"Карта українця": підтвердження українського походження. Фото: prashhur.com
"Навесні 2023 року відбувся сплеск інтересу до генеалогії ― зріс у 2,5 раза"
Чи помітили ви сплеск інтересу до генеалогії від початку повномасштабної війни? Що, на вашу думку, мотивує людей звертатися під час війни до свого коріння?
Коли почалося повномасштабне вторгнення РФ, то інтерес до генеалогії сильно просів. Адже закрилися читальні зали по всій території України, та й людям було, м’яко кажучи, не до генеалогії. Але десь всередині березня ми відновили діяльність, нас підтримали з-за кордону, і ми продовжили розвивати свою роботу. І десь у серпні ми відновили рівень доповномасштабного інтересу до генеалогії. Я прогнозував збільшення інтересу в кілька разів, тому що ми вже проходили це після 2014 року. Була віра, що все це скоро закінчиться, як і багато інших людей вірили. Я очікував, що інтерес до генеалогії вибухне, ще коли триватиме повномасштабне вторгнення ― і це сталося навесні 2023 року. Відбувся бум зростання інтересу у 2,5 рази. Я сприйняв, що це відкладений попит після тяжкої зими, коли були відключення світла, а тепер відключення припинилися ― і попит спрацював. Але виявилося, що це не є відкладений попит, я це зрозумів аж під літо 2023 року і мусив збільшувати команду, для того щоб витягнути той об’єм робіт. Після 2023-го інтерес залишається стабільно високим, хоча стрибків не було.
"Важливо розуміти, що рід був до тебе і рід буде після тебе"
Мотивація у кожного своя. Зараз багато українців покинуло територію України, живуть за кордоном, і для них мотивація ― це зв’язок із рідною землею. Його немає фізичного, бо вони перебувають на чужині, але люди хочуть зберігати цей зв’язок, тому й досліджують свій родовід. Велика частина наших людей стали військовими, маємо таких клієнтів, і в них мотивація дещо інша. Ці люди розповідають, що для них рід ― це значно ширша і більша структура, ніж вони особисто. Коли ти ризикуєш життям щодня, дуже важливо розуміти, що рід був до тебе і рід буде після тебе, бо ти маєш нащадків. І ця думка, що рід є значно ширшою і стабільнішою структурою, ніж наше особисте життя, сприяє збільшенню зацікавленості історією родини. А також є ще звичайне банальне "цікаво". Цікаво, хто були твої предки. Генеалогія ― найбільш популярне хобі у світі, а в Україні, через існування Радянського Союзу, генеалогія дуже недооцінена. Під радянською окупацією було дуже невигідно знати, ким були твої предки. Це було навіть небезпечно. Якщо твої предки були духовенством, дворянством, шляхтою, навіть козаками, а не робітниками і селянами, це було просто небезпечно. Також якщо були репресії, то змінювали прізвища та локації, щоб не асоціюватися з репресованим родичем і не вважатися сім’єю ворога народу. Крім того, треба було створити "человєка совєцького", а це якраз манкурт, який не знає свого коріння, традицій та історії, якому можна було в голову вкласти совєцько-російський наратив і зробити з нього покруч ― "одін народ".
"Мамо, а чим ти займалася до мого народження?"
Ви колись написали: минуле мовчить, доки його не питають. А яке перше запитання треба ставити своєму минулому, історії свого роду?
Потрібно ось те банальне запитання: "Тату, мамо, діду, а хто були мої предки? А хто буди твої батьки, бабусі-дідусі?". Бо коли згадувати восьме покоління, то люди кажуть, мовляв, ой, ми нічого не знаємо про предків. А коли ти кажеш: "Діду, а ти ж знаєш про своїх батьків? Розкажи". І починаєш розпитувати у діда про його батьків, а для тебе це вже прадід і прабабуся. А якщо дід пам’ятає своїх бабусю й дідуся, як їх звали, чим вони займалися, роки життя, то він розкаже тобі вже про твоїх прапрадіда і прапрабабу. Ти дізнаєшся про своїх рідних людей багато нової та цікавої інформації. Маркерним запитанням, яке я раджу ставити своїй мамі, є таке: "Мамо, а чим ти займалася до мого народження?". І більшість із вас будуть здивовані. Тому що люди уявляють свою маму, ясна річ, після свого народження, у років 6-7-10. Але ким була ця людина до шлюбу і народження дітей, ми зазвичай навіть не уявляємо.
