Художник, член Національної спілки художників України Петро Бевза цьогоріч претендує на Шевченківську премію у номінації "Візуальне мистецтво". Про свої проекти та шлях до лауреата найвищої в Україні творчої відзнаки в ефірі UA:Радіо Культура в програмі "Культура.Live" розповів сам митець.
Ведучі:
Людмила Ляхевич, Данііл Самсонов
Виставка художника Петра Бевзи відкрилася 22 січня в Національному музеї Тараса Шевченка, але представляв виставку Музей сучасного українського мистецтва Корсаків.
Що стало поштовхом до створення цього проекту?
— Майдан і проект, який присвячений 200-річчю Тараса Шевченка, який ми з Миколою Журавлем реалізували в Нью-Йорку. Проект "До світла" об'єднав всі мої творчі пошуки починаючи з 2014 року. Майдан для мене постав у вигляді світла, а поза ним був дим, який я бачив з вікон власної майстерні. Саме цей контраст і був поштовхом. Проект буде тривати до 17 лютого.
Як творча особистість може змінитися за 5 років?
— Я не можу об'єктивно сам про себе говорити. Зараз я відчуваю піднесення, адже ми живемо в епоху змін. Кожен може стати творцем цих змін, тому не варто відділяти художника від звичайного громадянина і як той може змінитися за такий період.
Багато музикантів говорили про те, що в період Майдану їм складно було писати пісні. А вам важко було малювати картини?
— Наприклад в проекті "Ми просто йшли" немає жодної чорної цятки. Я намагався таким чином усунути все чорне та сіре, яке зібралося навколо нас. В останньому проекті "Інний" я сказав те, про що хотів говорити ще раніше. Тут вже є чорний колір, але його я намагався зробити світлоносним.
Чи вміє глядач зрозуміти те, що ви вклали в картину?
— Я сподіваюся, що таких глядачів досить багато. Я бачу світло в їхніх очах і це є для мене великим подарунком. Я бачу відгук тих, хто цікавиться моїм мистецтвом.
Що можете сказати про те, що цього року ви є претендентом на Шевченківську премію в номінації "Візуальне мистецтво"?
— Багато достойних людей, для прикладу, взагалі не мали ніяких нагород. Це стосується і України, і світу. Тому коли мене висунули на цю номінацію, я дещо сумнівався. З іншого боку підтримка моїх колег та друзів додала мені сміливості. Для мене Шевченківська премія є найвищою нагородою в мистецькому середовищі і великою відповідальністю. Тому я трохи боюся за це. Однак ця номінація надала мені сміливість говорити все, що я думаю, але більш чіткіше.
Відомо, що у вас був зв'язок з кіно та студією Довженка. Як так склалося?
— Колись сам Драч запросив мене на симпозіум молодих письменників і кінематографістів. У той час я був у ролі письменника, оскільки друкувався в журналах. Для мене цей симпозіум став фантастичним відкриттям. Один з моїх прозових творів сподобався режисеру і на студії Довженка був знятий короткометражний фільм за моїм сценарієм. Потім я написав ще кілька сценаріїв, але в один момент зрозумів, що гуртовий процес є недосконалим для мене.
Чи імпонує вам час, в який ви живете?
— Так, звісно імпонує. Ми можемо обирати будь-які можливості та контекст, і ці можливості є чудовими. Я щасливий, що живу тут і зараз.
Для вас більш важливим є технічний бік створення картини чи творча складова?
— І те, і інше. Вони є нероздільним. Картина є тактильною річчю, там є фактура й те, що можна відчути. Я намагаюся в творчості використовувати ноу-хау, щоб були елементи, які властиві лише мені.
Як склалося, що свого часу вашу роботу придбав Андре Порше?
— Це було в Ніцці, коли я брав участь в одній міжнародній виставці. Він тоді придбав велику роботу, яка була важливою для мене і частково була передтечією того, що я роблю зараз.
Прослухати детальніше можете за посиланням