Чоловік іде піщаною мілиною повз уламки німецького військового корабля часів Другої світової війни, що з'явилися на поверхні через посуху Дунаю поблизу сербського міста Прахово, 4 серпня 2026 року. Фото: AP/Darko Vojinovic
Що відбувається з Дунаєм?
Звісно, Дунай став топновиною останніх тижнів, хоча до цього варто було готуватися. Всі ми спостерігали надзвичайну спеку на початку літа, яка накрила Європу і, зокрема, басейн Дунаю, але не тільки його. І не тільки Дунай страждає зараз. Це стосується Рейну – суміжного басейну, який несе води в Північне море. Картина не обмежується Дунаєм, картина певним чином прогнозована, але картина, на яку зараз надзвичайно важко вплинути, фактично неможливо вплинути. Зараз залишається лише очікувати збільшення опадів і підвищення водності Дунаю. Дійсно, рівні і витрати потоку, які зараз спостерігаються на Дунаї, безпрецедентні. Ті рівні води і те зменшення витрат надзвичайно вплинуло на судноплавство, енергетику, що критично для Угорщини, Румунії, бо їхні атомні станції розташовані на Дунаї і залежать від Дунаю. І, звичайно, це впливає і на довкілля, і на екосистеми.
Біля таких міст, як Будапешт, Белград, Новий Сад – середня течія Дунаю – рівень води зменшився на позначці 2 м. Це надзвичайно сильне зниження рівня води. Далі знаходиться велике водосховище "Залізні ворота", де розташована ГЕС "Залізні ворота". Це прикордонна ділянка між Румунією і Сербією. Це спільний об'єкт, побудований свого часу Румунською державою і Югославією. Там рівень води у самому водосховищі не змінився, змінилися сантиметри. Тобто регуляція води у водосховищі відбувається. І, звісно, що від цього залежить і робота ГЕС "Залізні ворота І", і "Залізні ворота ІІ". Але далі за течією також спостерігається зниження рівня води і витрати. Наприклад, витрата в районі АЕС "Чорноводи" в Румунії становить близько 1500 м³/с, що надзвичайно мало. Вже після з'єднання Серету і Пруту в Дунай біля румунського міста Галац – це дві річки, які беруть витоки з наших українських Карпат, витрата потоку зростає до 2 000 м³/с. Але все одно на початку весни це значення було 8 000. Нормальне значення близько 6 000. Тобто зараз в три-чотири рази менша витрата, менша швидкість води, що надзвичайно важливо. І знижуються рівні. І саме через це ми бачимо дії румунського уряду по підриву скельних порід, затопленню танкерів, щоб перенаправити потік, бо Дунай в Румунії має достатньо складну конфігурацію, там є кілька рукавів. І на одному із цих рукавів розташована атомна станція "Чорноводи" і звідти бере початок канал Дунай-Чорне море. І вони намагаються воду спрямувати в один потік, щоб хоч якось підвищити рівень води хоча б на 4 см.
Дунай – одна з найбільших і надзвичайно цікавих річок. До будівництва ГЕС і водосховища на Дунаї в середній течії річка була абсолютно вільною.
Дунай надзвичайно важливий в плані комунікації. Навіть зараз в період російської агресії для України дунайські порти відіграють надзвичайно критичну роль в торгівлі, економіці. У всі часи Дунай був багатоцільовим для країн регіону. Він протікає через 10 країн чи по кордону, чи по території країн. Басейн охоплює 19 країн. Територія басейну Дунаю більша території України, якщо більше 800 000 км², населення басейну Дунаю більше 80 млн людей. І це не тільки транспорт, це питання водозабезпечення. Від водопостачання з підземних водозаборів, які розташовані в долині Дунаю на відстані буквально кількох метрів, десятків, сотень метрів забезпечують водою ті столиці, які знаходяться на Дунаї. Якщо Відень має альтернативне ще водопостачання – для нього Дунай резервний. То для таких столиць, як Белград, Будапешт, Братислава прибережні водозабори Дунаю є ключовим джерелом водопостачання. І падіння рівня позначається на безпеці водопостачання. Але це стосується не лише цих міст. Є і інші, менші міста, наприклад Новий Сад в Сербії, в Німеччині є великий водозабір, який постачає не тільки прибережні міста, а забезпечує весь регіон Верхнього Дунаю. Наше найбільше місто на Дунаї – Ізмаїл, а також Рені, мають саме таку систему водопостачання. А інші міста, Вилково і Кілія, з Дунаю беруть воду. І тут ми маємо схожі проблеми з європейськими містами.
