Денис Іванов і Наталія Грабченко в студії Радіо Культура
Це вже друга спроба Мстислава Чернова отримати Оскар. І якщо в першому фільмі йшлося про трагедію міста, то цей фільм розповідає про військових. Наскільки складно сьогодні просувати документальне кіно?
Це досить непросто. Оскар є найбільшою і найвідомішою кінопремією планети. Але це премія насамперед американської Кіноакадемії, а це означає, що треба достукатися не просто до глядачів або до експертів з будь-якої країни, а саме до американців. В цьому сенсі Мстислав був першою людиною, яка не просто отримала Оскар. Вперше фільм "20 днів в Маріуполі" потрапив в шорт-лист в категорії "Кращий іноземний фільм ". І це було зробити майже неможливо. Тому що це документальне кіно, яке змагалося з найкращими світовими ігровими стрічками. Цьогоріч наш фільм представлений в двох категоріях: "Найкращий документальний повнометражний фільм" і "Найкращий міжнародний фільм ". Звісно, конкуренція шалена. Тому що в цих категоріях змагається весь світ. І поблажок там не роблять.
Обидві стрічки стосуються нашої війни і наших болючих досвідів. Як американська аудиторія сприймає російсько-українську війну? Чи не втомилися вони від цієї теми, яка постійно присутня в новинах, а зараз ще й в кінематографі?
Більшість кіноакадеміків мешкають в Лос-Анджелесі. Ми про себе назвали це місто Ла-ла-Ленд. Вони живуть ніби під скляним ковпаком, де новини існують окремо, проблеми світу існують теж окремо, а є тільки проблеми самого міста і кіноіндустрії. Дуже важливо зрозуміти, що для них події в Україні – це події з новин. Це не те, що відбувається у них під домом. В цьому сенсі фільм "2000 метрів до Андріївки" – вдалий шлях донесення інформації, тому що це кіно. Ми цю стрічку називаємо фільмом, оскільки вона зроблена саме за принципом фільму. Не тільки документального кіно, а кіно будь-якого іншого штибу. Це жанрове кіно, це екшн-трилер по факту. Мстислав підійшов до цього досить свідомо. Коли ми обговорювали цю стрічку з партнерами, дійшли висновку, що цю картину можна порівняти з фільмами "Врятувати рядового Раяна" або "На західному фронті без змін", аніж з будь-яким іншим документальним фільмом. І цьому справді допомагає ціла низка режисерських засобів, якими скористався Мстислав Чернов. Якщо фільм "20 днів в Маріуполі" – це був фактично розширений журналістський репортаж, оскільки на той час тільки три журналіста-міжнародника залишилися в окупованому міст, то "2000 метрів до Андріївки" – це вже кіно. Від початку і до кінця.
Цьому дуже допомагає музика Сема Слейтера – композитора "Джокера" та серіалу "Чорнобиль". І фактично всі засоби, які використовує Мстислав, вони не стільки про фіксацію, скільки про емоцію. Про те, що ми фізично відчуваємо себе поруч з цими солдатами. Якщо говорити про контекст, то днями перемовники від Америки говорили про те, що Україна має віддати "лише" 20% території Донецької області. Мовляв, в чому проблема? Насправді Мстислав з фільмом "2000 метрів до Андріївки" став опонентом цієї тези. Адже ми говоримо не про територію, ми говоримо про чиїсь будинки, про долі військових, які захищають ці метри і кілометри. Фактично ці 2000 метрів до Андріївки – це шлях, який мали пройти бійці, шлях, який вони проходили кілька тижнів. Для того, щоб звільнити маленьке село на Донеччині. Мстислав опонує своїм твором до порядку денного, який існує.
Що відбулося за роки війни з українським документальним кінематографом загалом і з творчістю Мстислава Чернова зокрема? Як ви сказали, "20 днів в Маріуполі" – це фіксація гарячих подій. І це документ, ймовірно, може свідчити в Гаазі. "2000 метрів до Андріївки" – це теж документальне кіно, це теж документ, але засоби виразності більше тяжіють до художнього твору.