"Робота зі збору інформації в самій родині дуже недооцінена, але вона дає надзвичайно класні результати"
Спробуймо скласти такий собі алгоритм генеалогічного дослідження. Перший крок ― найдоступніший, це просто розмова з рідною людиною. Що б ви радили робити далі?
Дам тут ще один штрих. Люди розуміють, що треба поговорити з мамою, батьком, дідусем, бабусею. Але чомусь мало хто здогадується, що коли мама чи батько пішли з життя, то в них можуть бути рідні брати і сестри, тобто ваші тітки й дядьки. Вони також знають багато про родину, тож із ними обов’язково треба поговорити. Так само це стосується рідних братів і сестер ваших дідусів і бабусь, які багато знають про родину. І дуже важливо поговорити із цими людьми. А далі попросити у них якісь сімейні документи. В ідеалі ― приїхати до цих людей, познайомитися, почаювати, щоб людина чітко зрозуміла, які ви родичі. І тоді можна попросити якісь старі документи своїх пра- і прапрародичів. Але важливо повідомити, що ви не збираєтесь забирати ці документи, а вам вони цікаві лише з точки зору дослідження родоводу. І що документи вам не потрібні для отримання преференцій на якесь майно, наприклад. Крім цього, у людей можуть бути старі фотографії ваших родичів, їх варто пошукати. Ця робота зі збору інформації в самій родині дуже недооцінена, але вона дає надзвичайно класні результати. А потім можна рухатись у державні архіви ― обласні або історичні. На сьогодні працювати в українських архівах може будь-яка людина, але за паспортом, тому що це режимні об’єкти. Спецперепусток зараз немає, як це було в часи НКВС.
"Будь-яка людина має доступ до архіву"
Фахівці вміють працювати з архівами, а як бути звичайній людині, коли вона на рівні базового користувача бібліотеки заходить в архів? У неї виникає багато запитань.
При архівах є читальні зали. Там досить привітні працівники, які вам допоможуть зорієнтуватися і все розкажуть, за аналогією з бібліотекарями. А якщо ви захочете підготуватися до походу в архів, то я дуже раджу відвідати сайт архіву і знайти там довідник метричних книг. У ньому треба знайти населений пункт, з якого походять ваші пращури. І там буде перелік справ, які містяться у цьому архіві. Наприклад, село Розкопане Вінницької області. Більшість людей думають, що це всі документи, які є про село Розкопане. Але якщо проаналізувати адміністративно-територіальний поділ, то я розумію, що село Розкопане належало до Київської губернії, а відповідно ― частина документів лежатиме у державному архіві Київської області ― ДАКО. Але по Київській області метричні книги потрапили не в ДАКО, а в ДІАК ― Державний історичний архів міста Києва. Тому я зайду на сайт ДІАК, візьму там довідник метричних книг і пошукаю, які там є справи по селу Розкопане. Крім того, я ще піду на сайт державного архіву Хмельницької області, тому що більша частина Вінницької області входила у Подільську губернію. Після цього я матиму перелік документів по метричних книгах, сповідальних розписах, ревізійних казках ― це пріоритетні документи для пошуку родоводу. Тобто є список документів, в яких архівах що лежить. Далі. У довідниках вказані реквізити ― номери фонду, опису і справи. Ці три цифри ― адреса самого документа. Я можу пошукати, чи справа оцифрована, чи знайду я її онлайн, бо тоді зможу працювати з нею дистанційно. Але документи ДАВіО (Вінницької області) хоча й оцифровані, проте онлайн недоступні у переважній більшості. Отже, доведеться йти у ДАВіО і працювати з документами там. З одного боку, алгоритм досить складний, але якщо пройти його один раз, то все не так складно, як це чується спочатку.
Віктор Долецький. Фото: facebook
"До частини документів ми втратили доступ, але не втратили самі документи"
Як повномасштабна війна вплинула на доступ до архівів? Адже вочевидь деякі документи втрачено через бойові дії, деякі архіви розграбовані.
