Керівник хору імені Верьовки Вадим Яценко та міністерка культури України Тетяна Бережна. Фото: facebook/berezhna.tetyana
Керівник хору "Гомін", заслужений артист України Вадим Яценко став новим генеральним директором–художнім керівником Національного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки. Вас із цим призначенням вітати...? У вас яке серце зараз – легке і радісне, чи це радше про виклик, якісь перепони, випробування?
Мені здається, що легке радісне серце не може бути просто в принципі в контексті призначення на будь-яку посаду. Легке, радісне серце – це, напевно, трішки про якийсь інший стан життя може бути. Насправді, дійсно, я багато зараз спілкуюся з людьми, з колегами, які, можливо, в такому самому стані, як ви зараз, запитуючи мене, а що це взагалі і навіщо. Але я просто хотів би сказати, що, напевно, я все-таки бачу ту перспективу цього колективу, яку, можливо, зараз інші не помічають. І момент того, що потрібно робити і як це потрібно робити уже чітко сформований. Є чіткі якісь моделі того, як це може працювати, є кадри, які могли б підсилити, є ідеї, які точно запрацюють при правильному підході. Звичайно, це буде дуже непросто. Тому що сьогодні другий день, як я в колективі, і тут поточно також відкривається багато моментів, багато справ. І не тільки художніх, а й адміністративних, які потрібно вирішувати нагально, тому що все, на жаль, у досить запущеному стані. Я не буду кривити душею і не буду тут говорити якось стриманіше. Роботи багато, але будемо працювати.
Я не знаю, чи доцільно тут вживати термін реформа, але…
Думаю, що недоцільно.
Власне, про хор Верьовки і закиди, які можна було чути раніше до хору, – це така собі радянська призма і представленість України, української культури як "шароварщини". І очевидно, що зараз йдеться про зміну парадигми, про якесь глибинне переформатування і про роботу з самим колективом. Як ви оцінюєте станом на зараз цей стан і чи готові колеги до роботи?
По-перше, я дуже обережно ставлюся до слова "шароварщина" і стараюся його ніколи не використовувати. Але першопричини, які ви назвали перед словом "шароварщина" – по суті так. Якщо не сильно глибоко копати, то ми можемо говорити про те, що хор Верьовки – це продукт радянської системи для представлення українця в тому вигляді, в якому ця радянська система хотіла його бачити. Звичайно, ми не говоримо про те, що це було тут повсюди, тому що в будь–якому випадку і Григорій Гурійович, і Анатолій Тимофійович (Анатолій Авдієвський – ред.) дали дуже багато чого для цього колективу і, в принципі, для всієї української культури. Але якщо ми говоримо просто про концепцію самої системи, то звичайно – так.
Але ми не говоримо "реформа" і не лякаємо нікого словом "реформа", бо воно може здаватися якимось страшним. Я хочу сказати, що цей колектив в першу чергу буде позбуватися якогось комплексу меншовартості. Тобто навіть, якщо ми говоримо про останні репертуарні подвиги цього колективу, про якісь моменти колаборації з відомими поп-артистами, то це, звичайно, прекрасно. Я з великою повагою ставлюсь до всіх виконавців популярної музики. Але один із провідних музичних колективів країни не може бути бек-вокалом у когось, хто б це не був. Тобто це очевидні речі і такого ми допускати не збираємося. І найосновніший напрям, що я бачу в розвитку, в плані саме репертуарної політики, в плані того, чим цей колектив має займатися, – це масштабування жанру саме української пісні, українського фольклору, українського етносу. І, якщо ми говоримо про хор Верьовки, то ми ж не говоримо тільки про хор. Ми говоримо, як мінімум, про три творчі цехи – про хор, про балет, про оркестр. І я б хотів, щоб ця система запрацювала в колаборації з відомими українськими брендами одягу, тому що хор Верьовки, як на мене, може також транслювати і цю частину українського етносу, культури, навіть просто через візуал. Тобто, коли я на початку говорив про те, що хтось може просто не розуміти і не бачити, які насправді є в цього хору перспективи, то це я так накидаю просто те, що мені зараз спадає на думку. Але ця історія насправді набагато глибша і серйозніша, ніж може здатися на перший погляд.
