Ілюстративне фото: "Укрінформ"
"Ми просто робимо новини"
16 березня – День свободи інформації. І сьогодні Національному інформаційному агентству "Укрінформ" виповнюється 108 років. Ви долучилися до агентства вже під час повномасштабного вторгнення РФ. Із чим доводиться стикатися зараз, які виклики постають, де загрози найбільші?
Головна загроза, як і для всієї України, – це наш ворог. Друга загроза, що завжди загрожувало українському суспільству – це відсутність єдності. Ми намагаємося в себе в колективі цю єдність зберігати і давати цей інтент у суспільство. Тому що коли я ще був речником фронту і заступником командувача ОСУВ "Хортиця" зі стратегічних комунікацій, і ближче до кінця своєї каденції мене запитали, що буде найбільшим викликом? Я сказав, найбільшим викликом для нас буде наша солідарність всередині, єдність і взаємопідтримка. Якщо ми цей баланс втримаємо – ми втримаємо державу. І для мене це найголовніше. Тому треба відводити якісь другорядні теми на потім, треба шукати те, що нас об'єднує. І державне інформаційне агентство "Укрінформ" – це та складова, головною функцією якого є іномовлення. Ми один з двох суб'єктів іномовлення. У нас 6 мовних версій, і українська версія. І ми на це працюємо. Знаєте, у нас в однієї ресторанної мережі є такий слоган, який мені подобається своєю простотою і універсальністю: "Ми просто смажимо рибу". А ми просто робимо новини. Головне наше завдання – ми робимо новини, 24/7 наші журналісти це роблять.
"Одне з головних завдань "Укрінформу" — працювати на зовнішню аудиторію"
Ви працюєте на величезну світову аудиторію, яка змінюється в своєму сприйнятті взагалі російсько-української війни. Що зараз постає таке, над чим варто працювати, можливо змінювати, щоб втримувати цей фокус уваги?
Для нас, напевно, найбільшим досягненням уже версії Української Республіки є те… Якщо ви згадаєте ті часи, коли зароджувався "Укрінформ" і була спроба постати українській державі, то найголовніше, крім сутності нашої єдності, що нас погубило, було й те, що західний світ від нас відвернувся. Тільки трошки німецька була підтримка при Скоропадському, а всі інші… Ми були одні, ми були роз'єднані, ми були без належної зброї. Зараз ми маємо цю підтримку. Вона не завжди рівномірна, але дякувати Богу, вона диверсифікована. Плюс ця початкова допомога зробила те явище, що ми самі багато чому навчилися, змогли власні елементи стійкості відбудувати. Але безперечно, одне з головних завдань "Укрінформу" – це працювати на зовнішню аудиторію. У нас 6 мовних версій. Головні європейські мови – англійська, французька, німецька, іспанська, польська. А також, завдяки тому, що в нашому штаті є наш колега і побратим Хірано Такаші – громадянин Японії, який багато років віддав служінню Україні, який ідеально знає українську мову і зараз вивчає кримськотатарську, написав низку книжок про Україну, тому в нас є ще японська версія сайту. Звичайно, що закордонні аудиторії реагують дещо інакше, у них подразники різні. Наприклад, найбільший скачок японської версії був тоді, коли взяли у полон двох китайських солдатів. Або коли щось пов'язано з ракетними програмами КНДР, коли ракети передавали ворогу. Або коли їхні солдати були на Курщині – це їх теж цікавило. Тому що вони розуміли, що корейці вивчають цей досвід, далі вони їдуть до себе, проводять навчання і масштабують на інші підрозділи. Так само з їхніми ракетами, бо летить це все в бік Японії. Тому збільшується і наша аудиторія. Зараз, вже декілька тижнів, у нас зросла дуже німецька аудиторія. Іноді було так, що німецька версія була навіть більша за українську. І найцікавіше було те, що їх найбільше цікавили саме удари по Росії.
"Війна – мистецтво обману"
У журналістиці є певні базові речі – достовірність, своєчасність, врівноваженість, повнота. Але є речі, які не можна сказати, щоб не грати на руку ворогу, є речі, які треба сказати, але так, щоб скоріше всупереч волі ворога щось подати. І тут межі іноді надто тонкі. Як ви їх для себе визначаєте?
