Якось так виходить, що не сказати про Latexfauna, про мову, про суржик, про якісь особливі підходи і мовні штуки в текстах, неможливо. А з іншого боку, коли без кінця говорять, що Latexfauna з цим дуже асоціюється, я підозрюю, що вже дістало до печінок.
— Ну да. Начебто ти тільки цим і займаємось, що пишемо на стінах суржик. У нас купа пісень написано чистою мовою, але їх не замічають. І взагалі наділяють цьому багато уваги. Це всього на всього барви, якими зафарбовується твір. Це тони, полутони. В мові так само є тони і полутони, і їх треба вміти правильно передати, щоб був якийсь бекграунд. Якщо сказати "я тобі подобаюся", буде сухо і нікак. А якщо сказати "ти мені нравишся", то це буде мати домашній відтінок.
З твоєю інтонацією воно якось по-іншому звучить.
— Вообщєм, отака от балачка (сміється).
Щодо балачки. Коли з’являлись перші треки, це було наскільки незвично, класно, цікаво, яскраво, провокативно, весело. Чи в Latexfauna ви не стаєте заручниками таких веселощів, бо такого чекають? А з іншого боку, ти кажеш, що серйозні тексти залишаються непоміченими. Це не пастка?
— Нє, вони помічені, але помічені тим, ким треба. Отією ядерною аудиторією, яка нас любить за, насправді, ті речі, про які ми хочемо сказати десь в глубині. Про ті глибокі метафори, які ми намагаємося заховати в наших текстах, і вони їх бачать, знаходять їх. Саме ця аудиторія всі ці серйозні треки бачить і цінує. І ті, яким все тільки "хі-хі-хі" і "ла-ла-ла", то це так, вони мімо. Вони понаслаждались і пішли. Мені подобається, що наші фани страшно віддані нам і дуже сильно нас люблять. В принципі, всі, хто приходить до нас на концерти, як мені здається, віддані і саме ті, про яких я говорив першими.
Ядро — це взагалі хто? Ці люди, вони які? Ти ж знаєш свою аудиторію.
— Абсолютно різні. У нас є 50-літні суперфани, є 20-літні суперфани. Як мені здається, нас люблять винятково інтелектуальні люди і інтелігентні. І це ядро нашої аудиторії. Тому що той, хто не одстрелює, той чучуть не для средніх умов.
Ти прийшов до нас з прем’єрою. Якщо подивитися на обговорення, то трек "ОDYSSEY" викликав дуже жваві дискусії щодо наповнення цієї пісні, філософських посилів, які туди закладені. Ти сподівався на такі інтелектуальні баталії?
— Та це ж постійно відбувається. Деякі люди самостверджуються шляхом умнічання. От їм треба прийти поумнічать. Але ж на всякого умніка може знайтися інший умнік.
А як взагалі з'являється ідея пісні? Чому про Одіссея?
— Я сидів на кухні, взяв гітару в руки і почав бриньчати. І мені прийшла стрічка "І вино, і сир — плоть моя". І тут я згадав, що коли дивився фільм "Одіссей", який зняв Кончаловський, там була така сцена, де він нарешті припливає до Ітаки, вилазить на пагорб, Бачить там нарізаний сир і вино. Він сідає за цей столик, бере й їсть сир і каже: "Мммм.. мій сир. Мммм… моє вино". І я подумав: "Блін, треба написати про Одіссея". До того ж, я давно хотів щось написати про древню Грецію.
Такі історії географічного піснетворення можуть мати продовження? Наприклад, зробити грецький альбом.
— Ми альбомами не мислимо.
Може час почати мислити альбомами?
— Нам тяжелувато мислити альбомами, тому що всі ми досі працюємо на роботах. І ми збираємося в понеділок, середу, п’ятницю о восьмій годині вечора. І у нас є дві години, щоб подумати над треком. У нас немає можливості пролонговано думати над цілим альбомом, тому що і один трек ми можемо робити по два-три місяці. Ми не можемо загадувати, тому робимо потреково.
Мені не віриться і здається, що це ще одна фішка, яку "Latexfauna" просуває.
— Ми ж все одно їх потім збираємо в платівку, яку видаємо. А нам потім кажуть: "Фуууу. Що це за альбоми? Ми всі треки знаємо". А ми кажемо: "Ну нам же нада видати їх, закріпити". Тому ми так власне сильно і прив’язані до вініла, щоб це був не просто альбом, який вийшов в інтернеті і нікому не треба. А щоб воно було розміщено на вінілі, і щоб "береш в руки і маєш вєщь".
Є вініл, є альбом. Мода на вініл зараз дуже активно повертається. Але для того, щоб зробити його, щоб цей альбом випустити потрібен час. А ще згадаємо шкарпеточки з різними цитатками, жіночу білизну, то на це у вас часу вистачає. Це ваш креатив чи є спеціальні люди?