Важливо розуміти, що документальне кіно – це не зовсім документ. Останнім часом пожвавилася дискусія щодо ігрового і документально кіно. Але і те, й інше кіно – художнє. Тому що ти обираєш, що саме показати, під яким кутом, яку музику ти підкладаєш, що документуєш. Все це насправді змінює матеріал, який потрапляє до режисера. Він перетворюється на художній вислів. Не зважаючи на те, що в основі – документальні кадри. Якщо порівняти роботи Мстислава Чернова з роботами інших українських кінематографістів, то це – документальні блокбастери. Навіть в кінотеатрах "2000 метрів до Андріївки" подивилися набагато більше глядачів, ніж деякі ігрові стрічки. Йдеться про майже сто тисяч людей тільки в Україні.
Останнім часом українські документалісти знімають дуже високоякісне кіно, яке насправді досить несправедливо в світі намагаються відштовхнути на маргінес. Вони не просто висвітлюють злободенні теми,вони це роблять сильними художніми засобами виразності. Рівень українських режисерів нині надзвичайно високий. Про ті події, які зараз відбуваються в країні, дуже важко знімати ігрове кіно. Ігровий фільм, як правило, готується не один рік. Від точки, коли ти починаєш роботу над фільмом, до точки, коли він виходить, світ може змінитися. І найкращі ігрові фільми про будь-яку війну знімаються, як правило, після її завершення. Багато режисерів, які не є за фахом документалістами, звертаються до документального кіно саме як громадяни, як кінематографісти, які відчувають таку потребу. І це показує серйозний рівень українського мистецького кіно не тільки в цьому жанрі.
Отже, фільм "2000 метрів до Андріївки" пройшов кваліфікацію в двох категоріях. Скрізь в мережах пишуть про дату 16 грудня 2025 року. Що має відбутися в цей день?
Премія Оскар також змінюється. Очевидно, що кіноакадеміків не в змозі подивитися понад 90 міжнародних фільмів, які подали в номінації "Найкращий міжнародний фільм". Є активісти, яких ділять на 4 групи, і саме вони мають передивитися всі ці фільми для того, щоб обрати найкращі, потім з'являється список з 15 номінантів. Це стосується кількох категорій. Нас цікавлять категорії "Найкращий міжнародний фільм" і "Найкращий документальний фільм". В цих категоріях 16 грудня будуть оголошені 15 фільмів, з яких оберуть номінантів і оголосять в січні. Це означає, що з 15 фільмів кіноакадемікі, яких кілька тисяч, мають до кінця січня передивитися вже не 90-100 фільмів, а 15. Для того, щоб згодом залишилося 4-5 номінантів.
Тобто 16 грудня стане відомо, в якій з категорій буде змагатися фільм "2000 метрів до Андріївки" – в категорії "Найкращий іноземний фільм" чи "Найкращий документальний фільм"?
Або ж в обох категоріях. Так теж може бути, тому що це дві різні системи. Якщо говорити про загальну оскарівську гонку, там, в основному, змагаються американські фільми, або ж фільми англійською мовою. Цьогоріч, до речі, вони також зробили виняток. Один з фаворитів, якому пророкують мінімум 8 номінацій – це норвезький трагікомедійний художній фільм "Сентиментальна цінність» режисера Йоакіма Трієра. Це міжнародний хіт, який розглядається в основних категоріях. До прикладу, кілька років тому південнокорейський фільм "Паразити" режисера Пон Чжун Хо отримав головного Оскара. І це було неймовірно. Таке трапляється нечасто, щоб англомовні стрічки переміг фільм іншою мовою.
І зараз "Сентиментальна цінність" – це наш конкурент в категорії "Найкращий міжнародний фільм". До речі, цей фільм на днях з'явиться в українському прокаті. Ми дуже розраховуємо на те, що фільм "2000 метрів до Андріївки" потрапить принаймні в категорію лонг-листа і отримає шанс бути серед 15-ти стрічок, які будуть змагатися спочатку за номінацію, а потім – серед номінантів за перемогу. Така ж система в категорії "Найкращий документальний фільм". Але це – дещо інша територія. Там у нашого фільму є дуже великі шанси потрапити в номінацію. Хоча фільм змагається серед дуже сильних конкурентів . Це не лише фільми з усього світу, а й американські стрічки, які підіймають теми з кола інтересів кіноакадеміків.
