Ілюстративне фото: nabu.gov.ua
"Власне, чому хороша історія, що воно вилізло в "Енергоатомі"?
Корупція. Якщо ми подивимося в бюджет, то там грошей практично немає. А коли дивишся, наприклад, на суми застав, які вносяться за топкорупціонерів, то виявляється, що гроші є, просто вони не там. Як це загалом впливає на економіку? Скільки у нас "в тіні", що з цим можна зробити і що треба робити?
Я б тут розділив "тінь", як, наприклад, легальні бізнеси, які працюють просто без сплати податків чи така "сіра" сфера, де податки мінімізуються, з чим ми постійно стикаємося в своєму житті, коли отримуємо, наприклад, у кафе два чеки. А інше, про що ви говорите в контексті корупції, застав тощо – це, по суті, нелегальний бізнес, тому що відкати за "операцією шлагбаум" в "Енергоатомі" – це нелегальна річ, вона суперечить законодавству. Відповідно, ми всі, я впевнений, дуже сподіваємося, що розслідування закінчиться не як спортивне полювання, а притягненням до відповідальності тих, хто цим займався. І зрозуміло, що суттєві гроші таким чином витягувалися насамперед з державних підприємств.
Чому це, власне, кейс "Енергоатому"? Знаєте, тут навіть є хороша новина, чого часто не усвідомлюють. Ми зараз можемо подивитися на те, де можна красти і надалі ефективніше з цим боротися. Із держбюджету напряму красти особливо нема де, тому що все, по-перше, дуже прозоре і підконтрольне, крім однієї сфери, яка є дуже важливою, закритою і дуже ризикованою з цієї точки зору – це оборонні закупівлі. А все інше – грошове забезпечення військовослужбовців, виплата зарплат бюджетникам, виплата пенсій – там нема що красти. І власне, чому хороша історія, що воно вилізло в "Енергоатомі"? Тому що це єдине, по суті, місце, де можна було влаштувати таке масштабне пограбування держави. Бо це велике державне підприємство, яке не мало, на відміну від іншого великого державного, настільки ж прибуткового підприємства – державного "ПриватБанку", таких прибутків. Але на відміну від "ПриватБанку" воно не мало нормальної системи корпоративного управління. От все і склалося. Що фактично в країні під час війни є дуже обмежена кількість таких підприємств – буквально той же "Енергоатом" і кілька державних банків, які отримують великі прибутки. Там, де є великі прибутки – ти теоретично маєш з чого красти. За великим рахунком, я думаю, що щось подібне ми можемо побачити ще в оборонці, саме в оборонних закупівлях, але більше просто нема де такі масштаби схематозу влаштувати.
"Умови будуть більше сфокусовані на запобігання корупції та забезпечення правовладдя в країні"
Чи впливає це на допомогу від наших партнерів і на те, як її розподіляють?
Воно впливає насамперед через те, що вони можуть ставити жорсткіші умови щодо, власне, виділення грошей. В більшості випадків – це посилення тих зобов'язань з боку України, які спрямовані на запобігання таким корупційним схемам. Я сподіваюся дуже, що в 2026-му році ми побачимо більше вимог такого типу. Я б сказав, що умови будуть більше сфокусовані на запобігання корупції та забезпечення правовладдя в країні.
Гліб Вишлінський. Фото: facebook/NECUkraine
"Це вже щось"
Наскільки український бізнес навчився користуватися різними програмами державної підтримки, наскільки взагалі їх перелік зріс і наскільки вони насправді ефективні?
Цього року нарешті держава розпочала дуже важливу програму – наприкінці літа-на початку осені уряд вперше почав фінансувати відновлення підприємств, які постраждали від російських атак. Ми про це говорили фактично від першого року вторгнення. Дуже дивно, що в нас було дуже багато державних програм підтримки – від якихось грантів на креативній індустрії до роздачі всім по тисячі гривень – і не було дуже зрозумілої програми підтримки, коли держава розуміє, що от є бізнес, він працював, був успішний, мав свій ринок, своїх споживачів, але йому не пощастило, по ньому прилетіло.
