Ілюстративне зображення Українського Радіо
"У тій революційній боротьбі військові, такі як Коновалець, ставали провідниками"
У Роттердамі (Нідерланди) ексгумували останки полковника Армії УНР Євгена Коновальця і повертають в Україну. Його перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі. Як кількома словами можна окреслити його постать з погляду українського державотворення, української історії?
Якщо дуже коротко, то Коновалець – воїн і державник. Це найкоротша формула. А якщо ширше говорити, то Коновалець належав до тих людей, які розуміли, що і як треба робити в тій чи іншій історичній ситуації, коли всі зусилля й думки були направлені на створення, а потім збереження української державності. Євген Коновалець починав ще в студентські роки… До речі, одним з його викладачів у Львівському університеті був Михайло Грушевський. Це вже про щось говорить. Вони вже були знайомі. Я інколи кажу, що не завжди всі професори пам'ятають своїх студентів, але всі студенти пам'ятають своїх професорів. А вдруге вони зустрілися вже в 1917 році в Києві після важкого і складного періоду як для України, так і для Євгена Коновальця. І виходячи зі студентської лави, він мав стати політиком. Про це все говорило. Його діяльність того часу була спрямована на це – бути українським політиком. Але почалася війна. І він, одягнувши військовий однострій, досить швидко зі звичайного воїна, кандидата в офіцери в ландвері (у резерві – ред.), перетворився на відомого і потужного військового діяча. Він потрапив у полон, але в полоні він не сидів. Він працював на те, щоб дочекатися того моменту. І коли цей момент настав у лютому 1917 року, він опинився в Києві. І тут доклав усі зусилля для того, щоб новостворена чи новопризначена формація Галицько-Буковинський курінь перетворилася в бойову, стратегічну військову одиницю. Спочатку це був полк Січових Стрільців, який виконував фактично функції Національної гвардії. Вони охороняли, зокрема, Грушевського, Центральну Раду і в критичних моментах усі знали, що Січові Стрільці не підведуть і зроблять так, як має бути. І так поступово Євген Коновалець змушений був відходити від функції військового. Тому що функція військового – виконувати накази. Але в тій революційній боротьбі військові, такі як Коновалець, ставали провідниками.
"Він став одним із військових очільників антигетьманського повстання"
Мабуть, його найактивніша участь була в антигетьманському повстанні. Чому він там опинився? Чому він пішов нібито проти держави, проти гетьмана? Коли гетьман Павло Скоропадський прийшов до влади також внаслідок перевороту, Коновалець до нього прийшов і каже: "Як ви собі бачите майбутнє Україну? Ви за Україну?" Скоропадський сказав: "Так, я за Україну". Тоді, каже Коновацель, ми з вами. І тільки після підписання гетьманом в листопаді 1918-го року так званої "Федеративної Грамоти", Коновалець сказав: "Ні, нам не по дорозі". І він став одним із військових очільників цього антигетьманського повстання. Його успіхи, його здатність проводити бойові дії, мислити стратегічно призвело до того, що в 19-му році, коли Українська Народна Республіка була відновлена після Української Держави на чолі з Директорією, тогочасна українська державницька еліта прийшла до висновку, що треба створити якийсь центральний вузький орган, який би мав вести державу. Тоді була запропонована "диктатура трьох" – це мали бути Симон Петлюра, Євген Коновалець і Андрій Мельник. Але розуміючи, що диктатура в цій ситуації неможлива, Євген Коновалець і Андрій Мельник відмовилися від цієї ідеї. З різних причин…
"Стратегічно було зрозуміло — треба боротися"
Період 1917-1921 років, можливо навіть трохи ширше можна дивитися, – це час, коли події розвивалися надзвичайно швидко. І коли ми дивимося на когось із героїв цих подій з сьогоднішньої перспективи, з нашої теперішньої оптики, що може допомогти нам сформувати для себе позицію стосовно цієї людини? Чому він герой? Як ті події оцінювати, з якими мірками підходити?
