Ілюстративне фото: facebook/ksp.uaf
"Ворог уперся в стелю своїх можливостей"
Україна будує масштабну оборонну лінію вздовж північного кордону — від Київського водосховища до Сум. Мета — унеможливити будь-який новий наступ з боку Росії. Про це в інтерв'ю "Укрінформу" розповів начальник інженерних військ Командування сил підтримки ЗСУ, бригадний генерал Василь Сиротенко. З одного боку — річ абсолютно логічна в умовах війни, а іншого — одразу виникають питання: "А що є загроза на цьому напрямку? Чому раптом про це заговорили?" Що скажете?
Загроза завжди залишається на російсько-українському кордоні. Більше того, вона залишається на українсько-білоруському кордоні. Там ми так само тримаємо тисячі військ, які були б нам дуже помічені зараз на найгарячіших напрямках. А російсько-український кордон – це така сама лінія бойового зіткнення, просто різної інтенсивності, нерівномірної інтенсивності, де відбуваються ворожі атаки. Але якщо увити карту нашої держави, то потрібно розуміти, що там, де є кордон, там і стоять наші війська. В мене, наприклад, друзі-артилеристи воюють у 54-й бригаді, і вони якраз через кордон намагаються не пропустити російські війська, які хочуть "відкусити" собі ще один шматочок, щоб позначити його на мапі DeepState. Але ви ж бачите, ворог уперся в стелю своїх можливостей по багатьох напрямках. На Покровському напрямку зараз просто страшна м'ясорубка. Гришине, Родинське – співвідношення втрат 1:10 проти росіян. Тобто там окупанти із впертою наполегливістю намагаються прорубати собі знову коридор до Добропілля. І тому вони почали відкушувати прикордонні райони. Зараз вони і там упруться, бо там, зокрема, працює досить ефективно 71-а окрема аеромобільна бригада. Там лише через трубопровід Уренгой-Помари-Ужгород вони "задвохсотили" понад сотню росіян. Тому так, росіяни можуть шукати нові шпарини через кордон. Плюс історія з Білоруссю, де вони будують всю цю інфраструктуру. І це все для того, щоб ми там тримали свої резерви.
"Оборонні укріплення на Півночі є"
Але ключове, чому була зроблена ця заява, в тому, що постала загроза з Сумщини. І я все-таки сподіваюся, що не побудують, а будують. Тому що оборонні укріплення на Півночі є, я їх особисто бачив. Є оборонні укріплення навколо Сум. І, власне, зараз мова йде про вибудовування більш суцільної лінії. Тобто є окремі опорні пункти, окремі укріплення і їх зводять в якусь єдину загальну логіку. Тому ця заява – це якраз реакція на прикордонні події і зрозуміло на хвилю знервованості в українському соціуму. А наше тепер завдання – контролювати це питання і постійно перепитувати, що ж з цими оборонними укріпленнями, як тривають всі ці роботи і побудова фортифікацій. Тому я не думаю, що ситуація критична, не думаю, що там взагалі нічого не зроблено, бо бачив все це на власні очі. Але метод громадського контролю завжди допомагає ефективніше виконувати свої ж оголошені заяви.
"На зараз політичної волі Польщі, Румунії, Литви збивати російські дрони немає"
Начальник управління комунікацій Командування Повітряних сил ЗСУ, полковник Юрій Ігнат в одному з коментарів сказав, що сусідні країни не можуть збивати російські цілі над Україною через технічні та юридичні обмеження. Може час їх вже подолати?
Для цього потрібна політична воля. Ми бачимо, що страх прямого бойового зіткнення західних країн із Російською Федерацією все одно залишається дуже і дуже великим. Це в тому числі у контексті мирних перемовин, коли нам обіцяють, що в разі повторного порушення перемир'я, західні сили будуть включені у відбиття агресії. Якщо простою мовою... – тобто "ви будете готові стріляти? Так, ми будемо готові стріляти. Так чому ви зараз не стріляєте?" Що росіяни стали якісь інші, що має змінитися для того, щоб ви зробили всі ці кроки? Немає політичної волі, немає політичної готовності. І ви ж бачите, дрони уже прилітали і падали на території Польщі, причому летіли туди свідомо. У "багатостраждальному" для Румунії окрузі Тульча, який прилягає до кордону з Україною, постійно знаходять уламки дронів. Там вони постійно прилітають, розносять будівлі. І Румунія, яка є нашим партнером, на території якої багато американських баз, яка в тому числі піднімається за рахунок західної економічної допомоги, так само не помічає цієї загрози. Дрони летіли з території Білорусі й падали неподалік Литовської столиці, Вільнюса. Немає готовності відбивати всі ці атаки. Усі посилаються на те, що вони відстали, що вони переозброюються, але тут головне – політична воля. Станом на зараз, на жаль, цієї політичної волі немає.
Дмитро Жмайло. Фото: uacrisis.org
"Дрони не мають збиватися ракетами"
Ситуація на Близькому Сході унеможливила стабільне постачання ракет до ЗРК Patriot. Чи маємо ми якісь альтернативи, щоб в разі чого чимось компенсувати брак цих ракет і захищати наше небо?
Тут є декілька факторів. Ми зараз вибудовуємо таку систему, щоб максимально оптимізувати використання засобів протиповітряної оборони. Грубо кажучи, дрони не мають збиватися ракетами. Тому вибудовується така система – дрони-перехоплювачі, засоби РЕР, РЕБ, армійська авіація, легкомоторні літаки, поставки яких очікуються, бо Німеччина якраз оплатила нам партію з 26 літаків Tucano, і мала ППО. Мала ППО – це якраз оця шахівниця, яка має бути розставлена по території України для того, щоб більшість дронів не долітали до міст.
Потім у нас ідуть російські крилаті цілі. Із крилатими цілями в нас також непогана ситуація. Є наші розконсервовані ще радянські системи С-125, є Hawk – аналог радянського С-200, самі С-200 та інші засоби. Ті ж ракети AIM-9, які є багатоцільові і використовуються. Тобто з цим у нас ситуація більш-менш, не скажу, що хороша, але є чим збивати.
"Ахіллесова п'ята"
А от балістика і аеробалістика – це наша найбільша "Ахіллесова п'ята". Тут швидкого рішення немає. І президент України Володимир Зеленський прямо говорив і звертався до європейських партнерів, що давайте швидко спробуємо зробити свою ракету і свою систему для захисту, бо збивати балістику і аеробалістику – це дуже складна історія. Ми бачимо, яка була реакція – не було якогось масового захоплення, але принаймні ця тема курсує. Тому станом на зараз у нас є два шляхи – закопування важливих вузлів під землю. Тобто це екстенсивний захист. А інтенсивний захист – це вишукування і пошук цих ракет по всьому світу. І недарма наші військовослужбовці зараз захищають небо над країнами Перської затоки, якраз намагаючись чим більше зекономити ракет для поставок їх в майбутньому. І саме тому ми далі стукаємося до західних партнерів. Ми за понад 2 роки використали 600 ракет PAC-3. За час війни в Ормузькій протоці США та їхні союзники вже використали до тисяч цих ракет і абсолютно неефективно. Тому, на жаль, такі реалії. Коли є балістика – не можна ігнорувати сигнал повітряної тривоги. Але в цій ситуації вище військово-політичне керівництво точно робить усе від нього залежне.
