Фото: Суспільне Волинь
"Це була важка, але зрозуміла воєнна робота"
Ви тоді добровольцем приєдналися до лав ЗСУ. В травні вас було призначено командиром батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Миротворець". І в липні цей підрозділ було спрямовано в зону антитерористичної операції. Можете пригадати липень-серпень 2014 року, де довелося воювати і яка там була обстановка?
Дійсно, хоча це було 12 років тому, події дуже сильно закарбувалися в пам'яті, бо наша країна вперше потерпала від збройної агресії у нашому поколінні. І я тоді дуже сильно переживав, що наші хлопці-солдати абсолютно виявлялися безпорадними перед діями групи Ігоря Гіркіна. І тому я волів використати свій досвід, зокрема в миротворчих місіях, щоби приєднатися до Сил оборони України і допомогти запобігти розвитку негативного сценарію, за яким у Путіна було бажання з України перетворити її на "Новоросію". Одеська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська області палали вогнем штучно створеної громадянської непокори Києву офіційному, як вони тоді стверджували. І ми своїми діями намагалися зупинити, по-перше, розповсюдження цієї навали. А, по-друге, варто згадати, що приблизно з 5 липня сконцентрованими і скоординованими діями ми почали, врешті-решт, давати собі раду і звільняти територію від цих проксі-сил, які спонсорувалися РФ. І станом з липня до 25 серпня силами АТО було звільнено, орієнтовно, близько 100 населених пунктів і 2/3 територій, які вони встигли захопити і контролювати.
Тоді війна була більш традиційною, конвенційною, включаючи обстріли артилерією, градами, штурмові дії Збройних сил, танки – практично все озброєння, за винятком балістичних, крилатих ракет. Це єдина відмінність. І дронів тоді не було. Це вже новітня розробка сучасної війни. Велись повноцінні бойові тоді. Наприклад, перше наше бойове застосування було щодо звільнення Попасної. Ми пробували розпорядження, як підрозділ командувача сил АТО. На той момент у нас була організована координація між придатними підрозділами. І отримували бойове завдання, наприклад, прибути в таку місцевість, в такий час. Ми там діяли то з добровольчим батальйоном "Донбас", то із підрозділами Збройних сил України. Разом. Був єдиний задум, який ми реалізовували вже спільними діями. Я би не сказав, що це було щось унікальне. Це була важка, але зрозуміла воєнна робота.
На які сили тоді могла розраховувати українська сторона?
Насправді лише третина мого підрозділу не мала бойового досвіду. В той або інший спосіб це були і мої побратими-миротворці, або хлопці, які мали військову службу. Приблизно третина хлопців були по один бік Майдану – цивільні люди, які прагнули захистити країну в будь-який спосіб, не маючи військової служби. А третина була хлопців "Беркуту" по той бік Майдану, які також бачили в цьому кричущу несправедливість. І приєдналися вже для захисту країни. В мене було дуже своєрідне, міксоване середовище в підрозділі, але ми були настільки об'єднані ідеєю захисту України, що в мене на тлі іноді контроверсійних протиріч до майданної поведінки кожної із спільнот взагалі не було конфліктів. Ми були вмотивовані готуватися, бо в нас було дуже мало часу на підготовку, щоб діяти в зоні бойових дій. І я дуже пишаюся, що оцей морально-вольовий дух добровольчих підрозділів задавав темп і підрозділам Збройних сил України. Давав розуміння, що ми здатні протидіяти організованій злочинній діяльності Збройних сил на нашій території.В Криму діяли регулярні військові підрозділи, просто знявши знаки розрізнення, один зі злочинів, до речі, Російської Федерації. А на території областей, які хотіли перетворити під "Новоросію", діяв кримінально-військовий елемент, адже Росія старанно намагалась приховати свою участь у агресії проти нашої країни, намагаючись переконати весь світ, що в Україні діється громадянський конфлікт. Що Україна сама винна, а Росія лише спостерігач. Ми встигли до 25 серпня звільнити велику частину території від цих збройних формувань, спонсорованих РФ, ми, практично, оточили конгломерат Донецька Іловайським залізничним шляхом. До кінця серпня ми розраховували, що операція АТО має бути завершена, бо ми оточили і знищили б і групу Гіркіна, і все це озброєне кодло, яке Росія видавала за громадянську непокору.
"Іловайськ дався дуже болючою, важкою ціною, але він зруйнував плани РФ і змінив правила гри"
Після 25 серпня Росія вже втрутилася, виходить, напряму.
Саме так. В цьому задум АТО наш зіграв дуже важливу, я вважаю, ключову роль, зламавши першочерговий сценарій Російської Федерації видати конфлікт за громадянську війну. І ми розкрили бажання РФ саме в силовий спосіб контролювати територію України збройними підрозділами РФ. Це дуже важливо, це змінило взагалі характер і перебіг подій. Хоча Іловайськ нам дався дуже болючою, важкою ціною, насамперед він зруйнував плани РФ і змінив правила гри, які ми могли використати вже потім для власного посилення, цілком розуміючи, з ким маємо справу.
Це акт хоробрості і мужності
На скільки у серпні 2014 року українське командування було готове до того, що можливе пряме вторгнення регулярних російських військ в цю історію?