Багатьох українських кіноманів засмутила перемога на премії Gotham Awards у категорії "Найкращий документальний фільм" стрічка Джулії Локтєвої про незалежних російських журналістів "Мої небажані друзі: Частина І – останній ефір у Москві". Він обійшов стрічку "2000 метрів до Андріївки". Наскільки активно проникає тема хороших росіян в кінопростір?
Не просто проникає, вона там постійно присутня. Постійно відбувається конкуренція цих тем. Тому що великий російський кінобізнес дуже тісно пов'язаний з голівудськими студіями. Переважно – з незалежними. Якщо такі гіганти як Disney або Warner Bros. Entertainment дуже швидко пішли з Росії після початку повномасштабного вторгнення, наклавши санкції від себе, то незалежні американські компанії, навпаки, зайшли на цей ринок і почали більше заробляти. Російська культурна дипломатія працювала ще за часів Радянського Союзу, тому є багато перекручувань різної інформації.
Росія активно використовує інструменти м'якої сили для того, щоб поставити на один щабель, наприклад, агресора і жертву та показати, що росіяни хороші. І попри те, що це не завжди правда, медійний ефект від показу величезний. У нас є ще один конкурент в цій категорії на здобуття Оскара – фільм "Містер ніхто проти Путіна". Це стрічка про російського вчителя, який був шкільним відеографом і потроху знімав те, що відбувалося в російській школі під час повномасштабного вторгнення, як закручувалися гайки тощо. Потім він вивіз цей матеріал і став одним зі співавторів стрічки, яка теж має потрапити до списку з 15 фільмів. Тому ми знаходимося не в блакитному, а вкрай бурхливому океані з нашими темами і фільмами. Ми в дуже-дуже жорсткій конкуренції і з росіянами, які просувають свій порядок денний, і з американцями, і з темами інших конфліктів, такими як Ізраїль-Газа тощо. Тому все непросто. Війна не обмежується тільки подіями на фронті. Протистояння відбувається в багатьох царинах.
А чи піддаються зовнішнім впливам члена Американської Кіноакадемії? Адже теоретично серед них можуть бути люди, які не правильно розуміють те, що відбувається між російським агресором і Україною.
Є дуже багато чинників, які ми можемо не передбачити. Наприклад, коли ми робили першу оскарівську кампанію, ми дізналися, що в категорії "Найкращий міжнародний фільм" голосують переважно люди 70-80 років і старші. Тому що молода людина на піку кар'єри, як правило, дуже зайнята. І вона не може подивитися навіть 15 фільмів. Вона або не голосує, або голосує за того, про кого щось чула. Тож коли ми зрозуміли, що фільми переглядають люди, які вже на пенсії, для нас багато речей стали зрозумілими. Вони можуть бути не в курсі подій, вони можуть бути сентиментальними, можуть мати менше коло спілкування, вони більш консервативні. Ще один важливий чинник. Голівуд заснували люди єврейського походження.
Свого часу Голівуд, штат Каліфорнія – це була територія, де не визнавалися певні патенти Едісона на початку ХХ століття. І тому туди приїхали піонери кінематографа, які не хотіли платити і бути частиною корпорації Томаса Едісона. Ці люди пішли свого часу з Російської імперії, з України і Польщі. І основні студії Warner Bros. Entertainment, Metro-Goldwyn-Mayer започаткували люди саме єврейського походження. І цей факт дає відповідь на запитання, чому серед переможців Оскара так багато стрічок на тему Голокосту, геноциду тощо. Всі ці фактори дуже важливі. І наш фільм промовляє сам за себе. Це дуже потужна робота, і вона дійсно має шанси.
В категорії "Найкращий документальний фільм" одним з наших головних конкурентів є стрічка "Ідеальна сусідка", яка розповідає про американську Флориду, де сталася стрілянина: біла жінка застрелила свою чорну сусідку. Коли академіки будуть дивитися фільм "2000 метрів до Андріївки" і зрозумілу їм стрічку "Ідеальна сусідка", вони стоятимуть перед важким вибором. Тим паче зараз Україна перебуває в настільки важливому переговорному процесі, що до голосування може ще багато всього змінитися.
