З нагоди річниці створення 8 корпусу ДШВ ЗСУ його військовослужбовці, а також побратими з 88 окремого батальйону управління отримали заслужені відзнаки. Фото: facebook/8 корпус Десантно-штурмових військ Збройних Cил України
На прикладі контрнаступу на Олександрівському напрямку ми бачимо, що механізований наступ ще має силу?
Саме так.
Чому це вже не радянська армія?
В спадок нам дісталися від радянщини наші десантно-штурмові війська, які до цього мали назву високомобільні десантні війська, а до цього мали назву аеромобільні. Зараз застосовуються зовсім інші методи управління, керування і людські відносини в контексті "командир-підлеглий". Це не радянський підхід. Є ще небагато, але певна частка офіцерів із радянщини. І коли з ними стикаєшся, відчуваєш інше ставлення, ніж у сучасних командирів. Бо різне виховання. Коли цей полковник, який уже 40 років проходить службу в ЗСУ, починав ще за радянських часів, то до нього таке було ставлення, коли він був курсантом і навчався у військовому училищі. Тому сформований був під таким впливом. І вважає, що це нормально.
Чи має значення страх "поганих" командирів?
Є таке. Так як у нас більш вікова армія, середній вік 40-45+, це значить, що люди проходили строкову службу у Збройних Силах Радянського Союзу. І вони застали саме те ставлення і проблематику, яка була за радянських часів. Наприклад "дідівщина", якої в Збройних Силах України немає. Її побороли. Вона на певних етапах на початку і до середини 90-х була, а потім зникла не просто так. З цим боролися. А людина, якій 45-48 років, служила строкову службу десь на Далекому Сході у 1988-90, у нього це ще сидить. Він з острахом думає, що у ЗСУ є таке. Це була цілеспрямована робота, направлена на подавлення цього всього.
Що ще впливає на довіру до командира?
1. людські якості;
2. наявність бойового досвіду командира;
3. манера спілкування із підлеглим.
Як підготувати десантника?
Повітряна десантна підготовка – це те, що відрізняє звичайного піхотинця Сухопутних військ від десантника. Плюс в контексті психологічної підготовки вона розділяється на загальну спеціальну. Є ще спеціальна підготовка, де десантника готують уже конкретно під виконання певного бойового завдання. В 199-му навчальному центрі їх готують в більш широкому спектрі. А безпосередньо після розподілення, коли він, умовно, у 82-у бригаду потрапляє, яка веде штурмові дії на певному напрямку, то його вже заточують під виконання завдань саме в штурмових діях і саме в тій місцевості, де бригада веде штурмові дії.
Штурм – це складний все ж таки психологічний момент сам по собі.
Так, це складний процес виконання і підготовки. Ключове – подолання певного психологічного бар'єру, що ти будеш іти на противника, який обороняє. Ти його будеш бачити, будеш стріляти по ньому. Це вимагає певної підготовки. Навіть у ворога стріляти неприродньо, вбивати собі подібних. Є певна категорія людей, їх небагато, які кажуть: "Я не можу стріляти у ворога, тому що він людина. І я людина, не можу стріляти". Навіть такі є. І з ними теж працюємо шляхом переконання, демонстрації відео, як вони поводилися в Бучі. Багато фільмів показуємо на етапі проходження базової загальної військової підготовки. Розказуємо, є безліч нарізок, які самі ж виставляють росіяни. Тут або ти виконаєш завдання і повернешся додому живий, або тебе.
Чи є люди, які не підходять саме для такої служби, як десантно-штурмові війська?
Звичайно є. І це питання стану здоров'я. Є ВЛК, яка визначає ступінь придатності саме до проходження служби в десантно-штурмових військах, які можуть виконувати багато задач. Одна із цих задач – ведення наступальних штурмових дій. Якщо ти готовий вести штурмові дії, ти автоматично готовий до виконання решти завдань. Штурмові дії вимагають певної підготовки та мотивації.
В тому і ключова особливість, що нікому не потрібно розповідати, де триває війна, на чиїй території, хто до кого прийшов. Але є люди, які це все розуміють і все одно не йдуть, не хочуть іти, тому що вони з якихось причин демотивовані. Жіноча половина стримує свою чоловічу половину. Дружина, яка відпускає свого чоловіка на війну, проявляє жіночу мудрість. Бо чоловік по своїй суті, людській природі, відповідає за безпеку своєї родини.
Дружинам військових важко, але треба налаштувати себе, що це тимчасово. Хай це буде 7-10 років, але це тимчасово.
Страшно – це ж нормально?
Абсолютно нормально. Коли жінка переживає і боїться за свого чоловіка – це теж абсолютно нормально. Війна стосується кожного. Чоловік фізично сильніший. У нас, за моїми особистими спостереженнями, матріархальне суспільство склалося. Потрібно чоловікам більше брати ініціативу. Жінки просто мають переосмислити це на п'ятому році війни. Якщо ти заміжня жінка, в тебе дорослий чоловік призовного віку і триває п'ятий рік війни – потрібно переосмислити це все.
Якщо боїться сам чоловік.
