На думку речниці "Amnesty International Ukraine" Марії Гур’євої, це питання раз і назавжди не вирішене не лише в Україні, а й у світі, і фактично досі немає країни, де існувала б абсолютна рівність чоловіків і жінок, є лише країни, які наближаються до цього ідеалу, здебільшого успішні країни. Таким чином, існує кореляція між рівнем рівності в країні та рівнем добробуту громадян, які там живуть.
"Рівність – це у першу чергу про те, наскільки люди можуть самореалізуватись, наскільки всі люди можуть почуватися щасливими, можуть досягати своїх цілей і будувати те життя, яке вони хочуть", - пояснила Марія Гур’єва.
Стосовно становища прав жінок в Україні правозахисниця визнала, що, попри не найгірші показники у світі та певний прогрес, Україна ще не наблизилася до високого рівня у плані рівності, і цього рівня треба досягати поступово, крок за кроком.
Сексологиня та письменниця Дар’я Непочатова зазначила, що в своїй роботі більше фокусується на внутрішньому світі жінки та внутрішніх перешкодах, які не дозволяють їй скористатися цими правами та можливостями, які здобули жінки протягом останнього століття. Незважаючи на те, що у жінок стало набагато більше прав і можливостей, вони з різних причин ними не користуються. Цей феномен Дар’я Непочатова охарактеризувала як "комплекс хорошої дівчинки", продиктований усталеними нормами, які транслює суспільство.
"Своїх дітей ми програмуємо на старі стереотипи минулого замість того, щоб програмувати на виклики, які приноситиме сучасність. Якщо ви вважаєте, що для дитини важливо бути охайною, то неважливо, дівчинка це чи хлопчик. Або якщо для людини важливо бути ввічливою, вміти слухати, не проявляти агресію, там де це не потрібно, вирішувати проблеми переговорами, то це важливо і для хлопчика, і для дівчинки. Так само вміти за себе постояти дівчинці теж важливо", – вважає Марія Гур’єва.
Марія Гур’єва також привернула увагу до того, що такі стереотипи з одного боку прищеплюють дівчаткам роль потенційної жертви, а з іншого боку можуть заохочувати насильство:
"Дитина йде до школи, де вчителька зі своїми життєвими установками скаже дівчинці: "Якщо хлопчик тебе смикає за косички, ти йому подобаєшся". А потім через 10 років цій самій дівчинці скажуть: "Якщо він тебе б'є, значить він тебе любить". А потім ця дівчинка не піде в поліцію, коли вона буде потерпати від домашнього насильства. Коли її діти будуть потерпати від домашнього насильства, вони повторюватимуть цю модель."
Коментуючи приклад Скандинавських країн, зокрема, Швеції, де в декрет можуть піти і жінка, і чоловік, у порівнянні з ситуацією в Україні, Дар’я Непочатова охарактеризувала жінку в декреті як "невидиму категорію", яка випадає з поля зору, і багато хто не бачить її потреб і проблем.
"Коли молода дівчина закінчує університет, у неї є відчуття, що життя лише починається. Є багато планів, мрій, амбіцій, і вона починає з цього імпульсу рухатися. Вона активна, іде на ризики у професії, готова жертвувати своїм часом, багато працювати. Вона робить певну кар'єру, а потім з нею "трапляється" сім'я… До цього періоду жінка мала прекрасну освіту, працювала, робила кар'єру. А після кількох років у декреті настає емоційне виснаження, жінка не знає, хто вона, вже не вірить у себе, не орієнтується в тому, що відбувається на ринку праці", – так змальовує типову ситуацію Дар’я Непочатова.
Допомагати саме таким жінкам і покликаний простір Creative Women Space. На думку Дар’ї Непочатової, діюча в Скандинавських країнах модель рівної декретної відпустки, вирівнює можливості чоловіків та жінок. І хоча з точки зору законодавства така можливість існує і в Україні, проблема полягає у загальноприйнятих суспільних нормах "патріархального суспільства".
Одним з аспектів гендерної нерівності є нерівна оплата праці. За даними державної статистики, жінки в Україні заробляють у середньому на 28% менше, ніж чоловіки, а за інформацією рекрутингових агенцій, ця різниця є ще більшою.
