Сашко Положинський: слова "Не цінує героїв моя країна" досі залишаються актуальними

Сашко Положинський: слова "Не цінує героїв моя країна" досі залишаються актуальними

В ефірі "РанокПРО" лідер гурту Тартак та проекту Був’є Олександр Положинський розповів про майбутній альбом та концертний тур Був’є, а також поділився своїм баченням політичної ситуації в країні.

Ведучі:

Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський

Євген Павлюковський: – Вашому проекту Був’є – вже 5 років, в арсеналі – альбом з 12 пісень та декілька кліпів. І от тільки зараз, у 2019 році ви зважилися на сольний концерт. Чому?

– Ми не те щоб зважилися…. З одного боку, він визрів. А з іншого боку, люди давно на нього очікують. 28 травня буде сольний концерт у Києві, а до того будуть сольні концерти в інших містах.

Просто ми з Був’є раніше виступали лише на фестивальних майданчиках, на збірних концертах, де програма була максимум на годину. У нас і пісень не було більше, ніж на цю саму годину з хвостиком. А для сольного концерту – це, як мені здається, трошечки замало. Там треба як мінімум півтори години пограти, а оскільки людям завжди мало, краще пограти дві. Оскільки у нас у цьому році 5-річчя, і виходить другий альбом, це означає, що пісень у нашому репертуарі тепер буде значно більше, і вже є з чим виступати на сольних проектах.

От коли ми вирішили видавати другий альбом і зрозуміли, що матеріалу вже достатньо для сольних концертів, ми спланували такий невеличкий тур на 9 міст. Кропивницький, Дніпро, Харків, Полтава, потім вертаємося на західну Україну, там буде Луцьк, Львів, Тернопіль, Франківськ, і останній концерт у Києві.

І вже за результатами цього туру ми будемо думати, чи продовжувати далі. Тому що вже є попередні пропозиції приїхати з сольними концертами Був’єв інші міста у вересні.

ЄП: – Це ж виходить, що це буде ваш перший тур?

– Так. Звичайно, є якесь хвилювання, але, по-перше, у мене самого великий досвід, по-друге, всі музиканти Був’є – теж з великим досвідом.

Ярина Скуратівська: – Ну так, наскільки я пам’ятаю, у вас грають музиканти з ФІОЛЕТу…

– Насправді, Валік, який був барабанщиком ФІОЛЕТу, коли ми його запросили в Був’є – уже не в ФІОЛЕТі і не в Був’є. А гітарист Вадим, який був якийсь час в ФІОЛЕТі, туди прийшов уже з Був’є. Так що тут ще хто кого переманив.

Так що стосовно музикантів ми з Колосом не сварилися. Ми сварилися стосовно Романа Сороки, це саундпродюсер і людина, яка власне відповідає за звучання, за аранжування, за все музичне і звукове наповнення Був’є. А ФІОЛЕТ кілька альбомів писав і зводив у Романа на студії. Бувало таке, що Колосу дуже потрібен альбом, і Був’є теж пише альбом. І через альбом Колоса наш альбом було відкладено на потім. Ну, він молодший, йому потрібніше.

ЄП: – Тобто ви поступилися місцем?

– Не те щоб поступилися. Просто нам немає куди поспішати. Усе-таки Був’є для нас усіх – це поки що неосновний проект, це більше проект для душі. І коли є необхідність визначити, хто перший і кому треба-треба-треба, а хто може почекати – звичайно, Був’є може почекати.

ЯС: – Це означає, що Тартак усе ще залишається для тебе твоїм основним проектом?

– Звичайно. Тартак є основним проектом, і я думаю, що він завжди буде таким, навіть якщо він буде якийсь час менш активним.

Просто з Тартаком ми дуже активно попрацювали останні кілька років. Ми випустили три альбоми поспіль, ми святкували 20-ліття, і у зв’язку з цим у нас було декілька турів по всій Україні. У минулому році ми виступали у багатьох містах, у яких не виступали раніше. В деяких містах, наприклад в Одесі, ми виступали тричі на рік. Трошки забагато було Тартака – і для нас самих, і для організаторів концертів.

Ми зараз свідомо зробили таку невелику паузу, дали відпочинок і собі, і нашим прихильникам.

Якби я зараз був занурений у роботу в Тартаку, якби ми їздили з концертами, я не мав би можливості ні закінчити альбом Був’є, ні поїхати з ними в тур.

