Ілюстративний фотоколаж: facebook/The Academy
У ніч з 15 на 16 березня в Театрі "Долбі" в Лос-Анджелесі відбудеться 98-ма церемонія вручення нагород найпрестижнішої кінопремії – "Оскар". Якщо раптом так трапиться, що ви цього дня не будете безпосередньо в Лос-Анджелесі, то Суспільна Культура має для вас гарні новини. У нас є ексклюзивні права на трансляцію "Оскара" в Україні до 2028 року. Це означає, що і цьогорічну, і навіть ювілейну – соту церемонію можна буде подивитися разом із нами. Будеш дивитися Суспільне в ніч з 15 на 16?
Юрій Самусенко: Так, насправді буду дивитися, тому що мені потрібно буде написати текст для одного з медіа про підсумки "Оскара" вранці, коли ця церемонія завершиться. Десь о шостій ранку.
То о шостій ранку вже буде готовий текст?
Юрій Самусенко: О шостій ранку вже буде готова церемонія. І я.
То скажи як кінокритик: скільки треба подивитися фільмів, аби охопити всі стрічки, які цього року претендують на "Оскар"?
Юрій Самусенко: Я не рахував, але мені здається, що це десь близько 20–30. Напевно, ближче до 30, тому що є категорія десяти найкращих фільмів, плюс міжнародна категорія, документалістика, анімація, короткий метр. Я от зараз це озвучую і розумію, що, мабуть, уже більше 30, якщо рахувати ще й короткі метри.
Я нещодавно побачила цікаву новину: правила "Оскара" трохи змінилося, і тепер кіноакадеміки, які обирають фільми, мають подивитися всі стрічки. І я подумала: а як це працювало раніше? Раніше вони дивилися один фільм?
Юрій Самусенко: Раніше, можливо, вони навіть не дивилися фільм, бо це правило ввели нещодавно. Воно означає, що в них є своя стримінгова платформа, де вони дивляться ці фільми. І, наскільки я знаю, голосують вони не там, але тепер мають точно продивитися фільм від початку до кінця, щоб це зафіксувалося.
Тобто це такий "Нетфлікс" для сотень кіноакадеміків?
Юрій Самусенко: Так, фактично. Але, наскільки я розумію, не буде людини, яка стоятиме позаду тебе і стежитиме, чи справді ти подивився цей фільм. Тому, відповідно, можна мити посуд, а на фоні в тебе йтиме "Одна битва за іншою", а потім ти голосуватимеш за цей фільм, ніби його подивився.
Це дуже цікаво. Бо якщо ти складаєш іспит в американському вищому навчальному закладі, то маєш знімати себе на камеру з трьох боків. А якщо ти кіноакадемік, який голосує за фільм на "Оскар" – і від цього може змінитися доля якогось режисера чи режисерки, то можна й так?
Юрій Самусенко: Насправді дуже цікава практика показу цих фільмів у Голлівуді. Раніше – і, наскільки я розумію, зараз ця тенденція теж зберігається – були ексклюзивні покази для кіноакадеміків у закритих залах, де їх могли здивувати якимись сюрпризами. Наприклад, показували фільм, і на цьому показі був Тімоті Шаламе. Після сеансу відбувався Q&A – але не просто з ведучим і Тімоті Шаламе, а, скажімо, у форматі розмови з іншим режисером. Наприклад, це міг бути Дені Вільньов – режисер "Дюни". Або Крістофер Нолан – режисер "Опенгеймера" та "Інтерстеллара", у якому теж зіграв Тімоті Шаламе. Тобто це досить логічно складається. І, звісно, хочеться піти на показ, де ти можеш поспілкуватися з режисером і актором, дізнатися щось нове про фільм. І такі покази, власне, сприяли тому, щоб ти голосував саме за цей фільм.
Тобто паралельно працюють і можливість подивитися фільм на стримінгу, і якісь прикольні, неочікувані, сюрпризові покази?
Юрій Самусенко: І українські фільми теж. Українські продюсери лобіювали інтереси, щоб організовувати такі покази для кіноакадеміків. Але, звісно, ми не запрошували туди Крістофера Нолана чи Дені Вільньова. Я знаю, що такі покази були з фільмом "20 днів у Маріуполі". Напевно, подібні покази могли бути і для "2000 метрів до Андріївки", але тут точно сказати не можу – можливо, вони були закритими. Але загалом тенденція показує, що раніше це справді працювало. Плюс колись був такий продюсер – Гарві Вайнштейн, про якого ми зараз, напевно, знаємо не лише з професійного боку. І, думаю, нині його прізвище відоме багатьом. Це продюсер, який наприкінці 90-х і на початку 2000-х дуже активно лобіював інтереси своїх фільмів, щоб вони отримували "Оскар". І вони справді отримували ці нагороди. Наприклад, фільм "Закоханий Шекспір" отримав "Оскар" передусім завдяки тому, що він ходив і домовлявся про це.
