Ілюстративне фото: facebook/gas.tso.ua
"Зараз в українських ПСГ є понад 13,5 млрд кубометрів газу"
Азербайджан заявив про готовність постачати газ до України. Про це сказав міністр закордонних справ Азербайджану Джейхун Байрамов під час свого візиту до Києва. Наскільки ймовірна така співпраця? Але найперше давайте нагадаємо, скільки загалом нам потрібно зараз газу, яка його частка видобувається в Україні і скільки мусимо імпортувати?
Ці цифри, напевно, закриті, тому складно сказати, що ми зараз видобуваємо. Але є контрольна цифра. Зараз в українських підземних сховищах є понад 13,5 млрд кубометрів газу. Це мінімальний обсяг, який нам достатній для найближчого опалювального сезону. Але уряд розраховує, і це повністю правильно, вийти нам на 14,6. Я сподіваюся, що до листопада на ці цифри ми вийдемо.
"Питання достатності обсягів газу для Європи і України стає достатньо актуальним"
Якою тоді мірою нам потрібен газ, наприклад, з Азербайджану? Чи є в цьому необхідність? І яка логіка подібних публічних заяв, які лунали під час зустрічі міністрів закордонних справ Азербайджану і України?
Тут треба все-таки починати з історії. Ще в 2012-2013-му році, коли тільки розглядалося питання реалізації будівництва Трансанатолійського магістрального газопроводу (TANAP), його подовження на територію Європи, Україна сформулювала свої пропозиції. Йшлося про те, що якщо буде побудований TANAP, а в 2018 році він був побудований з першою пропускною спроможністю 16 млрд кубометрів (6 – на Туреччину, 10 – на Європу), то ми запропонували не розглядати питання, наприклад, Nabucco West чи TAP, який потім був побудований, а використати європейську систему трансбалканських магістральних газопроводів і приблизно 10 млрд кубометрів газу ми змогли б по ній подавати в Європу через Україну, з використанням українських підземних сховищ. На жаль, це не було прийнято, побудували TAP і "питання Азербайджану" тоді якось зникло. Але зараз воно знову з'явилося, тому що, по-перше, у вересні 2027-го року повністю закінчується експорт російського газу в Європу і питання достатності обсягів газу для Європи і України, зокрема, стає достатньо актуальними. Були різні пропозиції, що краще зробити. Але можу сказати, що питання використання Трансбалкану, на мій погляд, є достатньо актуальними і зараз, але у зворотному напрямку – з півдня на північ, з Туреччини в Україну,
"Цей маршрут достатньо привабливий"
Тобто ми кажемо про те, щоб закачувати азербайджанський газ до наших сховищ, а потім за потреби продавати його європейцям, чи тільки для внутрішнього споживання? Про яку модель йдеться і яка з них для нас є привабливішою?
Перше – те, що для нас потрібно. Чи потрібен нам газ від Азербайджану? Він був би нам достатньо потрібен. Чому? Тому що є маршрут, який можна використовувати. Так, певні технічні рішення на цьому маршруті треба доробити, але цей маршрут достатньо привабливий. Він має достатньо коротку відстань подачі газу в Україну. Але справа в тому, що в Азербайджані поки що немає вільного газу. Я можу сказати, що якщо в 25-му році Азербайджан в середньому мав приблизно 38 млрд кубометрів товарного газу, то до 28-го року цей обсяг, на жаль, знизиться до 34-35 млрд. Це пов'язано з тим, що основне родовище Шах-Деніз, з якого йде цей газ, поступово виснажується. І тільки з 29-го року буде певне зростання до 38-ми, можливо до 39 млрд кубометрів газу на рік із введенням другої фази родовища Апшерон. Тому, відповідаючи на ваше питання, якщо ми імпортуємо газ, то нам дійсно краще його імпортувати з Азербайджану, бо це ближче і це менші транспортні витрати. Щодо того, чи було б комерційно привабливо нам зберігати газ у наших ПСГ і далі продавати його чи від імені азербайджанської компанії, чи спільно, чи від імені "Нафтогазу України" в Європу – безумовно так. Для того підземні сховища й існують.
Леонід Уніговський. Фото: uacrisis.org
"Певний резерв є"
Які альтернативні маршрути транспортування газу існують станом на зараз і звідки ми можемо його імпортувати?
