Продуктові картки: впровадження світового досвіду чи повернення до СРСР

Продуктові картки: впровадження світового досвіду чи повернення до СРСР

На тлі здорожчання продуктів в Україні заговорили про впровадження цільової підтримки на кшталт продуктових чеків або продуктових карток. Новина викликала жваве обговорення, люди старшого покоління почали в цьому вбачати повернення до карткової системи радянського періоду, коли харчі та речі першої необхідності можна було придбати лише за картками. Чи справді йдеться про повернення до СРСР з його дефіцитом товарів? Або ж Україна збирається запозичити досвід розвинених країн, де працюють аналогічні програми підтримки малозабезпечених громадян? Як діяла карткова система в СРСР? Про це радіо "Культура" розповів історик, завідувач відділу Національного музею історії України Олександр Кучерук.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Коли з’явилася карткова система у світі та в країнах соцтабору зокрема?

"Взагалі, карткова система або нормований розподіл продовольства з’являється тоді, коли країна не здатна утримувати і розвивати свою економіку. У світі карткову систему запроваджували у часи воєн. Скажімо, Перша світова війна породила цю проблему, і було знайдено рішення: для тих людей, які потребують продуктів і не можуть їх купити, запроваджували систему карток. Видавали такі собі посвідчення, а до них талончики на основні продукти ― хліб, цукор, масло, олію, м’ясо тощо. Щоб людина могла прохарчуватися і вижити. Але коли закінчувались екстремальні умови війни, ця система в усіх нормальних країнах зупинялась, бо вже не було потреби. А більшовицька політика завжди була якась криволінійна. Запровадження карткової системи у нас збігалося в часі з періодами голоду: у 1921 році, 1931-32-му, 1941-47-му також працювала карткова система. Неспроможність соціалістичного способу господарювання і виробництва призводила до таких криз… Радянська влада, яка впроваджувалася силою зброї, не могла забезпечити нормальне функціонування економіки, і відповідно, виробництво не збільшувалось, а зменшувалось. Тому, щоб забезпечити своїх, були впроваджені картки. Наприклад, в УРСР при Народному комісаріаті праці було створено спеціальний відділ карткової системи і класового пайка. Словосполучення "класового пайка" багато чого пояснює і дає зрозуміти, кого треба було годувати, а кого не треба".

Які категорії громадян СРСР одержували картки

"Карткова система проіснувала з 1919 по 1921 рік, а потім ввели нову економічну політику ― відбулося повернення до контрольованої, але ринкової економіки. І буквально за короткий час у крамницях з’явилося все і зникла потреба в картках. Але карткова система у більшовицькій парадигмі тлумачилась як контроль над суспільством: цьому дам, а цьому не дам. Ця контрольна функція і була основною складовою системи. Треба сказати, щойно все налагодилося, нову економічну політику згорнули і повернулись до планової системи і до п’ятирічок. І 1928 року постало питання знову ввести карткову систему, бо не вистачало продовольства, а розрив цін між промисловими товарами і продуктами харчування був таким великим, що сільськогосподарському виробнику стало не вигідно виробляти. Включалися всі можливі податки на його продукцію, розкладки, розверстки, і селянин не мав чим забезпечити навіть себе. Саме тоді радянська влада взялася за створення колгоспів з метою контролю над виробництвом. У 1928 році карткова система була більш бюрократизована, усіх поділили на три категорії плюс була безкатегорійна частина суспільства. Перша категорія ― це робітники, вони отримували більше за всіх талонів на продукти. Друга ― це службовці. Третя категорія ― пенсіонери, безробітні та інваліди. Позакатегорійна група ― це так звані нетрудові елементи, зокрема священники та інтелігенція. Введення карток на тлі колективізації села призвело до катастрофи 1932-33 року. Ще момент ― до 1931 року була завпроваджена система крамниць "Торгсин" – "Торговля с иностранцами". Спершу це справді було для іноземців, які приїхали будувати тут "щасливе майбутнє". А потім це стало відкритим для всіх, і люди несли своє останнє срібло та золото у ці крамниці. У вітринах були виставлені різні розкоші ― м’ясиво, ковбаси, хліби, торти, і це було своєрідне рафіноване знущання. Все є, але кому воно доступне? І була ще одна категорія ― партійно-державна номенклатура, для них ввели поняття "позаліміт", придбані продукти навіть не вносили у книжечку. Якщо почитати спогади певних діячів, то в них була прислуга, яка отоварювала спеціальні чеки, тобто ця номенклатура жила по-панськи..."

