Результат пошуку: Життя в ефірі
Фото: Пресслужба Disappeared
"2024 рік для мене, як і для багатьох людей, був важким. У якийсь момент здавалося, що я в дуже поганому стані, з якого неможливо вийти. Невдачі у професійному, особистому, фінансовому житті, війна, проблема за проблемою, які накопичується. І тобі здається, що ти один на цьому світі і ніхто тобі більше не друг. І коли ти потрапляєш у цей чорний вир, ти починаєш накручувати себе ще більше. Закриваєш себе в таку уявну клітку, якої, можливо, і насправді не існує, тому трек "No Place for Me" саме про це. Звісно, варто визнати, що погані речі трапляються, ми живемо в реальному світі, ми живемо в країні, де триває війна, щодня Україна втрачає дорогоцінні життя. Те, що я хотів донести до тих, хто живе у відносному спокої хоча б, що ми часто домальовуємо до своїх проблем те, чого немає, очікуючи тільки погано, що наступний день буде ще гірший за попередній. Але я ось що хочу сказати: що поки ми живі, важливо жити, важливо творити, важливо працювати, допомагати іншим людям і найважливіше зараз — це допомагати нашим воїнам. Як завжди наш гурт займається музичною самотерапією, яка близька може бути дуже багатьом людям. Саме тому наша пісня розділена на дві частини: одна, яка розказує про цей стан, коли ти одинокий, коли ти відчуваєш сум, а друга частина — це якраз про те, як вийти з цього стану, що потрібно робити, тому вона музично і текстово набагато позитивніша, ніж перша частина. Цього літа я майже щодня відвідував закинутий спортивний майданчик, схований від людей у центрі міста. І це місце стало для мене своєрідним центром роздумів про цю просту людську проблему. І саме там символічно ми відзняли кліп. Наостанок, я хочу побажати, щоб у вашому житті були люди, яким ви можете розкрити душу, які можуть вас виводити з таких сумних станів і на власному прикладі чи просто на будь-яких прикладах показувати вам, що життя — це не суцільний негатив. І я дякую долі, що у моєму випадку це були мої одногрупниці з гурту інколи навіть того не знаючи, просто своїм прикладом показали мені, що є важкі ситуації в житті, але з ними можна впоратися, до них можна адаптовуватися, і це надихає", — розповів фронтмен гурту Disappeared Completely Віталій Шапка в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у жовтні 2023 року Disappeared Completely видали свій перший рок-альбом.
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські премʼєри 20-27 вересня: Dorofeeva, Melovin, Yarima, KLER, Маша Кондратенко, Kutovyi
"Оркестр зафіксував всю музичну культуру України"
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"В 2007-му році був перший експеримент, коли ми втілили колосальний, грандіозний проєкт, і це було дуже сильно, сміливо: ми запропонували на день Українського Радіо замість легкого шоу-концерту стандартного зробити світовий хіт — "Карміна Бурана" Карла Орфа на сцені Національної опери. Це було дуже несподівано. І ми зробили постановку. Оркестр наш, хор наш, балет "Сузір’я Аніко", під керівництвом Аніко Рехвіашвілі. Після того вона через півроку чи через рік стала головним балетмейстером Національної опери. Це був колосальний проєкт: з лазерним світлом, Марія Левіцька, головний художник опери, робила декорації, костюми. Це було класне дійство. Ми зробили свою версію "Карміна Бурана", вона є ексклюзивною у світі зараз".
Дмитро Хоркін – член правління Суспільного Мовлення:
"Пам'ятаю, що в 2017-му році була чергова річниця незалежності України, і наш оркестр виступав у найбільшому і найпрестижнішому залі Гонконга. Тоді відкривали гімном України — і повний зал. А друга така поїздка була із нашим оркестром по всій Італії, від півночі країни — Мілан, Турин, Венеція, до півдня – Барі, найбільшого курортного міста, в якому є театр Петрудзеллі. Це один із найдавніших оперних театрів у світі, в Італії само собою, де ще диригував і працював Верді. І коли я побачив афішу "Ucranian radio symphony orchestra", "sold out" уже наклеєно вгорі, тому що продані всі квитки, я зайти у зал не міг: люди на люстрах сиділи, з балконів випадали, і я справді тоді пишався".
У незалежній Україні художні колективи Українського Радіо з майже столітньою історією змогли повною мірою розкрити свій потенціал, і розпочали нову епоху. Епоху масштабних оффлайн проєктів, видовищних шоу, концертів з аншлагами у Будинку звукозапису та гастролей на трьох континентах.
Після Другої світової війни функції оркестрів та хору Українського Радіо змінилися. Якщо раніше головним завданням було виконання творів у прямому ефірі, то вже у 50-х роках, коли з’явилися технології простого та якісного звукозапису, а також було засновано Будинок звукозапису Українського Радіо, оркестри і хор зосередились на наповненні художніх фондів.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"Взагалі оркестр за своє життя зафіксував всю музичну культуру, всю музичну літературу України. Це єдиний оркестр, який займається саме тим, що він фіксує, і наразі ми продовжимо цю історичну роботу і запишемо для фонду Українського Радіо, щоб передати подальшим поколінням".
"Хор Українського Радіо завжди вважався лабораторією українських композиторів"
Тетяна Коробка – дослідниця історії хору Українського Радіо:
"Хор Українського Радіо завжди вважався лабораторією українських композиторів. Тобто, всі твори, перш ніж стати відомими в Україні та за її межами, найчастіше виконувалися хором Українського Радіо. Зараз серед відомих можна назвати також записи духовних творів, записи Бортнянського, Березовського, Веделя. Це ті композитори, які були заборонені за радянських часів. Також можна знайти рідкісні записи тих композиторів, навіть не з духовною музикою, але які були репресованими і не виконувались. Зараз багато таких творів виконалися і є наявні у записах".
Вже у 60-х роках колективи Українського Радіо почали творчі колаборації. Записи оркестру і хору зокрема звучали у кінофільмах.
Тетяна Коробка – дослідниця історії хору Українського Радіо:
"Хор Українського Радіо дуже плідно співпрацював з київською кіностудією. І дуже багато фільмів 60-х, 70-х, 80-х, які збирали потім мільйонну аудиторію, були озвучені саме хором Українського Радіо. Фільми, наприклад, такі як "Два роки над прірвою", "Доля Марини". Є така дуже відома наразі "Пісня про Рушник", пісня про матір, про батьківщину, про рушник. Я особисто дуже люблю і співаю. Вона була вперше виконана саме солістами хору у фільмі і саме хором Українського Радіо. Також дуже відомим є мультфільм, який досі дітки дивляться, це "Капітошка" — про краплинку води. І першу серію озвучила також солістка колективу і жіночий склад хору".
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"Тоді був такий міцний потік, мейнстрім такий був диригентський. У нас був Турчак в опері, Гнєдаш в радіо, Федір Глущенко в національному симфонічному, один краще іншого. І Турчак задавав планку цю, і всі тягнулися до цього. Він був найяскравіший з них. Це загально прийнято і зрозуміло, але всі були дуже високого класу. І Вадим Гнєдаш був яскравою особистістю. Цікаво те, що в ті часи, вже в 70-х роках, оркестр Українського Радіо грав — робили телеміст з Фінляндією — і грали паралельно два оркестри. Як це? У мене є відеозйомки. Оркестри фінського і українського телебачення грають в одному ефірі. Уявляєте? Як це вдавалося при тих технологіях? Але це було дуже цікаво".
Хіти 70-х були записані завдяки Українському Радіо
На Українському Радіо записували свої хіти найвідоміші виконавці того часу. Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Софія Ротару, ВІА "Смерічка", і звісно, Володимир Івасюк. Меморіальна дошка його пам’яті і зараз на вході Будинку звукозапису Українського Радіо. Всі ці пісні були записані зі ще одним легендарним колективом Українського Радіо. Зараз його вже не існує, але у 70-х він звучав на всю Україну і на весь світ.
Галина Бабій – ведуча Українського Радіо:
"У нас був естрадно-симфонічний оркестр Українського Радіо. Це взагалі Sound 70-х, тому що це була епоха естрадно-симфонічних оркестрів у всьому світі. Згадаймо, оркестр Поля Моріа, Рея Коніфа, Джеймса Ласта. Це було дуже популярно тоді. В підтримку тенденції було створено і в Україні, на Українському Радіо, естрадно-симфонічний оркестр Українського Радіо під керуванням Ростислава Бабича. І моя концертна робота з колективами Українського Радіо починалася з цього колективу. Я з ними працювала в 90-х роках. Кілька років, щомісяця у нас був прямий ефір із Будинку звукозапису. Вони готували годинну програму, а я її вела в прямому ефірі. Саме з цим оркестром записали свої знакові пісні Володимир Івасюк, Софія Ротару, Назарій Яремчук. Всі-всі естрадні виконавці того часу, всі зірки писалися з ним. Пісні Білаша були записані з цим оркестром. Тобто все-все, що є знакове в українській естраді того часу, 70-х, навіть кінця ще 70-х 80-х років – це естрадно-симфонічний оркестр Українського Радіо".
Галина Бабій – ведуча Українського Радіо:
"Він був створений якраз в 70-х роках і проіснував до початку 90-х. Потім його було розформовано і на його базі утворено оркестр народної та популярної музики, тобто фактично було з'єднано два колективи, трошечки оптимізовано склад.
Мода минула, тому що на початку 90-х активно почали розвиватися вже комерційні студії, а в студіях з'явилися сучасні пульти, і пішла ера фонограми. Це дуже полегшувало роботу виконавцям, тому що звукорежисер і композитор сідали за комп'ютер, сідали за пульт, робили електронну фонограму, і вона імітувала весь оркестр. Нехай там уже не живими звуками, а електронними. І фонограму ти брав на касеті в кишеню і міг з нею їхати куди завгодно, а оркестр за собою возити – це найскладніше".
