Ілюстративне фото: facebook/pyrigbatig
"Наша культура зовсім не така бідненька і маленька"
Мар'яне, ваш гурт номінований на Шевченківську премію за музичний альбом "Замордовані. Подзвін перший". Як народився цей проєкт?
Мар'ян Пиріг: Із часом повномасштабного вторгнення ідея поступово розвивалася, вона не була раптовою. Відбулося певне історичне занурення: захотілося збагнути, що відбувалося в часи радянської окупації. Прийшло усвідомлення, що не всі поети, поетки й інші культурні діячі національно-патріотичного штибу були розстріляні в певні роки, як-от покоління "Розстріляного відродження". Сама назва з'явилася трошки згодом, уже після цього дослідження, як своєрідна кульмінація. Було напрацьовано вдосталь матеріалу. Все це відбувалося в перший рік повномасштабного вторгнення, а далі, з розвитком і наповненням, стало зрозуміло, що це буде триптих, бо матеріалу дуже багато. Коли ми працювали над "Першим подзвоном", уже була готова назва і концепція. Ми просто омузиковували поетичні форми авторів.
У нас на репетиціях був присутній Євген Гулевич. На той момент він був у лавах Збройних сил України, приїхав у відпустку після поранення. Після цього знову пішов воювати й загинув. Його текстове навантаження також є в "Першому подзвоні". Хотілося задекларувати зв'язок із нашим часом: показати, що це наша мова, культура й історія. Це все дуже неприємне нашим ворогам. І якщо взяти цей факт до уваги, виявляється, що наша культура зовсім не така бідненька і маленька.
"Автор був замордований тими ж людьми, які мордують нас сьогодні"
Перший трек альбому називається "Щедрик. Микола Леонтович". Зрозуміло, що Микола Леонтович, із формальної точки зору, не поет — він композитор, музикант. І він єдиний не поет у цьому переліку замордованих українських митців. Але, судячи з того, що ви поставили його на перше місце, це символічна для всього проєкту постать.
Мар'ян Пиріг: Так. Починається "Щедрик" словами Євгена Гулевича — тобто 101 рік різниці між трагічною загибеллю обох митців від тих самих ворогів. Микола Леонтович дуже важливий у цьому проєкті, бо він теж опрацьовував поезію своїх сучасників. Наприклад, твір "Льодолом" Григорія Чупринки, який він свого часу омузикував. І в нас у "Подзвоні" присутній Григорій Чупринка, якого, як і Леонтовича, було замордовано в 1921 році. Тобто відлік жертв репресій радянської окупації починається з Леонтовича, а друга жертва — це Чупринка. Невідомо, чи були вони знайомі, але ми продовжуємо справу Леонтовича, який і традиційні твори омузиковував (як-от маємо колядницький альбом). Він надав "Щедрику" певної форми, й у виконанні хору Олександра Кошиця цю композицію почув світ. Симон Петлюра сказав, що треба задекларувати свою культуру у світовому масштабі. Для нас це теж своєрідна декларація того, наскільки важлива культура. Адже "Щедрик" — це щось надзвичайно вагоме не тільки для українців, а й для світової спільноти. Й автор був замордований тими ж людьми, які мордують нас сьогодні.
"У відборі ми спиралися на певну циклічність"
У кожного з поетів, до творчості яких ви звертаєтеся у проєкті, багато прекрасних віршів. А вам потрібно було вибрати один, максимум два. Як відбувався етап відбору? Чи писали музику на кілька віршів і потім обирали найвдаліший, чи, може, у вас є улюблені?