Вадим Яценко з колективом хору Верьовки. Фото: facebook/berezhna.tetyana
Раніше, говорячи про виклики, які були перед хором імені Верьовки, ледь не в першу чергу зазначали фінансування. Я думаю, що взагалі питання коштів у сфері культури – це №1. І ви, очевидно, теж говорите про певні інвестиції. Наскільки станом на зараз фінансове питання є викликом для хору і для вашого подальшого бачення?
По-перше, я не вважаю, що культура погано фінансується. Це моє особисте переконання і в мене є колеги, з якими ми справді так вважаємо. І це не реверанс в бік міністерства чи керівництва. Я вважаю, що фінансування, яке є, особливо в контексті хору Верьовки, де держава покриває майже повну зарплату…, тобто ми не говоримо про те, що тут можуть бути якісь питання. Мені здається, що це як справа кожного тата, який виховує свою дитину і як ця дитина буде виховуватись. Так і тут. Яким чином хор чи інший колектив буде розвиватися передусім має займатися директор і його команда. І коли ми говоримо про нестачу фінансів, то я так розумію, що ми зараз посилаємося на одне інтерв'ю пана Ігоря (Ігор Курилів – ред.), але я не вважаю, що насправді цим можна апелювати, кидати якийсь виклик до системи і що це обезцінення колективу. Мені здається, що треба просто дуже багато працювати і ця праця акумулюється в зароблені гроші. В принципі, це дуже проста система і не треба нічого придумувати. Тобто для цього є умовний генеральний директор і художній керівник. І якщо ми говоримо про художнього керівника, то він і має випрацьовувати якісь системи, якісь програми, які б мали успіх – медійний, комерційний, творчий. Тобто це історія про те, що кожна людина, яка відповідає за щось в контексті керування колективом, має робити якісь кроки для того, щоб цей колектив ставав успішним. І ми маємо такі кейси. Наприклад, кейс нашого львівського хору "Гомін" важливий для розуміння того, як в принципі ця система могла б працювати. Коли є продукт, який подобається людям, який має успіх. Це так і має робитись. І я думаю, що на базі того, що ми вже маємо тут у хорі Верьовки – це питання часу. Можливо, це не буде так скоро, бо тут є надзвичайно багато поточних питань, які треба буде вирішувати в усіх аспектах, але я думаю, що це питання часу, коли колектив сам почне заробляти більше і покривати якісь свої потреби.
Керівництво хором імені Верьовки – це додаткова робота і навантаження, бо ви залишаєтесь керувати хором "Гомін". Як ви плануєте це все поєднувати, якою мірою будете залучені в процеси хору Верьовки, можливо, делегуватимете якісь повноваження? Як це взагалі виглядає у ваших планах?
Звичайно, що я прийшов не один. Є команда людей, моїх заступників, які будуть мені допомагати. Але про делегування тут не йдеться. Я не думаю, що є можливість сильно делегувати директорські обов'язки, особливо на такому важливому перехідному етапі. У нас є система, як це має працювати. Якщо ми говоримо про хор "Гомін" і про цей неймовірний рік, де ми плануємо закривати його з кількістю десь 400 концертів, які колектив дав за рік, то ми розуміємо також, що так не може тривати вічно. Тому ми вже маємо плани, якісь тури, концерти розписані повністю на весь рік і вони дуже плавно входять у мій розпорядок, мою основну роботу тут в Києві. Тому я думаю, що в нас абсолютно не буде виникати проблем. Надіюсь, що все буде добре.
У вас взагалі була можливість відмовитися від цього призначення?
Звичайно, що була. У нас немає тут якогось наказного порядку. Але це те, про що я говорив. Я вбачаю в цьому колективі величезний потенціал.
Очевидно, що роботи дуже багато, але чи можемо ми говорити бодай приблизно про щось, чого можна чекати від хору Верьовки і коли це має запрацювати?
Колектив пішов у планову відпустку. Він повернеться до роботи на початку серпня. Я думаю, що на початку серпня люди вже бачитимуть ті зміни, які вже почалися.