Але українським "Оскар" цьогоріч не стане. Про це можна дізнатися не лише з прогнозів букмекерів, а й із того, що стрічка Мстислава Чернова "2000 метрів до Андріївки" не увійшла до списку номінантів на премію. Чому?
Юрій Самусенко: Це питання я завжди адресую кіноакадемікам, тому що саме вони обирають фільми, які потрапляють до номінацій, а які – ні. Але думаю, що причина в дуже високій конкуренції серед іноземних фільмів. Можливо, стрічка просто не потрапила на очі людям, які загалом стежать за документальним кіно у світі. І тому для нас це, безумовно, сумна новина. Але це не означає, що це поразка України, як іноді можуть писати деякі медіа. Скоріше за все, її просто не додивилися. Не додивилися фільми, які були в фестивальному колі. Не побачили, не помітили. На жаль, так теж трапляється.
Ще перед кожним "Оскаром", як і перед багатьма іншими подіями, з’являється ціла тусовка букмекерів, які роблять ставки. І що, найчастіше вони вгадують чи не вгадують? І хто цього року в фокусі?
Юрій Самусенко: Так, мені здається, вони доволі часто вгадують. Хоча, зізнаюся, цього року я спеціально не стежив за прогнозами – і це, мабуть, мій великий мінус. Але є певні формули, за якими можна відстежити, хто має найбільше шансів на перемогу, а хто – менше. Передусім це пов’язано з нагородами професійних гільдій: режисерів, сценаристів, продюсерів. Взагалі варто стежити за всім нагородним сезоном – і за "Золотим глобусом", і за BAFTA, тому що вони підсвічують, хто насправді має дуже великі шанси на перемогу. І знову ж таки, перепрошую наших слухачів, що ще раз повертаюся до Тімоті Шаламе. Але тут цікава історія: цього сезону він не отримує акторських нагород, хоча на "Оскарі" багато хто ставить саме на нього. Це, до речі, цікаве спостереження: чи може актор, не отримавши попередніх нагород сезону, зрештою здобути головну – "Оскар". З іншого боку, я бачу, що зараз найбільше шансів має фільм Пола Томаса Андерсона "Одна битва за іншою".
.jpg)
Юрій Самусенко. Фото: Суспільне/Валерія Мезенцева
А ти точно не дивився прогнози букмекерів? Вони, до речі, кажуть, що "Грішники" теж мають високі шанси. Але за їхніми прогнозами статуетку за найкращий фільм із дуже високою ймовірністю може отримати саме "Одна битва за іншою" – так вважають 86%.
Юрій Самусенко: Я справді не дивився, але спостерігаю за тим, як хвиля інтересу до цього фільму постійно зростає. І я сподіваюся, що вона накриє нагородами і цього режисера, і саму картину. Тому що Пол Томас Андерсон довгий час був таким собі андердогом. Він був режисером, який не перебував у світлі софітів "Оскара". А тепер складається враження, що кіноакадемія може дати йому нагороду, можливо, навіть певною мірою "за заслуги". Тобто це людина з дуже потужною репутацією в Голлівуді. Він знімає кіно ще з 90-х років. Узагалі він вундеркінд: у 26 років зняв "Ночі в стилі бугі" – один із культових фільмів 90-х. Це стрічка, яку часто ставлять в один ряд із "Кримінальним чтивом" чи "Скаженими псами" Квентіна Тарантіно. І, чесно кажучи, зняти таке кіно в 26 років – це дорогого варте. А зараз він уже режисер із великим досвідом. Не те щоб у зовсім поважному віці, але мені здається, що він уже точно заслужив на те, щоб отримати "Оскар".
Це популярна історія на "Оскарі", коли нагороду дають не стільки за конкретний фільм, скільки за загальні заслуги?
Юрій Самусенко: Так. Я чув історію, що, наприклад, минулого року перемогла "Анора", про яку ми, на жаль, усі знаємо.
Це російський фільм, правда?
