Інна Совсун та Соломія Вітвіцька. Колаж Українського Радіо
Як ви почуваєтеся під час війни?
Соломія Вітвіцька: Намагаюся не скасовувати ефіри. Якісь побутові, звичайні, стандартні речі відволікають і нас тримають, є опорою. В мене ремонт, підготовка до появи малюка, якісь зустрічі з друзями. Зараз всі кияни і киянки просто встали зранку і пішли хто на роботу, хто вирішувати справи. Але тим не менше це і є, напевно, наш спротив і сила. І в цьому і є наша стійкість.
Інна Совсун: Намагаєшся максимально убезпечити себе. Я купила надувний матрац для ванної кімнати, аби трошки легше було там перебувати такі ночі. Ми вимушені були призвичаїтися до цього на якомусь психологічному рівні. Це не значить, що я добре сплю. Я сплю погано вже багато років. Прокидаюся, далі робота, задачі, які треба виконувати. І концентруєшся на цьому.
На 30+ тижні вагітності ви залишаєтеся в Києві. Як наважилися або ухвалили рішення бути під час вагітності тут?
Соломія Вітвіцька: В мене вибору не стояло і в першу ніч повномасштабного вторгнення, чи виїжджати, чи ні. Я залишалася тоді в Києві. І багато моїх подруг мені телефонували, і вони у мене ще якось заспокоювалися. Питали: "Що ти робиш?" А я каву, чай роблю. Світло, інтернет були, зв'язок. Виходили ми в різні ефіри іноземні. І мене тоді тримало те, що була місія, робота – поширювати інформацію, що відбувається в Україні. Для мене це було дуже важливим моментом, щоби не розклеїтися. Я почала дуже активно волонтерити, допомагати різним людям, передавали багато допомоги зі Львова, Європи.
Зараз те саме питання. Я не можу сказати, що це якесь свідоме рішення чи ні. Але я розумію, що мають бути в тилу і діти, і жінки, тому що кого ж тоді захищатимуть наші чоловіки на фронті? І не можуть всі одночасно взяти і виїхати. Все одно місто живе. Ми всі якось один одного підтримуємо. І це такі важливі моменти, які ти не можеш скасувати. Не можеш зупинити життя. Коли в 2022 році всі намагалися відкласти, що не на часі весілля, народження дітей… А я кажу: "А ви не знаєте, скільки буде тривати війна. І ти не можеш зупинити життя". Зараз за 4,5 року люди могли одружитися, народити трьох дітей, розлучитися, ще раз одружитися. Ти не можеш зупинити цей процес і відкласти життя на потім, тому що це нереально. І так само і сьогодні багато жінок роблять цей вибір. Це рішення кожної людини. І моє рішення зараз залишатися в Києві.
Інна Совсун: В мене лютий 2022 – це була трошки інша ситуація. В мене є вже дитина. І я організувала, щоб дитину вивезли на Західну Україну до родичів. Це перше, про що ти дбаєш в будь-якому випадку. Я розуміла, що я не можу поїхати, я не планувала цього, окрім того, що я мама, я є народною депутаткою, в мене є якісь мої обов'язки, зобов'язання, відчуття того, що правильно робити. В лютому 2022 ці твої дві ідентичності мами і народної депутатки – людини, яка відповідальна за якісь процеси… Я не могла б покинути країну.
Тепер обираю мою дитину, яка від мене невіддільна, залишати тут зі мною в Києві. Але за цих чотири з половиною роки багато що змінилося. Ми, на превеликий жаль, призвичаїлися. Життя триває. Ми не можемо жити на паузі, відкладати народження дітей. Є якісь вікові обмеження і з приводу народження дітей. Діти – це ж про надію теж. Ти заради чогось це робиш. Я не кажу, що це дуже легко, але я знаю, заради чого ти це робиш. Мій син, якому зараз 13 – це джерело великого щастя, радості. Ти ж це робиш з любові. Ти народжуєш дитину з любові. І любов – це те, що нас тримає. І мені видається, що от про це треба пам'ятати. Це не означає, що це буде легко.
Про стрес. Чи у вас були якісь особливі розмови з лікарями?
