Ілюстративне фото: smart-osvita.org
"Почалося все в 2022-му році"
В Україні діє проєкт "Залишаємося з Україною" для дітей 3-4 класів із вивчення української мови як другої функціональної з урахуванням іншомовного середовища. Діти, які через війну вимушено виїхали за кордон, мають можливість вивчати українську мову й культуру, тримаючи зв'язок із Батьківщиною. Розкажіть про цей проєкт – хто його запропонував і розробив?
Галина Нікішина: Почалося все в 2022-му році, коли почалася повномасштабна війна. Це було літо 22-го року і пані Галина Титиш, яка є ініціаторкою, натхненницею і "янголом охоронцем" нашого проєкту, розпочала з командою роботу з організації такого українознавчого компоненту – це українська мова, література, історія України. Але вони тоді працювали із проєктом для дітей середньої і старшої школи, тому що братися за малят ніхто не ризикнув у тих умовах. Була дуже нестійка ситуація, не розуміли, як вони зможуть приєднуватися, чи достатньо буде ресурсів у тих родинах, щоб бути поруч з дитиною під час занять. І 2 роки тривав цей проєкт для середньої і старшої ланки школярів. Але родини, з якими тоді співпрацювали, почали масово звертатися до організаторів цього проєкту з проханням організувати це для малих дітей, тому що в родинах є й менші дітки і всі вони розуміли, що з малими теж щось треба робити. Бо дійсно вони часом навіть до української школи не потрапили і навіть українську абетку не вивчили. Варто сказати, що першими до цієї роботи були долучені родини, які виїхали із Півдня України, зі Сходу, і це не завжди українськомовні родини були.
"Це підтримка спільноти"
Але вони розуміли, чому це важливо?
Галина Нікішина: Звичайно, вони розуміли, що це підтримка спільноти, це залученість дитини до розуміння взагалі, що вони є частиною великої родини української. І так, вони зверталися саме для того, щоб навчити дитину. Є багато родин, в яких дитина не отримує того українськомовного середовища саме в родині, в межах спілкування зі своїми близькими дорослими. Тому були заявки і в 24-му році ми почали роботу з напрацюванням матеріалів, як це може бути, розробили програми для дітей 8-9 років на той момент. Ми розуміли, що це діки, які ще не вчилися в українській школі або вже вчилися, пішли в перший клас і взимку виїхали і не продовжували навчання.
"Географія наша доволі широка – 21 країна"
Що це за діти? Географія наша доволі широка – це 21 країна взагалі. У нас є така мапа, де позначені ці країни. Багато діток наразі є і в Великій Британії, і в Польщі, і в Німеччині. А з віддалених регіонів – це Канада, США, в Арабських Еміратах є в нас такі родини. Там, де є дуже великі спільноти, звичайно, що там ця інформація розповсюдилася швидше і більше дітей долучилися. Тоді ми отримали близько 400 заявок. Ми не могли охопити всіх, хто подав тоді прохання долучитись. Ми могли охопити лише 100 діток, але ми охопили 150. Ми не могли відмовити деяким родинам, бо дуже велика зацікавленість, ми відчували це. Тож ми відкрили 10 груп.
"Для дітей це абсолютно безплатний проєкт"
А з чим була пов'язана ця обмеженість? У вас бракувало вчителів?
Галина Нікішина: Бракувало ресурсів. Ми не могли надати послуги всім. Хоча для дітей це абсолютно безплатний проєкт, але ж роботу вчителів ми маємо все-таки оплачувати. Тому є певні обмеження в тому, щоб ми не можемо охопити всіх. І тоді це тільки розпочиналося. Ми не знали, як воно піде, яким буде результат. Це доволі ризиковано було надавати таку послугу такій великій кількості. Тож ми почали роботу з 10-ма групами. Треба було набрати вчителів. Але коли ми оголосили конкурс і почали приходити заявки від вчителів, ми дуже швидко закрили цю форму, бо ми отримали 150 заявок, а нам треба було 10 вчителів набрати. Це були надзвичайно цікаві люди.
"Важливим було те, щоб було велике бажання і вмотивованість самого педагога"
Це онлайн заняття і вчителі тут в Україні, так?
Галина Нікішина: Так. Більшість вчителів в Україні, але в нас є вчителі, які самі виїхали. Наприклад, вчителька з Маріуполя зараз перебуває в Литві і вона працює з дітьми звідти. Вона там має невеликий осередок, у них є українська школа і вона веде заняття. Ще одна вчителька є з Ірландії. Тобто ми добирали вчителів різних. Але важливим було те, щоб було велике бажання і вмотивованість самого педагога. Потім розуміння, що ти спілкуєшся і співпрацюєш з дітьми тільки в онлайновій формі. Тобто це має бути відповідна цифрова компетентність і дібрані такі методи, які будуть впливати через екран. Ці вчителі ніколи не бачили цих дітей вживу. І діти між собою незнайомі. Тому онлайнова взаємодія мала бути настільки продуктивною в роботі, щоб українська мова вживалася в цих дітей.
"Заняття відбувається тричі на тиждень у вечірній час"
Як відбувається заняття?