Тут треба розділяти. До 2014 року ми мали доступ до всіх українських архівів. З 2014-го ми втратили доступ до Луганська, Донецька та Криму (там 2 архіви). Але, наприклад, Донецький архів був досить гарно оцифрований ще до 2014 року, тож ми маємо доступ до цифрових копій метричних книг, які зберігаються зараз на сайті www.familysearch.org/. А отже, ми можемо робити родоводи по Донецькій області. Щодо Луганського архіву, він не був оцифрований, але благо, що документи зберігаються в самому Луганську, будівля архіву ціла і чекає визволення з-під московської окупації. Я думаю рано чи пізно ми будемо мати можливість дослідити родоводи. Те ж саме стосується кримських архівів.
Після повномасштабного вторгнення у нас були в оточенні Суми, Чернігів та був окупований Херсон. Добре, що в Суми та Чернігів окупанти не заходили, архіви цілі, тож ми маємо туди доступ. А от Херсонський архів був окупований і пограбований, коли росіяни відступали. Вони вивезли велику частину документів. За попередніми оцінками, до 40% фондів було викрадено росіянами. Не все вони встигли вивезти, адже ЗСУ досить швидко звільняли Херсон. Ходять чутки, що ці архіви вивезено до Криму і складено у підвалі одного з кримських архівів. Маю надію, що вони дочекаються звільнення від окупації. Якщо ж вони поїхали десь у Росію, то виколупати їх буде значно важче. Щодо інших документів Херсона, які збереглись, доступу до них, на жаль, немає, тому що зараз в умовах постійних обстрілів архів проводить переоблік тих справ, які збереглись після пограбування. Читальний зал також не працює, бо там дуже небезпечно.
Харківський архів дуже постраждав від обстрілу Харківської ОДА, але сама будівля встояла й архівні фонди цілі. Вони нас також чекають. Але читальний зал не працює від початку повномасштабного вторгнення через постійні обстріли. Харків оцифрований досить погано, тож доступ маємо дуже повільний, лише за запитами. Ще страждав від обстрілів Миколаївський архів, було навіть підтоплення, але вони досить швидко відреагували на це і впорались. І зараз архів у Миколаєві працює дуже гарно, якщо врахувати, що це близьке до фронту місто. Те ж саме стосується Запорізького архіву, який також близько до фронту. Отже, до частини документів ми втратили доступ, але не втратили самі документи. Це дуже важливо. Найбільше постраждав від окупації Херсон. Архіви на заході України працюють, тож ми можемо досліджувати родоводи.
"Ви неодмінно знайдете у своєму родоводі якщо не гетьмана, то дуже цікаві для себе факти"
Раджу переглянути ТікТок пана Долецького, де він дуже цікаво розповідає про генеалогічні дослідження. Може, розкажете нам одну-дві історії, що закарбувались у пам’яті?
Ми працювали з родоводом гетьмана України Самуся Самійла Івановича. Запит був від нащадка рідного брата гетьмана, як виявилося. Тобто ми досліджували козацьку родину. Це досить цікаво переплітається із самою історією України, тому що якраз племінники гетьмана, коли він ще був полковником, займалися рейдерством і захопили землі одного з монастирів. Це було за гетьмана Мазепи. Тому працівники монастиря пожалілися Мазепі, і той написав листа до Самуся, мовляв, приструни там своїх племінників, будь ласка, і хай вони віддадуть землю монастирю. Ми знайшли в архіві цей лист до Самійла Івановича з підписом Івана Мазепи. І це неймовірна знахідка у дослідженні родоводу нашого клієнта. Не завжди трапляються такі цікавезні знахідки, але скажу вам, що будь-який родовід ― дуже цікавий. І ви неодмінно знайдете у своєму родоводі, якщо не гетьмана, то дуже цікаві для себе факти.
Наскільки важливо подосліджувати власне прізвище? У мого дідуся прізвище Красніцький, а в прадіда ― Краснощук. І дід Красніцький мені завжди пояснював: "То все совєти зробили".
Часто люди пробують знайти походження прізвища від того варіанту, що є зараз. На вашому прикладі, Красніцький ― це топонімічне прізвище, від назви населеного пункту. Було якесь Красненьке, і люди, що там жили, стали Красніцькими. Але у вас прізвище трансформувалося від початку радянської доби. І було воно швидше за все КраснощОк, тобто "красні щоки" ― червоні або ж гарні щоки. Гарна щоками людина була вашим предком. Або ж людина просто шарілася ― горіли щоки, коли вона соромилась. Тобто протягом історії відбулась трансформація Краснощок-Краснощук-Красніцький. Але без дослідження родоводу встановити походження прізвища неможливо.
