Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї. Тегеран, 1 лютого 2026 року. Фото: AP
"Немає жодних свідчень результативності переговорів"
У столиці Оману Маскаті відбувся перший раунд непрямих переговорів США та Ірану щодо деескалації напруженості та запобігання військового протистояння. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі після переговорів заявив, що вони мали гарний початок. Як ви оцінюєте їх результати, які висновки можна зробити, чи справді це були результативні перемовини?
Ні, немає жодних свідчень того, що переговори були результативними, крім того, що вони відбулися і очевидно матимуть продовження. Там же ж основне питання – порядок денний. Трамп і представники його адміністрації чітко озвучили 4 пункти. Перший – ядерна програма, перемовини щодо якої передбачають повний демонтаж збагачення урану в Ірані. Всі центрифуги мають бути вивезені, знищені, а збагачений уран переданий третій стороні. Другим пунктом йшла ракетна програма. Тобто Іран має обмежити свою балістику тільки на дальність 300 км і є певні обмеження на кількість цих ракет. Третій пункт — це припинення допомоги хуситам, "Хезболлі", ХАМАСу, іншим групам, які здійснювали замість Ірану іранську імперіалістичну політику на Близькому Сході. І нарешті останнє, але не останнє – це припинення репресій всередині країни.
Якщо правда те, що іранці не погодилися вести перемовини по цих чотирьох пунктах, а обмежилися тільки одним, тобто ядерною програмою, а за результатами перемовин заявили, що вони не відступлять від своїх "червоних ліній", тобто Іран має суверенне право збагачувати уран до невеликих величин для мирного атому, для атомної електростанції в Бушері, погоджуються на контроль МАГАТЕ, встановлення камер, інспекторів, то це повне фіаско американців виходить. Але знову ж таки, ми до кінця не розуміємо, що там відбувалося. За деякими ознаками, можна припустити, що Віткоф і Кушнер (спецпредставники президента США Дональда Трампа – ред.) найімовірніше пішли на поступки.
"Перемовини перемовинами, а друга авіаносна група йде в Східне Середземномор'я"
Чи може бути підтвердженням ваших слів те, що американська сторона не коментує результати цієї зустрічі?
Вони мали домовитися про те, що не будуть коментувати. І таким чином давати собі можливість вільніше продовжити переговори, бо якби це все було одразу публічним, то зрозуміло, що на адміністрацію Трампа міг бути тиск. Або й на іранську сторону, бо навіть всередині парламенту, іранського Меджлісу є ті, хто категорично проти навіть таких перемовин. Інша справа, що перемовини перемовинами, а друга авіаносна група йде в Східне Середземномор'я, продовжується перекидання військ, підготовка до удару. Так що це паралельні процеси і як видається – цей паралельний військовий трек навіть важливіший за те, що відбувається на перемовинах.
"Для іранців зараз головне — втягнутися в перемовини"
Що взагалі заборонено для США та Ірану в цих переговорах як тема, чи, можливо, як відступ від якоїсь теми?
Іранську позицію я вже озвучив. Вони відстоюють своє право збагачувати уран, у них є атомна електростанція в Бушері. У них є фетва попереднього Верховного лідера, який створив, власне, Ісламську Республіку Іран, в якій буцімто забороняється виробництво ядерної бомби. Вони на це покликаються і кажуть, "що ви від нас хочете, ми не будемо її створювати, бо в нас є юридична заборона, яка досі діє. Але в нас є потреба в збагаченому урані для приладобудування, для медицини, для якихось інших цілей. Все, ми це обговорювати не будемо". До речі, в якійсь формі вони можуть обговорювати зменшення підтримки своїх проксі-сил, знаючи, що це дуже важко проконтролювати. Наприклад, зараз росіяни буцімто привезли 2 млрд доларів готівкою. Так це чи ні, складно сказати, але ж "Хезболлі" так само возили валізами готівку в Ліван. Ти ж за кожним офіцером Корпусу вартових не поставиш наглядача. Тому вони можуть йти на певні поступки в тих питаннях, де будуть знати, що вони можуть надурити, бо їх важко буде контролювати. І взагалі стиль ведення перемовин іранців… Для іранців зараз головне — це втягнутися в процес перемовин. Це їхня стандартна тактика – втягнутись у перемовини. У них велика традиція перемовин, вони в цьому майстри. Вони будуть за кожну кому тижнями сперечатися, паралельно розказуючи, що вони всіма силами прагнуть до діалогу, вони відкриті і створюють ситуацію, коли той, хто з ними у перемовинах, опиняється втягнутий в них і йому буде важче вийти з перемовин, ніж продовжити. Вони постійно дають в перемовинах надію на те, що результат от-от буде, "а якщо ви вийдете, то ви програєте". Не знаю, як Кушнер, але Віткофф на Близькому Сході користується славою перемовника, який любить говорити про гроші й дуже мало про національні інтереси.
У цьому іранці бачать його слабкість, так?
Звичайно. Вони розглядають цю частину команди Трампа, яку вони може й хотіли б купити, але тут навряд чи… Хоча я не здивуюся навіть такому варіанту, коли будуть запропоновані якісь контракти, гроші чи ще щось.
"Усім вигідний слабкий Іран"
Чому Оман традиційно виступає посередником у таких регіональних конфліктах і як на переговори реагує Ізраїль та інші країни Перської затоки?
