Ілюстративний фотоколаж Українського Радіо
"Федоров найдовше був міністром у команді Зеленського"
Президент Володимир Зеленський минулого тижня частково дослухався до людей і змінив головнокомандувача ЗСУ, але протести все ж тривають. Люди виходять, щоб підтримати Михайла Федорова. Водночас глава держави про нього вже й не згадує, принаймні публічно, а зараз навіть летить на кілька днів за межі України. Наскільки ці протести мають шанс продовжитися? Чи вони поступово згаснуть, на що, можливо, й сподівається глава держави, перебуваючи в доволі складних обставинах кадрової кризи?
Можна погодитися, що є певна кадрова криза. Пригадуєте, кілька років тому президент сказав фразу, яку багато цитували про те, що в нього є 5-6 менеджерів. І з цього списку я не знаю, хто залишився, напевно, Денис Шмигаль ще в обоймі. Там уже немає ні Андрія Єрмака, ні Кирила Тимошенка, ні Михайла Федорова. А Федоров, нагадаю, найдовше був міністром у команді Зеленського, фактично з приходом його до влади. Тому можна говорити, що це дійсно певна кадрова криза, а якщо не криза, то дуже серйозне переосмислення і зміна команди.
Щодо того, чи розраховує президент на те, що протести вщухнуть. Напевно, такий розрахунок може мати місце, враховуючи його теперішню політичну поведінку і динаміку цих протестів. Вони очевидно йдуть на спад. На це є відразу кілька причин. Перше – те, що здійснені кадрові призначення сприймаються загалом позитивно.
"Це новий політичний досвід для України"
Ви маєте на увазі призначення Михайла Драпатого?
Так, Михайла Драпатого та Євгенія Хмару. Тому це також трохи знижує градус. І другий фактор полягає в тому, що коли немає рішення, Федоров зробив певні заяви, а президент на них не відреагував в тому ключі, в якому хотів би Федоров, тобто повернути його на посаду міністра оборони, складно розраховувати, що цю історію можна в такому ж форматі продовжити, кожен день говорити одне і те ж, не маючи зворотної відповіді. Тому тут зараз насамперед перед вибором стоїть не тільки президент, від якого, звичайно, залежить більше в державі, але й перед вибором своїм особистим, політичним стоїть і Михайло Федоров. Тобто тут є два варіанти. І це питання, власне, цього тижня за відсутності Зеленського. Чому зараз? Тому що буде дуже серйозний фокус на те, що відбудеться в Сполучених Штатах. Очевидно, що продовжуватимуться удари по Росії, буде реакція Путіна на те, що буде у США. Тобто дискурс піде в іншу історію. І особливо, якщо будуть позитивні новини для України зі Сполучених Штатів, то все це досить серйозно переформатує інформаційний простір і ще більше призведе до затухання цієї теми. І для Федорова, при відсутності певної реакції, ці проблеми можуть залишитись, якщо не його особистими, то набагато збавити той потенціал, навіть рівень підтримки, який в нього був. Як він має виходити з цієї ситуації? Взагалі ця ситуація сама по собі в чомусь є парадоксальною для української політики. Принаймні, я не пригадую такого масштабу протестів, де б протестувальники виступали за повернення конкретної людини на посаду в тій же конструкції влади, при тому, по суті, уникаючи прямої критики того, хто ухвалював це рішення – президента. І другий фактор – сам Федоров жодного разу про ці протести конкретно і не висловився. Тобто це доволі дивна, цікава ситуація для української політики. Можна сказати, це новий досвід.
Він, здається, і не виходив спілкуватися з людьми на протестах.
Так. Він навіть не спілкувався через соцмережі чи через відео насправді. Це унікальна історія, це новий політичний досвід для України. Тобто не критикуючи президента і напряму не вступаючи в якийсь конфлікт, він залишив для себе певний люфт, щоб очевидно відступити чи мати можливість не піднімати останню ставку перед Зеленським, а говорити, що я готовий не втручатися. Але зараз, власне, він стоїть перед цим вибором. Якщо він зробить крок А, зробивши крок Б, тобто мене не повернули, і переадресує критику в сторону безпосередньо Зеленського, то це може десь підняти градус і може мати певні політичні перспективи.