Ще й обмеження існували у деяких програмах, які на бізнес розраховані, але за винятком територій, які наближені до лінії фронту тощо.
Абсолютно. Зараз уряд, на щастя, цю помилку зрозумів і змінив підходи до своїх програм. Досі воно повною мірою не покриває потреби підприємств, які постраждали від російських атак, але все одно це вже щось. Я вважаю, що уряд має ще більше спрямовувати ті обмежені ресурси, які є на будь-яку підтримку — що громадян, що бізнесу, бо воно зазвичай більш-менш по одній статті проходить. На фінансову підтримку, власне, підприємств у відновленні, тому що це просто гарантований виграш. Це не інвестиція в якийсь креативний стартап, де ти не знаєш, воно спрацює чи не спрацює. Ти точно знаєш, що от було підприємство, воно працювало, були робочі місця, воно продавало стільки-то продукції і в нього є споживачі. Після прильотів цього літа по бізнесу ми зараз бачимо, що насправді, коли по твоєму навіть конкуренту часто прилітає, все одно всі об'єднуються разом, допомагають відновити постачання, "тримають полиці" для тих товарів, які тимчасово не можуть постачатися через припинення виробництва після ударів. Тому бізнес своїм саморегулюванням займається. Було б дуже добре, якби уряд теж обмежені ресурси спрямовував насамперед на постраждалих, чи то постраждалий бізнес чи постраждалі люди.
"Під час війни я б абсолютно по-іншому розставляв пріоритети"
Теза – "все для фронту", з одного боку, себе виправдовує, вона має бути втілена, але з іншого – часто навіть у суспільстві виникають питання до якихось рішень або дій. І тут для прикладу я наводжу програму "Національний кешбек", "Зимова підтримка" і подібні програми, коли гроші нібито туди виділяються, і чималі гроші, але суперечливий підхід і сприйняття суспільством. Чи потрібно це зараз і наскільки такі програми себе виправдовують?
Я повністю проти такої програми як "Зимова підтримка". Під час війни я б абсолютно по-іншому розставляв пріоритети. У першу чергу дивився б на незакриті потреби у війську. Друге – якщо ми все-таки вирішуємо, що ми маємо витратити не на фронт… наприклад, по експортному контракту безпекових послуг ми отримуємо достатньо грошей, а внутрішні ми можемо витратити на щось інше, то, звісно, тоді постає питання внутрішньо переміщених осіб, тих, у кого зруйноване житло внаслідок атак росіян, тих, хто і до війни перебував у складних життєвих обставинах. Власне, для них це було б щось, що реально суттєво підтягнуло б їхні життєві стандарти до тих, які для нас, як для суспільства, є прийнятними. Які б ми хотіли, щоб наші співгромадяни мали, а не просто отримати тисячу гривень.
"Це хороша ідея, але…"
Щодо "кешбеку". Мені здається, він надто демонізований. Це була дуже цікава технологічна ідея, яка для мене, як людини, яка свого часу пропрацювала 12 років у маркетингових дослідженнях, є близька тим, що це, по суті, маркетингова програма була б. Пам'ятаєте, як вона запускалась? Ти заходив у супермаркет, в тебе на цінниках…
…по суті, це така гігантська програма лояльності.
Так, "Зроблено в Україні". По радіо, з колонок лунає, що 40% від всього, що ви купуєте українського, повертається до бюджету і працює на державу. Це хороша ідея. Дуже добре, що в держави, зокрема, за рахунок всього того розвитку, який ми маємо в цифровій трансформації, є можливість це технічно реалізувати. Але, мені здається, цю програму потрібно було б провести за 6 місяців, власне, як маркетингову таку програму, щоб люди звернули увагу і на власному досвіді впевнилися, що українське може бути дійсно не гірше, скажімо, ніж польське. Тоді б воно спрацювало. Але нащо це продовжувати далі, мені не дуже зрозуміло.
Вичерпала себе ця програма?
Я думаю, що вона себе вичерпала. Вона не є настільки витратною, як часто кричать політики. По суті, там десь 5 млрд грн на рік. Але я думаю, що уряду замість того, щоб зараз мати якусь незрозумілу політику, краще було б взяти, урочисто її згорнути і все.