Система карток на хліб та інші продукти

"У першу чергу вводили картки саме на хліб. Карткову систему 1928 року скасували у 1935-му, коли село було упокорене після Голодомору і все опинилося під контролем ― карткова система вже не була потрібна. Це протрималося до Другої світової війни, коли в більшості країн було введено карткову систему, бо треба було годувати величезну кількість людей, які нічого не виробляють ― армію. Наприклад, у Великій Британії деякі продукти заборонили для продажу. Якщо б тебе побачили, що ти їси качине м’ясо ― могли арештувати і посадити до в’язниці. Пізніше ввели карткову систему у Сполучених Штатах, хоча вони були далеко від бойових дій. У Радянському Союзі одразу в 1941 році було введено карткову систему і так само робітникам надавали найбільше талонів. Варто сказати, що у 1930-х роках були ще так звані пільгові категорії громадян ― донори крові та жінки-донори грудного молока. Їм давали більше продуктів, за вищою категорією".

Чому радянська влада не видавала талонів на отримання одягу та їжі на дітей, як це було у США

"Система передбачала картки насамперед робітникам та їхнім родинам. Візьмемо 1945 рік. Робітники отримували 500-700 грамів хліба, а для родин ще виділяли по 200-300 грамів. Персонально на дітей не виділяли. До Другої світової війни німці, які добре зналися на бухгалтерії, ввели систему карток, за якою ті, хто виготовляв зброю на заводах, та власне армія отримували більше, решта отримували менше. На окупованих землях теж було запроваджено картки, хоча німці прагнули очистити територію для своїх майбутніх колоністів і про харчування місцевого населення не дуже дбали. Водночас німці розуміли, що людей треба підтримувати харчами, аби вони на них працювали і не було ніякого зайвого криміналу на зразок крадіжок. Коли закінчилася Перша світова війна, у Радянському Союзі карткову систему не скасували. Причому з окупованих європейських територій сюди повезли все що завгодно ― продукти, обладнання, верстати, меблі, це називалося трофеями, а насправді було просто крадене. Картки існували до 1947 року, коли скасували карткову систему і запровадили грошову реформу. Грошова реформа була грабіжницька. На той час люди вже мали якісь гроші, а офіційні ціни миттєво підскочили до ринкових і стали співмірні з цінами чорного ринку. Картки відмінили, але кількість товару, який ти можеш купити, обмежили. Наприклад, 1 кілограм м’яса, 1 хлібину, не більше. Таким чином вводили контроль та обмеження".

Про спецкрамниці та столи замовлень

"Поки працювала карткова система до 1947 року, сформувалася ще паралельна структура забезпечення номенклатури. Для них були створені спецкрамниці та спецпідприємства. У Києві навпроти Нацбанку, в сірій будівлі у півпідвалі, працювала ціла фабрика "Комунар", яка забезпечувала партноменклатуру товарами. Були спеціальні підприємства, які вирощували продукцію. На Печерську спорудили  величезні оранжереї, де вирощували огірки, помідори, у Пущі-Водиці, в районі метро Берестейська також були такі підприємства. Це можна побачити на псевдореалістичних постановочних фотографіях ― щоб показати, як в Радянському Союзі все було добре. Фальшивість та облудність процвітала. І все це породжувало колосальну корупцію. Від вантажників, продавців і до міністрів… Щодо столів замовлень. Аби забезпечувати певні категорії робітників, на заводах були створені так звані столи замовлень. З одного боку зручно, а з другого ― тебе на цьому шнурку просто тримали. Водночас у тій системі були певні категорії громадян, яким належало мати щось більше, ніж іншим... Для них наприкінці 1970-х років запровадили талони або ж запрошення, наприклад, "Запрошення на придбання взуття". У 80-ті роки починається колапс радянської системи і знову вводять талони на масло цукор, олію".

Насамкінець Олександр Кучерук зазначив, що талонна система для найбільш незахищених груп населення давно вже діє у багатьох країнах світу. Це звичний інструмент соціальної підтримки.

Фото: pexels