Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Сам Путін, можливо, цього не хоче, але…"
Повертаючись до переговорів, хочу процитувати Путіна: "Я не пропоную зустріч, але якщо хтось пропонує — будь ласка, нехай приїжджає той, хто хоче зустрітися. Можна зустрітися і в третій країні, але тільки в тому випадку, коли будуть досягнуті остаточні домовленості про мирний договір, який має бути розрахований на тривалу історичну перспективу". Тобто він, у принципі, готовий зустрітися із Зеленським, але лише для підписання остаточної угоди. Також Путін згадував переговори в Стамбулі 2022 року, коли Макрон нібито сказав йому, що Україна нічого не підписуватиме "з пістолетом біля скроні", і тому росіяни відвели війська від Києва. І тлом до цього всього виступає заява помічника Путіна Ушакова про те, що Росія не хоче продовжувати переговори в тристоронньому форматі – з американцями та українцями – поки Україна не віддасть весь Донбас. Як ви бачите подальший розвиток переговорного треку? Ви сказали, що Росії доведеться йти на переговори й послаблювати свою позицію. Як це все, на ваш погляд, виглядатиме?
Передусім ця риторика Путіна, яка зараз прозвучала, це підтверджує. Друге — тектонічні процеси в політиці й економіці Російської Федерації вже почалися. Про це говорять і спостерігачі відомих іноземних видань — від The Economist до The Telegraph та багатьох інших. Причому інформація йде не від аналітиків "третього коліна", а безпосередньо від людей з оточення Путіна, які не називають себе, але повідомляють про те, що відбувається всередині системи. І ці обмовки, ці зміни позиції буквально на 180 градусів за короткий час свідчать про те, що чіткої стратегії, яка, можливо, була у 2021–2022 роках, уже немає.
Інша річ, що війна на Близькому Сході дала Росії можливість трохи відтермінувати посилення санкцій і скористатися зростанням цін на нафту. Ми знаємо, що в січні-лютому були дуже негативні прогнози для російської економіки.
На фронті ситуація також суттєво не змінюється. Лінія бойового зіткнення фактично статична, є лише незначні просування вперед. Хочу нагадати, що в квітні Сили безпеки й оборони України звільнили більше територій, ніж росіянам вдалося захопити.
Також Сили оборони почали масово знищувати підприємства, які є стратегічними центрами тяжіння Росії, — нафтопереробні заводи, за рахунок яких поповнюється державний бюджет РФ. А це до 60% доходів бюджету — нафта і газ.
Крім того, українські Сили безпеки й оборони почали бити по підприємствах військово-промислового комплексу, які виробляють критично важливі засоби ураження — ракети. Нещодавно був завданий удар по Челябінську, по пункту базування авіації РФ, яка здійснює пуски КАБів, що зараз є однією з найбільших загроз для наших військових на лінії бойового зіткнення. Лише напередодні, наскільки я бачив, було випущено понад 200 таких КАБів.
Усе це поступово виснажується. Думаю, саме це й змушує Путіна вести такі розмови. Але він нещирий. Я думаю, що його метою не є досягнення миру з Україною на умовах її реальної незалежності.
Тому що незалежна, успішна, економічно розвинена Україна — це удар не тільки по Путіну, а й по всіх його прихильниках. Бо рано чи пізно громадяни Російської Федерації запитають: чому життя в Україні без усіх цих нафтових і газових ресурсів буде кращим? Тому все це збирається докупи, аналізується, і, попри те, що сам Путін, можливо, цього не хоче, він змушений на це йти.
.jpg)
Андрій Риженко. Фото: facebook
Рішення, які ухвалювалися Путіним у 2022 році й базувалися на тому, що можна просто кинути виклик Заходу, забрати його технології — і все "перемелеться", — не спрацювали. Зараз навіть російська авіація — це вже кілька сотень літаків, які літають дедалі менше. Відчувається нестача інших технологій. Чого варте лише відключення Starlink, на якому працює значна частина військового потенціалу Російської Федерації — від систем управління військами донаведення ракет і дронів!