Наскільки посуха є критичною і що ще сьогодні спричиняє обміління багатьох річок?
Надзвичайно критична картина зараз у нас із Дністром. Україна з Румунією проводять спільні засідання Дністровської Комісії, щоб регулювати питання малої водності Дністра. Дністер – велика річка, басейн якої унікальний. Значна частина басейну знаходиться в Україні, а потім вона переходить в Молдову – річка і басейн. І Молдова, і Кишинів значно залежить від водопостачання. Понад половина країни залежить саме від Дністра. Але потім Дністер повертається в Україну. І вже водопостачання Одеси – це дністровська вода. І коли лінія фронту проходила у нас на межі Херсонської області, коли Херсон був окупований, коли було зруйновано водопостачання Миколаєва, то волонтери з Дністра набирали і привозили воду в Миколаїв. Тобто дністровська вода – це надзвичайно важливе джерело для півдня України. І Дністер зараз критично маловодний. Притік в Дністровське водосховище дуже невеликий, скид зараз зменшено вкотре, буквально щотижня скид з Дністровського водосховища, спільна міжурядова комісія його зменшує. І ми розуміємо, що Дністер – це Прикарпаття, витоки Дністра – Дунай. Верхів'я таких річок, як Прут, Сірет, наших українських річок Тиса – це басейн Дунаю. Карпати – це водозбірний басейн як Дунаю, так і Дністра. І тому ми бачимо схожу картину зменшення водності. Це комплексна проблема. Не можна сказати, що от зараз була надзвичайна спека в Європі, яка в середині-другій половині червня накрила Західну Європу, коли температура сягала 40 °C і більше. Звісно, що це відіграло роль, тому що не тільки традиційно спекотні країни, такі як Іспанія, Італія, Греція постраждали, а надзвичайно постраждали Франція, північ Франції, південь Німеччини. Саме там, де Дунай бере витоки в горах Шварцвальд. Але це також результат багаторічного впливу нас з вами, кожного мешканця цієї планети на нашу екосистему. Посухи стають частішими, більш гострими. І такі явища, які зараз відбуваються на Дунаї, прискорюються в часі. Якщо раніше це було раз на десятиліття, то зараз за десятиліття це вже кілька таких випадків. І немає підстав очікувати, що картина зміниться в кращий бік і відбуваються зміни, які ми спостерігаємо не тільки біля річок таких великих, як Дунай, Дністер чи Рейн. Кожен з нас може спостерігати у себе, коли в колодязі вода зникає, або рівень знижується, наші малі річки зникають. Їх немає. Взяти ті самі придунайські озера, великі озера, найбільше озеро прісноводне України Ялпуг і інші придунайські озера зараз залежать, що вода з Дунаю до них подається, а самі вони не забезпечені стоком малих річок, тому що підземне живлення, живлення підземними водами зникає, рівні зменшуються, змінюється клімат і ми його використовуємо надзвичайно активно. Воду ми використовуємо надзвичайно активно. Ми використовуємо дуже агресивно наші землі. В нас зараз реально велика проблема зі зрошенням.
А що робити у такому випадку?
Є досвід, наприклад, Ізраїлю, який в посушливих районах розвиває сільське господарство, але вони опріснюють морську воду. Вони використали свої запаси підземних вод, зараз повертають те, що забрали в підземних водах за рахунок опріснення і подачі води на інфільтрацію в підземні водоносні горизонти.
Створення великих водосховищ, як Каховське водосховище колишнє – це також проблема, пов'язана з випаровуванням води. Надзвичайно багато води, тим більше в умовах зміненого клімату, підвищення температури, випаровується з поверхні водосховища. Ми маємо переглянути своє відношення до водних екосистем, відходити від поняття водних ресурсів і розуміти, що Україна – це країна з дефіцитом води, що ми чим далі, тим більше маємо цього дефіциту в усіх регіонах.
Не треба далеко йти, візьмемо приклад Києва. Зараз наш інститут веде діалог з київською владою стосовно обміління озера Синє. Це все частинки однієї проблеми впливу зміни клімату на водні ресурси, на водні екосистеми.