Це, напевно, головний виклик мого життя, тому що коли почалася війна, я відповідав за Київську операцію, за її інформаційний супровід. Потім, з червня 22-го року до березня 24-го року, я відповідав за Східний фронт, по суті. Тому я це все дуже розумію. У нас перед суспільством, відповідно перед медіа, які є його частиною, є два виклики. Перший – це протистояти ворогу, його пропаганді. А другий — це зберегти свою європейську і українську ідентичність, волелюбність, потяг до правди, виборону звиклість до свободи слова. І за великим шляхом – повернення в європейську сім'ю. І так, це іноді зовсім поряд і тонко йде. Але я думаю, що найголовніше для нас… Буквально недавно в нас у гостях був Блаженніший Святослав, він процитував Святого Августина: "Правда як лев. Її не треба оберігати – її треба випустити". Єдине, що в умовах війни… Тут мені згадується завжди приклад Сполучених Штатів – до недавнього часу абсолютного світища вільного світу, і те, як вони вчинили у Другу світову. Вони обрали головою свого цензурового комітету дуже правдивого, зубастого журналіста з The Associated Press Прайса (Byron Price – ред.), який до цього підійшов у досить цікавий спосіб. Вони розробляли рекомендації для медіа, але в них більше було не карального, а солідарної відповідальності, мовляв, що ми рекомендуємо, а ви це самі контролюєте. І він настільки достойно пройшов весь цей шлях, що вперше в історії він отримав Пулітцерівську премію. Я думаю, це десь і наш шлях. У нас є 73-й наказ Головкома ЗСУ, де визначається адекватний метод праці з військовими, з чутливими темами. І безперечно, що чутливі теми з'являються на п'ятий рік війни, наприклад, фільм про Кринки від колег з Суспільного, що потребує, напевно, вже дискусії. Але тут абсолютно з вами згоден, що вона має бути всередині, українська, щоб не давати наративи для ворожої пропаганди.
Сергій Череватий. Фото: facebook/sergij.cerevatij
"Ти маєш бути цікавий"
"Укрінформ", як і Українське Радіо, – це бренди, які обтяжені віком, але це дуже великий досвід, який змушує бути відповідальнішим в інформпросторі. І є соцмережі, різні платформи, різні сучасні способи донесення інформації, для яких головне – швидкість, бо люди хочуть, але нехтують необхідністю верифікації інформації. Як ви в цьому контексті рухаєтеся і враховуєте такі запити?
Ви знаєте, я працював у військових медіа, державних, вони навіть ще більш ускладнюючі, бо там є свої вимоги, і я завжди розумів, що попри те, що ти обкладений певними обмеженнями, ти маєш бути цікавий. Це як в двобої ти комусь даєш фору, коли в тебе рука прив'язана. Так і тут, ти маєш бути цікавий. Відтак те, що комусь здається недоліком, ти маєш використовувати як свій плюс. До прикладу, ми розуміємо, що зараз війна і найважливіше – доступ до джерел інформації, які можуть максимально цікаво коментувати цю війну. І використовуючи свій бекграунд, бекграунд своїх колег, які багато в цьому напрямку працювали в "Укрінформі", ми зараз маємо дуже потужну мережу взаємодії з усіма комунікаційниками Сил безпеки і оборони, з багатьма керівниками цього напрямку. І намагаємося подавати цю інформацію на нашу і закордонну аудиторію, задаючи в тому числі і складні питання, але на межі, щоб "не давати пас ворогу". Тому, я думаю, це наш напевно шлях, маючи якісь стабільні джерела інформації, доступ до них. Але в той же час те, що ми дотримуємося певної гігієни, не хайпуємо – це, напевно, наш козир і це наша інша аудиторія. Тому що зрозуміло, що змінюється покоління. Я пам'ятаю чітко, як у 2010 році мене запросили в Сполучені Штати і ми бачили, як "вмирали" газети. Я приїхав, сказав: "Газет не буде". Мені сказали: "Про що ти говориш?". І зараз ми розуміємо, що ми десь на іншому етапі, що знову буде якась трансформація медіа. Елементи цього є в соціальних мережах. Нещодавно в нас була Наталія Лігачова, "Детектор медіа" проводив черговий зріз за рік, і так, зростає роль блогерів, зростає довіра до них в аудиторії. І це треба обов'язково врахувати. Напевно, наш за вами шлях – це вирощувати своїх зірок, блогерів. Або підтягувати їх до нас, взаємодіяти з ними, вирощувати своїх.
Про ШІ: "вивчаємо, придивляємося, десь локально використовуємо"
Чи почав у вас у штаті працювати журналіст "Чат GPT-щенко"? Що у вас зі штучним інтелектом?
Безумовно, він використовується. Можливо, ми не попереду всієї планети, але він використовується. Ми вивчаємо, ми обмінюємося досвідом з колегами. Наприклад, у мене хороші дуже відносини з керівником 24-го каналу. Він каже, що вони ще на крок попереду, що в них вже окремі цілі сторінки веде "GPT-щенко". Ми вивчаємо, придивляємося, десь локально використовуємо. До речі, хочу зауважити, що за ці півтора року на посаді я пишаюсь тим, що наш колектив зміг зробити те, що ми повернулися в "Білий список" (перелік найякісніших, найпрозоріших та найвідповідальніших онлайн-медіа України – ред.). Це було складно, але ми працювали затято. Це була наша спільна ідея, спільна домовленість, консенсус. Для нас це дуже важливо.
"Ми не будемо на місці"
Якщо говорити про найближче майбутнє – ви працюєте в певному визначеному порядку денному чи у вас відбувається якась трансформація і як часто?
У нас вона відбувається з огляду на те, що змінюються обставини. Наприклад, мультимедіа. Раніше цього не було. Спочатку ми розвивалися як класичне телеграфне агентство, потім інформаційне агентство. Зараз у нас додаються нові і нові соцмережі, мультимедійні проєкти. Відповідно і ми їх вивчаємо, тестуємо. Безумовно, ми не будемо на місці.