Юрій Самусенко: Це американський фільм із російськими акторами і російським впливом, скажімо так, будемо його так маркувати. Але зняв його Шон Бейкер – режисер інді-сцени, тобто незалежного кіно, незалежного від великих студій. І багато хто говорить, що "Оскар" він отримав тому, що давно на нього заслуговував. Подібна історія, до речі, була у 2006 році з Мартіном Скорсезе. Це людина, яка не потребує представлення, але з "Оскаром" йому довго не щастило. Він, як свого часу Леонардо Ді Капріо, кілька разів залишався без нагороди. Здається, п’ять разів він програвав – і лише на шостий нарешті отримав статуетку. І, по суті, не за свій найкращий фільм "Відступники".
Є стрічка, яка претендує на перемогу одразу в 16 категоріях –"Грішники" Райана Куглера. Що ж такого мало трапитися в цьому фільмі, що він отримав аж стільки номінацій? Я тут побачила інформацію, що ця стрічка побила попередній рекорд трьох фільмів, які мали по 14 номінацій. Це "Титанік", "Ла-Ла Ленд" і "Все про Єву", про який я, чесно кажучи, вперше чую.
Юрій Самусенко: Тут навіть не знаю, з чого почати. По-перше, чому така велика кількість номінацій? Тому що з’явилася нова категорія "Найкращий кастинг". І відповідно фільми тепер можуть отримувати більше номінацій, ніж раніше. З іншого боку, "Все про Єву" – це один із тих ранніх фільмів, які отримали "Оскари" в усіх головних категоріях: за фільм, режисуру, сценарій і акторські роботи. Це такий своєрідний "базовий набір", який потім повторювали інші стрічки. Наприклад, "Мовчання ягнят", якщо я правильно пам’ятаю.
"Все про Єву" – це 1950 рік?
Юрій Самусенко: Так, початок 50-х. Потім "Мовчання ягнят", і був ще один фільм трохи пізніше – "Пролітаючи над гніздом зозулі". Це теж стрічка, яка отримала нагороди і в акторських категоріях, і за режисуру, і за найкращий фільм. Але повернімося до "Грішників" Райана Куглера. Судячи з кількості номінацій, це фільм, на який точно звернуть увагу, принаймні в контексті нагородного сезону.
Тобто його обов’язково треба дивитися?
Юрій Самусенко: Я не знаю, чи прямо обов’язково. У моїй бульбашці, наприклад, багатьом людям цей фільм не дуже подобається. І я не люблю пояснювати за інших, чому він їм не зайшов. Але якщо коротко, то це історія, з якою нам, можливо, складно себе асоціювати. Це історія американського Півдня, подана як драма, але водночас там є елементи вампірського трилера. І фільм ніби поділений на "до" і "після". Там є чіткий мідпойнт – середина історії, після якої все змінюється. Це дуже масштабна, зважена робота багатьох департаментів, і саме тому вони отримали стільки номінацій. У тому числі це болісна тема для самих американців, тому що історія Півдня майже завжди пов’язана з темою расизму. Відповідно, це велика робота і технічного характеру, і мистецького – загалом дуже масштабний проєкт.
Він уже був у прокаті?
Юрій Самусенко: Так, уже був. Його навіть можна було подивитися в IMAX. Я, до речі, своїм друзям це рекомендував, тому що на великому екрані ця історія, мені здається, розкривається значно сильніше. Це історія двох братів, які переживають атаку ірландських мігрантів, які в цьому фільмі – вампіри. Вони намагаються перетворити на вампірів людей, що перебувають у великому ангарі. Цей ангар слугує баром і водночас таким собі замком або притулком для людей, які намагаються захиститися від цієї культури вампіризму. У цьому випадку вона ірландська, хоча, якщо говорити відверто – біла, тому що вампіри в цьому фільмі всі білі. І бар стає таким маленьким осередком темношкірої культури. Люди, які там перебувають, змушені фактично оборонятися від білих.
Олексій Гнатковський: Фото: Суспільне/Валерія Мезенцева
Скажіть, Олексію, скільки фільмів ви подивилися, щоб провести Передшоу про "Оскар"? Бо я, навіть готуючись до ефіру, постійно сумнівалася: в який момент я буду достатньо готовою? Чи треба подивитися всі тридцять?