Усі 100%, які до нас приходять, бояться війни. І це абсолютно нормально. Ми працюємо з цим. Для цього створена психологічна підтримка персоналу: командири, сержанти і вся військова ієрархія. Якщо приходить весь такий герой, а до нас потрапляє "на олівець" в чорний список – то з ним щось не те. Наша відправна точка – людина боїться, у нього страх. І ми від цього відштовхуємося. Я своїм підлеглим кажу: "Я полковник, я теж боюсь".
Є методи опанувати, перебороти і навчитися керувати своїм страхом, щоб його направляти на потрібний шлях. Я б ще додав страх суцільної невідомості. Ніхто не знає, як і що буде завтра.
Чоловік – захисник. Він відповідає за безпеку своєї сім'ї, родини. Коли він одружується, він має створити безпекову складову своєї родини. Чоловік, який ховається на дачі або під диваном в сусідній кімнаті… Дружина бере у свої руки два пакета із супермаркета і тягне додому. Чоловік звільняється з роботи, не приносить доходу, ховається. Його основна мета – сховатися. І якщо в нього є діти, особливо хлопці, то який приклад він дає?!
Абсолютно нормально, коли людина боїться в бою. Люди, які нас слухають і бояться: приходьте, ми навчимо вас долати і керувати вашим страхом. В армії сержант – той самий інструктор і психолог. Таким чином зменшується страх.
Ви спостерігаєте, що є ще добровольці для десантних військ?
Спостерігаю, але їх кількість зменшується. На п'ятий рік їх значно менше, ніж на перший рік. В 2022-му році були черги в ТЦК, їхали люди з-за кордону, масово поверталося в Україну чоловіче населення, їхали, щоб вступити до лав ЗСУ, щоб стати на захист своєї країни. В 2023 такі люди теж були, але відсоток зменшився. В 2024 настала черга категорії людей, які чекали повістки, не ховались, по-чесному казали, що ховатися не будуть – вручать, викличуть в ТЦК, то "я піду". І це дуже теж хороша категорія. Десь із другої половини 2024, на початку 2025 настав час "бусифікації". Ми з демотивованих робимо мотивованих.
ВЛК подивилася, каже: "Диви, 34 роки, класно в залі накачався, готовий до десантних військ". Десь так?
Можуть запропоновувати… Йому 48 років, на ВЛК кажуть: "Не зовсім придатний до ведення штурмових дій"... Але в нього є певна внутрішня мотивація, внутрішні переконання, погляди або система поглядів. Він каже: "Я хочу звільняти територію. Не хочу сидіти в обороні". Їх небагато, але є. І вік ніби солідний. Зрілий.
І ви теж берете таких людей?
Однозначно. Система внутрішньої мотивації нівелює його стан здоров'я не зовсім придатний, здавалося, до ведення штурмових дій. Все сидить у нас в голові. Все через мотивацію.
Ті люди, які не мають мотивації. Спіймали на вулиці. Потрапляють до вас. Що ви далі цій людині робите і кажете?
Те, що неправильно людей призивають – давайте відверто теж казати – це не дуже добре. Я особисто не прихильник того, щоб людям крутили ноги-руки, засовували поліцейські машини і везли в ТЦК, потім в навчальний центр і бойову частину. Треба розуміти, що ноги-руки скручують саме категорії, яка називається зараз "ухилянт". І вони теж до нас приходять. І ми з ними працюємо. І з них виходять досить непогані, круті воїни.
Чи є люди, які настільки всередині не готові, не мотивовані, настільки вперлися в своєму небажанні опинитися в армії, служити… Неможливо з людини зробити бійця. Є таке?
Нема такого. Можливо не з кожного можна зробити штурмовика, але десь у забезпеченні, водити дрон, нараховувати грошове забезпечення, проводити службові розслідування. З'ясовується, що він не дуже хороший штурмовик, але є юридична освіта. Якщо ти журналіст за освітою, то у нас теж є структура, яка займається цим. Тут диференційований підхід. Але є також люди, які кажуть: "Я хочу бути штурмовиком, кулеметником".
Усвідомлення, що ти воюєш із потужним противником. За цей час прийшло усвідомлення, що це противник, з яким можна битися на рівних?
Звичайно, можна і потрібно битись. В нас варіантів нема. І в нас справно і вдало це виходить, незважаючи на те, що ми потроху втрачаємо свої території. Але росіян просто більше, їх в рази більше, їх мобресурс більший. Але він нескінченний. РФ – потужний противник, по нас застосовує повністю весь комплекс, повний спектр всіх, що в них є, сил і засобів, крім ядерної зброї. Все решта вони випробували на нас, наших головах, наших містах.
Момент розуміння, що твій противник сильний допомагає чи може десь демотивувати, злякати?
