Художній керівник циганського театру "Романс" Ігор Крикунов та актриса театру "Романс", виконавиця ролі першої циганської поетеси Папуші Наталія Золотарьова в ефірі Українського радіо в програмі Сьогодні.Вдень розповіли про прем'єри своїх нових вистав: “Циганські ночі” та “Вожак”.
Ведуча: Галина Бабій
Розкажіть, що ви заклали в ідею “циганських ночей”?
— Ігор Крикунов: результат — це дискусія з глядачем після спектаклю. Що вони для себе відкривають і розуміють, які теми їх хвилюють. Історія чиновника — персонажа, який приходить до циган, аби йому погадали, а стає “Пушкіним”. Якщо б таке відбулося в житті, що наші чиновники спочатку рахували б якісь цифри, а потім стали поетами, творцями. Я думаю, що в цьому мета спектаклю — зробити з “сухаря” живу людину.
Пані Наталіє, ви на сцені втілюєте першу ромську поетесу Папушу. Як вам вдавалася ця роль?
— Наталія Золотарьова: Довелось трошки подумати, багато читати — Ліну Костенко, на сцені перевтілитись у Папушу, повірити в те, що я — Папуша, пережити і донести це до глядача.
Пане Ігорю, наскільки ви вірите в те, що сила мистецтва може вплинути на людей, які сухо виконують свої функції і не завжди реагують на проблеми ромського народу, адже ми знаємо, що роми мають величезні проблеми в будь якій країні і в Україні особливо.
— Ігор Крикунов: Якщо в людині щось людське лишилось, я думаю, що з тої іскорки це може розгорітись і людина олюдниться. Навіть в наш складний і цинічний час, коли ми один до одного стали байдужими. Я думаю, що можна. Сила театру — це кафедра. Все одно ми пробиваємось в народ, бачимо, як під час спектаклю глядач вибігає в фойє, ридає, каже: які ми нехороші. Там проблема батьків і дітей. Сьогодні для того, щоб побачити своїх дітей, потрібно померти — тоді вони до вас приїдуть, аби постояти біля гробу. Це настільки їх зачіпає, що вони кажуть: дякую, олюднили нас. Значить є результат?
Пані Наталіє, Наскільки для вас важлива роль у виставі “циганські ночі”? Наскільки це вплинуло на ваш світогляд?
— Наталія Золотарьова: У мене роль Папуші, яка хоче донести до свого народу, щоб ми не тільки грали, танцювали, співали, а щоб були грамотні, обізнані, мудрі. Щоб ми вміли читати, писати, мислити, думати.
Це насправді важливий посил, тому що саме плем'я заважає Папуші стати поетесою.
— Наталія Золотарьова: Тому це не тільки апеляція до чиновників, а й до свого народу.
— Ігор Крикунов: Наведу приклад, у нас є циганський поет Микола Ільїн. Я дивлюсь, що коли він привозить свої нові книги і коли приходять наші співплемінники, можливо один з сотні зацікавиться і візьме її. Це стосується не тільки циганського народу. Щоб хтось тримав в руках живу книгу — це велика рідкість. А що може зрівнятись з живим листком?
Коли почнуться "Циганські ночі"?
— Ігор Крикунов: Я думаю, що до нового року ми її відпрацюємо.
9 листопада була прем'єра вашої нової вистави “Вожак”. Кілька слів ще про цей проект
— Ігор Крикунов: драматургія вражаюча, гідна Шекспіра. Так, драматична, виписані персонажі, але найголовніше, що там на моделі табору відображена модель будь-якого людського інституту: від сім'ї до держави. Окрім теми геноциду, одна з головних тем: лідер чи то сім'ї, чи району, чи міста, чи держави, якщо він думає про свій народ, то може і життя віддати. В нашому спектаклі це так і відбувається.
Які ваші плани на цей сезон, окрім "Циганських ночей" та "Bожака"?
— Ігор Крикунов: У нас з'явився оркестр і якщо ми встигнемо, то хотіли б зробити музичні номери з новими інструментами.
Слухати повну версію.