Ізраїль реагує погано. Очевидно, Нетаньягу (прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу – ред.) міняє плани, терміново летить у Вашингтон для того, щоби повернути Трампа на позицію чотирьох пунктів, чи бодай трьох. Хоча, я думаю, що в самому Ірані цим знехтують в результаті. І буде закликати використати шанс повалити режим або послабити його, у випадку відмови від переговорів, завданням удару.
Арабські держави, всі практично сусіди Ірану, об'єдналися в коаліцію, яка виступає проти будь-якого збройного вирішення конфлікту. І вони були одними з тих, хто лобіював ці перемовини, докладали зусиль і вкладали свої ресурси в те, щоб ці перемовини відбулися. І якщо послухати уважно іранців, то вони не погрожують зараз своїм сусідам, що дуже дивно для них, але кажуть, що якщо американці почнуть, то Іран буде завдавати удари по американських базах у регіоні. А ці бази розташовані в Катарі, Бахрейні, Кувейті, Йорданії і так далі. В принципі, всім вигідний слабкий Іран. Якби він був ще трохи слабкіший, не міг погрожувати сусідам, то для всіх це була б ідеальна ситуація. Іран закритий, під санкціями не страшний. Так, голосно щось говорить і нічого не може зробити – це ідеальний стан в уявленні всіх сусідів Ісламської Республіки.
Сергій Данилов. Фото: facebook/serge.danylov
"На 40-й день іранський режим опиниться під тиском як протестувальників, так і американських ракет"
Наскільки в самому Ірані після всіх цих протестів соціально-економічна ситуація послабилася чи навпаки не змінилась?
Про економічну ситуацію там можна навіть не говорити, бо в дні масових розстрілів 8-9 січня, коли кулеметами і автоматами залили кров'ю цей протест, цей шок був настільки великий, що тут уже не про економіку, а про якісь екзистенційні речі. Я можу помилятись, звичайно, але з великою ймовірністю впевнений, що на 40-й день, це на наступному тижні буде, протести відновляться як маніфестації в пам'ять про тих, хто загинув. Десятки тисяч розстріляних, а скільки ще ж поранених. Плюс випливають факти надзвичайно жорсткого поводження з людьми, якісь абсолютно дикі історії, як вбивали людей. Тому в провінції люди точно будуть виходити одразу з дробовиками, з карабінами мисливськими. Це все буде. Я, до речі, не виключаю, що американці ці перемовини ведуть для галочки, з одного боку, очікуючи моменту, коли ці протести поновляться на сороковий день, а з іншого боку, прийде друга авіаносна група, завершиться розгортання американських сил і засобів у регіоні, і синхронізовано на 40-й день іранський режим опиниться під тиском як протестувальників, так і американських ракет.
"Це форма шантажу"
Читаємо, що Ізраїль попередив американський уряд, що готовий одноосібно прицільно атакувати об'єкти в Ірані, якщо той продовжуватиме розробляти, зокрема, балістичні ракети. Це може послабити Іран ще до 40-го дня чи ні?
Очевидно, в Єрусалимі дуже занепокоєні такою зміною американської позиції, якщо вона справді відбулася. Все вказує, що швидше за все так. І це форма шантажу, розуміючи, що Іран точно відповість і вийде так, що Ізраїль може одноосібно почати, а ракети прилетять не тільки по Ізраїлю, а й по американських базах. І тоді адміністрація і центральне командування американських військ, яке відповідає за цей регіон, опиниться в "глухому куті". Тоді треба буде точно починати, бо твої об'єкти обстрілюють. Тому це спосіб вийти з того "глухого кута", в який, як здається, Нетаньягу завів Віткофф.
"Режим приречений"
Чи готовий Іран за якихось обставин йти на певні поступки? Що має статися, щоб Іран поступився своїми позиціями?
Там є частина істеблішменту, яка дуже готова йти на поступки, яка розуміє, що виживання режиму на волосині, це останній шанс режиму вижити, що треба нормалізація зі світом, вихід з-під санкцій для того, щоб почати якісь реформи всередині. Бо режим приречений – якщо не зараз, то через пів року. Якщо не через пів року, то через 9 місяців, через рік, але він приречений. Це кінець, це глухий кут, причому в усіх сенсах. Там реально багатостороння мультикриза – і енергетична, і екологічна, і соціальна, і паливна. Ну, якщо електроенергії влітку не було тижнями, кондиціонери не працювали, не вистачає газу. Якщо в першій чи другій країні за запасами газу не вистачало газу для електростанцій і самих електростанцій не вистачає... Я можу довго перелічувати ці всі іранські проблеми.
Але все впирається у Верховного лідера і певні кола навколо нього, які справді не готові. Які вважають, що будь-яка перебудова, до речі, вони доволі часто згадують Горбачова, долю Радянського Союзу і кажуть, що ми урок винесли з того і тому поступки є початком кінця. Тому їхня позиція, я думаю, проста: американці вдарять, щось розбомблять та й грець з ним, ми в бункерах пересидимо. Когось уб'ють, звичайно, але вони уже попризначали, здається, по п'ять людей на важливі посади, які по черзі замінятимуть тих, кого вбили. А потім, мовляв, ми вийдемо з наших бункерів і якщо народ буде далі протестувати, то ми знову їх розстріляємо і так "пропетляємо", переживемо. Оце, я думаю, їхня така позиція.
