Українська крилата ракета "Фламінго". Ілюстративне фото: Fire Point
"Ракета PAC-2 GEM-T простіша, але й менш ефективна проти балістики"
Перемовини щодо ліцензії на виробництво ракет PAC-3 MSE для Patriot від Lockheed Martin сприймаються, безумовно, як величезний прорив, але якщо бути реалістами – яка різниця між наданням ліцензії та реальним запуском хоча б першої лінії збирання, причому в умовах постійних ракетних обстрілів України.
Відразу треба зазначити, що наразі офіційно невідомо про яку саме ракету до Patriot йдеться, тому що від Трампа просто лунали фрази, що ракети до Patriot. Зараз за інсайдами відомо, що йдуть перемовини з Lockheed Martin, який відповідає за PAC-3 MSE, яка має можливість максимально ефективно боротися з балістичними загрозами. Але поки не буде офіційної інформації, не виключено, що мова йде про ракету від Raytheon PAC-2 GEM-T, яка значно простіша, але й менш ефективна проти балістичних ракет.
"PAC-3 MSE – дуже складна ракета"
Відносно цієї диспозиції, яка саме зенітна ракета буде локалізована і вироблятиметься в Україні, дуже багато з чого залежить. Якщо мова йде дійсно про PAC-3 MSE, то це дуже складна ракета. Вона настільки складна, має цілу низку вузьких гирл, що навіть в Японії на Mitsubishi Heavy Industries (це наразі єдине місце в світі, де їх збирають поза межами США) їх не виробляють, а саме збирають із використанням американських комплектуючих у темпі до 30 на рік. Коли захотіли наростити темп до 60 на рік – не вийшло. Тому що уперлись у можливості компанії Boeing виробляти активну радіолокаційну головку самонаведення. Більше ніж Boeing виготовить цих головок самонаведення, Lockheed Martin чи Mitsubishi цих ракет не збере. Так само і Україна, якщо отримає ліцензію саме на PAC-3 MSE, буде дуже сильно залежати від постачання цієї дуже важливої складової, без якої ракета нікуди не полетить. А також від постачання інших комплектуючих, бо ракета об'єктивно складна, тому й демонструє настільки високий результат боротьби з балістикою. У будь-якому випадку навіть в Японії, з її індустріальною базою й можливостями, на те, щоб почати збирати ці ракети з американських комплектуючих пішло два роки. Причому, вони починали далеко не з нуля.
"Темп виробництва PAC-2 GEM-T у Німеччині має становити до 180 ракет на рік"
Ракета PAC-2 GEM-T простіша. У ній немає активної радіолокаційної головки самонаведення, там стоїть пасивна. Ракета має одноімпульсний твердопаливний двигун, немає технології hit-to-kill. Тобто вона менше ефективно проти балістики. Але на будівництво виробничої лінії в Німеччині на заводі Camlock піде два роки. Він має запрацювати вже через два місяці. У вересні 2026 року виробнича лінія має запрацювати. І важливий аспект – Німеччина отримала значно більший відсоток локалізації, тому темп виробництва PAC-2 GEM-T у Німеччині має становити до 180 ракет на рік.
"На трикратне збільшення виробництва PAC-3 MSE необхідно 7 років"
Виходить, що ми можемо одразу відкинути, що нам нададуть можливість збирати PAC-3 MSE і GMT, так?
Про це ми зможемо говорити лише тоді, коли буде укладено відповідні тверді домовленості. І в питанні, наприклад, PAC-3 ми буде дуже сильно залежати від постачання тих самих комплектуючих, як і всі інші виробники, зокрема, японці. Плюс треба розуміти, що виробництво PAC-3 MSE збільшується, але на трикратне збільшення – із 620 одиниць у 2025 році до 2 тисяч одиниць — Lockheed Martin та іншим постачальникам, а загалом у виробництві цієї ракети беруть участь понад 400 компаній, необхідно 7 років. Цей термін записаний у твердій домовленості, яка була укладена між цими компаніями.
"Технологічний цикл виробництва ракет PAC-3 MSE складає 2 роки"
Тобто, з огляду на ці реалії, за найкращих перспектив ця збірка ракети у нас можливо буде мінімум років за два?
Треба ще розуміти те, що технологічний цикл виробництва ракет PAC-3 MSE складає 2 роки. Тобто, якщо ти замовляєш партію ракет, то від замовлення, від початку робіт над цими ракетами і до передачі цієї партії проходить два роки. Це технологічний цикл виробництва. Неможливо сьогодні отримати замовлення, а завтра передати ракети, бо їх треба виготовити. А для цього треба, щоб спочатку всі підрядники першого рівня зробили комплектуючі… Там близько 400 основних компаній, які залучені в це виробництво.
А наскільки реально, що якийсь відсоток саме українських підприємств ОПК зможе пройти відповідну сертифікацією і стати частиною цих компаній?