ЄС дещо робить, у них є плани відновлення вільної течії річок. Взяти той самий Дунай, ГЕС "Залізні ворота". Це єдина ГЕС – аналог нашого ДніпроГЕСу. По розмірах водосховища, по потужності гідроелектростанції дуже схожі об'єкти, але це один такий об'єкт на всю основну течію Дунаю. В нас же Дніпро повністю зарегульований. І при цьому ЄС говорить: "Ми будемо відновлювати вільну течію наших річок". Поставлена чітка задача до 2030 року відновити 25 000 км вільної течії. Нещодавній так званий акт про відновлення природи в Європі говорить, що треба відновлювати як і території, так і акваторії, тому що екосистема тоді не буде сталою, стійкою і далі погіршуватиметься. А те, що ми зараз бачимо – це результат цих негативних змін. А результати серйозні, коли ми говоримо і про транспорт, який забезпечує Європу і з'єднує Чорне море з Північним через канал Дунай-Рейн, і енергетичні питання, і питання зрошення, водопостачання населення. Вони мають конкретну ціну. Якщо з екосистемами важко оцінити збитки для екосистем за рахунок зменшення твердого стоку, швидкості, якості води, витрати, то тут конкретно можна оцінити ті величезні збитки, які вже принесла ця посуха для країн ЄС і країн басейну, які не входять в ЕС.
Руслан Гаврилюк. Фото: Українське Радіо
Наскільки дощі або опади врятують Дунай?
Опади покращать ситуацію, але проблема в тому, що Дунай залежить від опадів. Чим пояснюється ця проблема? Зменшенням здатності геологічного середовища в грунті утримувати воду, знезаліснення гірських масивів, втрата водно-болотних угідь, зниження рівнів підземних вод. Все це позначається на тому, що Дунай зараз залежить від тих опадів, які зараз випали. Але немає того резерву, який би підтримував постійний мінімальний стік річки. Ми, наше довкілля, наша природа втрачає цей резерв. Ми це спостерігаємо в Україні на Поліссі, де пересихають торфовища. І через це кияни відчувають вплив пожеж на торфовищах. Це саме спостерігається в інших регіонах нашого континенту. І втрата малих річок також звідси. Звісно, дощі пішли, річка наповнилася поверхневим стоком чи підземним. Але в тому і проблема, що це одразу наповнилося і одразу цей запас міцності і скінчився. А він мав би бути в природних умовах. Він був, існував. Зараз ми це втрачаємо. Тому питання, що буде через 10-20 років, надзвичайно важливе. Поки ситуація лише погіршується.
Європа приділяє дуже багато уваги як басейну Дунаю, так і довкіллю загалом. Україна входить в цей науковий простір співпраці з європейськими країнами. Дуже багато досліджень і робіт проводиться із відновлення довкілля. Але свого часу Європа дуже агресивно ставилася до довкілля і довкілля в Європі надзвичайно сильно постраждало в період активного економічного розвитку індустріалізації. Але зараз такі країни басейну Дунаю, як Словаччина, Чехія, Угорщина активно намагаються створювати чи відновлювати водно-болотні угіддя, затримувати воду, яка випадає у вигляді опадів в ландшафтах, щоб вона миттєво не стікала. Режим опадів дуже сильно змінюється. Київ зараз знаходиться на етапі підготовки плану адаптації до змін клімату. Значна частина опадів в Києві випадає у вигляді чотирьох-п'яти дощів. І це загальна ситуація, загальний тренд не тільки для України чи Києва. І це означає, що ці опади випали. Все це стікає поверхневим стоком, воно одразу пішло. А задача стоїть, щоб утримувати цю вологу, щоб вона зберігалася і поступово наповнювала наші річки, підтримувала не тільки гідрографічну мережу, але і стан екосистеми. Це надзвичайно важлива тема. Європа розуміє її, через те вони відновлюють і водно-болотні угіддя, і вільну течію річок, і приділяють увагу переосмисленню відношення до природи.
Які наслідки обміління Дунаю сьогодні людина відчуває найбільше?
Тенденція не зменшиться. Приклад з тими самими атомними станціями в Румунії і Угорщині. Вони будувалися з розрахунку на те, що рівень Дунаю не зменшиться. На цих атомних станціях немає, як в Україні, ставків охолоджувачів. Вони зав'язані з Дунаєм безпосередньо. І що зараз робити в цих випадках – дуже складне питання.
