Ілюстративне фото із сайту Pixabay
"Реакція Росії цілком прогнозована"
Чи можна говорити, що Москва зараз намагається перетворити Чорне море на своєрідну зону економічної блокади України, навіть без формальної морської блокади?
Ну чому ж? Вона це зробила. Як робила це в 2022 році, тільки в інший спосіб. І, на жаль, Туреччина в цьому допомогла. Саме асоціація судновласників Туреччини рекомендувала суднам під турецьким прапором, чи турецьких судновласників, чи з турецькими членами екіпажів – громадян Туреччини, не заходити в порти Великої Одеси внаслідок високих ризиків і безпеки життю. Тому в цій ситуації дуже неоднозначно виглядають намагання Туреччини виступити в ролі такого собі миротворця в Чорному морі. І всі ці пропозиції більше вписуються в контекст економічних інтересів Туреччини, які загальновідомі. Турецька Республіка хоче десь в іншій іпостасі, але повернення до ситуації 2022-першої половини 2023 років, коли працювала так звана Чорноморська зернова ініціатива і коли Туреччина отримувала великі знижки від українського експорту зернопродукції, заробляла на цьому. Так само з росіян заробляли і по зерну, і по нафті, і нафтопродуктах. Туреччина не долучилася до західних санкцій і продовжує їх ігнорувати. Тому для когось війна, для когось бізнес. Той, хто найбільше кричить про необхідність миру, мирного регулювання в Чорноморському регіоні, той найбільше хоче насправді заробити. А красиві гасла служать прикриттям. З одного боку, зрозуміло, що має дотримуватися міжнародне морське право. Але не Україна пішла агресією на Росію, а навпаки! Давайте згадаємо ту ж блокаду 2022 року, яка розпочалася ще перед вторгненням повномасштабним. У морських просторах Сили оборони України загнали те, що називається російським "Чорноморським флотом" чи флотським угрупованням у Чорному морі, у східний сектор, в Новоросійськ, в глухий кут, де їх поступово добиваємо. А от в повітряному просторі росіяни домінують, знищуючи портову, енергетичну інфраструктуру і завдаючи ударів по цивільних об'єктах Одещини і Миколаївщини. Тому дії Сил оборони України якраз вписуються у формат активної оборони, коли нищаться всіма доступними засобами об'єкти важливої інфраструктури і військової, і енергетичної, і логістичної на східному узбережжі Чорного моря, починаючи від Туапсе 16 квітня нинішнього року і продовжуючи в останні тижні, останні дні по Новоросійську, а раніше по Азовському узбережжі, по російській, по окупованій частині українського узбережжя Азовського моря. Це все вписується якраз в підхід знищення ворога, оскільки іншого варіанту нам не залишається. Тому реакція Росії насправді, незалежно від того, чия це була ініціатива: чи з українського боку, як хтось говорить, що Україна через Туреччину надіслала пропозиції про припинення вогню, чи це була турецька ініціатива все-таки, яка "стимулювала", щоб Україна надіслала такий меседж через Анкару в Кремль, що ми готові до якихось взаємних відмов від ураження цивільних суден…тому, незалежно від цього, реакція Росії цілком прогнозована. Якщо хтось плекав ілюзію, що Росія раптом відмовиться від ударів по портовій, енергетичній інфраструктурі України в зоні Чорного моря, то це просто неадекватне уявлення про те, що являє собою російська політика, російська агресія. І з цієї точки зору сподіватися на якийсь умовно конструктивний підхід Росії не доводиться. Тому потрібно ще докласти зусиль, щоби випалити, по суті, чорноморське узбережжя Росії. І Азовське так само.
"Туреччина просто хоче гарно заробляти"
Після початку широкомасштабного вторгнення турецькі кораблі вивозили крадене рашистами українське зерно з Маріуполя і інших чорноморських портів.
Тут все залежить від того, наскільки росіяни гарно замаскують крадене зерно під своє. Вони роблять певний мікс. З українського боку йде моніторинг. Але те, що бачимо ми, і те, як бачать клієнти – ті, хто купує крадене зерно, як правило, це країни Близького Сходу – це різні речі. Ізраїль під тиском незаперечних аргументів дав задній хід. Інші країни, зокрема Туреччина, можуть вважати і далі, що не доведено, що це саме якесь крадене зерно. Тим більше, коли мова йде про традиційні закупівлі, що завжди Туреччина, з огляду на те, що вона мала і має найбільшу борошномельну галузь, є найбільшим експортером борошна в світі, завжди може маскувати те, що, мовляв, традиційно ми купували і в Росії, і в Україні, і що це, в даному випадку, російське зерно. Зрозуміло, що росіяни роблять певний мікс.
Зернові краї що з одного, що з іншого боку Азовського моря. Що російська Кубань, що наше Приазов'я. Зрештою це українські етнічні землі. І з нашого боку, і з того боку Азову – Кубань. І видається, що це нібито російське зерно, мікс зробити нескладно. Тому ті, хто більш уважно до цього ставиться, в даному випадку ізраїльська влада, хоча це було під тиском доказів із українського боку, а так вони все це сприймали. А інші, особливо країни арабського Сходу – менш критичні. Ми потужна в аграрному відношенні країна, і в зерновому. Але коли мова йде про те, а хто забезпечує зерном бідні країни Африки, рятує від голоду, як правило це часто сприймається, що це робить ООН, ЄС, Туреччина. А це країна №1 у світі по експорту борошна. А з чиєї пшениці зроблено це борошно? В багатьох випадках це борошно зроблено саме з української пшениці. Про що просто ніхто не згадує. Чи так само з олією. І коли ви бачите в Європі чи деінде соняшникову олію, то там написано країну, в якій вона зроблена. Але сировина прийшла з України.
