Ілюстративне фото з відкритих джерел
Реалістам слід готуватися до спроб продовження російського наступу в 2026 році
Як ви гадаєте, чи можливі переговори американців із росіянами про мир між Росією і Україною у найближчі місяці й де росіяни намагатимуться просуватися?
У Москві в середині грудня 2025 року відбулася так звана розширена колегія Міністерства оборони Російської Федерації. Це щорічне звітно-планувальне зібрання всіх російських генералів і не лише. Там, згідно з російською Конституцією, мають бути присутні також члени уряду, депутати Держдуми, представники РПЦ, міністр оборони Бєлоусов і Путін. Бєлоусов звітував про "роботу" Збройних сил Росії за 2025 рік, а Путін ставив завдання на 2026-й. І у жодному з виступів Путіна і Бєлоусова не йдеться про підготовку до миру — ні в лютому, ні в квітні, ні в травні. Йдеться про продовження війни, про виконання завдань так званої "СВО". І Путін дає настанову продовжувати війну в наступному році. Мови про зупинку бойових дій не йдеться. Лише кілька разів у заявах з’являється мова про капітуляцію України. Путін каже, що якщо завдання так званої "СВО" будуть досягнуті якимось політико-дипломатичним шляхом, тобто Україна капітулює, це буде "приємним бонусом" до воєнної кампанії.
Тож реалістам слід готуватися до спроб продовження російського наступу наступного року. З того, що ми бачимо на полі бою, розкласти його треба на дві складові. Перше — це так звана повітряна стратегічна операція, а саме продовження ударів по наших містах та інфраструктурі, мета якої змусити – здатися через тиск на населення. Друге — продовження наступу на кількох ділянках, тобто стратегічна наступальна операція на сході нашої держави. Очевидно, задум противника — це просування на широкому фронті: від Лимана на півночі до Покровська на півдні. Річ у тім, що росіяни знають і розуміють свою головну перевагу — це перевага в людських ресурсах, у живій силі. Недоукомплектованість наших підрозділів і з’єднань — це наша головна вада, і росіяни намагаються максимально нею скористатися. Тобто завдання полягає в тому, щоб сконцентрувати сили на напрямках головних ударів і водночас розтягувати лінію фронту на максимально широкому просторі.
Тому напрямки головних ударів — це північно-західно-донбаські. Ідея цієї операції полягала в тому, щоб ударами з півночі — з району Лимана, умовно кажучи, на Слов’янськ — і з півдня через Покровськ та Мирноград вийти в тил основних Сил оборони в районі Дружківки та Костянтинівки й далі розвивати наступ в оперативний простір. Але така задача в них була і в літню кампанію, і тоді вони з нею не впоралися. Так само і зараз, м’яко кажучи, у них не дуже виходить. Ознакою цього є захоплення противником Сіверська. Зрозуміло, що це невдача для нас. На Сіверську лінія оборони вибудовувалася з 2022 року, після того, як ми відійшли з Сєвєродонецька і Лисичанська. Це був потужний рубіж із мінно-вибуховими загородженнями, з облаштованою лінією оборони. Цей рубіж противник подолав. Нам там ще допомагала річка Бахмутка, яка якраз там протікає. Але сам факт цього прориву свідчить про те, що усі ці "красиві" на карті обхідні удари — мовляв, за тиждень беремо Покровськ, далі виходимо на Добропільський виступ і заходимо в тил українцям — не працюють. Покровськ, Мирноград тримаються, Добропільський виступ обрізають, створюють знову, знову обрізають. Тому, як і минулого року, як і позаминулого року — Авдіївка, Бахмут — замість "красивих" охоплювальних операцій, класики Другої світової війни, росіяни перейшли до тактики видавлювання наших сил із фронту. Це, фактично — знищення власних сил.
І саме тут проявляється наша стратегія — знекровити противника максимально, збити його наступальний потенціал. Сили оборони України роблять ставку на максимальне послаблення ворога і, відповідно, зменшення його переваги в живій силі. Саме тому ми тримаємо Покровськ і Мирноград. Хтось каже — треба відійти, інші — треба триматися. Але бої тут зумовлені саме завданням максимально збити наступальний потенціал противника. У росіян ресурси не безмежні. У них усе розписано по таймінгу. Перша задача — пробити оборону. На це виділені ресурси: людські, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали. Якщо це все випаровується, їм доводиться кидати другі ешелони, призначені для прориву оборони, для виходу на оперативний простір. А зрештою може вийти так, що оборону прорвали, а розвивати успіх уже нічим. Ось така стратегія Сил оборони. Але цього разу росіяни, як на мене, обрали тактику розтягування наших сил на максимально широкому фронті. Маючи кількісну перевагу, вони можуть концентруватися на напрямках головних ударів і водночас розтягувати наші сили, створюючи осередки напруження по всій лінії фронту.