Коментуючи ці дані, Марія Гур’єва запропонувала подивитися на ситуацію з практичної точки зору:
"Ключовим моментом є те, що ми говоримо про різницю в оплаті за однакову роботу, за однаковий рівень експертизи. Уявіть, що всі інші критерії однакові, але при цьому ви чомусь отримуєте на 30% менше. У вас є типова українська родина, чоловік, жінка, діти. Тепер візьміть зарплату вашої дружини і додайте до неї тридцять відсотків. І порахуйте, наскільки зайвими вашій родині були б ці гроші, якби ваша дружина отримувала на 30% більше. Це ті гроші, які просто їй не дають через те, що вона жінка”.
Адвокатка, членкиня громадської організації "ЮрФем" Юлія Лісова підтвердила наявність дискримінації прав жінок у різних сферах – від домашнього насильства до порушень у трудовій діяльності. У деяких ситуаціях жінка, крім того, що вона жінка, тобто, за ознакою статі, також може зазнавати дискримінації як представниця інших груп, наприклад, за національністю, за станом здоров'я, сексуальною орієнтацією.
Юлія Лісова також зупинилася на Стамбульській конвенції, яка стосується домашнього насильства. Вона відзначила цінність цієї конвенції та окреслила головні її здобутки.
"Конвенція створює комплексний механізм захисту жінок від домашнього насильства, який охоплює не лише належне реагування поліції на виклики у разі домашнього насильства, але й створення низки заходів на рівні держави, навчання працівників різних сфер, а не тільки поліції, освітні заходи які з дитинства дають людині знання про її права, про недопустимість дискримінації та насильства", - говорить Юлія Лісова.
Ключовим чинником у боротьбі з насильством Марія Гур’єва вважає наявність чинного міжнародного документа – Стамбульської конвенції, де відповідні державні органи влади стають відповідальними перед міжнародними структурами за ефективність впровадження норм.
"Зараз закон є, але у влади немає ніякого зовнішнього обов'язку щось робити за цим законом. Українська влада за свою ініціативою робить дуже мало. Здебільшого потрібно дуже сильно тиснути, і тиск має йти від громадянського суспільства. Також важливим є міжнародний тиск – лише так можна досягти певних зрушень. На жаль, зараз ми бачимо, що з боку влади навіть у питанні ратифікації Стамбульської конвенції зараз пішли певні політичні ігри, і деякі депутати та організації намагаються звести дискусію на дрібні формальності", – так характеризує наявну ситуацію Марія Гур’єва.
За результатами опитування Українського інституту соціологічних досліджень, 68 відсотків українок не вважають проявом насильства приниження. Лише для 49 відсотків жінок насильство – це побої, а для 56 відсотків – зґвалтування.
Коментуючи ці дані, Марія Гур’єва зазначила, що існує проблема з ідентифікацією власне насильства, і ця проблема також коріниться у суспільних стереотипах:
"Якщо жінка народилась, виросла й живе з переконанням, що терпіти таке ставлення – це нормально, звідки в її свідомості візьметься модель, що на це можна поскаржитись? Звідки в неї взагалі візьметься ідея, що когось можна просити по допомогу? Вона ніколи не бачила, щоб просили допомогу в таких ситуаціях. А у публікаціях, у журналах, які вона читає, буде написано, що якщо чоловік не задоволений, ти повинна краще постаратись, повинна краще готувати, ще щось краще робити. Людина житиме за існуючими суспільними нормами”.
Для самореалізації та досягнення успіху Дар’я Непочатова порекомендувала жінкам брати на себе посильні завдання, рухаючись до рівності крок за кроком. Вона також порадила долучатися до різноманітних жіночих рухів і заявляти про себе.
Марія Гур’єва вважає, що і жінкам, і чоловікам необхідно навчитися ідентифікувати дискримінацію. Якщо люди починають бачити, в чому полягає дискримінація, вони вже можуть приймати рішення не на її користь.
На фото:
речниця Amnesty International Ukraine Марія Гур’єва та співзасновниця Creative Women Space, сексологиня Дар’я Непочатова