Михайло Федоров. Фото: facebook/mykhailofedorov.com.ua
"Фактор Федорова зараз серйозний в українській політиці"
Ви маєте на увазі, що коли він на прес-конференції розповідав про свою позицію, свої перспективи роботи, то тоді в нього нібито визріло цікаве політичне майбутнє. А зараз, щоб воно підтвердилось і мало розвиток, він мав би піти у жорстку опозицію до влади, в разі не призначення на посаду, на яку претендує. Так?
Жорстку чи не жорстку, але в опозицію, якщо він має політичні плани, якщо ми говоримо про політика. Якщо дійсно всі амбіції Федорова обмежувалися власне Міністерством оборони і реформами в галузі оборони, то, напевно, він цього може і не робити. Але тоді виникає друге закономірне питання, на яке він має давати відповідь. Це обов'язково має бути саме Міністерство оборони, коли пропонують віцепрем'єра чи інші можливості впливати? Чому саме така посада і саме в такому форматі? А якщо б Міністерство оборони переназвати Міністерством перемоги, як у Сполучених Штатах Пентагон переназвали, то це вже буде Міноборони чи ні? Тобто тут про форму чи про зміст? Тому тут складний, непростий вибір для молодого все-таки політика, принаймні на даному етапі. Тому що фактор Федорова зараз серйозний в українській політиці. Принаймні за тими даними, які вже оприлюднювалися, рівень довіри він отримав досить серйозний. Тому це непроста ситуація.
Але щоб йти в політику, в "особисте плавання" потрібна все-таки підтримка і якась команда. Чи спостерігаєте ви навколо Федорова гуртування якихось однодумців, яке б у майбутньому вилилися в політичну силу?
Так, потрібна команда і потрібен ресурс. Хоча ресурс може й знаходитись, коли є рівень підтримки. Але першою найважливішою умовою я б поставив навіть не ці два фактори, а все-таки чіткість і зрозумілість, коли будуть вибори і принаймні приблизне розуміння, на яких умовах. Цього зараз немає. Тому під це все дуже складно сформувати і команду, і безпосередньо знайти ресурс, тому що його потрібно розписати в часі. Розуміти, що, за чим і як, і розписати стратегію. Тому це також додаткова складність не тільки для Федорова, а для всіх політиків, які не перебувають у владі, не мають постійного майданчика, постійних тем для комунікації тощо.
"Є запит на нові обличчя в політиці"
Щодо команди. Звичайно, якби вибори були, скажімо, в найближчі місяць-два, то прослідковується в принципі, звідки Федоров міг би черпати команду. Ми ж бачимо навіть цілу низку блогерів, які підтримують Федорова. Можливо, Сергій Притула міг би стати частиною команди Принаймні, він би органічно туди вписався. Частина людей з так званого IT-кластера, прізвища яких можуть бути назагал невідомі суспільству, але вони можуть мати за собою певний позитивний бекграунд і, в принципі, є запит на нові обличчя в політиці, і вони могли б спрацювати. Тобто команду є звідки черпати. Частина військових орієнтується на нього, підтримує і схвалює те, що він робив. Тому, я думаю, якраз із командою в нього проблеми б не виникало як такої і та команда може бути сприйнята суспільством. Але ж проблема в тому, що ці вибори не зараз і невідомо, чи будуть через місяць-два або три ті прізвища, які я називаю, чи ті сектори, звідки можна було б черпати команду.
Ярослав Макітра. Фото: facebook/yaroslav.makitra
"Вони відчули певну надію, що хід війни може змінитися на користь України"
Як це відобразиться на загальних настроях того покоління, яке готове бути протестним, яке є креативним і готове відстоювати свою думку, якщо їхні протести зійдуть нанівець?
