому що це слова завжди актуальні, вони завжди промовляються, але дуже погано, коли вони не звучать. І звичайно, що це не те свято, коли запрошуєш друзів і йдеш на вечірку. Він святковий в розумінні якихось піднесених відчуттів. День, коли ми зобов'язані подумати, а що ж таке ця гідність і свобода, в чому полягають ці цінності саме сьогодні, бо щодня вони можуть звучати по-іншому, ми можемо їх наповнювати новим змістом. Як для громадянина, для мене це важливе свято. Я працюю в музеї Революції Гідності. І для нас нашим завданням зробити так, щоби цього дня над цими цінностями задумалось максимально багато людей. І мені особисто дуже б хотілось, щоби цей великий творчий міф Революції Гідності залишався в пам'яті не тільки національній, а в розумінні кожного, як щось, чим ми пишаємось. Є в нас якісь такі маркери, до яких ми повертаємось в складний час. Що нічого, ми вистоїмо, бо… І от оце бо – це дві наших революції.
Щодо революцій і їхньої ролі у долі українського народу. Коли ми говоримо про явище революції для українського народу, для українського суспільства, то яким воно є наразі? Як ми до нього ставимося, чи досліджуєте це ви, зокрема, чи намагаєтесь якось підсвічувати?
Я би не казала, що без революції неможливий поступ в наших умовах. Він був неможливим. Але інструментом калібрування є, наприклад, реалізація інших прав і свобод, зокрема мирного протесту в свобода слова. Це все поєднувала Революція Гідності. Всі ці основоположні права людини. Історія показала, що в нас громадянсько зріле суспільство. Готовності брати на себе відповідальність, на жаль, можливо недостатньо. Але її ніколи не буде аж з надлишком чи супердостатньо в жодній країні, в жодному історичному періоді. Недостатньо оцієї готовності щоденної, але в ключові для країни моменти громадяни дуже чітко ототожнюють себе і країну, себе і державу. Не просто народ, націю. І беруть на себе цю відповідальність, виходячи на вулиці. Мені видається, що ось про громадянську зрілість: коли ми говоримо - нація, яка здатна була на дві революції, на три, бо була ще перед тим Революція на граніті... Важливо, що ця відповідальна нація теж розуміє, що на все свій час і шукає правильного шляху для цього калібрування, правильних інструментів саме на той момент. І тому ми можемо повернутись до картонкового Майдану, який був. І це, зокрема, було цим елементом калібрування. Це Майдан, але не революція.
А чи дійсно ми розуміємо, маніфестуємо ось цю гідність і свободу, що навіть маємо окремий день. Чи не просто це якась дата в календарі, щоб відзначити події, які мали наслідки для великої частини населення. Але за тим нічого не стоїть, тому що ми бачимо, що в суспільстві відбуваються процеси топової корупції. Дуже багато закидів тому, що відбувається в політичній площині і що суспільство не отримує потрібних відповідей, комунікації у такий складний момент, словом. Криза назріває, а ми говоримо, що обираємо гідність і свободу. Чи не суперечить це одне одному? Чи це не просто порожній день у календарі в такому випадку, якщо ці процеси досі тривають?
Про формальність, як день в календарі, хочу сказати, що і це важливо. І досвід показав, зокрема, декомунізації, що за дні в календарі так само треба боротись, вони мають існувати, бо формальність завжди тягне за собою питання: а що є за цією формою, а який там був зміст? Є "ми" велике, яке наш народ український, який спромігся на втримання незалежності, здобуття. А є щодень і є кожна людина, щоденний вибір. І тут ми зіштовхуємося з тими проблемами, якими заражена наша система і заражені не тільки ми. Будемо говорити про владу. А загалом ми не можемо сказати, що в нас все ідеально, що в нас абсолютна єдність і ми однаково всім народом бачимо шлях, що ми зараз маємо об'єднатись, побороти ворога і розбудовувати прекрасну державу. На жаль, ні. Тому тим більше важливий цей день. Наші рішення можуть змінюватись під впливом суспільства, того, що ми вважаємо пріоритетним, добрим, поганим. І я сподіваюсь, що доки ми будемо пам'ятати і нашу перемогу під час Революції Гідності, і наших жертв і Майдану, і війни, доти більше людей буде ухвалювати це внутрішнє рішення, ставати тим великим "ми", а не думати тільки про себе, про це маленьке "я".
Що відбувається у музеї, що ви робите, аби фіксувати це? Які задачі перед собою наразі має музей і як ви їх реалізовуєте?
