Ілюстративне фото: facebook/GeneralStaff.ua
"Три армії ворог сконцентрував проти нас на цих двох ділянках"
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський повідомив, що на Олександрівському напрямку триває контрнаступальна операція української армії. Загалом з початку цієї операції відновлено контроль над понад 400 кв. км території. При цьому він зазначив, що вперше з 2024-го року Збройні сили за місяць відбили більше території, ніж захопив ворог. Із чим пов'язаний цей успіх і чи може це стати ознакою того, що на фронті відбуваються певні зміни і нам вдаватиметься дедалі частіше перебирати ініціативу?
Почнемо з того, що Олександрівський і Гуляйпільський напрямок – це фактично один напрямок. Це ділянка фронту на стику Донецької, Дніпропетровської і Запорізької областей, де ворог розпочав інтенсивні наступальні дії влітку минулого року. Зокрема, біля міста Покровського Дніпропетровської області. Ми цей напрямок називаємо Олександрівським, бо там є село Олександрівка на річці Вовчій, і щоб не плутати Покровськ і Покровське. Але це фактично один напрямок. Тобто ворог намагався вклинитися в Запорізьку і Дніпропетровську області, загрожувати Павлограду Дніпропетровській області, йти в розріз області, щоб ніби оточувати наше донецьке угруповання. І ворог намагався рухатися в бік Гуляйполя, щоб безпосередньо загрожувати Запоріжжю. Ці наступальні дії окупантів почалися торік у липні. Я добре знаю цю ситуацію, бо нас перекинули якраз на цю ділянку. Знаю кожну посадку на Олександрівському напрямку — степ, невеликі ділянки, невеличкі хуторки, рухатися майже неможливо, ворог поклав величезну кількість живої сили. Щоб ви розуміли, три армії ворог сконцентрував проти нас на цих двох ділянках. Хоча, це фактично одна ділянка, бо між Гуляйполем і Олександрівкою невелика відстань, є рокадна дорога і ворог намагався проривати цю ділянку.
"Тактика ворога незмінна"
Наші успіхи на цій ділянці в тому, що нам вдалося за декілька днів відбити те, що ворогу просто шаленою ціною, стисавши свою живу силу, працюючи за формулою "території в обмін на живу силу", вдалося завоювати торік влітку в цьому районі, рухаючись у бік міста Покровське, тобто на Олександрівському напрямку. З іншого боку, у ворога є певні успіхи південніше на Гуляйпільському напрямку. Там і там, я вважаю, успіхи кожної зі сторін пов'язані зі слабкістю опонента. Тобто Росія втратила занадто багато живої сили, розтягнулася, а Олександрівський напрямок – це фактично фланг Гуляйпільського. Тобто провал на Олександрівському напрямку не дозволяє ворогу ефективно розгортати наступальні дії на Гуляйпільському напрямку, бо може по флангу отримати серйозний удар. Він вже отримує цей удар, тому що розтягнув свої сили. А тактика ворога незмінна: інфільтрація, накопичення, ізоляція району бойових дій, тобто намагання перешкодити логістиці противника і знову інфільтрація, накопичення і рух далі. На Олександрівському напрямку ворог трошки інфільтрувався, не зміг накопичитися, а мізерними силами утримати ті посадки, завалені їхніми трупами, складно. Тому тут певний успіх є.
"Росіяни втратили дуже багато живої сили і видихнулися"
Чим важливий успіх на Олександрівському напрямку? Він загрожує отим наступальним діям на Гуляйпільському напрямку. Це моя особиста думка, я це просто бачу власними очима, що тут успіхи кожної зі сторін пов'язані зі слабкістю іншої. Росіяни втратили дуже багато живої сили, бо посадки заливані їхніми людьми, і вони видихнулися, їм потрібні люди. Нам теж інколи не вистачає банально людей, щоб якісно вести захисні дії. Тому ота нестача людей для обох сторін інколи дає можливість ворогові просунутися. Стратегічно, глобально я не бачу, на жаль, можливостей поки що перейти до активних наступальних дій. Хоча, звичайно, приємно, це ж психологічний стан. Коли минулого року ми метр за метром, завдаючи шалених втрат противнику, втрачали ці малесенькі посадки в степах і коли це все було повернуто, то звичайно приємно, ми розуміємо, що ворога можна бити попри те, що він має тут шалену кількісну перевагу. Повірте, перевага 3 до 1 – це нормальний стан на цій ділянці фронту. Інколи в місцях їхнього критичного наступу їхня перевага становить 6 до 1. Вони тут концентрують елітні свої групи дронарів, їхня авіація безперестанку бомбить кожну посадку. Щойно виявляється будь-який наш розрахунок – туди одразу летить КАБ. Тобто попри величезну інтенсивність, ворог тут мав мізерні успіхи.
