Фото з інстаграм-сторінки Другого окремого медичного батальйону extremis.2medbat
"Не вистачає фахівців, не вистачає медсестер, фельдшерів і таке інше. От цього нам не вистачає. Хотілось би, щоб було більше фахівців, які підуть служити в армію."
Андрію, перш за все вітаємо з професійним святом. Вам шалена подяка, повага. І взагалі не знайдеться слів у цьому світі для того, щоб висловити все, що ми відчуваємо по відношенню до всіх ваших колег і до вас. Дякуємо вам!
Дякую вам за привітання. Також вітаю всіх своїх колег, побратимів, посестер, які віддають своє життя, здоров'я і час служінню нашій країні і порятунку наших бійців.
Ми зараз говоримо про жахливі речі і розуміємо, що ці жахливі речі кояться з нами щоденно, щогодинно, а ви з цим стикаєтеся абсолютно регулярно. Що вам дає сили?
Сили дає надія на те, що я зможу допомогти нашому пораненому, нашому хворому, і це призведе до нашої перемоги, до нормального, спокійного, мирного життя. Більше нічого.
Коли ви їздите на передову, з якими емоціями ви це робите? З якими емоціями повертаєтесь? Чи, можливо, ви навчились відкидати емоції і просто виконувати свою роботу?
Давайте трошечки уточнимо ситуацію. Лікарі на передову не їздять. Це загальна помилка. Лікарі працюють на стабілізаційних пунктах, у передових хірургічних госпіталях. Так, як я зараз працюю в окремому медичному батальйоні. Лікарі на передок не ходять. На передку у нас знаходяться бійці-рятівники, бойові медики. Це люди парамедичної спеціальності. Безпосередньо лікар на передок не ходить. Це трошечки міфотворчість. Але ми отримуємо поранених, нам їх передають наші евакуаційні групи, в склад яких, до речі, входять дійсно лікарі. От у них найважча і найнебезпечніша робота, бо евакуація з місця бою, надання домедичної допомоги на місці поранення — це геть інша ситуація. Це дуже страшно, це дуже важко. І оці люди, я кажу відверто, — це святі люди, бо вони ризикують усім і відразу. Що вони відчувають, я не знаю.
Чи існує межа, що можна в собі притупляти якісь емоції і казати: "Ні, це моя робота, я несу службу, а емоції будуть згодом". Чи це неможливо відділяти?
Ви знаєте, дуже важко казати про якісь емоції. Ти зосереджуєшся на роботі в першу чергу. В мене був великий досвід нейрохірургічної роботи до цього, я стикався вже з цими ситуаціями по життю, присвятив своє життя цій роботі. Для мене основна емоція — це допомогти, врятувати, сконцентруватись. Так, певне виснаження потім наступає, вигорання наступає, але це накопичувальний ефект. Під час надання допомоги ти ніяких емоцій особливо не відчуваєш. Ти сконцентрований на роботі. Тобі треба врятувати людину, зупинити кровотечу, от як мені, треба провести трепанацію черепа, врятувати людину. Там думаєш тільки про це. Емоції з'являються, може, пізніше, і вони не так яскраво можуть проявлятися. Накопичувальний ефект вигорання у медиків безумовно є. Це дуже тяжка робота.
Якщо говорити саме про вашу специфіку та й загалом про Другий окремий медичний батальйон, можливо, ви зараз можете озвучити ваші потреби. Я зараз кажу про оснащення, ліки і так далі. Ці потреби закриваються? І де можна знайти інформацію про них, щоб долучитись?
