Очільник Кремля Володимир Путін та лідер Китаю Сі Цзіньпін під час зустрічі у Пекіні, КНР, 20 травня 2026 року. Фото: REUTERS/Maxim Shemetov/Pool
Візит без проривів
Сполучені Штати зараз призупиняють тристоронні переговори, які вони ж ініціювали і модерували впродовж року. США констатують, що станом на зараз немає сенсу витрачати дипломатичні ресурси, адже зустрічі не демонструють реального прогресу протягом останніх місяців. Причому держсекретар США Марк Рубіо зазначив, що якщо знову складуться відповідні умови, то США можуть повернутися до переговорів. Путін тим часом цього тижня вслід за Трампом також відвідав Пекін, де зустрічався з очільником Китаю. Тож як, на ваш погляд, останній тиждень впливає на ситуацію довкола російсько-української війни саме в міжнародно-політичному плані?
Китай був, можна сказати, головним героєм цього тижня. Адже два візити — спочатку Дональда Трампа, а потім Путіна — створювали враження, що до Китаю їдуть на поклон і що Китай фактично сьогодні відіграє основну роль. Піднебесна намагалася нав’язати або створити собі такий імідж, що настав час, коли до них їдуть просити впливу, підтримки бізнесу. Адже Дональд Трамп їхав саме з великим бізнесом, який свої капітали зробив завдяки Китаю, зокрема у сфері виробництва товарів і продукції. Адже в Китаї була надзвичайно дешева робоча сила. Китай фактично пропонував надзвичайно хороші умови для виробництва, і завдяки Піднебесній багато хто створив великі капітали. Тому є бажання це зберегти. І тут навіть деякі мої колеги казали, що це, мабуть, більше бізнес змусив Трампа їхати до Китаю, ніж він сам цього хотів. Тому що затяжні проблеми в Ормузькій протоці, невирішені питання з Іраном сьогодні ставлять Дональда Трампа в абсолютно невигідну позицію щодо Китаю.
Що ж до поїздки Путіна — це був плановий візит. Пам’ятаємо, що між лідерами Китаю та Росії є планові взаємні відвідини. Наприклад, Сі Цзіньпін відвідує Москву щодва роки восени, а Путін відвідує Китай щодва роки навесні. Тобто не можна сказати, що після візиту Трампа Путіна якось швидко викликали "на килим". Це був плановий візит, який, як і прогнозувалося, не увінчався для Росії великим успіхом. Навпаки, Путіну довелося пояснювати Сі Цзіньпіну, чому він не може захиститися від українських дронів, чому сьогодні український дрон фактично впливає на економічний потенціал Росії. І, власне, розуміючи цю ситуацію, що ти втрачаєш інфраструктуру, ти повинен щось робити зі сферою видобутку нафти. Тому Путін всіляко намагається перенаправити експортні можливості саме на Китай. Але Китай не поспішає на це погоджуватися. Зокрема, якщо говорити про всім відомий газопровід "Сила Сибіру-2", на який Росія покладає надзвичайно великі надії, Китай не поспішає погоджувати угоди. Так, звісно, Китай і Росія підписали надзвичайно багато меморандумів. Та, зрештою, знаючи ділову практику Піднебесної, підписати меморандум — не проблема, особливо для бізнесу. А от коли мова доходить до угоди, тоді починається найцікавіше. Тому угоди не були підписані, а це означає, що Росія і Путін не досягли тих результатів, якими хотіли б поділитися. І найбільше здобув у цій ситуації сам Сі Цзіньпін. Він показує, що залишається у цьому відрізку часу тим світовим лідером, до якого їдуть інші світові лідери.
Для Сполучених Штатів це, очевидно, є репутаційний регрес, адже ситуація, в якій перебуває сьогодні країна, свідчить про те, що вона вже не претендує на певне світове лідерство. Зважаючи на політику, запропоновану очільником Білого дому Дональдом Трампом, ключові країни, які раніше орієнтувалися на Сполучені Штати Америки, сьогодні шукають нового орієнтира. Вони розуміють, що Америка вже не є пріоритетом у захисті того, що ми називаємо геополітичним домінуванням.
.jpg)
Тарас Семенюк. Фото: facebook
"Основне запитання Сі Цзіньпіна до Путіна: "Чому ти настільки регресував?"
Пане Тарасе, а от у контексті Путіна — все-таки він повертається з Пекіна до Москви з певним заохоченням, із певним оптимізмом щодо перспектив розвитку ситуації в російсько-українській війні? Чи навпаки — ця поїздка не додала йому позитивних сподівань?