Через кілька десятиліть, 2024-го року Українське Радіо повернулося до творчості Івасюка. Тепер вже Заслужений академічний симфонічний оркестр УР створив сучасну симфонічну версію його хітів.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"Ми зараз відновили Івасюка, повернули його своїм способом в ефір. Українське Радіо зробило цей колосальний проєкт, аранжувало Івасюка твори і вони звучать в ефірі. Що зробив Івасюк? Івасюк за півтора роки став видатним на весь Радянський Союз, він став представляти вже з початку 70-х років Радянський Союз за кордоном на фестивалях, кожен рік брали перші місця з піснями Івасюка — то в Сопоті (місто в Польщі — ред.), то в Італії. Він виїжджав туди, представляючи Україну, і очолив за перші два роки всі пісенні конкурси. І він не здався цій русифікації, через що і загинув в 30 років. Він залишився українцем. Але що він зробив, я для себе зрозумів: реально весь Радянський Союз співав, слухав українські пісні і підспівував українською. "Червону руту", "Водограй" — це знають всі. Це знали принаймні всі в ті часи, всі наші співаки їздили по півночі і півдню, і всюди їздили українські виконавці і звучала українська музика. І я зрозумів, що цієї України стало, мабуть, занадто багато, і Івасюка не стало. Коли я зіткнувся з творчістю Івасюка, я зрозумів, чому припинили його політ, чому обірвали його життя. Україна стала через Івасюка глобальною. А пісня приходить в підсвідомість, грається при горі, при щасті, і люди всі хочуть її співати — і всі національності співали українською".
"Гастролі були ковтком свободи, наші концерти транслювали, як футбольні матчі"
У 1974-му році на Українському Радіо з’явився ще один колектив – Тріо бандуристок. Разом із симфонічним оркестром, оркестром народної та популярної музики, хоровою капелою та дитячим хором, вони працюють і в наш час. А ще з приходом незалежності з’явилося відчуття свободи і можливість виїжджати на гастролі. Художні колективи Українського Радіо почали завойовувати світові сцени.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"Це був подих, це ковток і дихання свободи було. Я думаю, що це був 1993-й або 1994-й рік. Там були одразу у нас Італія, Франція, Голландія. Почався потік гастролей, і це був доволі активний рух. І на сьогодні наш оркестр має 18 країн, в яких були гастролі, три континенти – це Європа, Азія і Африка. В Іспанію ми повертались 14 разів, у Францію – 5, в Алжир – 6, в Туніс — 4, в Італію — 10-12. Тобто це засвідчує: те, що ми представили там, те, що ми розповіли своєю музичною мовою глядачу і публіці, слухачу, прийшлося до серця".
Бували випадки, коли Симфонічному оркестру Українського Радіо вдавалося не просто вразити місцеву публіку, але і виконати функцію культурної дипломатії.
Володимир Шейко – художній керівник і головний диригент Заслуженого академічного симфонічного оркестру УР:
"Африка — це Алжир, Туніс — зараз теж перебуває в ореолі російської політики, але люди нас згадують і пишуть. І я вам скажу, коли почалася війна, захопили Крим, ми якраз були в Алжирі. Ми так часто їздили туди, що нас називали "зірки Алжиру", і посол України в Алжирі сказав: "Ви не уявляєте, що ви робите для України!" Я кажу: "А що ми тут робимо?" Він відповідає: у нас маленький обсяг товарообігу з Алжиром, у наших ворогів значно більше, в 10 разів, але алжирська публіка не знає, який товарообіг. Вони знають, що є оркестр, весь час повні зали. Україна тут рейтингує колосально". Дійшло до того, що був матч між, мені здається, Україною і Росією в ті часи, це 2014-й чи 2015-й рік, – і по вулицях їхали хлопці з українськими прапорами, і всі вболівали за Україну. Уявляєте собі, футбольні фанати, які ходили на концерти? Там взагалі божевілля було: ставили на центральних площах великий кран і транслювали наші концерти, як при футбольних матчах, як при чемпіонатах".
Королівське визнання
Успіх симфонічного оркестру і хору Українського Радіо був просто фантастичний. Колективи Українського Радіо запрошували відкривати нові оперні театри, їхні концерти відвідували члени королівських родин.
Тетяна Коробка – дослідниця історії хору Українського Радіо:
"Довгі і цікаві були гастролі до Іспанії, до Португалії, до Італії. Дуже показовим є той момент, що під час виконання реквієму у Мадриді була присутня королева Іспанії, і вона була настільки вражена виконанням колективів радіо цього твору, що після завершення концерту вона спустилася до колективів і вимовила своє захоплення, своє емоційне приємне враження колективу. Це дуже цікавий факт, тому що принаймні королева має якісь свої певні правила, і це, мабуть, вийшло дещо за її правила, тому що вона захотіла це сказати".
Володимир Шейко – художній керівник і диригент Заслуженого академічного Симфонічного оркестру УР:
"Дійсно, у нас на концерті королева. Це було в Мадриді, і там був потім прийом. Після концерту треба було терміново перевдягнутись і вийти туди. Імпресаріо вивів всіх, а я почав перевдягатися, а він каже: "Йдіть так, у фраках. Королева чекала мене чотири хвилини, я заходжу — всі мовчать, як музей воскових фігур. І одне місце для мене, я стаю — і починається рух, картинка ожила. Нас колись налякали на півдні Іспанії, ми зіграли — і такий гуркіт, щось ногами тупочуть, Боже, якийсь протест? А потім мені показує імпресаріо за кулісами — все нормально. Це замість аплодисментів — спочатку вони тупають, а потім аплодують".
Траплялися на гастролях і нестандартні історії, які зазвичай залишаються за лаштунками, але ще довго живуть у пам’яті артистів.
Володимир Шейко – художній керівник і диригент Заслуженого академічного Симфонічного оркестру УР:
"Вилетіли ми в Африку. Прилетіли, і з нами були наші віолончелі в літаку. Вигружаємося ми з літака, чекаємо, чекаємо — інструментів немає. Я особисто перевірив бірки, наліпки на ящиках, щоб вони вилетіли. І хтось подумав, що це якісь харчі чи що… А потім з’ясувалося, що наші віолончелі вже загрузились іншим багажем, лишились в літаку, і там уже туристів загрузили, а літак виїжджає вже на злітну смугу, щоб летіти в Київ, я в шоці… Так сталось, що я сміливо прорвався аж на вежу, за мною бігли араби, вони подумали, що я терорист. Я вскочив на вежу до диспетчерів, вони спокійно собі тихенько сиділи, я кричу: "Зупиніть літак!" Перелякались страшно, не зрозуміли в чому справа. Я кажу французькою: "Зупиніть літак, там віолончелі". Які віолончелі, який літак?! Вони перелякались дуже. Літак таки не зупинили, він пішов вже на зліт, і наші віолончелі прилетіли в Київ. В цей час один моїх з адміністраторів пішов на базар і взяв з собою портфель. А це літо було. Кажу Вітя: "Ти що там робиш?" А він мені каже: "Я на базарі". Я відповідаю: "Швиденько їдь в аеропорт, там наші віолончелі прилетіли". А потім думаю, що бог з тими віолончелями, візьмемо у арабів. А потім виявляється, що в тих віолончелях лежали всі наші ноти. І я зрозумів, що тут уже кінець концертів. А мені кажуть: "Не хвилюйтесь, вони прилетять в день концерту зранку". Думаю, добре, основну репетицію зіграємо, ми ж все відрепетирували, ми ж ретельно готуємось. Потім кажуть: "Ви знаєте, є нова інформація, вони прилетять після початку концерту". Я вже злякався, і ми починаємо піднімати посольство, знайшли дуже складну можливість, і ці віолончелі прилетіли нам наступного дня. Ми їх забрали аеропорту іншого. Вийшла ціла історія: той чоловік, що просто вийшов з портфелем на базар за редькою, пробув в аеропорту добу, і жінка не знала, де він".
"Мистецькі історії" та "Я – віртуоз"
Нові часи вимагали нових форм взаємодії з публікою, нового погляду на класичну музику та нових творчих колаборацій. Концерт 2007-го року у Національній опері, який ми згадували на початку, та ексклюзивне виконання "Карміни Бурани" дали початок новій сторінці в історії колективів Українського Радіо. А велика концертна студія Будинку звукозапису, яка вміщує майже 500 глядацьких місць, перестала бути тільки студією.
Володимир Шейко – художній керівник і диригент Заслуженого академічного Симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"Ця ж історія потім втілилась через буквально 10 років в циклі "Мистецькі історії". Тарас Аврахов запропонував зробити цикл, ми довго вибирали назву, придумали "Мистецькі історії", зробили 24 концерти — кожен концерт пронизаний якоюсь історією".
Галина Бабій – журналістка Українського Радіо, авторка сценаріїв та ведуча проєкту "Мистецькі історії":
"Це був піонер концертного і багатовимірного руху, тому що ми почали тоді вперше практикувати живі концерти у заповненому залі, великій концертній студії Будинку звукозапису. Водночас це писалося і для фонду, і для радіопрограм, для радіоефіру, і для телебачення. Це літопис життя Українського Радіо і колективів. Оце ті проєкти, які популяризували наші колективи і популяризували Українське Радіо, наші потужності, наші ресурси, наші можливості. Адже не тільки наші колективи брали участь в цьому проєкті. Туди за честь вважали прийти солісти Національної опери, інструменталісти, солісти інших колективів, капела бандуристів, оркестр народної та популярної музики, оркестр народної музики НАОНІ під керівництвом Віктора Гуцала. Тобто наш Будинок звукозапису почав перетворюватися на мініфілармонію, але з величезними медійними можливостями".
Ще одним знаковим проєктом став "Я – віртуоз". Єдиний в країні медійний майданчик, який допомагає відкрити юні таланти в академічному жанрі.
