Як вікові рамки досліджень ви проводили серед молоді?
Якщо ми говоримо про вік, то в своєму досліджені ми орієнтувалися на молодь від старшокласників, студентів та працюючої молоді до 25 років. Ми свідомо не брали старшу категорію, хоча до 35 років теж вважаються "молоддю". Завдання дослідження було встановити що спонукає сільську молодь переїздити до міста, і як усі розуміють, що найбільший пік такого переїзду припадає як раз на закінчення школи, вступ до інститутів, університетів, пошук роботи. Якщо говорити про ідентичність, то ця категорія формується протягом життя, вона динамічна. Наші дослідження показали, що сільські старшокласники мають ілюзорне представлення яке воно – міське життя. Бо дуже часто вони бувають у місті на якісь свята, їздять до родичів, і в них складається таке враження, що місто – суцільне свято, там дуже багато усього цікавого, яскравого. І коли вони вже переїздять в місто жити, тільки тоді розуміють, що є зовсім інша сторона, яку вони не бачили і в більшості своїй не були готові.
Уявне місто-фантом, місто-свято очима сільської молоді, що вони шукають в місті?
Основною причиною, що спонукає сільську молодь переїжджати до міста, яку вони самі називають, це – пошук роботи, це – освіта, це – нові можливості, в більшості щодо розваг, нові місця для відпочинку. При цьому, коли вони описують сільську місцевість, то це – чисте повітря, спокійний спосіб життя. І було встановлено дуже цікавий момент, що у дівчат співпадають показники щодо можливості переїзду чи можливості лишитися вдома, то у хлопців більш сильний розрив, бо хтось змушений їхати у місто – отримати освіту чи знайти роботу, але, якби у них був вибір, вони би хотіли лишитися в селі. І це фактично та група ризику, яка переїздить до міста і якій буде дуже важко адаптуватися там.
Чому такий розрив бажань?
Є соціальні норми, і діти ростуть згідно цих соціальних норм. І батьки, і вчителі транслюють ідею того, що якщо ти переїдеш до міста в тебе буде більше можливостей. Тобто, сам переїзд до міста це – вже успіх. І потім вже ніхто не питає у людини, яка переїхала, чи все у неї добре, де вона живе, як харчується, чи є поряд близькі люди. Це вже нікого не цікавить, просто сам факт того, що ти переїхав, вже вважається успіхом. І в результаті ті люди, які переїжджають і не можуть адаптуватися успішно, певна частина, яка живе у місті в злиднях, некомфортних умовах, і навіть, яка б мала можливість повернутися до себе в село, мати хату та виростити якісь продукти харчування, але ця людина не має можливості повернутися в село, бо люди там вже впевнені в її успішності, адже якщо ти повертаєшся, то ти – неуспішний.
Це і є соціальний тиск?
Так, він насправді також спонукає переїжджати. В кожному селі, в кожній громаді є лідери, люди, які розвивають фермерство, але, культура села, вона більш традиційна, не така гнучка і не динамічна. І якщо, історично, довгий час в селі працювали самі на себе, і навіть продавати вирощені самими продукти було не дуже хорошим, якось засуджувалося, показувати, що твоя корова дає більше молока ніж у когось було теж не дуже добре. І зараз, селяни ставляться до таких своїх лідерів – трошечки з заздрістю, трошки з підозрою, що ті використовують не дуже чесні схеми. І виходить, що більшість молоді мріє, що краще поїде в місто, а ще краще – десь за кордон, аніж буде розвивати фермерство чи підприємництво в селі. Але, виходить, що навіть на рівні школи їм ця ідея не закладається. Основна ідея – ти маєш їхати у місто, бо в селі нічого робити, тут важка робота тощо.
Є міська анонімність – ніхто не знає як ти живеш…
Це – дуже суттєва відмінність сільського та міського середовища. В селі, так чи інакше, ти весь час знаходишся під контролем громади, і є "зовнішній" контроль і тиск, і твого життя і твоєї поведінки, і декому це досить некомфортно відчувати. І виникає інша ситуація, коли молодь приїжджає в місто – в них несформований "внутрішній" контроль – вони були наскільки залежні від "зовнішнього" контролю, і фактично в місті це "зовнішній", контроль мінімальний – всім один до одного байдуже. І на цій основі можуть виникати різні асоціальні дії – коли ти можеш щось зробити і про це ніхто не знає, ніхто не контролює, це і є спокуса до таких нелегальних дій.
Чим відмінні сільська та міська молодь?
Окрема частина дослідження була присвячена саме цьому. Основними характеристиками для сільської молоді є – працьовитість, щирість, певною мірою – наївність. "Нищеосвіченість" – дуже спірне питання, більш ситуативний показник, бо сільська молодь приїздить до університетів з більш меншим рівнем знань, але, за рахунок своєї самоорганізованості та працьовитості, до п’ятого курсу не тільки вирівнюються, а й вибиваються в лідери. Це фіксують викладачі, це дуже помітно вже після третього курсу. І міські жителі бачать сільську більш щирою, більш працьовитою, навіть більше ніж себе бачить такою сільська молодь. Відчувається їх занижена самооцінка і невпевненість в своїх силах - можливо не так одягаються, можливо не так сприймають якісь соціальні норми міста. А міська молодь частіше описується в таких категоріях, як – сучасна, розумна, рухлива, динамічна. Але, при цьому – нещира, взагалі – більше негативних рис приписується.