Галина Нікішина: Заняття відбувається тричі на тиждень у вечірній час. Ми розуміємо, що всі діти, які зараз в проєкті, навчаються в школах країн, де вони перебувають, тому до цих занять вони долучаються ввечері. Бувають такі ситуації, що дитина їде з якогось тренування, з машини виходить на зв'язок, якщо не встигає. Але тут величезна вдячність нашим вчителям, що незважаючи на теперішні умови, коли немає електроенергії, проблеми з підключенням, вони спускаються в укриття, підключаються до занять і ці 40 хвилин заняття – це свято в цей день, це емоції.
"Зараз функціональною для всіх дітей є мова країни перебування"
Очевидно, що в дітей різний рівень знання української, бо є україномовні родини, а є російськомовні і їхні діти за кордоном могли й не чути української. Тобто у вас є різного рівня групи і яка частка кого переважає у вас?
Галина Нікішина: У нас заняття організовані в групах не за віковими особливостями, а за рівнем готовності опановувати мову, тобто за рівнем мовної компетентності. І буває, що семирічні та дев'ятирічні діти навчаються в одній групі, тому що вони однаково були готові до сприйняття цього матеріалу. Тому ми одразу так добирали дітей, що були групи, в яких українська мова в родині є першою функціональною, а були групи, в яких українська не є першою функціональною. Зараз функціональною для всіх дітей є мова країни перебування. Ми маємо розуміти, що вони перебувають у цьому середовищі, де вони навчаються, проживають, виходять на вулицю і де лунає та мова, де вони є. Але другий рік нашої роботи показав, що зараз усі діти вивчають українську мову як другу функціональну, фактично як іноземну. Я не можу сказати точно, що ми маємо статистику і розуміємо, скільки дітей з російськомовних родин, а скільки з українськомовних, але в нас є відгуки батьків. І навіть, якщо дитина заговорила українською в побуті, то це вже наша маленька перемога.
Цей проект безумовно треба масштабувати. Ви, до речі, з Міністерством освіти і науки України контактуєте?
Галина Нікішина: Ми в контакті з ними. Я думаю, що нашим "великим хвостом" є те, що ми передаємо цей досвід, який отримали впродовж цієї роботи, і зараз ділимося ним з колегами українськомовного компоненту, які напрацьовують матеріали. Це ініціатива Міністерства освіти і науки України. І ми зараз у співпраці з ними все те, що ми напрацювали, передаємо їм.
Галина Нікішина в студії Українського Радіо. Фото: facebook/galina.nikishina
"Усе переросло в масштабне партнерство"
У нас є ще один дуже цікавий проєкт – "Україна розмовляє англійською". Розкажіть, як народився цей проєкт і як відбувається рекрутування волонтерів-іноземців, носіїв англійської мови, наскільки охоче і на яких умовах погоджуються вони працювати з українськими дітьми і підлітками?
Олена Жупанова: Так, це ще один проєкт нашої громадської організації "Вчися". Він народився ще в 22-му році, коли розпочалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Тоді був такий період навесні, коли діти не ходили до шкіл, школи були зачинені, лунали постійні тривоги. І ми подумали про те, що потрібно дітей чимось відволікти, розважити і ми запустили такі заняття спершу з українськими вчителями. Вони просто проводили різноманітні заняття для дітей, а потім почали долучатися й іноземні вчителі. Вони дізналися про цей проєкт, зокрема, у нас є чудовий партнер у Канаді Девід Фалконер, який дізнався про таку ініціативу і хотів якось допомогти. І все переросло в таке масштабне партнерство, коли наш партнер Девід у Канаді допомагає нам знаходити нових волонтерів, поширює інформацію про проєкт. І наразі в нас близько 35 волонтерів, які займаються з українськими дітьми, навчають англійській через різні види активності.
"Я можу допомогти тим, що я вмію робити"
А в чому мотивація для волонтерів? Можливо, вони з вами діляться або у вас є розуміння, чому вони вирішують присвятити свій вільний час саме вдосконаленню англійської мови в українських дітей і підлітків?
Олена Жупанова: Я можу відповісти цитатою однієї нашої волонтерки з Австралії. Вона мені одного разу сказала: "Я так хочу підтримати Україну якось. Я не можу, на жаль, надіслати вам зброю, бо я не маю на неї коштів. Але я можу допомогти тим, що я вмію робити – я можу навчати. І я можу приділити цю годину часу на тиждень, щоб навчати українських дітей і підтримати їх". Власне, це така їхня мотивація. Вони дуже хочуть підтримати нас тим, що вони вміють робити.
Олена Жупанова. Фото: facebook/lena.zhupanova
"Я відчуваю значний прогрес"
Що загалом можна сказати про рівень знання англійської мови серед українських дітей? Україна розмовляє англійською?
Олена Жупанова: Ви знаєте, моя кар'єра почалася ще у 2012 році. Тобто вже 14 років я викладаю англійську. І весь цей час я бачу, що українські вчителі дуже розвиваються в методиці викладання і діти зараз набагато долученіші до англомовних ресурсів, вони дивляться якісь відео, мультфільми, споживають різноманітний англомовний контент. І за цей час я відчуваю значний прогрес.