Галина Бабій – ведуча Українського Радіо:
"З’явилася ідея така: підтримати наших дітей, які їздять по всьому світу, здобувають найвищі нагороди, гран-прі міжнародних конкурсів. Вони засвідчують там високий рівень нашої музичної освіти, нашого українського виконавства, але не представлені у медійному просторі України. З'явилася ідея підтримувати їх виступами з симфонічним оркестром, з дуже поважним, з дуже шанованим колективом. Вони отримують розголос в радіо- та телеефірі, грають для столичної публіки. Я вважаю, що це якраз і є місія Суспільного мовника. Ми підтримуємо наших юних талантів. А зараз більше підтримуємо тих, хто не поїхав нікуди в світ, залишився вчитися в Україні, репетиції відбуває під ракетними обстрілами, під різноманітними ракетними атаками, повітряними тривогами".
Володимир Шейко – художній керівник і диригент Заслуженого академічного Симфонічного оркестру УР, народний артист України, лауреат Шевченківської премії:
"При відтоку молоді за кордон, це взагалі унікальний проєкт, який є єдиним, як виявляється, серед всіх мовників Європейської мовної спілки. Це було сказано на семінарі BBC, куди ми їздили в травні. Дуже поважають нас за це, цікавляться цим проєктом. EBU про це знає, і для нас це честь, що нам так вдалося. Ми самі не знали, що воно в те виросте, і зараз присвячено дітям, які повертаються в Україну, і які залишилися в Україні".
Дмитро Хоркін – член правління Суспільного Мовлення:
"Я не можу зараз пригадати жодного яскравого телевізійного мультимедійного проєкту Суспільного мовника, де би наш радіооркестр не брав участь. От буде дитяче Євробачення — вони відкривають. Попереднє Євробачення — хіт Вєрки Сердючки "Лаша Тумбай" — виконував хор Українського Радіо. І коли ви дивитесь декотрі іноземні фільми, майже у всіх популярних українських фільмах — бере участь у запису наш оркестр. Його завдання не тільки створювати музику, але і звуко-шумовий ряд. Тому що, коли кінь біжить у кадрі, ніхто ж реально в студію коня не приводить. В оркестрі є шумова група інструментів, де можна будь-який звук відтворити. І цим займається якраз наш оркестр".
Історія колективів Українського Радіо пишеться щодня, навіть у час війни. До сторіччя Українського Радіо симфонічний оркестр підготував спеціальну програму, з якою гастролює великими містами України. Для багатьох наших слухачів — це унікальна можливість почути і побачити легендарний колектив наживо.
Зрештою, все виходить
3 жовтня стартує черговий Львівський BookForum. Це повноцінний мистецький фестиваль. Ти у своєму фейсбуці написала, що, як ніколи, чекаєш понеділка, тобто завершення форуму. Чому?
2024-й – складний рік, нам довелося цьогоріч пропустити ярмарок через купу непереборних обставин. Але, зрештою, все виходить. Звісно, доведеться кілька днів багато побігати. І затишно буде осінніми днями сидіти в залах і слухати події, а не бігати між ними.
Я читав, що цьогоріч долучено 18 країн. Чи актуальна ця цифра?
Абсолютно актуальна. З нами справді 18 країн. Ми змогли запросити виступити Салмана Рушді (британський письменник, критик, публіцист індійського походження – ред.), на якого в 2022 році було скоєно напад. До того він дуже активно підтримував Україну, але робив перерву в публічних заходах. І зараз він вперше для України буде виступати і говорити, як він пережив цей політичний напад. Його співрозмовником буде Олександр Михед, чия книга вийшла недавно у Великій Британії. Це буде цікава розмова про досвіди травми.
Наступна людина, яку я з захопленням чекаю, це Мирослав Шкандрій, який буде спікером на відкритті. Це український дослідник російського імперіалізму. Він є представником української діаспори. І свою кар'єру, присвячену дослідженню української літератури, він розпочинав і проводив в Америці та Канаді. Пан Мирослав є автором однієї з найґрунтовніших праць, яка показує традицію того, як українська література опиралася російському імперіалізму. Почитавши і послухавши Мирослава Шкандрія, ти розумієш, чому, наприклад, Шевченка так суворо судили. А судили його строго за те, що він настільки перекручував і пародіював тези про російських царів, що, зрозуміло, він їх дуже бісив. Він був українським хуліганом від антиімперськості. Також він дуже гарно пише про Хвильового, про його гасло "Геть від Москви", яким він хотів переконати всю українську громаду. Хоча Шкандрій наголошує на тому, що Хвильовий цю фразу не говорив, а йому її приписали. З цієї розмови почнеться наш форум.
Шкандрій дуже добре фокусується на українському контексті
У нас дуже популярною є книжка Еви Томпсон "Трубадури імперії. Російська література і колоніалізм", де вона препарує російську літературу через імперіалізм. Але ж у нас є свій Шкандрій, який робить це, на думку деяких літературознавців, академічно бездоганніше, ніж Ева Томпсон.
Найбільш парадоксально, що книги Шкандрія і Томпсон вийшли одного року. Це було в 2001 році. Книга Томпсон вийшла на кілька місяців раніше. Можливо, якби Шкандрій надрукувався раніше, це була б зовсім інша історія. Насправді, пан Шкандрій дуже добре фокусується на українському контексті. Бо Ева Томпсон бере всю імперію. Він розповідає дуже багато цікавих речей. Наприклад, про нашу травму пострабства. Він показує, як в російській літературі змальовувалися українці.
Він буде фізично присутній?
Так. Пан Мирослав до нас приїде. І в нього буде ще одна подія разом з Артемом Чехом та американським журналістом Терреллом Джермейном Старром. І вони будуть говорити про спадок рабства, як він впливає, і чи можливо тут шукати солідарність. Як досвід українського рабства сприймається іншими народами, які були поневолені.
Хочу згадати ще одну авторку. Це журналістка-розслідувачка з Мексики Лідія Качо. Саме завдяки їй ув'язнили одного з керівників мексиканського наркокартелю. Саме тому вона теж має досвід біженства, вона не може перебувати в Мексиці, бо це є загрозою для її життя. Лідія далі продовжує працювати з темами сексуального насильства, викрадення людей. З початком війни Росії проти України вона стала дуже вагомим голосом для України і підтримки українців. Її тексти розходяться 100-мільйонними переглядами. Онлайн медіа в Мексиці дуже активно читаються. Вона написала книгу для мексиканських дітей про війну в Україні, яка називається "Вони вторглися в мою планету". І вона про це розповідає в дуже далекій країні, яка є частково під впливом російської пропаганди. І вона говорить не лише з мексиканськими дітьми, а і з батьками, які будуть їм читати цю книжку, про те, що таке російсько-українська війна, і чому важливо підтримати українців.
Софія Челяк. Фото: twitter.com/frau_cheliak
Також буде онлайн Георгій Господинов, прекрасний болгарський письменник, книжку якого "Часосховище" щойно переклали і видали.
Я позавчора дочитала цю книгу, це неймовірна історія про час, про те, як часом лікують. Фінал книги прекрасний – це всеєвропейський референдум, але далі спойлерити не буду.
Також у нас буде нігерійська письменниця Лола Шонейн, засновниця і директорка літературного фестивалю в Лагосі, з яким ми починаємо співпрацю. Також вона є поеткою та політичної активісткою. Для неї дуже важлива тема захисту людей від викрадання. Ця тема нині дуже важлива для Нігерії. Також вона буде говорити про вибори в Нігерії 2024 року. Нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук буде говорити від України про те, що відбувається з українськими виборами.
Соціально-політично-культурний фестиваль
Це вже не просто культурний книжковий форум, це вже якийсь соціально-політично-культурний фестиваль намічається.
Ну, ти ж бачиш, які книги зараз популярні. Всі люблять історичний нон-фікшн та нон-фікшн про політику. Ми живемо в такій книзі.
Ми проанонсували іноземних гостей, а тепер давай згадаємо наших.
Найперше, це Софія Андрухович, яка буде презентувати свою книгу "Катананхе". Нагадаю, що форум відбувається в гібридному форматі. У нас буде 150 подій у середмісті Львова. 25 з них будуть транслюватися на іноземну аудиторію з синхронним перекладом на англійську та іспанськими субтитрами. Ми вперше працюємо в межах формату, коли наші партнери з Британії транслюють ці події і допомагають нам з міжнародною промоцією. Ми вперше будемо презентувати книгу українського автора на міжнародну аудиторію. Це Олександр Михед "Позивний для Йова". На форумі буде презентуватися українсько-англійська розмова довкола цієї книги.
Також з нами цього року буде Василиса Степаненко, яка є лауреаткою Пулітцерівської премії. Вони разом з Яриною Чорногуз і Анною Новосад будуть говорити про те, чому в Україні відбувається бум молодих лідерів, як загалом війна впливає на те, що молодь повинна брати відповідальність і робити, як мінімум, всеукраїнської ваги проєкти. А не просто насолоджуватися молодістю.
Ми замахнулися на новий формат
Чи буде щось розважальне цього року?
Цього року рука не піднімається робити щось супер розважальне. Минулого року в нас була велика програма про гумор. Цьогоріч буде щось на межі. Ми робимо дискусію в партнерстві з Суспільним Культура, де ми будемо говорити про війну в масовій культурі. Цю подію можна буде, зокрема, слухати ще й на Суспільне Культура. Чотири наші події будуть в ефірі Суспільне Культура. Щодо традиційної ночі поезії, цьогоріч ми замахнулися на новий формат. Ми починаємо з MC Брехунця. Це проєкт Євгена Гордєєва, засновника Dnipropop. Для нас він готує поетичну програму, він товаришує з гуртом "Пиріг і батіг". Євген захопився українською поезією, він чудово грає і співає Зерова. І це буде в ночі поезії.
Також до нас приїжджає багато харків'ян, які презентуватимуть проєкт, який є продовженням проєкту "Сковороденс", що Харківський музей зробив разом із Сергієм Жаданом і Юрієм Гуржи. І це буде, з огляду на комендантську годину, не ніч, а вечір поезії.
Чи багато людей минулого року долучилося до онлайн-трансляції?
