У Києві відбувся V саміт "Україна – Південно-Східна Європа". Фото: president.gov.uа
Україна поступово стає не лише реципієнтом військової допомоги, а й донором безпеки
У Києві відбувся саміт "Україна — Південно-Східна Європа", на який, зокрема, прибули президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйн, лідери Молдови, Румунії, Словенії, Сербії, Хорватії, Албанії, а також представники Болгарії, Північної Македонії та Чорногорії. Чим був цей саміт у контексті такого представництва? До того ж, зустрічі відбувалися саме в День Української Державності. Чи пов'язано це зі святом, чи це був заздалегідь запланований саміт, який просто збігся в часі?
Дата, мабуть, посприяла тому, що саміт провели саме зараз. Значною мірою він став продовженням домовленостей, яких було досягнуто раніше, а також їхнім розширенням. Безперечно, були й політичні цілі — демонстрація підтримки та солідарності. Тому, думаю, тут спрацював комплекс чинників, і прив'язка до дати також була.
Розпочнемо із зустрічі Володимира Зеленського та Урсули фон дер Ляйн і їхньої спільної пресконференції. Запитань від журналістів було небагато, однак важливих заяв прозвучало достатньо. Серед практичних результатів — президент України та президентка Єврокомісії підписали лист про наміри щодо стратегічного промислового партнерства. Поки що це лише лист про наміри, без конкретних часових рамок, але йдеться саме про стратегічне партнерство. Як зазначив Володимир Зеленський, це перший документ, який стане основою Drone Deal — великої оборонної угоди між Україною та Європейським Союзом. Чи справді Україна вже перетворюється з отримувача безпеки на її постачальника? Чи про це говорити ще зарано?
Я думаю, ми вже не на початку цього шляху, а фактично в його активній фазі. Інша річ, що цей процес розрахований не на місяці, а, найімовірніше, на роки. Україна вже уклала дронові угоди з низкою європейських і близькосхідних держав. Тож ми поступово стаємо не лише реципієнтом військової допомоги, а й донором безпеки, військових технологій та інших спроможностей. Це добре видно і з того, як сьогодні оцінюють місце України у світі та Європі. Саме це відображається, зокрема, й у відповідних контрактах, які вже укладаються.
А що саме передбачає цей лист про наміри? Це ж поки що не конкретні договори між виробниками зброї.
Треба розуміти, що це не лише державна справа. Тим більше — не лише справа Європейського Союзу. Є національні уряди, є виробники. Наприклад, антибалістичну коаліцію створили держави, але безпосередньою реалізацією займаються близько двадцяти компаній — провідні німецькі, італійські, шведські, французькі та українські виробники озброєння. Коли йдеться про приватний бізнес, конкретні договори укладають уже самі компанії. Подібні міждержавні документи лише сигналізують бізнесу, що такі проєкти мають політичну підтримку. Відповідно, можна розраховувати на фінансування з боку Європейського Союзу та його бюджету. Це й має стати стимулом для укладання вже конкретних контрактів між виробниками зброї.
Вступ країн Західних Балкан і вступ України до ЄС — це різні процеси, різні треки та різні обставини
Чим зумовлене саме таке представництво? Нагадаю: Албанія, Молдова, Румунія, Сербія, Хорватія, Словенія, Північна Македонія, Чорногорія та Болгарія.
Це саміт держав Південно-Східної Європи. Серед них є як країни-члени Європейського Союзу, так і держави, які лише прагнуть вступити до ЄС і перебувають на різних етапах цього процесу. Зокрема, Сербія та Північна Македонія також рухаються шляхом європейської інтеграції. Саме цим і було зумовлено формат саміту.
До речі, одне із запитань журналістів було адресоване першому віцепрем'єр-міністру з питань європейської інтеграції Північної Македонії. Його запитали, яку пораду він міг би дати Україні, адже його країна також стикалася з труднощами через позицію сусідів. Чи коректно Україні орієнтуватися на такий досвід? Чи все ж регіональні особливості настільки різні, що універсальних порад бути не може?