Навряд чи вона могла додати йому позитивних сподівань, адже Китай не буде захищати його нафтопереробні комплекси від українських дронів. Для Путіна це питання залишається невирішеним. Тобто, якщо ми принаймні розуміємо, що маємо можливість отримувати сучасну протиповітряну оборону від наших партнерів, якою б не була позиція Дональда Трампа, то станом на сьогодні ми ще отримуємо поповнення ракет до систем протиповітряної оборони. Відповідно, Путін такої можливості не має. А навіть якби й мав, то це був би жест великої показової допомоги, тому що Росія, навпаки, була експортером систем протиповітряної оборони. Тому основне запитання Сі Цзіньпіна до Путіна: "Чому ти настільки регресував у своїх можливостях, що став фактично беззахисним проти українських дронів? Ти боїшся проводити парад 9 травня, скорочуєш його, проводиш у жалюгідному форматі — радше для галочки, щоб зберегти традицію. Але ти не можеш впоратися з українськими дронами". Ця щоденна тенденція, очевидно, лякає самого Путіна. І він втрачає як економічно, так і репутаційно.
І третя важлива подія цього тижня — це, очевидно, навчання в Білорусі, активізація ядерного фактору. Знову витягують на світ Божий цю всесвітню лякалку — ядерну зброю. Це все мало би створити, на думку Кремля, певний позитивний ефект, оскільки саме ядерна зброя лякає не тільки українців, а й європейців, особливо сусідів у Східній Європі.
Тому, очевидно, для Путіна тут немає жодного позитиву — лише демонстрація того, що його партнер начебто залишається поруч. Але Путін втрачає в багатьох аспектах і не може дати відповіді на запитання, як захиститися від українських дронів. Це сьогодні фундаментальне, екзистенційне питання для Росії. І Китай, як умовний "старший брат", просто розводить руками, що нічим допомогти не може.
Можливість наступу Росії з Білорусі? "Це вже не 2022 рік"
Поговоримо також про розмови стосовно ймовірного повторного наступу Росії з території Білорусі в напрямку Київщини, в напрямку Києва. Президент України Володимир Зеленський цього тижня зазначив, що розвідки, зокрема іноземних держав, повідомляють про ймовірність підготовки Росії до таких дій, зокрема із залученням імовірно Збройних сил Білорусі. Чи Росія справді вірить в те, що має потенціал наступати з півночі на Київщину чи це спроба відволікти увагу та ресурси ЗСУ, аби ми були змушені чи перекидати частину сил і засобів на північ для убезпечення кордону, чи принаймні зосереджувати свою увагу більше на північ, а отже для росіян, можливо, потенційно це відкривало б якісь більші шанси на Сході, на Донеччині, чи на Запоріжжі, де вони атакують?
Так, Білорусь активізувалася на своїй території. Там почали відновлювати старі закинуті аеродроми, ще збудовані за радянських часів. Тобто ведеться велика робота з інфраструктурою. Військові це називають підготовкою певних географічних можливостей для можливого подальшого наступу. Тобто, якщо готується інфраструктура, якщо готуються авіабази, дороги, шляхи, очевидно, ці майданчики згодом можуть бути заповнені людьми, тобто військовими. Але питання поки що залишається відкритим: де Росія братиме цих людей? Щоб повторити історію 2022 року — а це слова військових аналітиків — Росії потрібно значно більше військових. Не 300 тисяч, а щонайменше 600 тисяч, щоб сподіватися хоча б на щось. Чи є в неї ці 600 тисяч сьогодні саме на цей напрямок? Очевидно, є, якщо вона почне знімати військових з інших напрямків. Тому зараз це питання залишається максимально відкритим, без відповіді. Як то кажуть, питання з відкритим фіналом: чи буде Росія це робити? Чи вона створює лише певну ширму чергового страху для того, щоб залякати не тільки нас, але й своїх сусідів у Західній Європі? Відповідно, чи готова Україна інфраструктурно до відбиття можливого наступу? Так, готова. Військові мене запевнили: це вже не 2022 рік, ситуація значно краща. Тобто інфраструктурно й територіально Україна підготувалася за весь цей час, і вже такої легкої "мандрівки" не буде, очевидно. Що може використовувати Росія разом із Білоруссю, якщо наважиться на таку історію? Очевидно, це повітря, дрони, провокації. Адже зайти таким парадом, як вони хотіли це зробити у 2022 році, вже буде неможливо. Однак створюється певний ефект такого наступу, щоб і ми відтягували свої війська, концентрували їх на цьому напрямку і таким чином фактично послаблювали свої тили. Тому, підсумовуючи це питання, першочергово рекомендую слухати лише фахові коментарі військової влади України та військово-політичного керівництва. А з іншого боку — розуміти, що Україна готова до відбиття такої можливої атаки. Більше того, президент сказав у Славутичі, що Україна діятиме превентивно, якщо бачитиме в цьому потребу.