Минулого року, якщо порівнювати з 2022 роком, у нас було значно більше українських переглядів. Їх було близько мільйона по Україні. Ми зараз думаємо про майбутній рік, про нові формати залучення людей для того, щоб Україна була в інформаційному полі. Воно змінюється, але ми готові дивитися, як краще в ньому функціонувати.
Ярмарок заради ярмарку не дуже потрібен зараз
Ярмарковість на таких фестивалях дуже важлива. Ви цього року, на жаль, відмовилася від такої можливості. Чи буде у відвідувачів можливість купити книжки?
Традиційний для нас ярмарок ми пропускаємо. Але пропускаємо для того, щоб наступного року повернутися. Ми сподіваємося, що зробимо це в покращеному форматі т з розумінням, як ми далі розвиваємо ярмарок. Ярмарок заради ярмарку не дуже потрібен зараз. Бо колись це було єдине місце в Україні, де можна було купити книжки. Зараз доступ до книг кращий, але все одно є частина людей, яка любить культуру ярмарків. І це важлива частина фестивалю для наших відвідувачів. Щоб не розчарувати їх аж до кінця, ми організовуватимемо місця продажу на локаціях, де відбуваються заходи. Кожен видавець чи видавчиня під час презентації зможе вам продати книжку і можна буде купити трішки більше новинок від українських видавців.
(7).jpeg)
Ілюстративне фото: facebook.com/GeneralStaff.ua
ВР ухвалила у першому читанні законопроєкт, який забороняє мобілізовувати громадян 18-25 років
ВР ухвалила у першому читанні законопроєкт, який забороняє мобілізовувати громадян 18-25 років, котрих визнали обмежено придатними за станом здоров’я. Чи будуть ще якісь зміни?
Справді виникла правова колізія через невизначеність трактування норм законів щодо мобілізації, створення відповідних реєстрів тощо. Одну із цих норм почали трактувати представники ТЦК, зокрема, коли взагалі припинив існування статус "обмежено придатний" під час дії воєнного стану, тобто є або "придатний", або "не придатний". Тому значна кількість людей, які мали статус "обмежено придатний", були зобов’язані перепройти ВЛК, щоб набути нового статусу. Молодих громадян до 25 років у статусі "обмежено придатний" ВЛК у значній кількості почала визнавати придатними до військової служби й одразу мобілізовувати, адже вони мали вже свою першу військово-облікову спеціальність (ВОС). Законопроєкт було внесено, але Верховна Рада фактично заблокувала одне із засідань, тому що це така кричуща несправедливість, коли здорових молодих людей до 25 років не мобілізують, а тих обмежено придатних, які пішли перепроходити ВЛК, мобілізували. Сьогодні блокується розгляд у другому читанні цього законопроєкту, але в медіа пройшла інформація стосовно внутрішньої директиви Командування Сухопутних військ про те, що заборонено мобілізовувати всіх громадян до 25 років. Навіть якщо вони перепроходили ВЛК на зміну статусу і мають ВОС ― їх все одно не мобілізують.
На мій погляд, це напів рішення, а не комплексне вирішення. Адже частину людей, яких все ж таки мобілізували, за цією директивою не відпускають. Було б справедливо, щоб монобільшість розблокувала це питання, щоб ми повернулися до нього в сесійній залі, ухвалили у другому читанні ― і щоб ця правова колізія нарешті зникла. Обов’язково потрібно проголосувати у другому читанні. Доопрацьований законопроєкт містить норму, за якою всі, хто був мобілізований до 25 років через згадану вище невизначеність, за власним бажанням могли б залишатися, а в разі відсутності такого бажання ― мали б можливість звільнитися зі служби. Тобто ті люди, які через нормотворчу недолугість були мобілізовані, набули б право на звільнення.
КОНТЕКСТ
У Командуванні Сухопутних військ ЗСУ зазначили 25 вересня цього року, що "уточнено деякі питання щодо призову за мобілізацією військовозобовʼязаних громадян окремих категорій. Рішення прийняті у тому числі з метою зниження суспільної напруги, оформлені у встановленому порядку та доведені до визначених військових частин для службового користування... Передусім хочемо зауважити, що кожен громадянин віком від 18 до 60 років може добровільно доєднатися до війська, щоб наблизити нашу Перемогу".
"Сухопутні війська не потребують громадян віком понад 50 років"
А щодо мобілізації після 50 років? Можуть мобілізувати тих чоловіків, хто має дефіцитну ВОС. А хто визначатиме, чи є дефіцитною військово-облікова спеціальність конкретного чоловіка?
Ми говоримо про директиву Командування Сухопутних військ, у підпорядкуванні якого перебувають ТЦК. Цю директиву було спущено, тому що для ЗСУ вік має значення. Громадяни після 50 років мають гірше здоров’я, нижчі фізичні можливості, а отже, для ДШВ, піхоти, взагалі для сухопутки ― усіх чоловіків після 50-ти сказано не мобілізовувати. У цьому є абсолютно здорова логіка. Але ми маємо не лише дефіцитні спеціальності, а й ситуацію з іншими структурами сектору безпеки та оборони. Наприклад, служба транспорту, яка займатиметься в тому числі й фортифікаціями, або служба логістики, яка може залучати різні категорії громадян. Отже, директива, на мою думку, стосується виключно Сухопутних військ. Щодо інших видів та родів сил сектору безпеки та оборони, думаю, у них не відпала потреба в доукомплектуванні своїх частин, які виконують не бойові, а інші покладені на них завдання. Хто визначатиме дефіцитність ВОС? Мав би визначати Генштаб і затверджувати на рівні Кабміну, бо такі речі повинні мати відповідні нормативно-правові акти. Отже, згадана директива стосується виключно комплектації військ, які перебувають у підпорядкуванні Командування Сухопутних військ. Ці роди військ не потребують громадян понад 50 років.
КОНТЕКСТ
Член комітету з нацбезпеки й оборони Верховної Ради Федір Веніславський підтвердив, що після 50 років мобілізують лише тих, хто має дефіцитні військово-облікові спеціальності. Про це Веніславський розповів LIGA.net. В Україні діє директива, яка дозволяє мобілізовувати чоловіків 50-60 років винятково за окремим мобілізаційним розпорядженням ― така загальна позиція військового керівництва. Такі слова Веніславського наводить LIGA.net.
Однак чоловіки віком 50-60 років усе одно залишаються військовозобов’язаними, наголосив Веніславський у коментарі "УП. Життя".
"Військовозобов’язаних віком від 50 років підрозділи фактично відмовляються брати. Якщо у них немає важливої військово-облікової спеціальності, сенсу у їхній мобілізації зараз немає. Але це не означає, що на законодавчому рівні закріплено, що їх не мобілізують. Військовозобов’язаними залишаються всі чоловіки від 18 до 60 років. Рішення про мобілізацію ухвалює Генеральний штаб з огляду на потреби", – такі слова Веніславського наводить "УП. Життя".
"Відсутність політичної волі стосовно встановлення чітких термінів служби б’є і по питанню мобілізації"
Тема демобілізації залишається надчутливою. Встановлення граничних термінів служби обговорювалося ще на початку 2024 року, але відповідну норму було виключено. На якому етапі зараз питання демобілізації?
Це проблемна тема. Але будемо говорити не про демобілізацію, тому що вона можлива лише після завершення воєнного стану, за законодавством. А будемо говорити про встановлення строків несення військової служби або звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Тобто ― звільнення, а не демобілізація. Сьогодні на комітеті вчергове порушили це питання. У липні у нас була попередня робоча група з представниками Генштабу та Міноборони, і ми досягли попередньої домовленості про те, що у жовтні відповідний законопроєкт буде внесено урядом та зареєстровано. Станом на зараз такого законопроєкту немає. Є інша законодавча ініціатива, зокрема, "Європейської Солідарності", щодо встановлення чітких термінів служби, після яких військовослужбовець набуває право на звільнення. Це блокується і не розглядається з аргументацією, що така ініціатива має виходити від Міноборони. На найближчому засіданні комітету буде звернення до Міноборони та Генштабу, щоб вони дали чітку відповідь, чи збираються вносити законопроєкт про встановлення термінів служби, щоб не водити манівцями військовослужбовців та членів їхніх родин. Я вважаю, що відсутність політичної волі стосовно встановлення чітких термінів служби насправді б’є і по питанню мобілізації. Адже громадян лякає не так сам факт мобілізації, як відсутність чіткої визначеності стосовно термінів. Є точка входу, але немає точки виходу. Це той маркер, який знижує динаміку мобілізації під час дії воєнного стану. Зараз ніхто не може чітко сказати, коли завершиться війна, всі розуміють, що мобілізація буде продовжена, тож потрібно мати політичну волю встановити чіткі терміни і давати можливість на звільнення тим, хто набуває такого права. Я переконана, що значна частина цих людей із часом будуть повертатись у військо, якщо війна триватиме.
Ірина Фріз. Фото: eurosolidarity.org
Чи може питання термінів служби бути вирішено до кінця цього року?
Воно має бути вирішено. Намагаюся говорити максимально чесно. Якщо були б встановлені терміни, ми мали б можливість покращити процес мобілізації. Те, що норма була свого часу вилучена із законопроєкту, це дуже хибна історія, яка матиме лише негативні наслідки.
Мінветеранів не має фінансуватися за залишковим принципом
Як би ви оцінили сьогоднішню політику держави щодо ветеранів?