"Контрнаступальні дії тривають в умовах повного панування авіації ворога в повітрі"
А нам, щоб цю ситуацію розвивати… Бо може бути перелом, якщо ми ефективно організуємо мобілізаційну роботу. Якщо ми не будемо вірити, що якийсь дядько помахом руки зупинить війну, якщо ми зрозуміємо, що цю війну зупинять українські чоловіки і жінки, трошки зберемося, сконцентруємося, перестанемо воювати з ТЦК і поширювати різні фейки, а включимося, як на початку, всі разом у спільну боротьбу проти спільного ворога в екзистенційній для кожного війні, то успіхи можуть бути. Це відчувається. Тобто тут не відчувається, що ворог має ситуацію переломну. Навіть наші котрої контрнаступальні дії – це далеко не перелом. Тому що в кожному тому селі сиділи 2-3 "Ванюшки", вони намагалися засвідчувати присутність, прапори вивішувати. А коли приїхали наші десантники, то зрозуміло, що чинити спротив вони не могли. Хоча ще раз зазначу, що ці контрнаступальні дії тривають в умовах повного панування авіації ворога в повітрі.
Юрій Сиротюк. Фото: facebook/nac.ussd
"Це не дало Росії стратегічної переваги"
Чому в Росії досі зберігається можливість використовувати таку кількість літаків?
Це свідчить про те, що ми не можемо ефективно наситити засобами протиповітряної оборони передній край. Чесно кажучи, нам важко захищати міста-мільйонники. Україна дуже велика, ворог може атакувати фактично з трьох боків. Ворог б'є по цивільній інфраструктурі, по греблях, по ТЕЦах, відповідно таку велику територію важко захистити. Але ми бачимо, як ця коаліція на Близькому Сході не здатна впоратися, в якої там просто в рази більше всього – і засобів, і ракет і всього іншого. А ми з початку війни працюємо в умовах повного панування ворога в повітрі. Ми не маємо стільки літаків, стільки ракет, стільки бомб, але це не дає якоїсь переваги ворогу. Піхота вже звикла, що зараз на цьому напрямку (Гуляйпільському, Олександрівському) вдень російська авіація робить 12-20 вилетів і бомбить КАБами. Небо постійно позначене тими лініями від літаків. КАБ падає за 100 м, за 200 м, наші розрахунки постійно доповідають, посадка знесена, але люди до всього звикають. Тобто це не дає росіянами якоїсь стратегічної переваги. Зрозуміло, що так як в 22-му році, коли ми заїхали на Донбас і вони нахабно літали над головами, вони теж собі не дозволяють, бо є "Стінгери", є інші засоби і вони розуміють, куди можна підходити. Але в цих умовах російсько-українська війна триває 4 роки і це не дало Росії стратегічної переваги. На жаль, отой "іранський мопед" значно більше горя наробив нам і на Близькому Сході, ніж сумнозвісна російська авіація. Вона теж стара, теж виходить з ладу. В них просто було багато звичайних авіабомб, на них поставили керовані модулі і вони стали більш прицільними. І це, звичайно, дошкуляє. Тому що той, хто хоч раз був під ударом КАБа, розуміє, що романтика війни зникає зразу, бо один КАБ зносить посадку в радіусі 500 метрів.
"Наявність власних ракет середньої дальності – життєва необхідність України"
Що ви можете сказати про наші балістичні спроможності? Знаємо, що ракета FP-7 вже на підході. Її дальність – до 200 км і швидкість у кілька махів. Цьогоріч нам обіцяють також FP-9, яка матиме ще більшу дальність польоту і швидкість. Як це може вплинути на перебіг війни?
Дуже істотно вплине. Ворог теж мав повну ракетну монополію, він її втратив. Необхідність стратегічних неядерних сил на цьому етапі для України є життєво важливою. Великі російські міста – Москва і Петербург – перебувають у зоні досягання ракети, яка летить кілометрів на 600. Зрозуміло, зараз безглуздо бити по Москві, бо вона дуже прикрита протиракетними засобами. Але наявність власних ракет середньої дальності – це життєва необхідність України. Ми повинні, як мінімум, європейську частину Росії накривати. Ми до цього йдемо. Дивно, що ми не робили цього раніше, бо маючи "Південмаш", роблячи ракетоносій, який летить у космос, і не зробити власної якісної ракети… – якось дивно, що держава не спромоглася це зробити. Але краще пізно, ніж ніколи.