— Це називається ко-промо, і ми, звісно, беремо участь у розробці. Але зазвичай те, що аи назвали, це бренди, які самі до нас постукалися і кажуть: "Ми хочемо зробити отаке-от з вашою інтелектуальною власністю". Здається, на бодіках навіть щось робила наша дизайнерка Настя. Короче, ми туди вникаємо, але не так, щоб сильно. І потім ділим баблішко з ними.
А не було ідеї створити повноцінний мерч?
— Так щоб чисто наш? Канєшно, було. Були футболки, де була картина в стилі аніме — там я робот, у мене відірвана голова, її лампічить дослідник і дослідниця. І на фоні теж хлопці-роботи. Словом, дуже класна картинка.
Але це ж не дешева історія зробити вініл?
— Да. А хто сказав, шо ми бєдна група? Тут така історія з вінілом. Ми за вініл не платили, за вініл платив лейбл. А ми тільки бабосіки считаємо. Жартую.
Ви даєте концерти і працюєте на роботі. Чи не час вже повністю відійти в музику і почати над нею працювати так потужно, щоб і фани були задоволені, щоб і альбоми були?
— Ми хочемо наростити більший грошовий оборот в групі, щоб піти з робіт. У нас троє людей, які працюють з нами, вони отримують зарплату. У нас є дуже багато витрат, і ми свою долю поки що не хочемо розбирати. Нехай вона далі йде в оборот. Тобто все чучуть пізніше.
А де знайти роботу, яка так тебе відпускає на концерти? У вас насичений концертний графік. Але або дуже тяжко все втиснути, скласти всі ці пазли, всім разом зібратися, поїхати, відірватися від робіт, або страждає тоді музика і концерти.
— Зазвичай, концерти відбувають в суботу і неділю. Можливо, в п’ятницю ввечері. Поки що ми все встигаємо. Да, це тяжко, без вихідних, але я не жалуюсь. Я жалуюсь тільки на те, що спину зірвав.
Гітарою?
— Нє, я ніс тьощині закрутки. Я пожаднічав — лежали дві сумки в машині, думаю: "Візьму одну", а потім дивлюсь в другій лежать такі красіві помідори квашені. Не буду ж я по них два рази бігати, а так хотілося тоді квашених помідорчиків. Я взяв дві ці торбини — поки до ліфта дійшов, зірвав спину. А саме обідно — помідори то недоквасилися. Теща не винна, це моя жадность.
Мені подобається те, що у вас щосезону відбувається якась зміна образу. Ніколи не знаєш, що вам стрельне в голову.
— Ви про халати чи костюми зайчиків? Частково це мої ідеї. Зайчики — це взагалі Леся Патока сама придумала для нас. Наші концерти, які будуть завтра і післязавтра, в Дніпрі і Харкові, то туди ми підготували луки диско 70-х років. Вийшли дуже жирні класні луки, наче ми з машиною часу переметнулись сюда.
На кожен концерт придумається власний лук?
— Ні, не на кожен. Це коли нам шось дуже хочеться. Якщо це великий концерт, як, наприклад, на ЮБК. Ми були вдягнені як спасатєлі Малібу. Потім ми зробили афішу з п’яти кілець з презервативів і вдяглись у спортивні костюми. Така ігра, щоб і концерт, і рекламна кампанія концерту були consistent, щоб все гралося в одну історію, в одну шутку. Так само, як ми були бортпровідниками і льотчиками, і в нас на афіші був літак, де було написано "LatexfaunaAirlines". Коли є велика гра, big idea, в яку всі грають, це класно.
Якщо ми говоримо про славу і про музичну премію, на яку вас номінувати і недономінували. Наскільки ця історія важлива, болюча і дражлива?
— Ми знали, що ми не виграємо. Тому що нас покликали туда виступати. А зазвичай, коли кличуть туда виступати, не дають людям премії. Тим паче, там номінувалася ДахаБраха і YUKO. З YUKO ми приблизно в тому ж самому калібрі, але ДахаБраха — це для мене авторитєтіщє. Це ж гіганти. А хто ми? Миші.
А хто для тебе гіганти в музиці?
— Моя улюблене група, яку я вважаю найгеніальнішою групою у світі на всі часи, це британський гурт Alt-J. А в Україні, так, щоб я говорив, що це щось таке… Я поважаю The Maneken, гурт Brunettes Shoot Blondes. Я поважаю всі гурти, які цікаво і класно звучать. Того ж Івана Дорна, Аліну Паш, Мішу Адама. Там, де є якась іскрєнность і робота над звуком, праця над аранжуванням. Коли все звучить, як те, що колись було, отаке я не поважаю. А таких є дуже багато.
Але вони часто збирають стадіони.
— Да, так і має бути, бо ізисканость не буде збирати стадіони.
Амбіції зібрати стадіон є? Ви можете зібрати стадіон?
— Нє. На даному етапі музика більше нішева. Для умніків і умніц. Але не для стадіону.
Слухайте повну версію розмови в ефірі Радіо Промінь.
Фото — facebook.com/latexfauna