Зберігання і представлення пам'яті про Революцію Гідності і загалом пам'яті про українські протести. І так само важливо розуміти їх в контексті світового досвіду, бо наш досвід боротьби за демократію є важливим для світу. Але ми так само не робили це на рівному місці і пізнавали досвід міжнародний. Один із пріоритетних напрямків – робота з молоддю, формування рекомендацій до навчальних програм, методичних рекомендацій, робота з молоддю передбачає роботу з вчителями обов'язково. В нас є запит дітей найменшого віку – п'ять-шість рочків. І тут теж важливо правильно подати. Очевидно, що ми їм не розказуємо про історію Революції Гідності, але їм важливо закарбувати, що прапор України – це важливий символ, що слово "свобода" – це не просто слово. Якісь такі речі. Що ми маємо бути єдиними, уважними до іншого, бо без цього неможлива національна свідомість. Без уваги до іншого, без таких ключових цінностей, які є важливими для всіх дітей. І дуже важливою для музею є виставкова діяльність, а виставкова діяльність неможлива або майже неможлива без збору артефактів, а збір артефактів – це завжди збір історії, тому що ми ставимось до предметів, як до свідчень історичних і маємо розуміти, про що вони розказують, хто ними володів, як їх використовували, в якому контексті. Тому це і наукова робота, дуже різностороння, вона як стосується колекції музейної, так і загалом цих процесів, які зараз відбуваються. Питання національної пам'яті – те, що зараз завжди постійно на слуху, питання меморіалізації – те, що ми проходимо щодня з 2014 року так точно. Музей – це завжди багатофункціональна структура, вона має бути ефективна тільки якщо вона залучає фахівців з дуже різних сфер. Це універсальна інституція, куди ви можете прийти і отримати комплекс інформації, комплекс послуг, цілий масив діяльності ми проводимо.
Що, на вашу думку, є найскладнішим до реалізації впровадження з того, що ви перерахували?
Щодня я б вам давала іншу відповідь в залежності від того, з чим ми зараз працюємо, над чим. Але може вона буде універсальна. Найбільша складність – не зробити її заяложеною, стандартизованою. Ми працюємо з дуже людськими моментами, з емоційними історіями, навіть якщо це якийсь фактаж позитивний, то все одно це завжди емоції. І хотілося б не втрачати цю емоційність і відчуття вміння дивуватись щоразу тому, про що ми розповідаємо, бо інакше нам не вдасться вразити нашого слухача. Мені особисто завжди хочеться, щоби люди, які не були і не пережили Революцію Гідності, щоб хоча б трішечки відчули отой дух захвату, який ми відчували, будучи там, захват пізнання один одного, захват розуміння, що ось це ж ми, українці, це мій народ і ми на таке здатні, і я є частинкою, цієї краплею в океані. І от це, напевно, такий виклик. З одного боку дуже хочеться це передати, з іншого – ми маємо розуміти, що людина, яка не пережила того, що пережили ми, можливо їй не треба шукати якісь універсальніші підходи, універсальніші приклади. Але, з іншого боку, дуже важливо не розчаруватись і прагнути передати не просто історію, але й емоцію.
А чи не бракує нам в цій маніфестації, саме в такому формулюванні ще слова "боротьба"? Можливо, туди також пасувало би ще і це слово докинути?
Слово "боротьба" пасувало б додавати до кожного державного українського свята. На жаль, ми досі знаходимось в стані боротьби за власну державність. Це факт. Є в світі щасливі країни, для яких державність – це вже факт доконаний. Для нас, на жаль, ні. Тому кожне українське національне свято – це день нашої боротьби. І дуже часто ми ще маємо згадати і пам'ятати, що сам факт існування цього свята – це теж результат боротьби. Бо після Революції Гідності ми запустили ті процеси декомунізації, звільнення, суб'єктивізації, де почали нашому календарю давати наші свята, позбуватись чужих, наші вулиці мають наші назви, наших героїв. Це ще одна причина, чому б я хотіла, щоб українці відчували свято сьогодні. Стільки змін запустила Революція Гідності, за які еліта українського суспільства боролась попередні 25 років. А це вже в час незалежної України. Коли формально в нас були ці можливості, ніби інструменти для запуску цих реформ. Але тільки треба було Революції Гідності, треба було оцього тримісячного стояння на Майдані з жертвами, з такою рішучістю всеукраїнських акцій протесту по всій Україні, щоби врешті ми мали певніший ґрунт під ногами зараз для збройної боротьби. Тому, так, це перемога однозначно.