Мар'ян Пиріг: Це було особисте трактування. Усе вибудовувалося в загальну концепцію та логічну послідовність. Автори описували красу, певну подію або загалом фіксували час, коли творилася ця поезія. Тож ми звертали увагу на дати написання твору, на збірки, які теж були з чимось пов'язані. Скажімо, Василь Вишиваний іде відразу після "Щедрика". У 1921 році, коли був замордований Микола Леонтович, виходить збірка Вишиваного "Минають дні" українською мовою, видана у Відні. І тут простежується логічна послідовність переходу з твору в твір. "Щедрик" — це щось весняне, а далі йде перехід у зимовий період, де ми обрали вірш, який Вишиваний присвятив горам — "Чорногора". Потім — "Сніг" Володимира Свідзінського, який він написав за рік до загибелі. А далі знову починається весна — "Блакитна панна" Миколи Вороного. Тобто у відборі ми спиралися на певну циклічність: ніби ми перебуваємо в одному часовому просторі й переживаємо зміну пір року.
Мар'ян Пиріг (Мар'ян Пирожок). Фото: facebook/pyrigbatig
"Ми передавали звуком навіть відчуття самого приміщення"
Пане Олександре, розкажіть про свої враження від участі у проєкті.
Олександр Драчук: У нас у гурті поділені обов'язки. Мар'ян — керівник проєкту, він підбирав поезію і формував бачення. Моє ж завдання як старости гурту й головного звукоінженера — зробити так, щоб усі ідеї Мар'яна звучали якнайкраще. Частину матеріалу ми записували, зводили та робили мастеринг на моїй студії. Усі альбоми "Пиріг і Батіг" звучать в одному ключі, щоб передавання поезії та музики було органічним, а слухач міг всотувати це плавно й рівномірно. Я був дуже радий над цим працювати. З особливих моментів — частину матеріалу ми накопичували на студії в Івано-Франківську, а фінішували в Тернополі. Як на мене, перші дві частини триптиха вийшли чудово. Мені пощастило працювати з музикантами світового рівня: наші фаготист, гобоїст, контрабасист — це концертмейстери Львівської філармонії та опери. Для мене як музиканта без вищої музичної освіти це було задоволенням. Вони відповідали за технічність, я — за звук, Мар'ян — за концепцію. Здається, ми всі разом добре постаралися.
Ви сказали, що намагалися витримати всі пісні в одному ключі. Але я помітила, що, попри впізнаване авторське звучання, композиції дуже різні. Відчуваються різноманітні жанрові впливи: від фольку до авангарду й навіть психоделіки. Як відбувається робота над вибором виразних засобів для кожної частини циклу? Хто вирішує, які інструменти задіяти, який стиль чи темпоритм обрати?
Олександр Драчук: Тут нам дуже пощастило, що в Мар'яна є одразу режисерське бачення: як та чи інша поезія має формувати ситуацію, настрій або часовий проміжок, коли її написали. Він знає, що хочеться передати музикою, аранжуванням, інструментами, щоб розкрити вірш максимально правильно з погляду драматургії. Музика проєкту "Замордовані" покладена на поезію початку ХХ століття, тому для передачі звуку ми використовували відповідні засоби — аналогові інструменти й прилади. Наприклад, другу частину "Замордованих" ми писали в Харкові, у квартирі Юрія Шевельова, де частина цих поетів могла збиратися і де їхня поезія могла зароджуватися. Ми передавали звуком навіть відчуття самого приміщення. Якщо сцена з вірша відбувається в кімнаті чи там описуються різні простори, ми максимально намагаємося передати це в студії не цифровими ефектами, а живим аналогом. Це можна порівняти зі старим кіно. Зараз знімають на зеленому фоні й уже потім обробляють звук, а раніше все знімали одразу наживо, без обробки, на плівку. Ми стараємося дотримуватися саме такого традиційного підходу. Це наш вибір, і він нам пасує.
Виступ гурту "Пиріг і Батіг". Фото: knpu.gov.ua
"Людям небайдужі ці непересічні постаті, які в дуже складний час хотіли щось повідомити світові"
Від початку ви позиціонували цей проєкт як освітній. Чи маєте відчуття, що завдяки йому українці стали трохи краще знати своїх закатованих митців? Ви ж спостерігаєте, напевно, за реакціями глядачів на концертах або коментаторів у YouTube. Є люди, які кажуть, що це стало для них відкриттям?