Ні. Я прихильник того, щоб солдату розповідати, що противник у нас сильний. Щодо російських "чмобіків"… Логічне питання: раз там "чмобіки", чому ми із "чмобіками" воюємо і втрачаємо територію? Вони воюють досить вправно. Наприклад, "Вагнер". Всі казали: "Зеки"... В них вибір дуже простий між гарантованою загибеллю від своїх, просто за невиконання бойового завдання можуть розстріляти. Показово перед усіма. Або ти загинеш у бою. Або там загинеш, або тут. Але теж система мотивації працює, що він шість місяців, якщо у "Вагнері" відвоював, його дійсно відправляли додому. Він повертався, як герой. Знову чудив, його садили і все по колу. Але ця система дієва. І рік потому ми теж звернулись до наших засуджених. Були створені штурмові спеціалізовані батальйони, які воюють дуже круто. Коли стрімко в кінці лютого 2022 року просувалися війська РФ, які захоплювали тюрми із нашими ув'язненими і пропонували їм контракт, багато хто погоджувався. Зі сторони українських високопосадовців було ухвалено правильне рішення залучити на ведення штурмових наступальних дій на території Російської Федерації саме таку категорію українських громадян. Мені подобалося із ними працювати. Вони трошки інші, у них є свої правила і поняття, але воїни круті. Вони в досить обмеженому колі, немає відпусток. Мають державні нагороди. Є просування по службі, але теж до якогось службового обмеження не вище командира взводу або не вище командира роти. А чому б і ні? І роботу саме в цих місцях потрібно проводити. Вона має бути системною. Потрібно їздити по цих закладах і набирати людей.
Що впливає на людей? Що вони чують, що працює в розмові і може змінити підхід мотиваційний?
Впливає все. Будь-що. –25 взимку – це теж чинник, який негативно впливає на загальний стан людини. Він може на найвищому рівні заходити в окоп, бути вмотивованим. При –25 градусах, як було в січні-лютому, він там 30 днів проводить, його мотивація падає. Це абсолютно нормально. Ми 24/7 – січень місяць – проведемо в окопі. Є люди, які при –25-29 на Сумщині трималися, стояли. Це ж рівень мотивації. Але він виходить із окопа демотивованим. Йому тоді надається відпочинок, він закриває всі свої базові потреби: наїстися, відіспатись, попратись, підстригтись, бороду привести в порядок, надати можливість з'їздити до родини. Є люди, які виходять із психологічними проблемами звідти. Для цього існує система психологічного відновлення, яка починається на рівні бригади з пункту психологічної допомоги, де працюють із ним фахові психологи до трьох, максимум п'яти діб. Далі медичне етапування. Якщо психологи не допомогли йому, він відправляється до більш фахових психологів вглиб території України, можливо там його направлять на консультацію до психіатра. А психіатр уже ставить або діагноз, або проліковує його в спеціалізованих закладах по психіатрії.
Що ви скажете про професійних військових?
Чесно скажу, що це великий джекпот, що прийшло в такій кількості великій багато цивільного населення у закриту інституцію під назвою ЗСУ. "Цивільні" військові й "військові" військові… "Цивільні" військові прийшли із певним досвідом. Це досвідчені люди, які приходили з бізнесу. У них світосприйняття зовсім інше. Вони дивились на ці всі армійські закони здивовано. Військовий, коли йому даєш наказ, не питає "навіщо?", бере і виконує. Так цього військового із військових ліцеїв та інститутів навчають. Отримав наказ – виконуй. А потім можеш обговорити. Це прописано у всіх статутах. Цивільному треба пояснити і роз'яснити "навіщо". Йому потрібно пояснити, що нам дасть те, що ми там станемо і закріпимося. Для цього військовим командирам потрібна певна емоційна зрілість.
Як будуть розвиватися десантно-штурмові війська?
Це дронова, безпілотна складова, штучний інтелект. І людський капітал. Для держави буде велике завдання зберегти цей людський капітал, цивільних, щоб вони залишилися в Збройних силах України. Їх потрібно якось промотивувати. Можливо соціальним пакетом. Не обов'язково велике грошове забезпечення, хоча це теж важливий фактор. Якісь, можливо, квартири впродовж п'яти років першого контракту. Можливо повна медицина його і членів сім'ї. Статус. Нам потрібно зберегти людський капітал саме серед цивільних, які пройшли в різні роки під час повномасштабного вторгнення. І до цього із 2014 року. Вони теж є, вони повиростали зі звичайних розвідників, кулеметників до командирів батальйонів і бригад доволі успішних. Таких людей багато. Але вони десь на внутрішній своїй мотивації це роблять. А потрібна ще зовнішня мотивація, чинники з боку держави. Це потрібно робити. Якщо ми не збережемо, не дуже буде добре.
Чи на контракт для молодих 18-24 до вас приходять?
Приходять. Небагато, а далі буде ще менше. Треба мотивувати тих, хто є. І залишити в армії так, щоб людина сама зрозуміла, що залишиться в армії. Є люди, які прийшли в перші дні 2022 року, вони вже п'ятий рік служать в армії і багато хто задумується про це.
9 квітня один рік 8-му корпусу ДШВ?
Так, це перша річниця. Рік, як ми є. Хотілося привітати весь корпус, всі військові частини, бригади, окремі підрозділи, які входять до складу 8-го корпусу. Побажати натхнення і терпіння. І все в нас вийде.