Не можна сказати, що держава нічого не робить, але разом із тим можна впевнено говорити, що держава робить недостатньо. Наприклад, створене свого часу Міністерство у справах ветеранів мало б займати більш проактивну позицію і фінансуватися не за залишковим принципом, навіть зараз, під час дії воєнного стану. Тому що ті проблеми, з якими стикаються ветерани, повертаючись додому, стосуються дуже широкого спектру ― від питання реабілітації, адаптації, перепрофорієнтації до підтримки програм ветеранського бізнесу на державному рівні. Деякі країни долають багато навіть психологічних проблем, надаючи ветеранам, а саме їхньому бізнесу, державну підтримку. Наприклад, у Хорватії Міністерство у справах ветеранів не лише надає пільгові кредити або певні стартові ґранти на початок власної справи, а також відбувається системна робота на рівні держави Хорватія щодо збуту, реалізації, просування ветеранського бізнесу до всіх сфер життя. На мою думку, головне для ветерана, який повертається з війни у цивільне життя, це мати чітке усвідомлення, що він не залишається сам-на-сам, що його проблеми вирішуються ефективно та своєчасно, що всі процедури ― спрощені, автоматизовані, доведені до одного кліка. Було б добре, щоб реєстр ветеранів отримав продовження і щоб кожен ветеран мав особистий кабінет на сайті та міг у режимі 24/7 отримувати або відповіді, або потрібні документи. У нас поки що все відбувається на мізерному рівні, тож будемо стикатися з психологічними проблемами не лише ветеранів, а й цивільних, що перебувають під постійним впливом сирен та бомбардувань. Держава має підготувати достатню кількість ліцензованих фахівців для надання психологічної допомоги. Наголошую на тому, що Міністерство у справах ветеранів не має фінансуватися за залишковим принципом. Для порівняння ― Міністерство ветеранів та Міністерство оборони США мають майже однакові бюджети, тому що дуже важливо впроваджувати відповідні політики для ветеранів.
Як відбувається фінансування нашого Міністерства та ветеранських програм з боку держави?
Зараз відбувається розгляд держбюджету в першому читання, він ще може зазнати змін. Чого вже точно немає у бюджеті Мінветеранів ― це значної суми, яка була в попередні роки за програмою надання житла. Цієї великої суми в бюджеті Мінвета на наступний рік немає. Зараз очолила Міністерство пані Наталя Калмикова, сподіваюся, її завзяття зможе сколихнути цю установу дієвістю та активністю, приверне до Мінветеранів максимальну увагу, в тому числі з боку Міністерства фінансів.
МІНОБОРОНИ УКРАЇНИ, ГЕНШТАБ ЗСУ, КОМАНДУВАННЯ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК, МІНІСТЕРСТВО У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ МАЮТЬ ЗМОГУ ВИСЛОВИТИ СВОЮ ДУМКУ ЩОДО ЦИХ ЗАЯВ В ЕФІРІ УКРАЇНСЬКОГО РАДІО ЧЛЕНКИНІ КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПИТАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ, ОБОРОНИ ТА РОЗВІДКИ, ЧЛЕНКИНІ ФРАКЦІЇ ПАРТІЇ "ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ" ІРИНИ ФРІЗ.
Фото: Пресслужба Golubenko
"Я радий презентувати свою нову пісню, яка називається "Врятуй мене". Назва говорить сама за себе: вона про те, як кохання рятує світ, про те, як сильно воно може впливати на наше життя. Цей трек передає бажання вириватися з буденності, з реальності і занурюватися в почуття, щоб знайти у них свій життєвий спокій. Це про ці моменти, коли хочеться залишити усе позаду і просто бути поруч з твоєю коханою людиною, щоб знову відчувати, як світ навколо змінюється і наповнюється фарбами. Тому я усіх закликаю послухати цю пісню на всіх стрімінгових сервісах, і я сподіваюсь, що вона вам точно сподобається", — розповів Golubenko в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні Golubenko презентував сингл "Почуй".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські премʼєри 20-27 вересня: Dorofeeva, Melovin, Yarima, KLER, Маша Кондратенко, Kutovyi
Фото з особистого архіву Віктор Бреня
Фото з особистого архіву Віктор Бреня
Батько телерадіокомпанії "Охтирка"
Нині охтирське радіо тримається лише на двох ентузіастах. Серед них – Віктор Брень, вік у якого більш, ніж поважний.
"Я народився в Охтирці у буремний 1941 рік. В Охтирку зайшли німці на Покрови, а я народився трошки пізніше, на початку листопада. Звичайно, мій батько був на фронті, і я був тільки з мамою, тож дитинство було дуже важким.
Приблизно у 1952 році мій батько одержав в Охтирці нову квартиру і першим там зʼявилося проводове радіо. Я залюбки слухав "Українське радіо". А далі я почув у школі, що в районному будинку піонерів відкривається радіогурток і ним буде керувати досвідчений радіолюбитель і фахівець Олександр Гузеватий. У призначений час я, п'ятикласник, пішов записуватися, але трошки запізнився. Тоді радіо серед молоді було дуже популярним і група вже практично була набрана. Олександр Васильович поглянув на мене і каже: "Хлопче, знаєш, ти ще малий, підрости трошки і приходь наступного року". Цілу ніч я майже не спав і все думав. Думав, думав і під ранок придумав, шо я неодмінно в наступну неділю піду на заняття гуртка і все. Так я і вчинив. Прийшов, Олександр Васильович каже: "Цей хлопчина такий настирливий. Ну, якщо ти так бажаєш, і у тебе є якісь здібності, давай зробимо тобі виняток". Я окрилений був від цих слів. Ось так я розпочав своє навчання радіотехніці.
У п'ятому класі я вже виготовив детекторний приймач. Тоді в Охтирці часто вимикали світло, а детекторний радіоприймач не потребував живлення. Щоб його створити, треба було небагато деталей: котушка індуктивності, конденсатор змінної ємності. Також тоді ще не було напівпровідникових приладів і щоб виготовити такий радіоприймач самотужки, треба було розплавити сірку і свинець".
Перша конференція та перемога
Вже у 6 класі Віктор Брень почав виготовляти складніші лампові радіоприймачі. А потім взявся за освоєння супергетеродинного приймача, який на той момент вважався найсучаснішим і найчутливішим.
"Це приймач на два діапазони, на довгі і середні хвилі. Зараз ці діапазони мовчать, а тоді на них було багато-багато місцевих радіостанцій. Поступово я осилив цю конструкцію. Супергетеродинний приймач у поєднанні з хорошою антеною і заземленням давав відмінний прийом і приймав дальні станції, особливо на довгих хвилях. Це діапазон, який був сталим і у вечірній, і в денний час. А на середніх хвилях там була особливість, що вдень радіохвилі цього діапазону поширювалися на певну відстань, досить велику, а у вечірній час, особливо взимку, радіопередачі можна було чути за тисячі кілометрів.
Приймач був готовий і гарно оздоблений, тож Олександр Васильович запропонував мені показати свій виріб на конференції радіолюбителів ДТСАФ. Це було випробування серйозне, але все-таки я погодився, і ми з Олександром Васильовичем одного дня відбули до Сум. Там зібралися і молоді хлопці, які привезли свої конструкції, і літні люди, які прийшли подивитися і свої здобутки показати. Чим це все закінчилося? Я виграв приз, те, про що я давно мріяв. Мені був потрібен якийсь радіотехнічний прилад для вимірювань і мені подарували ампервольтметр".
"Моя мрія збулася, я буду на радіовузлі"
До школи Віктор Брень ходив вулицею, де розташовувався місцевий радіовузол. Крізь відчинені вікна він бачив помаранчеві радіолампи, чув гул радіопередач. І у хлопця зʼявилася мрія потрапити всередину цієї загадкової будівлі. Невдовзі вона здійснилася.
"Коли я був у восьмому класі, одного разу на занятті гуртка у Будинку піонерів з'явився молодий чоловік, який привітався з Олександром Васильовичем, вони про щось говорили. І в кінці розмови, коли вже вони мали розстатися, Олександр Васильович підводить мене до нього і каже: "Валентине, я тобі хочу вручити цю молоду людину, щоб ти вивів у люди". Цим чоловіком виявився старший технік районного радіовузла Валентин Усатенко. Він обслуговував обладнання, ремонтував і завідував невеличкою майстернею. Там ремонтували радіоприймачі, які люди приносили, гучномовці проводового мовлення. Моя мрія збулася, я буду на радіовузлі. Коли я приходив на радіовузол, то зустрічався з дикторами міського радіо, і я весь час приглядався, як вони заходили в студію, як сідали за стіл, де встановлені були мікрофони. Як спалахувало табло "мікрофон увімкнено" і починалася передача.
Коли я навчався вже у дев'ятому класі у школі №2 міста Охтирки, де фізику викладав Михайло Сергійович Орлов, в нас з'явився радіовузол. Орлов створив його самотужки з тих матеріалів, які були під руками. Після тривалої роботи у школі на всіх поверхах з'явилися гучномовці проводового мовлення. І учні почали випускати радіогазету. Я ще обслуговував вечори відпочинку, які бували в школі, особливо коли всім хотілося потанцювати".
З інституту радіозвʼязку у вчителі профільного навчання
Відразу після закінчення школи Віктор Брень влаштувався наглядати за охтирським ретранслятором і паралельно готувався до вступних іспитів до Одеського інституту електрозвʼязку. Через пʼять з половиною років він отримав диплом і направлення на роботу, від якого довелося відмовитися.
"У мене після закінчення навчання з'явилися проблеми зі здоров'ям. Я був вимушений повернутися додому, щоб лікуватися, і почав шукати собі роботи. Я влаштувався в школу №1 міста Охтирки й затримався там майже на півстоліття, викладаючи профільне навчання.
Фото з особистого архіву Віктор Бреня
На той час було виробниче навчання, хороша радіолабораторія на 18 місць, хороші прилади. Буквально всім для роботи я був забезпечений. Чутки про профільне навчання поширилися серед учнів інших шкіл. І деякі учні залишали свої школи і переходили у школу №1, щоб потрапити у клас із профільним навчанням.
Ще у 1966 році почав працювати шкільний радіоцентр. Юні оператори, техніки під моїм керівництвом створювали радіогазети, передачі на актуальні теми, започаткували навіть радіожурнал "Молодь Охтирщини", який регулярно двічі на місяць транслювався на районному радіо і був особливо популярним серед молоді. Саме тут, у радіоцентрі, одержали перші навички журналістики чимало юнаків і дівчат. У 1978 році радіоцентр приєднався до радіотелевізійного технічного центру, який тоді створювався і зберігся в теперішній час. Нині на його технічній базі працює Охтирське міське радіо".