Так, регіональні особливості дуже різні. До того ж суперечності між Північною Македонією та Грецією відбувалися в мирних умовах. Тому сторони могли дозволити собі витратити кілька десятиліть на врегулювання цих питань. Хоча показово, що головна претензія Греції стосувалася самої назви держави, яку Македонія фактично не обирала самостійно — вона була пов'язана з географічними особливостями. Це, до речі, одна з характерних рис Східної Європи. У Західній Європі, на мою думку, вже давно більше орієнтуються на прагматичні результати, економічну співпрацю, ніж на історичні суперечки.
Речник МЗС України Георгій Тихий заявив, що Україна та держави Балкан спільно рухаються до Європейського Союзу і не є конкурентами. Чому, на вашу думку, він зробив саме такий акцент?
Це доволі поширений аргумент серед окремих європейських політиків. Коли вони не хочуть прямо виступати проти вступу України до ЄС, то говорять: спершу мають вступити держави Західних Балкан, адже їм це пообіцяли раніше. Саме тому Україна наголошує: вступ країн Західних Балкан і вступ України — це різні процеси, різні треки та різні обставини. Кожна країна має власний шлях. Наприклад, Сербія має свої проблеми, пов'язані з Косовом. До України це жодного стосунку не має. Саме на цьому Україна й акцентує.
.jpg)
Петро Олещук. Фото: Facebook
"Зараз це питання вже не українських реформ, а політичних рішень усередині ЄС"
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйн також повідомила про підготовку до відкриття чотирьох переговорних кластерів щодо вступу України до ЄС і зазначила, що другий кластер — внутрішній ринок — уже готовий до відкриття. Як пояснити ситуацію з цими кластерами? Наскільки швидко рухається Україна?
На сьогодні темп залежить не лише від України. Україна виконує свою частину роботи в нормальному темпі. Нагадаю, були готові до відкриття одразу шість кластерів, але Угорщина заблокувала цей процес і погодилася відкривати їх лише по одному. Тобто зараз це питання вже не українських реформ, а політичних рішень усередині Європейського Союзу. Частина держав не готова ухвалювати рішення щодо членства України під час війни, тому процес розтягують у часі. Відкривають кластер, закривають кластер — процес триває, але його швидкість повністю контролюється.
Втім Урсула фон дер Ляйн наголошує, що відкриття нових переговорних кластерів залежить від Києва.
Не зовсім. Адже голосування відбувається не в Києві, а в Європейському Союзі. Коли Угорщина блокувала відкриття кластерів, вона не говорила про українські реформи. Так само Польща, коли висуває свої претензії, говорить про історичні питання чи аграрний сектор, а не про реформи. Тобто реальна проблема полягає в тому, що всередині Європейського Союзу існують серйозні розбіжності. І вони щоразу проявляються, зокрема, під час обговорення українського членства.
До речі, напередодні, 15 липня президент України також вручив Урсулі фон дер Ляйн український орден Європи й наголосив: "Це нагорода, яку ніхто ніколи не зможе скасувати чи позбавити, бо слово України тверде". Це був своєрідний тролінг на адресу польського президента Кароля Навроцького після історії з орденом Білого Орла?
Очевидно, певний символізм тут був. Те, що зробив Навроцький, виходить за межі усталеної практики не лише Польщі, а й загалом більшості держав світу. Якщо подивитися історію ордена Білого Орла, то випадків позбавлення цієї нагороди були буквально одиниці, і всі вони були винятковими.
"Саміт не став проривним, але…"
Пане Петре, якщо коротко підсумувати: чим усе-таки запам'ятається сьогоднішній саміт?
Сам по собі цей саміт не став проривним. Він підтвердив продовження вже розпочатої роботи за низкою напрямів. Пролунали нові заяви, ухвалено нові декларації та рішення, але всі вони логічно вписуються в уже сформовану стратегію. Передусім ідеться про розвиток спільного виробництва озброєння, залучення європейського фінансування до спільних проєктів та подальша євроінтеграція України.