Ми спостерігаємо глобальні зміни. І Дунай – яскравий приклад глобальних змін, можливо десь більш підсвічений за рахунок тієї хвилі тепла, яка цим літом накрила Європу. Але, звісно, ми не застраховані, що наступним літом чи через літо вона не повториться. 50 років тому цього ніхто не міг передбачити, що можливі такі події. Століття вели спостереження на Дунаї. Все було стабільно, все було очікувано прогнозовано на майбутнє. І з цього люди виходили. Зараз рівень зменшується, насоси, які забезпечували подачу води для охолодження, осушилися. Все, води немає.
Зарегульованість і дерегуляція річок, скільки часу потрібно і від чого це врятує?
Дуже багато часу потрібно. Дерегуляцію потрібно починати з малих річок і тих об'єктів, які їх зарегульовують там, де вони не використовуються і не мають ніякого значення – закинутих об'єктів. Природа знає краще, вона здатна відновитися. Ми маємо трошки пом'якшити чи мінімізувати той вплив, який ми вже завдали природі. І спробувати дати можливість природі самій відновлюватися.
Ми все-таки змінюємося на краще. Молодь загалом краще ставиться до довкілля, ніж це було раніше. Багато міст в нас досі не мають очисних споруд. Ми маємо зменшувати споживання води, використання потенційних забруднювальних речовин. Більш ощадливо ставитися до довкілля і водних ресурсів. Бо вода – це найбільш динамічний компонент, від якого залежить стан наших екосистем та оточуюче середовище.
Наскільки українці є заощадливими?
Можу сказати на прикладі Києва, що тенденція в нас дуже гарна. За останні роки дуже різко знизилося в столиці водоспоживання на одну людину. І тут тариф відіграє дуже важливу роль. Тариф включає не тільки водопостачання, а й водовідведення. Ці тарифи будуть зростати. І це вплине на зменшення водопостачання. Регіони зараз на півдні України опинилися в критичній ситуації. Південь перебудовується під нові реалії, коли недоступна дніпровська вода, знищений водозабір, який забезпечував Миколаїв, Кривий Ріг з Дніпра, вже вимушено зменшується водопостачання.
Повені. Чому такий дисбаланс?
Так, дійсно, ми спостерігаємо дисбаланс у режимі опадів. Якщо загальна кількість опадів по основних басейнах наших річок змінюється, то незначно. Але режим опадів дуже сильно змінюється. Тому, коли випадають великі опади, це призводить до повені. Все це пов'язано з можливістю ландшафтів акумулювати воду десь в якихось невеличких озерах чи грунтах, на водно-болотних територіях. Якщо така можливість зникає, одразу опади перетворюються у повені. Повені певним чином також можуть бути природним процесом, коли навесні ми спостерігаємо значні опади в гірських регіонах, які наповнюють гірські річки, де рівень води може підніматися на 5-8 метрів.
Якщо Дунай наповниться водою за декілька тижнів, що ми будемо спостерігати? І що Дунай вже втратив безповоротно?
Напевно, щось було втрачено. Страждають екосистеми Нижнього Дунаю. Якщо рівень води на українській частині течії Дунаю не знизився чи знизився не суттєво, то це пов'язано із близькістю до Чорного моря. Це означає, що підтягування води з Чорного моря відбувається. Ми це зараз чітко спостерігаємо на Південному Бузі, на Дніпрі, де чорноморський клин солоної води заходить щоразу далі і далі, засолюючи наші річки. Не варто очікувати, що на Дунаї це відбудеться найближчим часом.
Екосистема Нижнього Дунаю надзвичайно багата і цінна. І будь-які зміни в швидкості води означають зміну якості води, тому що чим швидша течія, тим краще вода самоочищується. Від водопостачання Дунаю залежать наші міста і великі порти, які знаходяться на Дунаї. Страждають придунайські озера. Водозабори дуже чутливі до зміни рівня і якості води. Прибережний водозабір підземних вод – це дунайська вода, яка очищається за рахунок фільтрації через піщані алювіальні відклади долини Дунаю. Якщо ми будемо мати нижчу якість води в Дунаї, може змінюватись якість води, яку ці водозабори постачають для міст.