Тому коли ми повертаємося до теми Чорного моря і політики умиротворення в Чорному морі, то коли якісь країни, в даному випадку Туреччина, дійсно цього прагнуть, то потрібно вести мову про те, що необхідний вплив і на Росію. Туреччина може не купувати російську нафту чи російський газ. Є братній для Туреччини Азербайджан, який має вдосталь і нафти, і газу, постачається до Туреччини. Туреччина має диверсифіковану систему нафто- і газопостачання. Вона розвинула цю систему впродовж останніх років. Якби турецька політика була чесною політикою в дусі стратегічного партнерства з Україною, то якраз Туреччина мала б долучитись до західних санкцій, диверсифікувати постачання, а так вона просто хоче гарно заробляти. І все.
Михайло Гончар. Фото: Facebook
Туреччина має важелі впливу на Росію, але…
Де закінчуються реальні важелі впливу Туреччини на Москву?
Туреччина підкреслила, що вона нічого не обмежувала і не може обмежувати, тому що Конвенція 1936 року ніби запровадила обмеження тільки для Військово-морських сил. І Туреччина виконує це. Вона не допустила російські військові кораблі до Чорного моря, коли Росія почала повномасштабне вторгнення. Так, Туреччина має важелі впливу на Росію: долучитися до західних санкцій, обмежити імпорт російської нафти і газу, але нічого з цього зроблено не було, навпаки. Це називається начебто прагматизмом. Але, по суті, це означає реально заробляння на війні. Так що з цієї точки зору ми повинні чітко розуміти, що, попри все, звісно, ми дипломатично висловлюємо вдячність турецькій стороні. Але ми повинні чітко розуміти, які насправді мотиви керують тими чи іншими нашими сусідами, яких ми називаємо стратегічними партнерами. Туреччина займає контрольну позицію в Чорному морі, тому що хто контролює чорноморські протоки, той контролює вхід і вихід в Чорне море і з Чорного моря. Так само чомусь застереження стосувалися з турецького боку заходу суден турецьких судновласників в порти Великої Одеси, аніж, скажімо, в порти, пов'язані з чорноморським узбережжям Росії. І це говорить про те, що обсяг двосторонньої торгівлі і можливих вигод між Росією і Туреччиною значно більший, ніж між Туреччиною і Україною.
Тому тут потрібно чесно ставити питання перед нашими стратегічними партнерами: яку політику ви проводите? Якщо ви хочете заробляти, тоді нам потрібно більше давати відсіч агресії, тому ваші кораблі, ваші судна будуть, на жаль, воєнними цілями. Тим більше, що Росія застосовує якраз у східному секторі Чорного моря потужний РЕБ. І це пояснює ті випадки, коли наші дрони уражали танкери, що йшли під завантаження нафтою американських компаній, яка відбувається в Казахстані, тому що йшла деформація тієї інформації про походження танкера: який танкер, куди він іде, чий танкер? Тому з цієї точки зору питання, як і раніше, стоїть так: яку чесну політику ви проводите? Якщо ви заробляєте гроші – це одне. Якщо ви дійсно хочете миру в Чорному морі і припинення російсько-української війни, то ви повинні займати зовсім іншу позицію, щоб спільними зусиллями взяти і змусити агресора до миру.
"Росія відчуває свою безкарність і недолугість дій ЄС"
Що може примусити Анкару змінити цю локацію?
Тут навряд чи ми можемо сподіватися на якусь зміну позиції Туреччини. Хіба що вона могла би відбутися під спільним впливом ЄС і Сполучених Штатів. Але ж ми бачимо, що являють собою нинішні Сполучені Штати, точніше адміністрація Трампа. Так само ЄС, який дуже селективно підходить до санкційних пакетів. І зараз яскравий, дуже стимулюючий приклад до Туреччини. Що таке тіньовий флот? Від третини до 40% – це танкери Грецької Республіки, члена ЄС. Звісно, що в Туреччині на це звертають увагу і якщо грекам можна, чому нам не можна робити бізнес? Неважливо: мова йде про нафту чи про зерно. Тому, на жаль, і позиція ЄС в цілому доволі пластилінова, я би сказав. 21-й пакет мав бути достатньо серйозним пакетом удару по російській економіці. Але він вийшов достатньо поміркований. І це не вперше. Тому хоч 21-й, хоч 121-й… Ми бачимо м'якість, притаманну Європі, на жаль. І тому десь інерційно політики в Європі продовжують вважати, що то війна десь там на сході в Україні, а не в Європі. Хоча вибухи прозвучали на території ЄС і НАТО: в Болгарії на військовому арсеналі, а нещодавно біля Рима. Росія відчуває свою безкарність і недолугість дій ЄС. Так само Москва розуміє чудово бізнес-логіку Анкари, що для Анкари головне – заробляти. А тому звідси ось така реакція з боку МЗС Росії, що, мовляв, на пропозиції чи то українські, чи то турецькі, чи то українські через Туреччину, чи то турецькі через Україну – тут для них це не важливо.