Перша телепередача в Охтирці
"Тоді, звичайно, мріяли і про телебачення. І ось така нагода несподівано з'явилася. Сумська телестудія передала школі телевізійну установку у кількості двох комплектів, на базі якої була виготовлена пересувна телестанція власного телебачення. Роботу розпочали наприкінці квітня, а вже в першій половині травня на екранах було зображення. Саме тоді і виникла ідея провести на випускному балі для випускників та їх батьків першу телепередачу в місті. Часу було обмаль. Телестудії, як такої не існувало: в одній суміжній кімнаті з радіоцентром встановили обладнання, а в протилежній частині – влаштували імпровізований майданчик для ведучого та учасників передачі. Світильники ж розмістили на драбині, що стояла серед кімнати. І ось 26 червня 1978 року відбувся випускний бал. Несподівано присутнім запропонували переглянути шкільну телепередачу. Хтось запитав, чи це не жарт. На екрані з'явилася заставка "Телебачення школи №1", а далі ще одна, яка сповіщала про назву передачі, – "В добру путь" під мелодію шкільного вальсу".
На екрані виступали різні люди, усі вітали випускників і бажали їм щасливої долі. Здавалося б, місцева подія, але саме тоді вийшла в ефір перша телепередача, створена в Охтирці. Це була спроба поширення телесигналу з використанням кабельної мережі.
Поступово радіотелецентр під керівництвом Віктора Бреня удосконалювався, збільшувалася кількість якісної апаратури. Телебачення стало звичним явищем на уроках в Охтирській школі №1. Можна було демонструвати навчальні фільми на екранах. Також в той час Віктор Брень створив новітній автомат подачі шкільних дзвінків.
Фото з особистого архіву Віктор Бреня
"Уся школа була повністю телефікована і радіофікована. Запровадження телебачення у школі відкривало нові можливості ефективного використання технічних засобів навчання на новій науковій основі. У штаті школи було введено дві посади техніків та посаду провідного інженера. На цій посаді я був протягом усього часу роботи радіотелецентру аж до його припинення".
Останкінська казка
"1985 рік кардинально змінив всю роботу радіотелевізійного технічного центру. У січні на шкільному телебаченні став до ладу комплекс АСБ-ЦТ, що мав 19 шаф професійного обладнання другого покоління. Частина з них була призначена для радіо, а більшість – для телебачення. Обладнання одержали з Останкіно. Ніхто з Останкіно за всю свою історію, ніяка школа не одержувала апаратури, це мені чітко розповіли. В цьому було задіяно і Держтелерадіо України, спільними зусиллями нам вдалося одержати обладнання. В Останкіно обладнання змінювали дуже часто і це обладнання було навіть експериментальним. А те, що раніше працювало, передавали у Союзні республіки і обласні телестудії. Проте щоб якась школа таке чудо одержала, то це була казка.
В подальші роки також здійснювалося технічне переозброєння. З'явилися нові відеомагнітофони, телевізори. Зображення стало кольоровим. У 2003 році радіотелецентру виповнилися 25 років. Він був єдиним серед навчальних закладів за своїм технічним обладнанням не тільки в Сумській області, а й в Україні. Все, що відбувалося у школі протягом майже 30 років – чи то звичайний урок, чи позакласний захід, чи виховна година, вечори відпочинку або загальношкільні свята, усюди була помітною і результативною роль шкільного телебачення і радіо у справі навчання і виховання підростаючого покоління".
Чимало учнів брали участь в роботі радіотелецентру. Освоювали і технічні ази, і навчалися бути кореспондентами, дикторами, режисерами. Шкільне радіо тоді ще й намагалося заробляти гроші. Позаяк його сигнал можна було зловити в Охтирці й районі, то люди платно передавали музичні вітання в ефірі.
24 лютого: прямий ефір і російська армія за вікном
У 2008 році шкільний радіотелецентр припинив своє існування. Але на його базі зʼявилося комунальне підприємство телерадіокомпанія "Охтирка", де і нині працює Віктор Брень. Навіть коли Охтирка була в окупації, пан Віктор зі своєю колегою – Світланою Терешковою, ні на день не припиняли роботи:
"Зараз я працюю в телерадіокомпанії "Охтирка". Працюю там, де раніше, в цьому приміщенні школи, знаходився шкільний радіотелецентр, який використовує телерадіокомпанія "Охтирка".
24 лютого 2022 року о 13-й годині ми вийшли в ефір 103.7 FM. Ми завжди працюємо тільки в прямому ефірі. Успішно його провели, коли я почув в апаратній якесь скреготіння, підбіг до вікна і дивлюся – по центральній вулиці, де розташована наша студія, рухаються танки і бронетранспортери. А позаду є причеп і я побачив на ньому оту зловісну літеру "Z". Це російська орда зайшла до Охтирки.
Той день був дуже важким для Охтирки: ворог вступив у місто і рухався у напрямку військової частини. Перед цим ворог наніс удари по ТЕЦ, у нас не було світла, тепла, і ми в таких умовах і працювали. Ми й зараз працюємо. Коли тривоги, ми їх оголошуємо, і сповіщаємо охтирчан, коли відбій тривоги. Радіо і телебачення для мене понад усе. Я з ними йду поруч усе життя. Це моя професія, моя улюблена справа, в яку я закоханий. Вона завжди буде в моєму серці і душі".
Нині, крім своєї основної роботи на радіо, Віктор Брень консультує колег з області з технічних питань – допомагає обрати потрібне обладнання. Має він також грандіозні плани після закінчення війни – хоче створити музей радіо і телебачення у рідній Охтирці. Каже, експонатів після закриття шкільного радіотелецентру залишилося чимало, хотілося б знайти їм гідний прихисток.
Фото: Пресслужба Нового Каналу
"Моя нова пісня "Обиратиму себе" стала справжнім бумом та підкорила серця мільйонів українців. Спільна колаборація разом із молодою співачкою Іскра з шоу, в якому я став членом журі — "Неймовірні дуети" на Новому каналі. Хочу сказати, що пісня взірвала TikTok — 40 000 відео, які записали ви, глядачі та слухачі, просто підкорює нас, тому що ми навіть не очікували такої популярності пісні "Обиратиму себе", але насправді вона стала дійсно гімном і для жінок, і для чоловіків, що є неймовірною історією також для мене, як для співака. Я хочу побажати кожному обрати врешті-решт себе. І взагалі в будь-якій незрозумілій ситуації оберіть себе. Не дозволяйте себе ображати, будьте собою до кінця, тримайте будь-який удар, любіть себе і поважайте", — розповів MÉLOVIN в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
У суботу, 5 жовтня, о 13:00, MÉLOVIN та iSKra стануть гостями прямого ефіру шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь.
Також читайте інтервʼю MELOVIN: "Я виграв квиток у життя. За це треба бути вдячним".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Probass ∆ Hardi
"У нас презентація нового треку, який називається "Ой по горі роман цвіте". Ми знаходимося в постійному пошуку нового матеріалу, намагаємося якомога глибше залазити і шукати там, де ще ніхто не шукав. І от до нашої уваги потрапив один твір "Ой по горі роман цвіте". Як з'ясувалося, це не народний трек, це вірші Тараса Григоровича Шевченка, він був заспіваний таким українським співаком, як Юрій Йосифович. Нас дуже зацікавила ця робота, тому що вона гармонійна — дуже сподобався вокал цього співака, ми зв'язалися, почали спілкуватися. Вийшло так, що це не просто вірш Тараса Григоровича Шевченка, а це ще й музика була створена Ігорем Пелихом — був такий телеведучий і продюсер, він займався музикою, і він побачив красу в цьому вірші і захотів його покласти на музику і зробив для нього гармонію і вона почала своє життя. Ми послухали трек, нам дуже сподобалось і вирішили дати такий новий поштовх, нове бачення його, тому що 2024-й рік на дворі, треба робити якісь речі, яких ще справді не було. Так і зробили, і от до вашої уваги ця нова робота, вона виконана в нашому класичному стилі, який ми називаємо ukrobass. Принципово робити для нашого гурту ті треки і ту музику, яка ще не існує. Цей трек — представник саме такого напряму і музичного, і філософського", — розповів Probass Артем Ткаченко в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у серпні Probass ∆ Hardi видали сингл "Запис".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба OTOY
"Хочу розповісти вам про альбом "8 роздумів". Вісім треків, які я написав за останні сім місяців свого життя — це збірний образ українця у війні сьогодні, українця у побутовому житті, українця у всіх його болях і щасливих емоціях, які він проживає. Це, по суті, історія про кожного з нас. Є трек про мрії, бажання, плани, думки, є трек про страхи, є трек про переїзди або вимушене переселення, є треки про намагання залишатися на плаву, навіть незважаючи на те, що навколо відбувається абсолютний хаос, інколи крах, і з-поміж отого всього насправді кожна емоція, яку я вкладаю в цей альбом, є абсолютно щирою — там немає метафор, складних афоризмів, тощо — це я такий, який я є в реальному житті, такий, яким є кожен з вас, кожен з нас, і я щиро сподіваюся, що цей альбом не залишить вас осторонь, а дозволить вам прорефлексувати і звернутися глибше до себе та свого найближчого оточення, зрозуміти його цінність, зрозуміти цінність власного буття в цьому світі і власну крутість, бо українець сьогодні — це неймовірно круто, це буквально, як то кажуть, найпотужніше, що може бути в нашій країні — ви, і я вам за це вдячний, вдячний цим релізом "8 роздумів"", — розповів OTOY в ефірі шоу "Селекція" на Радіо Промінь.
У суботу, 28 вересня, о 14:00, OTOY стане гостем прямого ефіру шоу "Вікенд нової музики" на Радіо Промінь.