Павло Лакійчук. Фото: uacrisis.org
Два шляхи утримання фронту: знищувати наступальний потенціал ворога і доукомплектувати армію
Саме для цього росіяни намагаються створювати так звані буферні зони, як, наприклад, на території Харківської та Сумської областей. І противник також активізувався у напрямку Запоріжжя. Що потрібно, на ваш погляд, робити, щоб зберегти можливість тримати фронт в 2026 році?
Є два шляхи, які намагаються реалізувати Сили оборони. Перший — перевагу противника в живій силі можна зменшити, знищуючи ворога. Це називається "збити його наступальний потенціал". Перемолоти резерви ворога, його матеріальні ресурси. Це і бої на фронті. Також це удари в глибину, коли долітає по складах боєприпасів, тилових базах противника, складах паливно-мастильних матеріалів, а також коли до арсеналів, до важливих аеродромів ворога тощо, — це теж украй важливо.
Але одного цього недостатньо. Необхідне укомплектування нашої армії. У нас бригади укомплектовані на 40-50%. А треба ж розуміти: підрозділ найбільш ефективний, коли він повністю укомплектований. Це ж не просто десять солдатів. Це — один гранатометник, два кулеметники, стрільці, оператори дронів. Якщо у цій команді не вистачає когось, то це не просто мінус людина. Відділення без гранатометника — це втрата. Відділення без кулеметників — це втрата. Тому це не просто про більшу кількість людей. Це про укомплектованість підрозділів. Щоб укомплектувати хоча б на 70-80%, потрібні мобілізаційні заходи. На жаль, ми дуже важко йдемо цим шляхом. Найбільш успішні підрозділи у рекрутингу — це Третій штурмовий корпус і корпус "Азов". Вони укомплектовані контрактниками приблизно на 50%. Все інше — це мобілізовані. І компенсувати провали в мобілізації шляхом рекрутингу просто не вийде. Треба дивитися на речі реально. І тут є два виходи: або ми всі готові встати і захищати свою державу, або вона просто обвалиться.
Міф про "зупинку Росії" після територіальних поступок — стратегічна помилка
Щодо потенціалу ворога, звучить теза про те, що економіка Росії зараз на межі і що ще місяць-два-три — і росіянам не буде за що воювати. З іншого боку, потрібно розуміти, що Росія теж уміє надувати щоки й удавати з себе непереможну. До речі, президент Трамп часто транслює саме ці наративи — що Росію перемогти в будь-якому разі неможливо, що Україна в будь-якому разі буде змушена віддати, наприклад, Донеччину. Або добровільно зараз, або Росія це все одно нібито завоює, знищивши наші міста. Яке ж реальне становище Росії? Скільки вона ще справді може наступати в такому інтенсивному темпі?
Помиляються ті, хто говорить: мовляв, треба віддати Краматорськ, і тоді росіяни зупиняться. Стратегічна помилка тут у тому, що не заради Краматорська чи Слов’янська Москва затіяла цю війну. Москві потрібна Україна. І вони не зупиняться ні на Гуляйполі, ні на Покровську, ні на Краматорську, ні на Слов’янську. Далі буде Одеса, Запоріжжя, Харків. Це тварюка, яка буде відкушувати стільки, скільки зможе. Якщо дивитися збоку, я спостерігаю, що сил у росіян немає. І тут знову треба повернутися до розширеної колегії Міністерства оборони Росії, де Бєлоусов і Путін виглядали наче як два брати-акробати, але розходилися в одному принциповому питанні — ресурсів. Бєлоусов казав: так, готуємося, продовжуємо наступ, але дайте додаткові ресурси. А Путін жорстко заявляв: дійте, але додаткових ресурсів я не дам, у вас ресурсів достатньо. Чи достатньо їх насправді — питання відкрите, але це є свідченням того, що ресурси Росії не безмежні. І тут постає питання, яке часто ставлять і експерти, і пересічні люди: чи спроможна Росія піти на нову хвилю мобілізації для продовження цієї війни? Однозначної відповіді наразі немає. Поки що ми бачимо, що Путін жорстко виступає проти. Але якщо росіяни почнуть не просто не мати успіху, а зазнавати поразок, цілком можливо, що на це вони можуть підуть. До цього теж потрібно бути готовими.
