– З чого саме для вас почалась Революція Гідності?
Антон Хаблов: мій Майдан починався тоді, коли колишній президент Янукович не підписав 21 листопада Угоду про асоціацію, наші студенти вийшли на Майдан в перший вечір і виходили наступні дні до кривавого побиття 30 листопада. І звичайно 30 листопада і 1 грудня, коли всі масово вийшли висловити свій протест, власне й почався мій Майдан.
Максим Касян: я був ще на першому Євромайдані, який більше був студентською розвагою. Але так, реальний Майдан почався з побиття студентів.
Олександр Алфьоров: власне, мій Майдан почався в 1990 році, коли семирічним хлопчиком я йшов через сьогоднішній Майдан Незалежності, тодішню площу Жовтневої революції й побачив людей, що голодують. Про це мені розповіла мама. Я пам’ятаю, що в мене тоді почали текти сльози, бо я не розумів, як можна голодувати за Україну. Після цього, вже в 90-ті роки, ходив на акції протесту, спілкувався з вояками УПА. 2000-ні роки – це Гонгадзе, Помаранчевий майдан, далі знову протестні акції. Тому в цьому громадському процесі я живу з 1999 року.
– Чи говорите ви із нинішніми студентами про Майдан? Як вони його сприймають?
Антон Хаблов: я був присутній на посвяті студентів-першокурсників в Київському університеті імені Бориса Грінченка цього року. Дуже сподобався їх патріотично налаштований настрій. Видно, що вони розуміють, які події відбулися, з чого вони почалися, що зараз в країні йде війна. Вони вдячні, що зараз мають можливість навчатися під мирним небом і не відчувати, що відбувається за 800 км від них на Сході України.
– Коли поняття гідності випрацювалось у вас? Ви одразу зрозуміли, про що буде Майдан?
Олександр Алфьоров: тут спочатку необхідно, що слова гідність та честь – це те найближче, що завжди є у військових. Коли ми говоримо про військову традицію України, то нам абсолютно викристалізував цю традицію ще Святослав Хоробрий, який звертався з гідністю до своїх вояків. Тобто це постійний супровідник нашої військової традиції, це риса, притаманна українській мілітарній культурі.
– Щодо меморіалізації війни: ми можемо сьогодні про неї говорити? Які заходи треба вживати, щоби поняття гідності і свободи нікуди після Майданів не зникали?
Антон Хаблов: шанування своїх героїв під час всієї історії – це дуже важливий етап для державотворення й історична пам'ять будь-якого народу має бути. І звичайно, щоб зараз успішно протистояти агресору, нам потрібно згадувати своїх героїв, проти яких було зроблено все, щоб вони були забуті. Також у нас з'являється дуже багато сучасних героїв у війні і про все це потрібно говорити, починаючи зі школи та сім’ї. Треба нагадувати, що це жахливий етап історії, який проте дозволив нам відірватися від східного сусіда і будувати успішну й незалежну країну.
Олександр Алфьоров: на мою думку, деморалізація цієї війни має бути складовою деморалізації інших визвольних змагань в Україні. Сьогодні після пеньків, які залишились після Леніна, їх треба заповнити і сакралізувати. Тому сьогоднішній вояк має асоціюватися не просто з добровольцем 2014 року чи військовослужбовцями подальших років. Він має асоціюватися з визвольними змаганнями 1917-20-х років, з нашими козаками, повстанцями, оскільки все це є мілітарною культурою. Тобто акцент на тому, що сьогодні ми маємо меморіалізувати всю нашу пам'ять. Але я погоджуюся, що все це має починатися з сім’ї.
ФОТО: Музей Революції Гідності