Нагадаємо, у січні OTOY видав другу частину альбому "Темна".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба ANNEI
"Перші рядки для пісні "Валізи зі спогадами" я написала два роки тому, коли ми з командою Monatik їздили Європою з благодійними концертами. Я возила із собою рожеву валізу, що вміщала в себе буквально все моє життя і вона була достатньо важкою — понад 30 кг. Але це були перші півроку великої війни, тому внутрішній стан був набагато важчим за цю валізу. Я багато плакала в той період і думала про цю метафору, і тоді в голові народилася фраза: "Найважче, що вожу із собою — це пам'ять". З неї все і почалося. Я вклала в цю пісню нелегкі сенси, але огорнула їх в надію і приємну таку легку меланхолію. В ній і про цю рожеву валізу, і про мою ранню сивину, і про усвідомлення дорослішання. Хочу копнути вглиб ваших емоцій цією піснею, тому що певна, що ці сенси близькі багатьом. Також раджу подивитися кліп — ми проробили велику роботу, це була фізично найважча моя зйомка, я провела понад семи годин в повітрі на спеціальному обладнанні, але ці візуальні образи дуже гармонійно доповнюють і навіть підсилюють пісню, тому в парі вони працюють краще. Тим часом я вже працюю над ЕP альбомом і, якщо все буде добре, — дай Бог, планую випустити його в листопаді", — розповіла ANNEI в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні ANNEI презентувала пісню "Роздягни".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Шершня
"Трек "Карма" про те, що за всі наші вчинки по життю нам рано чи пізно доведеться відповісти, незалежно від того, чи ти є депутатом, котрий розкрадає держмайно, чи звичайним продавцем, що продає генератори за потрійною ціною, коли вони так необхідні людям. Вона адресована тим, хто думає, що можна безкарно чинити зло і збагачуватись за рахунок чужого нещастя. Карма розставляє все по своїх місцях, від неї не сховатися за триметровим парканом або під землею, вона, як містичний месник, з'являється в найнеочікуваніший момент і змушує платити за все, що ти скоїв. Вже за традицією разом з піснею вийшов кліп, який знімав мій друг Віталій Слодиницький. В цій відеороті мені захотілось представити карму у вигляді дівчини, за тендітністю якої можна не розгледіти здатність до фатального впливу на твоє життя. Карма приходить звідти, звідки ти її не очікуєш", — розповів Шершень в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у вересні тріо Botashe представило сингл "Метаморфози".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Міші Правильного
"Трек "Честер" — це один з треків мого нового альбому "Всі імена вигадані", який вийде в жовтні. Кожен трек буде присвячений тому чи іншому імені, десь це прямі алегорії на когось, десь це загальний якийсь образ. Здебільшого, це сторітелінги, які розповідають історії хороших або не дуже людей. А з приводу "Честера" - це, ну, або триб'ют, або омаж, як хочете, на Linkin Park, на їх трек Іn The End — ви можете легко це почути по мелодії піанінки, яка там взята і по останньому рядку приспіву, який повторює останній рядок приспіву гурту Linkin Park. Дуже вдячний Володимиру Дантесу за те, що він долучився вже коли пісня була написана до приспіву, бо співак з мене такий собі, репер теж, але все рівно реп я хоч якось вмію читати — співати зовсім ні. Все вийшло органічно, класно, ми вже виконували цю пісню на сольному концерті Дантеса і було начебто все ок. Ця пісня про депресивний стан, про ті думки, які, впевнений, хоч раз, хоч якось бували в кожної людини, в кожного українця сьогодні, а особливо в тих, хто знаходиться в Україні. Хочеться сказати, що Честер — легенда, безумовно, але не варто забувати, що він був звичайною людиною, якій просто не було до кого піти і не було людини, яка б його зрозуміла — мені, принаймні, так здається. І нам треба не канонізувати героїв, а розуміти, що всі ми люди і всі ми живемо на одній планеті, знаходимось поруч, і у всіх, абсолютно, незалежно від соціального статусу, віку, статі, тощо виникають проблеми, на які варто звертати увагу і треба емпатично мати співчуття і підтримувати одне одного. Головний же сенс пісні для мене, ну, мабуть, те, що якщо навіть тобі здається, що все закінчено – воно не закінчено і треба жити життя, бо воно прекрасне", — розповів Міша Правильний в ефірі Радіо Промінь.
Також читайте інтервʼю Міша Правильний: "Реп – це про особистість".
Щоб не пропускати найкращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Фото: Пресслужба Botashe
"Трек отримав "Метаморфози" і за своїм стилем та напрямком дещо відрізняється від, мабуть, усіх попередніх наших робіт, оскільки представлений більш у роковому звучанні. Давно виношували цю ідею, більше того, інструментал до цієї пісні був готовий ще до випуску нашого альбому "Лінза". В цілому результатом з хлопцями задоволені, залишилось почути думку слухачів. Пісня "Метаморфози" про зміни: хороші і погані, невеликі і кардинальні, зміни, які ми чекаємо або ні, але вони так чи інакше систематично приходять у наше життя. Також, користуючись нагодою, хочемо запросити усіх на наш великий сольний концерт, що відбудеться 22-го вересня на терасі !FESTRepublic, де ви зможете почути усі наші пісні зі сцени", — розповів учасник гурту Botashe Тася Тарас Дідух в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у липні учасник реп-тріо Botashe Шершень випустив сольний сингл "Голод".
У травні учасник тріо Botashe Білий Бо видав дебютний сольний альбом.
У березні тріо Botashe видало дебютний альбом "Лінза".
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські премʼєри 13-20 вересня: OTOY, Океан Ельзи, BAH.ROMA, Паліндром, Саша Чемеров, Антитіла
"Це був перший радіоконцерт в Україні"
16 листопада 1924 року Олександр Старосельський готувався до концерту. Здавалося б, нічого дивного, квартет імені Війома, де він був другою скрипкою, успішно гастролював уже 4-тий рік. Колектив зібрався справді талановитий, тож кожен виступ закінчувався тріумфом, а слава про квартет ширилася далеко за межі Харкова. Нарком освіти Луначарський особисто розпорядився видати їм оригінали інструментів з Державної колекції. Не кожному випадає грати на скрипках Війома!
Але цього разу музикант хвилювався. Адже виступ обіцяв бути дуже незвичним і дуже відповідальним. З одного боку дивно, що в залі не буде глядачів. Та і не зал це буде зовсім, а так, невелика кімнатка. З іншого боку, його чутиме півтори тисячі людей, серед яких – керівництво республіки. Це буде радіоконцерт. Перший радіоконцерт в Україні.
Звісно, Старосельський не раз уже чув радіо, проходячи повз іподром чи будівлю ВУЦВК. Він навіть був на вечорі літераторів у саду Шевченка 3 роки тому, коли встановили перший у Харкові гучномовець, і транслювали симфонічний концерт із Берліна. Але щоб самому грати на першій передачі першої української радіостанції – звучало як фантастика.
Олександр на мить зупинився, взяв до рук раритетну скрипку і, роздивляючись її, задумався: чи міг уявити парижанин Жан Батист Війом майже 100 років тому, що саме його інструментам судитиметься відкривати роботу Українського Радіо?
Квартет Війома зіграв бездоганно, і чути його через Харківські гучномовці теж було добре. У будь-якому випадку так писали газети 100 років тому. 16 листопада 1924 року запрацювало Українське Радіо. Радіо, яке пройшло такий же складний історичний шлях, як і його слухачі – весь український народ. Яке так само проносило нашу мову, традиції і культуру через темні часи. Саме по радіо українці дізнавалися про катастрофи і здобутки, про війни і перемоги. Про Незалежність і революції. На Українському Радіо записували хіти Івасюк і Яремчук, читали вірші Рильський і Тичина. На Українському Радіо вперше відкрито, на всю країну, прозвучав наш Державний гімн. Завдяки радіо українці завжди знали останні новини та слухали театральні постановки, не виходячи з дому. Відкриваючи нове століття Українського Радіо, ми хочемо подякувати всім нашим слухачам за довіру протягом цілого століття і пригадати найяскравіші моменти життя в ефірі.
"Процес знищення Українського Радіо безпосередньо пов'язаний з Москвою"
Українське Радіо з’явилося у Харкові – в потужному технічному центрі Європи. Де вже роками телеграфні станції тримали зв’язок із країнами Заходу і Близьким Сходом. Де у передових фізичних лабораторіях працювали імениті науковці. Де радіогуртки були останньою модою, і тисячі містян складали приймачі своїми руками. Де, зрештою, вже 2 роки діяло інформаційне агентство.
В радянські часи про це намагалися не згадувати. Ретельно стирали зі сторінок історії прізвища українських дослідників і факти українських винаходів у сфері радіо. В контексті появи радіо акцент робився лише на одному: Харків був тогочасною столицею УРСР.
Та радіо не привезли у Харків із Росії. Його побудували місцеві інженери з Радіо-товариства УРСР. Відомі їхні прізвища: Жеронкін, Луньов, Дрожжин, Лебрехт, Світлосанов та Касванд. Вони вчилися на своєму досвіді, паралельно вдосконалюючи технології та відкриваючи нові можливості.
Настав час розповісти все те, що нам відомо про появу Українського Радіо. А відомо, до речі, далеко не все.
"Архівні джерела радіо дуже понищені і внаслідок багатьох чисток збереглися дуже погано. Тому ці моменти доводиться відновлювати, реконструювати буквально по краплинах. А оскільки зараз ми не маємо доступу до російських джерел, де такі документи лежать, оскільки процес знищення Українського Радіо безпосередньо пов'язаний з Москвою, то колись ми дізнаємося, мабуть, все в деталях", — зазначає завідувачка відділу Інституту історії України, член-кореспондент Національної академії наук Лариса Якубова:
Водночас дослідник історії Українського Радіо Віталій Артеменко зауважує:
"Ми підійшли до того, що ми взнали, коли відкрився харківський радіоцентр. Я потихеньку підняв шум. А радіоцентр — це не просто радіоцентр. Це організація, в якої стояла маса вишок, глушилок. І якщо хтось щось там не те сказав, то його виганяли, суд не повертав на роботу. І кагебіст сказав мені: не здумай займатися. Будеш шукати, рити – вилетиш, як пробка. А я ж-то хлопець з села, в нас в селі такого і не було, щоб так лякали. І я пішов далі. А було це десь 70-го року".