Цей протест неоднорідний, як це часто буває в політиці насправді. Я розумію, що простіше і легше бачити процеси, коли їх спрощувати, десь узагальнювати і з цього виходити, але тоді це зменшує десь розуміння і зменшує оцінювання того, що може відбутися. Це насправді дуже різношерста аудиторія багато в чому. Наприклад, була низка військових, яка підтримала Федорова на початку цього протесту. Я не думаю, що зараз вони це робитимуть з призначенням Драпатого, який має серйозний рівень довіри в армії. Їм є на кого покладатися зараз і чим займатися насправді. Так, є частина людей дійсно проактивних, які мають позицію, які її висловлюють, але є й частина людей, які прийшли "подвіжувати", вибачте за відвертість. І далеко не всі люди йдуть з гаслами. Багато хто просто бере картонки, які там складені, а дехто може і до кінця не розуміти, що на них написано. Це завжди є на всіх протестах. Це неоднорідна публіка, але всіх цих людей об'єднувало те, і це об'єднання може продовжитися, що вони відчули певну надію, а хтось, можливо, навіть віру в те, що хід війни може змінитися на користь України. Тобто люди отримали певний імпульсний дій. І зараз вони почувають себе тими, хто ту надію десь, можливо, втратив. Що по їхніх сподіваннях завдали удар. Це боляче було сприйнято. Але зараз ця ситуація з кожним темпом видозмінюється і ця частина людей з призначенням Драпатого уже має на кого покладати надію.
"Війна і те, що відбувається — в нього на першому місці"
А у нового головкома ЗСУ є такий потенціал? Ми знаємо, що Михайло Драпатий не є медійним. Це може зараз відтінити Зеленського і підняти його рейтинг?
Пан Драпатий кадровий військовий, який зробив кар'єру, в хорошому розумінні цього слова, під час війни. Тому, звичайно, це робить відбиток на його світогляд і демонструє його, ким він є.
Тобто його стурбованість справою, зануреність у справу.
Так. Це навіть не Залужний, не Сирський чи інші, які починали війну з вищих посад. Він за великим рахунком розпочинав з нижчих офіцерських посад. І, звичайно, війна і те, що відбувається – в нього на першому місці. Чи є в нього політичні амбіції, чи захоче він ними скористатися? Я не впевнений, що навіть сам пан Драпатий це розуміє до кінця. Очевидно, що завдання, які стоять перед ним зараз, не того формату. Тому я не думаю, що зараз про це варто говорити. Інша справа – як українці це оцінюють, суспільство. Пан Залужний також на якомусь етапі не мав якихось політичних амбіцій. Можливо, він і зараз не до кінця їх проявляє, якби комусь хотілося. Але тим не менше, він має високий рівень довіри і високий рівень рейтингу. Але це спричинено високим рівнем довіри, в принципі, до військових. Тому тут будь-яка людина, яка заходить на таку посаду, якщо вона має певну довіру в армії, то вона апріорі стає потенційно політичним гравцем. Інша справа – чи ті потенційні амбіції ця людина буде втілювати. По Сирському ми бачили, що він таких амбіцій не проявляв. І це був десь додаткових факторів, чому до нього, напевно, менше було питань від Зеленського, ніж могло би бути в іншому випадку. Але він також мав певну пізнаваність і певний рівень довіри. А в випадку з Драпатим так, з одного боку він не вів якоїсь медійної позиції, але за нього сказав Федоров на піку фактично уваги до себе. На піку цієї уваги з'явилися відео, де він в'їжджав на БМП. Для багатьох це було нагадуванням, а хтось, можливо, про це і вперше почув, але це також додатковий фактор, бо сам цей в'їзд на БМП у Маріуполь – це річ, яка залишилася в пам'яті багатьох. Нехай багато хто навіть не знав, хто там конкретно був, але сама картинка історична. Тому багато є таких факторів, які можуть пану Драпатому в цьому підіграти, допомогти йому політично себе реалізувати. Але я не думаю, що є сенс взагалі це зараз обговорювати.
"На якомусь етапі це був плюс"
А взагалі військове керівництво, яке добре знається на своїй справі, мусить бути медійним? Це йому потрібно?
Це залежить від стратегії, яку вибирає військове керівництво і військово-політичне керівництво. Чому пан Залужний став такий популярний? Так, дякуючи і своїм особистим рисам, але багато в чому завдяки інформаційній політиці, яка була побудована. Ми бачили його присутність в державній інформаційній політиці постійно. Тоді потрібні були суспільству герої, потрібно було покладати сподівання на військових і це все формувалося. На якомусь етапі це був плюс, звичайно. Так само і тут. Але це питання стратегії, яким чином Україна прагне цю війну змінювати, і це буде визначати – буде ця медійність чи ні. Тут можна так і так. Я думаю, тут немає певної аксіоми.
