20 лютого 2014 року почалася військова операція Російської Федерації із захоплення Криму.
Чи були в нас у той час хоч найменші шанси відстояти Крим?
Це питання дуже болюче для нашої країни. Можна було не допустити окупації Криму, але не 20 лютого, коли на вулицях Києва була кров, коли розстрілювали патріотів України, і саме в цей час Росія підло та підступно почала масштабну, ретельно підготовлену операцію з окупації Криму. Ця трагедія не відбулася, коли б наша держава не відмовилася від ядерного статусу в обмін на пустопорожні обіцянки захисту. Коли Україна була б ядерною країною, а в нас був третій в світі ядерний потенціал, ніхто б не посмів зазіхати на нашу територіальну цілісність. На жаль, обіцянки допомоги, захисту, безпеки України – усі вони залишилися пустою балаканиною. В 2014 році, коли почалася агресія РФ, наші міжнародні партнери заявили мені, що все, що написано в Будапештському Меморандумі має лише декларативний характер. Тобто, ми віддали реальну зброю, а гарантії нашого суверенітету державами-підписантами виявилися лише декларацією.
Можна було не допустити окупації нашої території, якби протягом багатьох років не руйнувався наш силовий і мобілізаційний потенціал, не знищувалися наша армія, за безцінь не розпродувалося б сучасне озброєння і військова техніка, якби ЗСУ приділяли увагу і не переводили б армію на фінансування за залишковим принципом. А останньою передумовою для окупації Криму стало підписання так званих харківських угод, які не просто на багато років продовжили перебування збройних сил РФ на нашій території, а зняли обмеження на пересування російських військових в Криму, що дало їм можливість сконцентрувати потужне військове угруповання, щоб почати цю військову операцію. Крім того, влада, особливо в часи Януковича і його кримського ставленика Могильова, потурала існуванню російського телебачення, іншим проросійським ЗМІ, проросійським політичним партіям та рухам, які в тому ж Криму та на Донбасі фактично домінували.
Ви шкодуєте про щось, що не зробили в той період?
В умовах, коли треба відновлювати весь зруйнований силовий блок, відбудовувати фактично з нуля виконавчу вертикаль, витягувати країну з економічної кризи, а на казначейському рахунку у вас близько ста тисяч гривень, можливості для оперативного реагування дуже обмежені.
Коли революція перемогла, Янукович втік з країни, так сталося, що на мене, я на спікера парламенту, поклали виконання і обов’язків президента, і функції усього Кабінету Міністрів. Фактично на мені була величезна відповідальність за країну, яка знаходилася у дуже важкому стані. Це були випробування неймовірної ваги і небезпеки для нашої держави. Це ж не був лише один Крим. Російські спецслужби відпрацювали технологію, яка отримала назву Русская весна», коли від Харкова до Одеси увесь південь і схід України синхронно охопили підготовані і керовані зовні сепаратистські заколоти, які також треба було придушити. Їх цікавив не лише Крим, а вся країна. 1 березня Федеральні збори РФ дали дозвіл на введення військ і ми стали перед загрозою повномасштабної війни. У Збройних силах на території Криму 72% особового складу перейшли на бік окупантів. Кількість зрадників в інших силових структурах була ще більше. Ті, хто не зрадив – герої. Вони змогли протриматися місяць і дали нам можливість розпочати мобілізацію, відновити наш оборонний потенціал, підготуватися до відбиття повномасштабного наступу, який готував російський генштаб.
Подвиг цих військових оцінений державою?
Недооцінений. Ті, хто не зрадив знаходилися у страшних умовах – оточені на порядок більш чисельними силами ворога, без зв‘язку і підкріплення. Отруєне російською пропагандою кримське населення ставилося до них агресивно. Під ударом були їхні родини, які знаходилися у військових містечках не захищені ніким. Це було колосальне випробування і постійна дезінформація. Коли більшість командирів в Криму перейшли на бік російського агресора, ті, хто витримав, вистояв - дали нам час підготуватися до відсічі наступу на півночі і сході та придушити усі сепаратистські заколоти. Усе це було зроблено завдяки хлопцям, які протрималися і не зрадили свою країну.
