Кожна влада намагається натягнути Шевченка на себе як кожух – Мирон Гордійчук

Кожна влада намагається натягнути Шевченка на себе як кожух – Мирон Гордійчук

В уявленні багатьох українців є своєрідний троїстий іконостас: Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка. Ставлення пересічного українця до Тараса Шевченка, 206-ту річницю народження святкують сьогодні в Україні, вичерпується віршами зі шкільної програми. Проте, на думку багатьох вчених, Шевченко був прогресивним красенем, хіпстером свого часу. Так це чи ні радіо Культура розповідав кандидат історичних наук, завідувач літературно-меморіального будинку-музею Тараса Шевченка у Києві Мирон Гордійчук.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Як творився образ у смушевій шапці?

"Складно собі уявити українця чи дотичну до України людину, яка не знає про Шевченка. Проте той Шевченко, якого ми знаємо – це Шевченко-пам’ятник. Почалося це по суті при його житті, коли, повернувшись із солдатчини, він вже мав образ страждальця, борця з режимом. По своїй біографії з періоду 1843-1847 років зі збірки "Три літа" творив легендарну частину своєї біографії. ХІХ століття –  це особлива епоха романтизму, який давав можливість творити додаткові образи із себе самого, хоча Шевченко й був звичайною людиною", – розповів Мирон Гордієнко.

За його словами, в суспільстві є три табори, які створити його "іконічний" образ: "Йдеться про фанів Шевченка, які кажуть, що його чіпати не можна і він має бути майже ідеальним, українофобів, які шукають найскладніші моменти, висвітлюють їх, вириваючи з контексту, та намагаються принизити Шевченка та заразом українську ідентичність, та музейництво, академічну спільноту, які намагаються говорити про Шевченка так, як є".

"Смушевий образ Шевченка творила не радянська влада, його творили друзі і сучасники Шевченка. Хоча це й була петербурзька мода, але є різні фотографії  Шевченка 59-го року, де він в європеїзованому образі, в костюмі. Але петербурзький образ в смушевому кожусі й шапці, який був модою того часу, виявився придатний для популяризації посеред селянства, адже був ближчий селянину, ніж образ інтелігента, який є своїм в аристократичних колах Петербурга, Чернігівщини, Полтавщини, Києва. Цей образ був об’єднуючим, тому що коли "Кобзар" потрапляє на Галичину, ті, кому було 20 років, переживають момент національного самоусвідомлення і популяризують Шевченка на Галичині і не тільки. А радянська влада цей образ Шевченка просто легалізувала. Вони визнали культ Шевченка, але зробили з ним те, що хотіли зробити: поет-революціонер та демократ не міг бути своїм серед аристократів й мав писати виключно для селян, хоча ці тексти не для них писані", – пояснив історик.

Чи дійсно Тарас Григорович із злиденної сім’ї?

Тарас – один із шести дітей в кріпацькій сім’ї Катерини та Григорія Шевченків: "Всі звикли бачити ту сім’ю стражденною та бідною, але та сім’я була далеко не найбідніша в селі. Мама Шевченка була вільною селянкою, яка одружилась з кріпаком і стала кріпачкою. Коли Тарасові було рік би два, його сім’я була змушена переїхати з Моринців в Керелівку, то два діда склалися коштами і купили хату. Один з його дідусів був ковалем, професія якого на селі дає особливий статус. Батько чумакував та вмів ремонтувати вози. Якби не смерть матері і батька, та сім’я була б середнім класом".

"Це хлопчина, який в 10-11 років може ходити по селах, шукати собі наставника з малювання, хоча для цього треба було дозвіл пана. Він стає "хлопчиком-козачком", яке ми сприймаємо як приниження, але в порівнянні з його хлопцями-однолітками це еталонний статус. Йдеться про підлітка, який вписаний в аристократичне середовище і, якби його не забрали з України у Вільно і потім у Петербург, талант художника міг загубитись. Тарас опиняється у Вільно, бачить європейське місто з польським фактором у культурі, потім опиняється в столиці Російської імперії, де живе 17 років. І в цьому імперському місті йому, талановитому юнаку, допомагають і він реалізовує себе як митець. Це історія абсолютного успіху", – зазначив Мирон Гордієнко.   

Історик наголосив, що українці мають дискутувати про образ Шевченка: "Коли ми шукали символ своєї ідентичності, наше суспільство вибрало Шевченка. Момент віктимності, страждань, який створили для суспільства з біографією Шевченка, ідеально наклався на наше світовідчуття. Ми народ, який любить поспівати журливих пісень, але щоб вижити в сучасному глобалізованому світі російсько-української війни, яка триває сьомий рік, нам треба дискутувати про образ Шевченка та наративу.

Шевченко абсолютно різний і в нього можна знайти все, що завгодно. Навіть комуністи знаходили цитату "прошу комунізм, можливо це щось добре". Націоналісти бачать його абсолютно націоналістичного, ліберали теж свого.  Комуністи акцентували на атеїзмі Шевченка, чого направду ніколи не було. Кожна влада намагається натягнути Шевченка на себе як кожух. Це настільки потужний образ, створений багато в чому ним самим, що він надається всім". 

ФОТО: Цензор.НЕТ