Авторка книги «Маленька чарівна подорож», організаторка тренінгових таборів Лала Тарапакіна в ефірі Українського радіо в програмі “Сьогодні.Вдень” розповіла про те, як змінювати суспільство, мандруючи місцями сили і влаштовуючи трансформаційні табори.
Ведучий: Роман Коляда
Зараз прийшов час для розмови про те, як змінювати суспільство. Способи різні, хтось чекає революції, хтось — повсякденною працею і потихеньку, іноді дуже енергійно, змінює реальність довкола себе. Сьогоднішня гостя обрала дуже дивний спосіб, щоб змінювати суспільство, — вона мандрує. Наша сьогоднішня гостя Лала Тарапакіна написала книгу “Маленька чарівна подорож”. Навіщо це вам?
— По-перше, я нічого не змінюю, якщо мати за мету щось змінювати, то нічого не вийде. В цьому дуже багато пафосу і дуже мало істини. Це було випадково. По-перше, я просто відкривала Україну, бо мені було дуже важливо показати, що нам є за що стояти, по-друге, знайти альтернативу Криму, який в нас тимчасово забрали. А потім вже почалося — ми знайшли одне місце, друге, третє. Було дуже багато місць і ними хотілося ділитися, бо вони давали силу і наснагу, принаймні мені. І я почала дуже потихеньку, дуже помаленьку возити людей. Їх було небагато. Зараз це вже така велика спільнота і мене досі це дивує.
Я тут хотів би застерегти, що ми не говоримо зараз про туристичний бізнес.
— Ні, взагалі, це не туризм.
Як розділити, ви ж напевне вирішували завдання, як відпозиціонувати себе на ринку, щоб про тебе не думали як про туристичну компанію “Лала і Co”?
— Я просто так і казала: я — не туризм.
Вірять?
— Так, бо неможливо, я так думаю, не повірити, коли ти їдеш кудись зі мною. Про це вже можна спокійно казати, бо в наступному році не буде таких подорожей, то ж ніхто не зможе сприйняти це як рекламу, яку ми робимо. Поїхати буде неможливо, або в контексті волонтерства, бо наступного року я вирішила, це такий у мене план, просто возити з собою по цих місцях людей, у яких можливості не такі необмежені як у нас.
Ви цим постом мене приголомшили, я побачив у вас на сторінці, що ви починаєте робити в наступному році, фактично, інклюзивні тури. Що це?
— Бабусі, дідусі. Це такий план. Я просто вирішила перепочити. Мені вже більше не хочеться возити просто людей, бо їх дуже багато і я все одно не можу всіх задовольнити кількістю. Якщо я буду їздити і вирішувати такі завдання, всіх тих, хто хоче поїхати, то в мене не вистачить часу просто знаходитись у Києві і займатися своєю родиною, а я так не хочу.
Я вирішила, що можна, як ви кажете, змінювати змінювати суспільство, хоча я зовсім не мала такої думки, вирішила, що можу зробити таку маленьку частинку чогось хорошого для тих, хто не може поїхати сам. Всі ті люди, які хочуть поїхати зі мною в мої маленькі чарівні подорожі, можуть просто придбати книжку і їхати самі. Це не складно, це просто буде без мене, але буде так само круто, бо місця працюють та власна голова працює. Там дуже все детально описано.
Якщо чесно, я була не дуже готова, що ми будемо про це говорити, бо це тоді виходить піар, хоча його не потрібно. Мені просто хочеться, щоб я робила щось таке справді добре і значиме, і хочу повезти своїх дітей також.
Піар. У нас це слово стало лайливим, але зрештою.
— Не завжди. Іноді ти можеш завдяки цьому просто повести з собою більше людей. Я маю на увазі не повезти у подорож, а просто, наприклад, хтось також захоче і зрозуміє, що це не дуже складно.
Зробити когось поряд щасливим.
— Так, я, до речі, просто здивована. В нас перша подорож буде вже 24 грудня і я так думала, це ж буде декілька десятків стареньких, і я сама можу не впоратись. Вирішила, що може бути класно, якщо хтось один поїде зі мною. Є безліч друзів, знайомих, людей, в яких я впевнена і знаю, що вони б не відмовили, але я задумалась: як це я їм напишу, поїхали зі мною? Їм буде незручно відмовити, а раптом це не є їхнім покликанням. І я вирішила написати тільки друзям, це закритий пост і вже на найближчих півроку немає проблем. Я така щаслива. Це дуже багато людей, як виявилось. Це шок. Люди прекрасні.
Слухати повну версію.