На мій погляд, і взагалі склалося таке уявлення й думка, що оцінювати це треба з рації держави — що ти робиш і що треба зробити для користі України, для збереження її державності. І все, що направлено в цей бік, потрібно використовувати. Коновалець запитав: "Ви за Україну?". Йому відповіли: "За Україну". Значить ми йдемо одним шляхом. І якби знати, що зробити… Це як у наш час. Якби знати, що зараз треба зробити, щоб перемогти, щоб закінчилася війна. Ніхто не знає. Але всі про це думають і так чи інакше ми рухаємося в той бік. Так і тоді. Не володіючи якимись уявленнями про майбутнє, стратегічно було зрозуміло – треба боротися. І коли закінчилася збройна боротьба фактично 21-го року, Євген Коновалець опинився в еміграції і він поставив чергове завдання – зберегти військові кадри для майбутнього, як вони бачили тоді, поновлення збройної боротьби. Кадри почали зберігати, але до боротьби не дійшло, на жаль. З різних міркувань і обставин. Тоді Євген Коновалець міркує так, що потрібна якась політична організація, політична сила, яка б з одного боку продовжувала цю діяльність за державність, але не чіплялася до тих, як вони вважали, збанкрутілих українських партій, які до цього довели. Це була його така думка. І тоді створюється Українська військова організація, яку очолює Євген Коновалець. І ця Українська військова організація була зразком для наступного етапу будівництва. Для Коновальця багато в чому зразком була Ірландія. В Ірландії була політична партія "Шинн Фейн" та Ірландська республіканська армія. І Коновалець малював таку саму схему. Що мала бути Організація українських націоналістів, яка була б політичним крилом, а з іншого боку зберігалася Українська військова організація, яка мала бути військовим крилом, тією самою Українською республіканською армією.
Олександр Кучерук. Фото: uacrisis.org
"Книга Судоплатова була елементом спецоперації з дезінформації"
Ви є співавтор книги "Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства". Якими фактами ви оперуєте, що можете розповісти про операцію з ліквідації Коновальця?
Я хотів би звернути увагу, що до появи цієї книги уся загальнопоширена інформація базувалася на книжці КДБіста Судоплатова. Книга Судоплатов була елементом спецоперації з дезінформації. Ми не маємо жодного документа з КДБ, з радянських архівів, які б розказали, як це відбувалося. А вірити Судоплатову важко. Що нам вдалося зробити? Коли загинув Коновалець у Роттердамі, роттердамська поліція провела своє розслідування, яке перетворилося в досить грубеньку справу, яку не видавали аж до останнього часу. Ми довго її намагалися отримати, врешті-решт отримали. Там майже 90 сторінок машинопису. І, власне, ця роттердамська поліційна кримінальна справа і лягла в основу нашої книжки, тому що вона була найбільш об'єктивна. Тогочасне розслідування дуже сумнівалося, що виконавцем вбивства Коновальця був саме Судоплатов. Так, він брав у цьому участь, але, швидше за все, в цьому була замішана і цим займалася спеціальна група "Яші" Серебрянського. Це була така підпільна совєтська структура, яка спеціалізувалася на вибухівці. Власне, Євген Коновалець загинув унаслідок вибуху. Він загинув на місці. І цей документ поліції став основою нашої книжки.
Труна з ексгумованими останками полковника Євгена Коновальця. Фото: president.gov.ua
"Це гордість нашої нації"
Уже відбулася ексгумація тіла Коновальця, зараз буде перепоховання його на Національному цвинтарі, а згодом, я так розумію, прах Коновальця стане частиною Національного пантеону. Яке значення має конкретно ця подія для формування нашого міфу, в найширшому розумінні цього слова, нашого Пантеону?
Коновалець був із тої породи, які не здавалися, які боролися. Власне, на тому своєму посту державника і воїна він і загинув. Тому його перенесення – це досить символічно. Першими повернулися Андрій Мельник і Євген Коновалець. А це ті люди, які не здавалися і вели свою боротьбу. Вони не поверталися в Україну. Це не той Винниченко, якого носило, хоча він велика людина. Це не той же Грушевський, який з різних міркувань повернувся в Україну на свою біду. А такі люди як Коновалець, як Мельник, як Петлюра продовжували діяти. Це наша слава, це гордість нашої нації. Тому, хто б там що не говорив, але ми повинні на все це дивитися з точки зору української державності. І в цьому справді є певний символізм, що перенесли прах державника. Це говорить, що наша сучасна держава відчуває, що вона держава. Що вона в першу чергу на рівні держави цінує і вшановує борців за українську державність, які загинули в боротьбі за нею. Тому тут можна тільки вітати і радіти тому, що сучасна державна влада так це розуміє і так себе поводить.