ЯС: – Тобто все одно виходить, що один з цих проектів має бути в пріоритеті?

– Це проекти, розділені в часі і просторі, музиканти знаходяться у різних містах: музиканти Тартака переважно в Києві, а музиканти Був’є – переважно в Луцьку. А я, за життєвими обставинами – і там, і там.

ЄП: – Є така думка, що з Був’є – це проект, в якому Олександр Положинський нарешті заспівав. До цього ж ти переважно читав речитативи.

– Це свідомо зроблений перехід. Коли люди питають, чим відрізняються Тартак і Був’є, я кажу, що є дві принципові різниці: по-перше, різні музиканти, а по-друге, в Тартаку я переважно читаю, а в Був’є я переважно не читаю. Хоча деякі пісні в силу того, що я не дуже вмію співати, доводиться якось наспівом промовляти, це важко назвати речитативом, але важко назвати і співом. Але все ж таки в Був’є я дійсно намагаюся співати. І в цьому – велика різниця.

ЄП: – Було важко перелаштовуватися?

– Та ні. Тартак настільки різноплановий у своїх проявах, і панку, і попси – чого там тільки не намішано. Тому і в Був’є ми себе також, в принципі, ніяк не обмежуємо. В альбомі, який ми плануємо оприлюднити вже менше ніж за тиждень, 15 квітня, на свою 5-у річницю, – там теж різні пісні трапляються. Я думаю, будуть сюрпризи для наших прихильників.

ЯС: – Колись Тартак випустив пісню "Я не хочу бути героєм України", де були такі слова: "Не цінує героїв моя країна". Чи змінилась ситуація і чи не плануєш ти піти в політику?

– Насправді, ні. На жаль, ця пісня, яку було написано у далекому 2003 році, актуальності не втратила. Можливо, трошки змістилися акценти, але, в принципі, усе, про що говориться у цій пісні, залишається актуальним.

Стосовно політики – звісно, я не хочу. Я не відкидаю можливості піти в політику за певних обставин. Але тут питання не лише в тому, чи готові люди мене підтримати в цьому. Питання в тому, чи я сам готовий до цього. І головне: самотужки йти в політику – це просто витратити час, сили і нічого не зробити корисного.

ЯС: – А як ти ставишся до нинішньої політичної ситуації в Україні?

– Мені дуже не подобається те, що відбувається з виборами, передвиборча кампанія, усі ці маніпуляції і чергові зусилля, скеровані на те, щоб розділити суспільство, причому з боку різних виборчих штабів.

Мені також не подобалася ситуація перед першим туром, коли я просто не знав, за кого голосувати. Врешті-решт, я зробив дуже непростий для себе вибір, і це, знову ж таки, був вимушений вибір.

Це був складний вибір через те, що аналогічних варіантів було кілька, і не можна було сказати, що ось за цього я хочу голосувати, а за всіх інших точно ні. Це був непростий вибір ще й через те, що я перебував і продовжую перебувати під великим тиском, і значна кількість близьких мені людей – категорично за чинного президента. Я його не підтримав і поки що не готовий підтримати у другому турі. А за Зеленського я не готовий голосувати від початку.

Мені дуже боляче, прикро, що чинний президент не спромігся забезпечити собі таку підтримку, яку мав у першому турі (на виборах 2014 року – ред.). Це значить, що він просто не впорався з тими сподіваннями, які народ України на нього покладав. Звичайно, що не вся відповідальність на ньому, але факт лишається фактом.

Друге, що мені прикро: гідної альтернативи у нас теж не з’явилося за ці роки. На жаль.

ЄП: – Ти, як людина, яка досить часто співає пісні на соціальну, патріотичну тематику, часто слідкуєш за ситуацією в країні?

– Я переймаюся тим, що відбувається в країні, тим, що відбувається в світі. По можливості, я намагаюся за цим стежити. Звичайно, я не є фаховим політологом, і мої знання і розуміння не є настільки професійними, наскільки б я хотів.

Я здавна переконаний в правдивості слів: "Якщо ти не цікавишся політикою, це не означає, що політика не цікавиться тобою". Ми всі на неї зав’язані, навіть ті, хто не цікавиться політичним життям. Навіть якщо людина сховалася від усіх у дикій природі, не контактує з цивілізацією і не має засобів зв’язку – все одно опосередковано вона залежить від світової політики. Тому що якщо, не дай бог, світові політики дополітизуються до того, що почнеться Третя світова війна, вона зачепить абсолютно усіх.