Соломія Вітвіцька: Журналісти сприймають екстремальні ситуації зовсім по-іншому, як привід для якогось сюжету. І ти якось можеш по-іншому ніби реагувати. Організм по-іншому реагує. Звісно ж, ризики є. Це вже у нас так історично склалося, що ми в постійному якомусь стресі перебуваємо і вже якісь є захисні реакції організму.
Інна Совсун: Моя психіка працює таким чином, що коли будь-яка стресова ситуація, я спочатку продумую план, як відреагувати, що зробити, зроблю це по максимуму, а після того, коли ситуація завершилася, мене накриває. В кризових ситуаціях мій організм згруповується і намагається максимально забезпечити якусь опірність цій ситуації.
Важливо знайти хорошу лікарку, з якою тобі буде комфортно, яку ти зможеш запитати будь-що, якщо виникають будь-які проблеми. Важливо, щоб ця лікарка комфортніше тебе розуміла, відповідала на повідомлення вчасно і адекватно реагувала на найдивніші повідомлення та запитання. І мені важливо середовище подруг, які дуже сильно підтримують. Це теж спрацьовує, як захисний інструмент. І коло довіри, коло підтримки, яке дуже виручає, особливо для жінок, у кого чоловіки на фронті. Бо це окремо. Це завдає найбільшого психологічного дискомфорту, порівняно з усім.
Соломія Вітвіцька: Це більше хвилювання додає, коли ти на відстані і не можеш контролювати. Там зв'язок зникає. Це більше хвилювання, ніж коли ти знаходишся під обстрілом, але все добре: всі пережили ніч. А там ніби як постійно таке напруження, бо може відбутися все, що завгодно.
Як бути вагітною, коли твій чоловік військовослужбовець?
У мене зараз якраз чоловік був у Києві, бо він перевівся з передового підрозділу бойового спочатку у Міноборони, а зараз знову в Третій штурмовій. Він буває у Києві, у відрядженні, але…
Інна Совсун: У мене з першого дня повномасштабного вторгнення чоловік на фронті. І більшість часу перебуває там. І вагітність цього не змінила.
Соломія Вітвіцька, Інна Совсун і Валерія Широкова у студії Радіо Культура
А як ви повідомили своєму чоловікові про вагітність і чи це був план, чи це був сюрприз для всіх?
Соломія Вітвіцька: Це в мене був сюрприз. Тому що ми дізналися, що це вже був другий місяць. Хоча Олекса каже, що він здогадувався. Йому здалося, що я дуже спокійно ставлюся до якихось перебоїв мого організму. І він думав, що я йому готую сюрприз до Дня закоханих або до його дня народження. І тому я така спокійна, бо вже знаю, що вагітна. І тому для нього це не було таким сюрпризом, як для мене. Ми були щасливі. Я ще дуже довгий період часу не усвідомлювала, що взагалі відбувається. Для мене це дійшло набагато пізніше. Я ставала перед дзеркалом, коли вже в мене почав з'являтися живіт, і така: "Боже, я вагітна". Для мене це був несподіваний і абсолютно незрозумілий процес. І навіть зараз на 34-му тижні я деколи така: "Боже, я вагітна". Коли вагітність настає в 45, то це може бути природною реакцією.
Олекса пройшов всі гарячі точки: Київщина, Бахмут, Курахове. Я приїжджала, коли могла, волонтерську допомогу возила на передову, ми бачилися там, обговорювали різні варіанти, що хочемо спільних дітей. Але коли це наступило, якось було все одно несподівано. Не скажу, що ми вирішили, що не будемо мати дітей, бо небезпечно, чи вік. Ми свідомо хотіли, але настав цей момент дуже несподівано.
Інна Совсун: Звичайно, якщо ти хочеш дітей, то ця новина для тебе стає дуже радісною, навіть якщо вона шокуюча. І так, ти трошки повільно усвідомлюєш… Ти починаєш одразу думати, а як це буде. Тому що є якась ідеалістична картинка вагітності. І ти в якийсь момент розумієш, що в тебе цього не буде. Що ти нічого цього не отримаєш, тому що ти проживаєш цей досвід сама.
Соломія Вітвіцька: Але доставка є, і зараз в Україні є можливості проявляти увагу, якраз військові дуже цим користуються. Я впевнена.