Очевидно, за тих часів у нас не було тих засобів і спроможностей, щоб давати повноцінну відсіч набагато сильнішому ворогу. У нас з Криму вийшло декілька тисяч захисників нашої країни, а решта в той або інший спосіб залишилися на тимчасово окупованій території і не хотіли захищати Україну. Така ж ситуація була по всій країні, бо за часів Януковича міністром оборони були і Саламатін, і Лебедєв – громадяни Російської Федерації, які всіляко послаблювали саму структуру, систему управління і логістичного забезпечення наших Збройних сил. Ми були в дуже критично слабкій позиції, і тому навіть мій добровольчий підрозділ міліції в Іловайську був використаний, щоб тримати першу лінію оборони. Переді мною не було Збройних сил України. Мої хлопці разом тримали передову. Це свідчило про те, що для того, щоб втримати ситуацію, в хід пішли всі наявні і доступні силові засоби, щоб завершити першочерговий задум. З одного боку, ми втримали ситуацію, з іншого – ця наша діяльність змусила росіян наважитися на відкриття своїх реальних намірів. І цього насправді мало хто очікував на той момент. А навіть якщо б його очікували, у нас не було інших сил для реагування, ніж ті, що були. Нашвидкоруч підготовлений добровольчий підрозділ, щоб тримати першу лінію оборони лише однією стрілецькою зброєю діяв пліч-о-пліч зі Збройними силами. Я вважаю особисто трагедією не тільки те, що сталося в Іловайську, бо це на мій погляд, акт хоробрості і мужності, адже нам пропонували декілька разів здатися в полон задля права вийти з оточення. І ми категорично відкинули можливість залишити техніку, зброю і вийти з піднятими руками, що, на мій погляд, це б дуже сильно зламало бойовий дух країни, яка почала збройний опір агресії РФ. Трагедією я вважаю те, що суспільство і вище політичне керівництво не зробило висновків з того, що ворог підступний, що він дійсно веде агресивну війну проти нас. І в 2022 році ми дозволили йому повторити те саме беззупинне вторгнення. І от в цьому наша трагедія, що ми не робимо висновки з очевидних речей, не визнаємо реальність і намагаємося діяти в якійсь вигаданий спосіб. Думати, що у нас все буде добре, тільки через сподівання. Дії ворога мають вчити нас ставати дорослими, визнавати реальність і діяти у відповідний спосіб, якщо ми хочемо вистояти і вийти переможцями з цього збройного протистояння за життя. Ми б'ємось за те, щоб у нас було майбутнє. І саме тоді, в нашому майбутньому, ми можемо належним чином вшановувати всіх тих, хто з лютого 2014 року віддав життя за нашу країну, за нашу свободу, за наше право залишитись незалежною державою. І це дуже важливі речі, які треба пам'ятати: чому ми воюємо і що з нами буде, якщо ми припинимо чинити спротив? Це буде величезна трагедія, як те, що Кремль встигав робити на території України під час голодоморів, репресій. Це будуть мільйони вбитих українців, щоб на нашій землі нам не було місця.
"Ми маємо бити ворога до того стану, поки він не зможе продовжувати цю агресію"
Тільки за даними Генпрокуратури між Головнокомандувачем Збройних сил Віктором Муженком і першим заступником начальника Генштабу Збройних сил Росії Миколою Богдановським 26-28 серпня, якраз напередодні Іловайської трагедії, відбулося 12 телефонних розмов, велися перемовини щодо організації цього "зеленого коридору". Домовленості були, але росіяни вчинили ницо, підло, так як вони часто вчиняють. Тоді розстріляли і добровольців, і воїнів Збройних сил України, які виходили з оточення. Це мало б стати уроком для нас. Ми пам'ятаємо і бої за Донецький аеропорт, і запеклі бої за Дебальцеве. Зараз на тлі новітньої хвилі переговорів про мир, про те, що потрібно, можливо, домовлятися із росіянами, ми можемо справді забувати, наскільки підступна порода росіян…
Погоджуюсь. Насправді жодних перемовин про мир зараз не ведеться, бо перемовини про мир – це коли обидві сторони, навіть за залученням інших сторін, воліють знайти компроміс, якесь рішення миру. Путін не воліє зараз говорити про мир. Як і в 2014 році, коли він бачив, що Україна була слабкою, він продовжував дію своїх Збройних сил Російської Федерації, щоб досягнути поставленої мети. Там, де супротивник слабкий, Росія веде себе цинічно і зухвало. І так було всю історію. І станом на сьогодні немає жодних підстав вважати, що Путін воліє припинити вогонь і шукати компромісів щодо миру. Тому, насамперед, я вважаю великою втратою те, що наша дипломатія, наша зовнішня політика намагається реалізувати сценарій пошуку миру. Безумовно, в дипломатичний спосіб ми давно всім довели, що не є тією стороною, яка воліє воювати. Але ми воліємо вийти з цих перегонів живими, країною, яка відстояла свою незалежність. І тому ми маємо бити ворога до того стану, поки він не зможе продовжувати цю агресію. Це дуже важливі речі, щоб сформувати правильний баланс сил. Ми дійсно були набагато слабші у військово-технічному потенціалі станом на 2014 рік, як і на 2022 рік. Але, тим не менш, ми адаптивніші, ми змогли протидіяти ворогу, включаючи сучасні засоби, і значно його послабити в порівнянні з початком збройної агресії. Тому, я думаю, Путін визнає, як людина, деформована владою, виключно силу. І тому нам важливо, станом на сьогодні, по-перше, зберегти нашу віру в здатність перемогти в цьому протистоянні, а, по-друге, об'єднувати зусилля на зовнішньополітичному рівні.