Мар'ян Пиріг: Звісно, це спостерігається найчастіше на живих виступах. Під час концерту між піснями звучать коментарі: ми згадуємо, чий твір зараз виконуватиметься, де було замордовано того чи іншого автора. Історичні контексти декларуються відразу. Цей проєкт є багато в чому комунікативним, часто виникають дискусії, які переростають у справжні лекторії. Наприклад, зараз, мешкаючи в Харкові, ми проводимо трисерійну лекцію про творчість Василя Стуса та шістдесятників. Перша зустріч уже відбулася: ми переглядали фільм "Просвітлої дороги свічка чорна", обговорювали його, ділилися поезією Василя Стуса. Через поєднання співу й історичного контексту відбуваються речі, за якими приємно спостерігати. Видно, що людям небайдужі ці непересічні постаті, які в дуже складний час хотіли щось повідомити світові.
Можливо, і для себе щось відкриваєте, занурюючись у цю тему?
Мар'ян Пиріг: Авжеж. Ти сам наповнюєшся контекстами, які раніше оминав через певну байдужість до інформаційного поля. Є речі, які лежать на поверхні, а є ті, куди треба зазирати глибше. Можливо, раніше лінь не дозволяла цього робити. А зараз наповнюєшся матеріалом із жадібністю, навіть захланністю, адже було проґавлено, на мій погляд, дуже багато часу. Тому зараз усе відбувається швидко, наповнено, зухвало. І дуже приємно спостерігати таку саму жадібність до чогось надзвичайно вагомого і справді свого. Проєкт працює саме так, як у нього й закладалося.
Є ще одна важлива ідея — не знаю, чи ви її закладали, та вона простежується. Це відкриття прихованих скарбів нашої поезії, яке нарешті дозволить українцям перестати думати, що нашій культурі чогось бракує, що вона в чомусь менша чи слабша.
Мар'ян Пиріг: Так, дякую, що зауважили. Йдеться саме про це. Це надзвичайно крута поезія і мова. Під час відбору ми звертали увагу і на вишуканість поетичної форми — вона дійсно майстерна й жодним чином не пасе задніх, якщо порівнювати з так званою "великою" культурою наших ворогів.
"Ми постійно адаптуємося під простір"
Пане Мар'яне, ви згадали, що представляєте цю програму на концертах. В яких містах України вона вже звучала? І чи відрізняється сприйняття аудиторією цього проєкту порівняно з вашими "легшими" програмами?
Мар'ян Пиріг: Спостереження різні. Щоб донести думку, ми постійно адаптуємося під простір. У цьому й полягає мобільність проєкту "Пиріг і Батіг". Є класичний склад, який працює в студії і який усі звикли бачити на масштабних виступах. А є деокупаційні тури, де з міркувань безпеки може зібратися невелика кількість людей, і тоді ми виступаємо вдвох. Але це теж "Пиріг і Батіг". Ми адаптуємо матеріал під простіше подання — забираємо чи додаємо інструменти. Складно відповісти однозначно, адже йдеться про постійну адаптацію до простору, місця та людей.
Якщо ми презентуємо проєкт в Одесі, то згадуємо Івана Липу, Володимира Жаботинського чи Ніну Строкату, які теж звідти. Слухачі одразу долучаються, бо мова про те, що поруч із ними. Грати в Харкові ще простіше, бо з цим містом пов'язано безліч персоналій — для мене це взагалі столиця поезії. Виступаючи у Львові, ми згадуємо незлим тихим словом Івана Франка, який свого часу з осторогою дивився на комунізм і дуже цінував українську мову. Ми повсякчас адаптуємося під географічний простір, хай то великий майданчик чи камерний. У нас немає обмежень, це постійна мобільна адаптація, бо ми зацікавлені бути почутими, зрозумілими, хочемо зацікавити слухача.