З вашого дозволу, я все ж повернуся до Азербайджану, тому що можливості імпорту і зараз є. Я сказав, що до 29-го року буде зниження на 3-4 млрд, але в Азербайджані є інші можливості. Наприклад, з 24-го по 25-ий рік власне споживання в них зменшилось на 3,2%, якщо не помиляюсь. Це десь 500-600 млн кубометрів на рік. У цьому році темпи зменшення споживання газу в Азербайджані будуть більшими. Тобто певний резерв є. Другий дуже важливий резерв – існує і в 25-му році експлуатувалася так звана своп-схема. Тобто три країни – Туркменістан, Іран і Азербайджан уклали угоду і її реалізовували. Угода полягала в наступному: Туркменістан постачав до 2 млрд кубометрів газу в північні райони Ірану, а Іран зі свого південного родовища постачав аналогічні обсяги газу в Азербайджан. Тобто, якщо Азербайджан зможе домовитися з Туркменістаном та Іраном про реалізацію цієї схеми, але трошки в більших обсягах, то це компенсує цю нестачу газу до 29-го року і експортні можливості Азербайджану майже не зменшаться. Можливі також інші своп-процедури. Наприклад, ми закуповуємо газ на хабах в Італії чи у Франції, але замість того, щоб постачати його по всіх довгих транспортних маршрутах в Україну, ми можемо поставити його в Італію, а азербайджанський газ по Трансбалканському газогону може піти в Україну. Це було б цікаво і Азербайджану, і іншим країнам, тому що ми всі економимо на транспортних витратах.
"Із транспортної точки зору це найдешевший для нас варіант"
Якщо казати про інші наші можливості, то це безумовно американський скраплений газ. Його постачання, на мою думку, найефективніше й економічно доцільно для нас через польський термінал регазифікації, а приблизно з середини 27-го року їх буде вже два. Або через литовський термінал і далі через польську та українську газотранспортні системи в Україну. З транспортної точки зору це найдешевший для нас варіант. І мені здається, цим якраз "Нафтогаз" зараз і займається.
"Усі альянси повинні вітатися, якщо вони відповідають закону і економічно доцільні"
А є країни, які були б зацікавлені в укладенні подібних угод?
Певна кількість таких угод уже створена. Є так званий Route 3 – маршрут, який загалом враховує якраз транспортування азербайджанського газу в Україну, але через інтерконектор Греція-Болгарія. На мій погляд, це не кращий варіант, але він був застосований, тому що була певна небезпека в тому, що ми не зможемо відрізняти російський газ від неросійського газу. Але зважаючи на те, що з 30 вересня 2027 року Євросоюз зупиняє імпорт російського газу, я думаю, ця небезпека якось зникне. Тому питання угод – безумовно так, зараз вони потрібні. Азербайджанський газ чи газ, який куплений буде Азербайджаном у Туркменістану – це той газ, який може піти і в українську газотранспортну систему. Це дуже важливо для нас. Тому всі альянси повинні вітатися, якщо вони відповідають закону і економічно доцільні.
"ГТС і ПСГ – це питання енергетичної безпеки не тільки України, а й ЄС"
Яку роль станом на зараз виконує наша газотранспортна система і чи може вона виконувати транзитні функції, якщо ми почнемо азербайджанський газ закачувати у сховища?
Ви зачепили дуже болюче і важливе питання. Тут є різні точки зору. Я десь пів року тому слухав достатньо поважного експерта про те, що, мовляв, треба викопати цю трубу і забути про нашу газотранспортну систему. Я з цим категорично не згоден. Українська ГТС працює і буде працювати, і не тільки на користь України, а й всієї Європи. Тому що в нас є підземні сховища, які можуть бути гарантом стратегічних резервів природного газу для всього Євросоюзу. Так, досі вони не враховуються в нормативному заліку зберігання газу, але це можливо і це треба робити. По-друге, в нас є можливість отримувати через польські чи литовські термінали американський скраплений газ. І далі не тільки споживати його в Україні, а й постачати в країни Центральної та Східної Європи, де досі реально немає ефективних і діючих на період опалювального сезону інтерконекторів. Можу сказати, що аналізи, які провели компетентні європейські аналітичні структури показали, що постачання газу з заходу на схід Європи в цей опалювальний сезон буде достатньо складним, тому що газу буде мало, а всі потужності будуть завантажені. Тому питання нашої газотранспортної системи і наших підземних сховищ – це питання енергетичної безпеки не тільки України, а й Євросоюзу.
Така співпраця України й Азербайджану – це справа тижнів, місяців чи років?
Я думаю, що ця співпраця вже йде. Я не можу сказати, в якому стані зараз відносини "Нафтогазу України" з ними, але я думаю, що контакти є і ці питання постійно обговорюються. І я дуже сподіваюсь, що в 2027 році ця співпраця вже перейде до конкретних реальних результатів.