Інна Совсун: Доставка є, але ж це зовсім інше. Тому це дуже інший досвід, ніж досвід інших пар. І мені би хотілося тут підтримати всіх жінок, у кого чоловіки зараз на фронті і сказати їм, що попри те, що дуже складно, оточіть себе друзями. Це не заміна коханого чоловіка, звичайно. Є інші способи проявляти і любов, і турботу, навіть якщо це не те, про що ти мріяла, це не та ідеальна картинка вагітності, яку ти собі намріяла, але ніхто з нас зараз не живе в ідеальній картинці. Але ти знаєш, заради чого ти це робиш, ти вже любиш цю дитинку і хочеш, щоб ця любов зростала. Тому якось намагаєшся це витягувати.
Соломія Вітвіцька: Це як обстріли, ми живемо в цих умовах і ми уже травматично реагуємо, але ми вже ніби до цього звикли.
Інна Совсун: Єдине, що я б закликала жінок будь-яких вагітних по максимуму підтримувати, тому що навіть коли чоловік поруч – це виклик. Але особливо жінки із родин військових – це окрема категорія. І рівень стресу, в якому вони перебувають, є ще вищим. Просто перепитайте, чим допомогти. У мене є друзі, які раз в тиждень мені кавун приносять, тому що я не можу його донести сама.
Соломія Вітвіцька: Олекса дуже любить сюрпризи робити. Він завжди друзів просив допомогти йому ці сюрпризи робити. Доставка квітів, наприклад. Були моменти, коли його раптово відправляли з передової до Києва. Він мені весь день не писав, а тут відкриваються двері і він заходить. Для нього було дуже важливо зробити якийсь такий несподіваний сюрприз, який міг стосуватися будь-чого. Треба просити про допомогу, якщо є така потреба, і не соромитися. Це дуже класні речі.
Інна Совсун: Коли суспільство мобілізує чоловіка, воно мобілізує всю його родину, сказав мій студент-ветеран. Переживання стресу мобілізації не тільки для самого військовослужбовця, це так само дуже великий стрес для родини. І треба про це пам'ятати, треба думати про те, яким чином цих людей підтримувати. Цей тягар несуть щонайменше двоє. Моя перша порада – не говорити очевидних дурниць. Друге – це якісь такі дуже дрібні речі. У мене є дівчачий чат, там є кілька подружок. І там найчастіше це все вирішується. Ти просто пишеш: "Принесіть, будь ласка".
Соломія Вітвіцька: Просто ці гормональні гойдалки… Ти не знаєш, на що ти і як можеш взагалі відреагувати.
У вас це друга вагітність. Є що порівняти, чи щось інакше відбувається?
Інна Совсун: Лікарка сказала, що у вас така велика різниця у віці дітей – 10+, що ці дві вагітності рахуються, як перша, окремо. Ти не можеш якісь там тенденції відслідкувати. І це пов'язано не з моїм віком, а з тим, що просто це дві різні вагітності, які дуже далеко в часі одна від одної. Якщо це було б менше, ніж 10 років різниця у віці, то ти могла б по першій вагітності якось передбачити, якою буде друга. В мене обидві вагітності припадають на літо. Я навіть не можу порівняти, чи влітку важче, чи ні. Взуватися легше однозначно.
Мене дуже радує тенденція, що люди свідомо підходять до народження дітей і не ставлять собі якийсь ліміт, що от мені вже виповнилося 40, вже точно запізно. Жінки, які народжують після 40, статистично довше живуть. Це заряд щастя, який ти отримуєш в пізнішому віці.
Я бачу, що це дві різні вагітності. Вони по-різному проходять, різні прояви, різні незручності.
В Києві зараз акушерство і гінекологія поміняли дуже сильно підходи за ці 13 років, що минуло з моєї першої вагітності, я бачу дуже суттєву зміну підходів. І це дуже позитивно. Тому зараз ця стигма про тих, хто народжує в 40+, вона меншою стає. Багато прикладів є позитивних.
Соломія Вітвіцька: Я вирішила відкрито про все це говорити, тому що я зрозуміла, що багато жінок не наважується на вагітність через вік, упередження, агресію. Жінка жінці підтримка, але в мене саме від жінок дуже багато було хейту в коментарях. Зараз дуже багато і підтримки, і теплих слів. Я ділюся своїм власним досвідом в соцмережах, в "Інстаграмі", "Фейсбуці". Навіть відрізняється аудиторія у "Фейсбуці" та "Інстаграмі".