Ви сказали, що в різних умовах у вас може бути різний склад гурту. Я помітила, що і в композиціях проєкту на записах задіяний дещо різний склад виконавців. Часом долучаються запрошені музиканти. Ви їх запрошуєте спеціально під певний твір, чи вони самі пропонують участь?
Мар'ян Пиріг: Запрошуємо під певний твір. Добре, що ви зауважили цей аспект: на записах справді використовуються не всі інструменти, які можна побачити на живих виступах. Це, наприклад, стосується композиції "Чайка" на твір Григорія Чупринки, датований 1909 роком. Тут є алюзія на давню чумацьку пісню "Ой горе тій чайці", тож музичне навантаження доволі просте, близьке до народного. Для запису цього треку ми запросили Ніну Гаренецьку з гурту "ДахаБраха". Вона була на місці й залюбки долучилася. У цій композиції звучать лише гітара, на якій грають бамбуковими смичками, віолончель і дуже делікатна перкусія. Такий обмежений набір інструментів. На концертах ми цей твір виконували масштабніше — додавали фагот і скрипку.
І таким має бути "Третій подзвін" — дуже ліричним і домашнім. Запис планується в будинку "Слово" — це наша співпраця з Харківським літературним музеєм. Альбом буде ще менш навантажений інструментально. Хоча там теж плануються певні контрасти: буде щось надзвичайно домашнє і водночас... не хочу забігати наперед. Але концепція буде близькою до чогось перформативного і театрального, втіленого саме в аудіальній складовій.
"Оскільки цей матеріал невмирущий, він живе, то відбувається певне воскресіння"
Знати, що конкретний поет був замордований росіянами, — це вже страшно і боляче. Та коли ви представляєте настільки емоційні музичні твори на ці вірші, болить іще більше, бо емоція переважає раціо. Чому нам важливо прожити цей страшний досвід, на вашу думку?
Мар'ян Пиріг: Відштовхуючись від цього навантаження, це все дуже допомагає, бо ми дійшли до часу, в якому перебуваємо — і досі втрачаємо. Маючи вантаж втрат, ти трансформуєш його у величезну силу. Оскільки цей матеріал невмирущий, він живе, то відбувається певне воскресіння. Занурення в історичний контекст та ознайомлення з безцінним поетичним доробком стають у пригоді. Ми зараз говоримо лише про поезію. А можна взяти й драматичний, театральний, візуальний, художній аспекти чи літературу загалом. Це дуже масштабно, круто і надихає. Ми бачимо, як це лякає наших ворогів. І це теж надихає, бо якби вони цього не боялися, то нічого б цього не відбувалось.
Мені здається, що це квінтесенція трагедії, яку зі сторіччя в сторіччя переживає українська культура, коли найкращих представників знищують або щонайменше ламають. Братися за таку тему — велика відповідальність. Це колосальна робота над вибором авторів і творів. Чи будуть у "Третьому подзвоні" імена поетів, які ще не траплялися в першому і другому альбомах?
Мар'ян Пиріг: Так. З'явиться кілька імен, яких не було у перших двох "Подзвонах". Але ми поки не будемо їх озвучувати. Також планується співпраця з іншими музичними виконавцями, що теж наразі лишимо в таємниці.
Як ви ставитеся до номінації на Шевченківську премію і що вона для вас означає?
Мар'ян Пиріг: Насамперед це дуже відповідально. Шевченківська премія — це щось особливе. Я надзвичайно шаную її лауреатів: це і Тарас Компаніченко з "Хореєю Козацькою", і гурт "ДахаБраха", якщо брати саме музичну складову. Приємно бути поруч із такими митцями. Це щемко і відповідально.
Текстову версію розмови підготувала Катерина Бечко