Олексій Гнатковський: Насправді достатньо готовим бути неможливо. Це шлях – як у самурая: у нас немає цілі, у нас є тільки шлях. Чесно кажучи, для мене це великий виклик. Я дуже щільно зайнятий у театрі: у мене приблизно 30–35 вистав на місяць. Це означає, що я практично щодня виходжу на сцену, іноді навіть по дві вистави на день. І дивитися кіно для мене зараз складно з двох причин. По-перше, після початку повномасштабного вторгнення для мене щось змінилося. Будь-який сюжет, який існує поза контекстом реальності, викликає у мене великий скепсис, а інколи навіть відторгнення. Тому що ми живемо в такій історії, коли щось інше іноді дуже важко для себе прийняти і змусити себе дивитися. З іншого боку, це питання часу. Але для мене велика честь і водночас велика відповідальність – провести Передшоу і коментувати церемонію вручення премії "Оскар". І цю відповідальність треба виправдовувати. Тому я щодня змушую себе знаходити час: дивитися хоча б частинами якісь фільми, читати або слухати критику, слухати мудрих людей – таких, як ті, кого ми зараз чуємо і у вас в ефірі. І, власне, кілька фільмів я вже подивився повністю, а щодо кількох – ознайомився з критикою: дізнався більше про акторів, яких раніше не знав або знав недостатньо, послухав, що говорять критики про сенси, про значення цих стрічок. Бо, як на мене, багато мудрих людей слухати не буває.
Як правильно показувати "Оскар" українцям? Ви говорите про оптику, про те, що наш досвід війни змінює бажання бачити історії такими, якими вони подані. Як ви готувалися і на що звертаєте увагу?
Олексій Гнатковський: Я скажу так: на мою думку, зараз ми дивимося на будь-які події у світі тверезим поглядом – у співвідношенні з нашим контекстом. Ми думаємо про те, як це впливає на нас і яким чином ми можемо впливати на світ. Тому що, безумовно, будь-яка церемонія, будь-яка подія, як ми бачимо, наприклад, Олімпійські ігри або будь-які інші великі й помпезні церемонії, для нас стає трибуною. Це можливість заявити про себе, про свою боротьбу, про те, що ми існуємо, що в нас триває війна на знищення нашого народу і що ми боремося за своє виживання. Тобто це меседжі для світу: щоб світ не забував про нас, не розслаблявся, підтримував Україну. І ми маємо використовувати будь-які платформи, щоб про це говорити. Тому церемонія "Оскара з цього погляду теж дуже важлива і цікава. Зрештою, цікаво дивитися, як світове кіно відображає, або не відображає, ті процеси, які відбуваються у світі. Ми бачимо, наприклад, певну іронію або навіть постіронію щодо того, що, здавалося б, ми не маємо великого впливу, але насправді самі руйнуємо свою планету. І цю ідею можна масштабувати: від масштабу однієї людини до країни і навіть до всієї планети. Тому, власне, і "Одна битва за іншою" для мене доволі показове кіно. Воно говорить про нескінченну боротьбу, про ці кола, по яких ми постійно ходимо. І в Україні ми теж бачимо відлуння цих тем. Чи робили автори цей фільм спеціально про Україну? Звісно, ні – вони говорили про свої контексти. Але ми все одно вчитуємо в ці історії те, що для нас сьогодні важливе. І, можливо, ми можемо коментувати, говорити та спілкуватися з нашими міжнародними колегами мовою, зрозумілою всім. Тобто що таке мова мистецтва? Це загальна мова, яку розуміє кожен на планеті. І вона дуже цьому сприяє.
Як плануєте коментувати присутність фільмів із російським впливом?
Олексій Гнатковський: От, я якраз хотів до цього підійти, і ви мене трохи випередили. Як я буду це коментувати? Не знаю… Мабуть, треба молитись, щоб я не матюкався в ефірі. Або що б ви мені порадили?
Можете делегувати мені ваше право провести церемонію – я розберусь.
Олексій Гнатковський: Добре. Гаразд, спробую щось придумати. З огляду на те, що українські фільми, зняті українцями, наразі не представлені й не номінуються…
Що ж ви чекаєте найбільше, якщо Україна цього року не отримає "Оскар"?
Олексій Гнатковський: Що я чекаю найбільше? Ну, я не можу чекати, що Україна отримає "Оскар", бо цього року, на жаль, такий шанс відсутній. Мені дуже сподобався перформанс минулого року, коли Тімоті Шаламе та Адам Сендлер на церемонії об’єднали кольори своїх держав. Принаймні для нас, українців, це було проявом підтримки України. Чи буде цьогоріч щось подібне? Складно сказати. Зараз світ більше концентрується на війні в Ірані. Мені подобається, коли мистецьке коло водночас є й політичним, коли там відбуваються суспільно значимі речі. Хотілося б, щоб мистецька аудиторія не забувала про контекст, у якому ми зараз перебуваємо.