За 6 років окупації Криму чи достатньо зроблено, аби повернути півострів?
Росія не просто окупувала Крим, вона провела незаконну його анексію. Жодна цивілізована країна цього не сприйняла і не сприйме. Для нас Крим був, є і буде українською землею. Інше питання, що Росія на території АР Крим не займається розвитком економіки, сільського господарства, промисловості. Вони зробили його потужною військовою базою. І сьогодні Крим це одна з головних військових баз РФ, з якої вони намагаються домінувати в чорноморському і навіть середземноморському басейні. Повернення Криму буде останнім цвяхом у труні тоталітарного режиму, який останнім часом панує в РФ. Безумовно, це буде складний і тривалий процес. Однак принципово, хто б не керував нашою державою, це питання ніколи не повинно зніматися з порядку денного на всіх міжнародних зустрічах. Міжнародні санкції проти Росії мають тільки посилюватися. З агресором не можна домовлятися. Агресора не можна умиротворювати, його можна тільки жорстко зупиняти. Це єдина формула, яка працює з Росією. Путін рахується тільки із силою. Будь-які компроміси Путін сприймає, як слабкість.
До чого готуватися Києву, коли в Москві переписується конституція?
Я не бачу тут жодної підстави для оптимізму, тому що ця формула нової конституції – це форма збереження влади і режиму Путіна. Це головна мета. Тому головна ідеологічна парадигма Кремля - імперський реваншизм залишатиметься без змін. Вони активно намагаються втягнути до себе Білорусь. Не виключаю, що така доля може спіткати і Казахстан. Однак відновлення радянської імперії без України не можливе, і Путін це розуміє. Без інтелектуальних, природних, технічних і технологічних ресурсів України радянську імперію відновити неможливо. Саме тому Путіна не цікавить шматок Донбасу, його не цікавить лише Крим, його цікавить уся наша країна. Будь-які переговори, які він веде мають на меті лише одне – створити умови для дестабілізації ситуації, некерованості коли можна бути завдати удару. Це треба розуміти, до цього треба готуватися.
Чи є зараз підстави запроваджувати воєнний стан?
Шість років тому були реальні підстави. Воєнний стан – це не оголошення війни. Тому що оголосити війну ядерній країні, не маючи чим відповісти на її удар – ми і сьогодні не можемо. У тоталітарних державах рішення приймає лише одна людина. Функції парламенту чи уряду полягають лише у виконанні цих рішень. Поки в Україні керований процес, поки в Україні є Збройні сили, які здатні захищати свою країну, Путін не осмілиться розпочати повномасштабний наступ, тому що матиме страшні втрати, які не виправдають будь-який результат цього наступу. Саме це його стримує.
Воєнний стан - це тимчасове обмеження прав і свобод громадян, це можливість ефективної мобілізації країни, цензура ЗМІ тощо. У лютому 2014 року мені було це потрібно, щоб швидко навести порядок в країні, ефективніше локалізувати сепаратистські провокації. Хоча, це навряд чи б вплинуло на ситуацію в Криму. Але під час воєнного стану заборонено проводити будь-які вибори. А країні була потрібна всенародно обрана, визнана світом влада. Тому РНБО того часу не підтримало мою пропозицію.
Чим загрожує тактика розведення сил на Донбасі?
Я переконаний в ефективності іншого підходу. Тактика просування хоча б на метр вперед, як її називали росіяни, - “повзучий наступ”, що я активно просував, перебуваючи на посаді Секретаря РНБО, повинна бути відновлена. Розведення не дало результату. Вогонь не припинили, навіть в районі Золотого. Навпаки, російський агресор намагається використовувати цю нашу тактику точкових ударів для того, щоб покращити вже свої позиції. Це дуже небезпечно. Ми маємо переходити до більш активної наступальної позиції. Тільки це може дати реальний результат
Коли закінчиться війна?
Війна завершиться, коли зміцнивши наш економічний, військовий, оборонний потенціал, ми вийдемо на наші північні та південні кордони. Остання крапка буде поставлена тоді, коли ми повернемо Крим.
На фото: Олександр Турчинов