Важко сказати. Можна апелювати до досвіду Польщі, яка зараз на шляху локалізації виробництва окремих компонентів комплексу Patriot і ракети PAC-3 MSE. На те, щоб створити нове виробництво на базі існуючого, але саме ця виробнича лінія створювалася фактично з "нуля", плюс треба навчити персонал… Тобто на опанування виробництва мікротвердопаливних двигунів газодинамічного поясу поперечного керування (це пояс зі 180 мікродвигунів, кожний з яких розміром приблизно з куряче яйце, які необхідні для того, щоб ракета PAC-3 MSE могла дуже з високими перевантаженнями просто "стрибати" у поперечній площині для того, щоб мати високу маневреність) у Польщі від моменту укладення твердої домовленості і до початку отримання твердого контракту на ці мікродвигуни пройшло 7 років. За 7 років була побудована виробнича лінія, навчений персонал, він пройшов сертифікацію через 6 років після підписання твердої домовленості і ще приблизно рік пішов на те, щоб вони отримали тверде замовлення від Lockheed Martin.
.jpeg)
Олег Катков. Фото: Суспільне Новини
"Єдиний промисловий комплекс – ціль №1 для ворога"
Вочевидь, будь-який завод, задіяний у виробництві таких ракет, стане ціллю №1 для Росії. Чи є якісь рішення, досвід, як технічно захистити таке виробництво? Чи тут варіантів небагато – будівництво підземних заводів або розосередження виробництва по багатьох локаціях?
Підземні заводи, звісно, мають право на життя, але будь-яке підземне виробництво значно дорожче і менш ефективне, ніж великий наземний комплекс. Саме тому в радянські часи будувались просто величезні заводи-міста, які займали сотні гектарів прямо в містах. Тобто будь-яке розосереджене виробництво просто ускладнює, уповільнює і здорожчує виробництво. Але так, єдиний промисловий комплекс – це ціль №1 для ворога. І в будь-якому разі, якщо ми оцінюємо, скільки часу піде на виробництво за ліцензією будь-яких ракет до Patriot, то об'єктивно йдеться про роки. І мета ж у тому, щоб збільшити кількість засобів. А для цього необхідно опанувати виробництво всіх ключових комплектуючих.
Тестові пуски з перехоплення балістичних загроз в межах проєкту "Фрея" можуть відбутися влітку 27-го року
Поки локалізація лише у планах, що реально Україна може протиставити балістичному тиску ворога протягом наступних 6-12 місяців? В одній з наших розмов ви згадували про принцип, що потрібно знищувати лучника, а не просто боротися зі стрілами.
Саме так. Бо якщо ми будемо впиратися і говорити лише про те, скільки антибалістичних ракет може бути і яка перспектива їх отримання протягом 6 чи 12 місяців, то ми можемо розраховувати об'єктивно на те, що можуть передати партнери. Навіть за тими строками відносно українських проєктів, зокрема проєкту "Фрея", який отримав найбільший пріоритет, в компанії Fire Point прямо говорять, що тестові пуски з перехоплення балістичних загроз можуть відбутися влітку 27-го року. І тут важливий момент у тому, що це початок випробувань. А є величезна прірва між початком випробувань, їх успішним завершенням, початком закупівлі малосерійного виробництва виробів, початком великого серійного виробництва і насиченням відповідними засобами військ.
"Це комплексні питання, які, на жаль, дуже складні"
Тобто і проєкт "Фрея", і збірка ракет до Patriot – це перспектива на майбутнє. Але ж масовані балістичні атаки тривають. Що робити зараз?
Я по озброєнню. Я можу сказати, скільки, хто і яких саме ракет виробляє. Що робити, як робити і все інше – за це відповідають Сили оборони України. Вочевидь, тут є чітке розуміння того, що треба масштабувати контрбатарейну боротьбу, знищувати можливості ворога виробляти ці ракети, складувати, позбавляти ворога можливості їх використовувати. Але це надто складно. Тому тут потрібно ще й паралельні заходи із розосередження тощо. Це комплексні питання, які, на жаль, дуже складні.
"Ворог виробляє 50-60 балістичних ракет "Іскандер" щомісяця"
Які можливості виробляти балістику росіяни мають зараз і чи можуть вони якось масштабувати свої виробничі можливості?
Ворог і так виробляє 50-60 балістичних ракет "Іскандер" щомісяця. Ще приблизно 40 – це спеціальні ракети до зенітних комплексів С-300, С-400, які дозволяють використовувати їх для ураження наземних цілей. Плюс приблизно 10-15 "Кинджалів" і "Цирконів" на місяць. І такі темпи залишаються, за даними Головного управління розвитку Міноборони України, доволі стабільними.
"Останнім часом якість і кількість таких ударів зростає"
А ми можемо вражати їхні виробничі вузли, де виготовляються компоненти до цих ракет? І що потенційно ми маємо на озброєнні, щоб бодай уповільнити цей процес?
Було єдине наразі ураження Воткінського заводу, який розташований на відстані понад 1400 від кордону України. Саме цей завод є головним виробником ракет "Іскандер" та інших балістичних, включно з "Орєшніком". Було одне ураження безпосередньо в один із цехів, який був знищений. Але щоб повністю знищити це підприємство, такі удари необхідно повторювати постійно. Це вочевидь впирається в наші можливості виробляти ракети ФП-5 "Фламінго", які дозволяють бити на таку дальність. Тобто ми впираємось у кількість цих засобів, але останнім часом якість і кількість таких ударів помітно зростає. Тобто певна робота йде. Але маємо розуміти, що українські підприємства теж перебувають під постійними російськими ударами і попри це ми говоримо про те, як ми б'ємо по Москві. Ми повинні також дзеркалити цю ситуацію. Тому треба обов'язково бити.
