В День Соборності правозахисник, народний депутат попередніх скликань, герой України Степан Хмара в ефірі Українського радіо в програмі "Персона ґрата" поділився своїми думками про те, що заважає українцям стати пліч-о-пліч і розбудовувати європейську демократичну державу.
Ведуча: Світлана Мялик
Історики кажуть, що фактично саме 22 січня 1919 року є днем незалежності України. Другу дату — 24 серпня 1991 року можна вважати днем відновлення незалежності після тривалої окупації, як, наприклад, така практика є в країнах Балтії. Яка ваша думка?
— Я схиляюся до неї, тому що це історична традиція. Я працював в комісії з питань державного суверенітету і ми готували декларацію про державний суверенітет. Крім того, я запропонував свій особистий проект декларації, я наполягав, щоб було не проголошення державного суверенітету, а відновлення української державності. Звичайно, не можна було перебороти впертість комуністів і прокомуністичних депутатів, ми змушені були погодитись.
От зараз Україна теж фактично виборює свою незалежність. Настрої суспільства, на ваш погляд, змінились зараз?
— Маєте на увазі 100 років тому?
Так.
— Важко говорити. Ніякі історичні документи не можуть об'єктивно передати це достеменно, але безперечно, що спільне прагнення мати свою державу і прагнення українців бути єдиними. І завжди українці були, це для наших ворогів, знаєте, як ножем поперек горла, києвоцентричними. Завжди всі українці, в тому числі націоналісти, були за об'єднання всіх українських земель, але навколо Києва. Ніхто навіть подумати не міг, щоб десь столиця була у Львові, Харкові, як більшовики пробували це зробити. Не прижилося. Київ — це наш центр понад тисячолітньої давнини, так є, так має бути і так буде.
Минуло 100 років, але досі українцям бракує єдності. В чому тут причина? Що заважає стати пліч-о-пліч і розбудовувати європейську демократичну державу?
— Я б сказав, не просто європейську, а в першу чергу, українську державу, тому що українська держава не може бути іншою, як європейська. Це значить будуватися на європейських цінностях. Але в першу чергу українські національні цінності.
Зараз іде боротьба, щоб збити з пантелику, що національні держави — це пережиток. Знаєте, той тяжкий період, який пережила українська нація за 100 останніх років, — це неймовірно. Більшість українців не уявляють, що це таке. Наскільки це треба бути сильною нацією, щоб вижити, бо якби трохи була слабша, то вона б зникла з лиця землі.
Наші вороги теж потирали руки. Москва все прорахувала. Там дуже серйозні аналітики, російська дипломатія дуже сильна, вона має багатостолітню історію, але які вони наївні. Вони все прорахували, яка влада, що влада наша прогинається, що вона стане на коліна. Та вони забули про український народ. Як вони могли собі подумати, що на захист стануть ті, хто найближче до фронту. Це Дніпропетровщина, Січеславщина по-справжньому. Оскільки вони думали, що ця південно-східна смуга є найбільш зруйнованою, зрусифікованою, то там легко буде пройти маршем аж до Одеси. Так планувалося, а вийшло, що одразу отримали по зубах, причому від народу, влада не була готова.
Тобто виходить, що ворог недооцінив українців?
— Так, абсолютно.
Що б ви побажали в День соборності українцям?
— Вірити в те, що може сьогодні здаватися чудом, а я вірю в те, що Україна буде соборною і такі етнічні українські землі як українська Кубань, частина Курщини, Воронежчини, Білгородщини відійдуть до України, коли буде розпадатися Російська Федерація, а вона обов'язково буде розпадатися. Не знаю, чи доживу до цього часу, чи ні, але це не так важливо. Це вже залежить від багатьох факторів, в тому числі ірраціонального — волі божої, яку ми не можемо передбачити. Так що вірити в нашу перемогу, вірити, що Україна буде.
Слухати повну версію.