Давайте розділимо це на декілька моментів. По-перше, забезпечення матеріальними ресурсами, ліками, інструментами, обладнанням. Я скажу так: на 90-95% ці потреби закриваються державою й іноді за допомогою волонтерів. Деякі потреби, на жаль, дуже важко закрити, бо це дуже вартісне складне обладнання, яке б нам хотілось мати, але в наших реаліях його краще туди не тягнути. Говорю відверто, як є. Тут питань особливих немає. По медикаментах забезпечення дуже непогане, чітко визначені всі параметри, у нас майже все є. По крові — кров є, плазма є. Все це закривається, але це вже залежить від конкретних виконавців. От у нас в батальйоні все виконано, кров переливається на нашому етапі. Другий момент — це люди. От чого не вистачає, то це дійсно не вистачає фахівців, не вистачає людей. І це проблема не тільки Другого окремого медичного батальйону, який є молодим об'єднанням, що сформувалось досить недавно. Не вистачає фахівців, не вистачає медсестер, фельдшерів і таке інше. От цього нам не вистачає. Хотілось би, щоб було більше фахівців, які підуть служити в армію. І час — це основний наш ресурс. Часу не вистачає завжди, але тут ми нічого з цим зробити не можемо.
Це той ресурс, який ми не повернемо, на жаль.
Розумієте, потреби в кожного підрозділу різні. Ми знаходимось на різних ділянках фронту, різний рельєф, різна інтенсивність бойових дій. Дуже багато особливостей, які притаманні кожному підрозділу. Я не можу казати за всіх. У когось може транспорту не вистачати, у когось генераторів, у когось засобів зв'язку, але всі ці питання вирішуються керівництвом. Якщо керівництво підрозділу активне, якщо воно прагне до чогось, воно добивається. Якщо воно сидить і соплі жує, ну вибачайте, отак і підрозділ буде без нічого сидіти.
Нейрохірург Другого окремого медичного батальйону Андрій Болюх / Фото надане прес-службою
"Наша задача — це прийняти евакуйованого хворого, провести його через стабілізаційний пункт, передову хірургічну групу, на всіх етапах надати допомогу і відправити на госпіталь."
А коли ви вирішили приєднатись до Другого окремого медичного батальйону, як це було? І можливо зараз хтось нас чує і хоче приєднатись до вашого батальйону, де шукати інформацію?
Я приєднався досить недавно, чотири місяці тому, а на війні я взагалі з 24 лютого 2022-го року. Тобто у мене досить вже такий великий шлях на війні. Але так як я фахівець з нейрохірургії, й виникла потреба в батальйоні в такому фахівці, то вирішили, що мене треба перевести. До цього я був начальником лікувального відділення 31-ої окремої механізованої бригади. Щодо фахівців, наш батальйон — це молодий батальйон, це досить нове слово в організації медицини у військах. Це створення окремих медичних батальйонів, які мають закрити медичні потреби, по суті, від нуля до госпітальної ланки. Тобто наша задача — це прийняти евакуйованого хворого, провести його через стабілізаційний пункт, передову хірургічну групу, на всіх етапах надати допомогу і відправити на госпіталь. Оцю ланку маємо ми закрити. Це нові утворення. Як вони будуть працювати, зараз важко сказати. Поки що перший наш досвід досить позитивний. Подивимось, як воно буде далі, бо все розвивається, все міняється. Умови бойових дій дуже сильно змінились, з 2022-2023-ім роками взагалі не порівняти. Тому створюються підрозділи, які мобільні, які можуть перекидатись в разі потреби з одного місця на інше й підсилювати медичні підрозділи бригад, вивільняючи госпітальну ланку, щоб лікарі госпіталів могли концентруватись на своїй роботі.
Сподіваюсь, нас почули люди, які замисляться й щонайменше ознайомляться з інформацією.
Інформація є в інтернеті. Будь ласочка, заходимо на Facebook, на месенджери, там вся інформація по Другому окремому медичному батальйону є. І працює система рекрутингу. Хто бажає, будь ласка. І для лікарів, які задумуються, можливо, цивільні лікарі, які заброньовані чи вагаються, ще раз кажу, ми на нуль не ходимо, на нулі не працюємо. Наша робота — це робота лікарів на стабілізаційних пунктах, в передових хірургічних групах. У нас величезне відділення для амбулаторного прийому, для лікування терапевтичного. Тобто потреба в лікарях величезна. Це не тільки "гострі" спеціальності як хірург, реаніматолог, анестезіолог, травматолог. Нам дуже потрібні і терапевти, і окулісти, і дерматологи, тобто всі терапевтичні спеціальності, бо, вибачайте, люди не тільки тут отримують поранення, вони ще й хворіють. І їм треба надавати допомогу.