Який вплив радянського спадку на сприйняття нинішнього села? І на те як селяни себе сприймають?
Вплив радянського минулого – тема не нова. Особливо в частині міграції. Найбільший пік міграції відбувався в 70-х роках, і оця культура передається із покоління в покоління – бути селянином це – погано, бо це важка праця, низькооплачувана. І ця трансляція передається і наразі, і на даний момент. Хоче ми можемо покращувати життя в селі, вже є сучасні розробки, техніка. Але, село – бідне. Значно бідніше ніж місто, а тому, батьки, бажаючи найкращого своїм дітям, роблять всі можливості – купують диплом, віддають в армію, аби тільки дитина пішла з села. Щодо психотипу, то тут краще говорити про певні психологічні особливості, що впливають на успішність чи неуспішність адаптації. І нам вдалося виокремити щонайменше чотири таких стилів чи стратегій адаптації. Якщо зараз подивитися на людей, які зараз займають топові, керівні позиції, то це, як правило, вихідці з села. Це люди, які опинилися в умовах відсутності підтримки батьків, яким ні на кого було розраховувати і, їх особливості були сприятливі до цього. Вони більш адаптивні, вони – більш гнучкі, вони – комунікабельні, вони не бояться ризикувати. Є люди, які непогано почувають себе в місті, але сумують за селом, сільським життям, природа їх тягне – в них відбувається така адаптація. Є люди, які не змогли, знову ж таки, через свої індивідуальні особливості, знайти своє місце у місті. І тут теж є два такі варіанти: по-перше – людина погано почуває себе у місті, не знаходить там собі застосунку, але і в село не повертається, і другі – більш відповідальні, вони усвідомлюють невдалу спробу переїзду, і вони повертаються, де організовують своє щасливе життя в сільській місцевості.
На кого орієнтується молодь?
Якщо ми говоримо про покоління, яке було років з 10-15 тому і раніше, то діти орієнтувалися більшою мірою на батьків і на вчителів – якщо вчителька казала: "Дітки, навчайтеся і поїдете в університет навчатися", то більшість і намагалася краще вчитися. То зараз ця ситуація суттєво змінилася. Є реальне сільське життя, але є і Інтернет, і є доступ до інформації, яким може бути життя. І ця ситуація тільки поглиблює оцю прірву: з одного боку ти можеш через Інтернет багато чого дізнатися корисного, навчитися, побачити. Але, дуже часто ми орієнтуємося на якісь ідеальні моделі, яким це життя може бути – легким, сповненим розваг, яскравості. Але, всі ми живі люди і розуміємо, що для того, щоб щось мати в своєму житті, треба докласти певних зусиль. І в ситуації з сільською молоддю, оця прірва відіграє злий жарт – коли є глибоке невдоволення тими умовами в яких ти живеш і є якась красива, ідеальна картинка, до якої ти прагнеш, то вона тільки посилює таку інфантильність. А може і навпаки – давати певні орієнтири того, як це може бути.
Амбіції? В чому пошук?
При опитуванні молодь зазначала, що основна перспектива – навчання, отримання освіти, а також – мати роботу з гідною заробітною платою. Також виділяли такий фактор, як можливості і окремо – можливості самореалізації, також – можливості відпочинку, розвиненої інфраструктури. Мало хто говорив про створення сім’ї. Сільські мешканці більш впевнені, що успіху можуть досягти люди, які мають зв’язки, а міські мешканці говорять, що успіху досягає людина, яка працює, "крутиться-вертиться", і меншою мірою покладаються на допомогу інших.
"Корінні" кияни, одесити і т.д. часто із корінням з села. Чому багато все-одно не вживаються в міські умови?
По факту, є певні культурні, соціальні традиції в сільському житті і в міському житті, і вони – різні. І темп життя, і способи комунікації. І тут питання в тому, наскільки людина відмовилася від свого минулого, який вона взяла з дитинства. І та людина, яка переїхала до міста, яка приймає міську культуру, темп, спосіб комунікації, але, ті речі, які були закладені в неї з дитинства, твоєю ріднею, твоїми найближчими, вони – залишаються з тобою. Вони лишаються соціальною основою на яку набудовуються усі інші, зовнішні норми. Безумовно, можливостей в місті більше. Як в психологічному сенсі, так і в соціальному, побутовому, економічному. Щодо психологічного – в тебе завжди є вибір яким тобі бути, ти менше піддаєшся зовнішньому тиску. В селі цих можливостей значно менше. На сьогоднішній день, наше життя наскільки динамічне, що якщо ти плануєш якісь визначні події на рік, то це вже добре. Але, повторю, має бути внутрішній стержень. Якщо ти впевнений в собі, то ти здатен переглядати цей план. Батьки можуть дати якусь базову опору, а далі – ти маєш вибудовувати життя від фактично кожного наступного кроку. І ти маєш бути готовим моделювати своє життя у кожен момент.
Ілюстративне фото - з фотостоку www.pexels.com