Віталій Артеменко був першим, хто поширив історію створення Українського Радіо. Його публікація в Українському історичному журналі вийшла ще 1975-го. Хотів встигнути до 50-річчя першого мовника, але взяли її не одразу і не у повному обсязі. Та й зібрати інформацію виявилося дуже непросто. Здавалося б, яка була необхідність обмежувати доступ до архівів про радіо? Відповідь ви зможете сформулювати самі, прослухавши кілька наступних серій проєкту, особливо ту, яка присвячену репресіям працівників Українського Радіо. А Віталію Артеменку тоді, в радянські часи, довелося вдатися до хитрощів, аби отримати доступ хоч до частини архівів.
"Я намагався піти в архів. Ні в якому випадку не дають документів. Не можна. А тут один товариш говорить: "А ти знаєш, що академік Тронько зайнявся дуже хорошою справою — Історія міст і сіл всіх областей. І в архів можна попасти, коли ти пишеш: "Займаюся такою справою для Тронька…". І так я пішов та знайшов інформацію про радіоцентр: де він, коли він, що він", — каже дослідник.
Саме Віталій Артеменко на початку 90-х був ініціатором відзначення Дня працівників радіо, телебачення і зв’язку 16 листопада. Тривалий час йому відмовляли, бо навіть у незалежній Україні деякі чиновники воліли відзначати День радіо разом з Москвою, 7 травня. Але, на щастя, все змінилося — ми відзначаємо професійне свято в день виходу в ефір у Харкові першої програми Українського Радіо.
"Харків був наповнений новою свіжою українською силою"
То чому ж радіомовлення в Україні почалось саме з Харкова? Щодо цього є декілька думок.
Федір Дубровка — доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки Київського політехнічного інституту:
"Моя думка і зараз така, що науково-технологічним центром в Україні є Харків, а не Київ. Київ — політичний центр, науковий серйозний центр тощо. Це моя особиста думка. Але якщо взяти, що там є Фізико-технічний інститут, Інститут радіофізики, Академія електроніки, Інститут Академії Наук, Астрономічний інститут радіо — там купа класних університетів".
Лариса Якубова – доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту історії України, член-кореспондент Національної академії наук України:
"Оскільки в Харкові був другий за значенням університет на теренах України, то зрозуміло, що кадри там були. Харків теж був українським – по духу й по суті в XX столітті".
Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:
"Харків — це був адміністративний центр, де були органи влади, тоді коли в Києві залишалася академія наук. І була своя певною мірою конкуренція. У Києві тоді залишалася більш гуманітарна аура, коли в Харкові все-таки була більше технічна складова. Місто було наповнене новою свіжою українською силою. Виходили нові видання, наприклад, Універсальний журнал, Глобус, і там збиралася українська літературна еліта. А це відповідно впливало на всі сфери життя: і на театр, і на новостворене загальнодоступне радіо".
Сергій Карамаш – архівіст 1 категорії, президент клубу "Скарбниця документальної пам’яті":
"У Харкові велика була школа Пильчикова, там залишилися фахівці — його учні, і вони продовжили його справу, тому що він — один з перших українських винахідників, який займався радіосправою".
Микола Пильчиков — один із незаслужено забутих українських вчених і винахідників. Він почав вивчати електромагнітні хвилі ще наприкінці 19-го століття, у той же час, коли цим займалися Марконі і Тесла. Але якщо більшість дослідників намагалися досягти якомога довших відстаней у передачі радіохвиль, то Пильчиков намагався виділити хвилі окремої частоти, відокремивши їх від усіх інших. Саме це дозволяє нам сьогодні обирати різні радіостанції, користуючись лише одним приймачем. А навесні 1898-го року вчений публічно продемонстрував дистанційне радіокерування різними пристроями. Першим у світі. Пильчиков обладнав у Харкові найкращу на той час в імперії фізичну лабораторію, і вже 1904-го року власним коштом побудував першу у Харкові радіостанцію.
Його справу продовжив інший науковець – Володимир Огієвський, виходець зі знатного українського роду, що володів значними землями і маєтком у Кролевці на Сумщині. Достатньо навести лише один факт: саме у їхній садибі зупинявся на ночівлю Тарас Шевченко під час своєї останньої подорожі з Києва до Петербурга.
Федір Дубровка – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки Київського політехнічного інституту:
"В Україні радіо почалося із професора Огієвського. Він завідував кафедрою радіотехніки, яка була створена вже в 30-му році. Був створений перший в Україні радіотехнічний факультет. І він створив у 21-му році при Електротехнічному інституті гурток радіоаматорів, які почали займатися радіо. І фактично засновником радіотехнічної школи в Україні є професор Огієвський".
Під час Першої світової Огієвський служив у іскровій (тобто радіотелеграфній) роті. Талановитого хлопця помітили, і він став швидко просуватися нагору: служив помічником начальника телеграфної станції Південно-Західного фронту, потім її начальником, а за 2 роки очолив Раду військового радіотелеграфу всієї армії. При чому, його кар’єра йшла вгору при будь-якій владі: і при царській, і при радянській.
Федір Дубровка – доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри теоретичних основ радіотехніки Київського політехнічного інституту:
"А потім він оцю радіосправу привів у Київський політехнічний інститут. Фактично з того часу почалася, спочатку на рівні аматорів, але оскільки він був уже кваліфікованим спеціалістом, то реально брав участь і був одним із основних керівників побудови у Москві телерадіовежі. Потім під його керівництвом відбувалося будівництво в Києві, в Одесі, Харкові і Дніпропетровську".
Саме під керівництвом Володимира Огієвського будувалася перша в Україні радіомовна станція у Харкові, звідки і почало мовлення Українське Радіо. І вчений не просто будував радіостанції в Україні, він налагодив виробництво деталей для них.
Михайло Ільченко – доктор технічних наук, професор, академік Національної академії наук України:
"При будівництві всіх цих радіостанцій, починаючи з Харківської, необхідно було створювати взаємно пов'язані між собою спеціальні технічні пристрої. Радіолабораторія КПІ взяла на себе зобов'язання поставляти для фільтрів високовольтні конденсатори власного виробництва. Раніше такі конденсатори вимушені були купувати по імпорту з Німеччини. В Союзі спробу створення таких конденсаторів робила Нижегородська лабораторія, але її конденсатори виготовляли з імпортного матеріалу, і витримували не більше 7 кВ. У Огієвського, в його лабораторії, був розроблений і запропонований оригінальний метод, який, на відміну від відомих, використовував виключно вітчизняну сировину. І зразок, виготовлений в лабораторії, витримував до 35 000 Вольт".
У 1924 році Харків уже був потужним радіотелеграфним вузлом. Після першої радіостанції, побудованої ще 1904-го року Пильчиковим, у часи Першої світової у місті з’явилася інша, значно потужніша станція, для військових цілей. Щоправда, вона була не місцевого виробництва, а переїхала з Білорусі. Втім, не на довго. Уряд радянської Росії забрав це обладнання і наказав використати для створення у Москві радіостанції імені Комінтерна. Тодішні керівники радянської України, Петровський і Чубар, звісно не стали перечити московським шефам, тому просто розпорядились побудувати у Харкові ще одну, власними силами. Для Харківських інженерів це не було проблемою. У червні 1920 року у місті розпочали монтаж потужної 35-кіловатної передавальної радіостанції. У серпні цього ж року почала роботу приймальна радіостанція міжнародних зносин. Саме на її основі почало роботу Радіотелеграфне агентство України (РАТАУ). Коли завершили монтаж іскрової передавальної станції, вони утворили комплекс. Харків вів радіотелеграфний обмін із Західною Європою, Балканами та Близьким Сходом.
Віталій Артеменко – дослідник історії Українського Радіо:
"Харків, 1920-тий рік. Треба зробити, щоб був радіозв'язок з усією планетою. І в Харкові на іподромі забрали будинок, де коней годували. Привезли приймач. У мене фотографія є приймача, фотографія радистів, які влаштовують зв'язок азбукою Морзе з Англією, з Італією, з іншими країнами. Також встановлюють зв'язок в самій країні між деякими містами. З такими радіостанціями Харків зв'язувався, стукав. Радисти стукали. Причому дуже багато. На цій радіостанції — жодної радіолампи, як витягаєш з розетки вилку, то там шкварчить. А там було здоровенне, не шкварчало, а гупало. На пів Харкова чути було, що працює радіостанція. Настільки потужний цей хлопок розриву електрики. І туди почали йти люди. Там цікаво, іскрить, бухкає. Це ж кудись передають. А якщо мовчать — значить, приймають. І почали піднімати питання про те, що треба радіостанцію, яку можна було б чути вухами, а не стукати азбукою Морзе. Ці люди, які працювали тоді на іподромі, продовжили далі розвивати радіо, телебачення".
Харківські спеціалісти згодом будували радіостанції по всій Україні: Чумак — у Житомирі, Алексєєв — у Могилів-Подільському, Лекомцев і Дорфман — у Чернігові, Москаленко — у Лубнах. Тим часом по всій країні, в тому числі у Харкові, розвивається аматорський радіорух. Створюються численні гуртки, учасники яких складають саморобні приймачі. Випускаються спеціалізовані журнали, де публікуються схеми радіотехніки та надаються поради початківцям. 1925-го року частина аматорів об’єднуються у громадську організацію "Товариство друзів радіо". Цей рух був настільки популярним, що у 20-тих роках на Харківщині налічувалося вже близько 17 000 саморобних приймачів. Ідея відкриття великої, регулярної радіостанції висіла у повітрі. Але реалізувати її без офіційних дозволів українські радіолюбителі, зрозуміло, не могли. І цю ідею не могла не помітити тогочасна влада.
Лариса Якубова – доктор історичних наук, завідувач відділу Інституту історії України, член-кореспондент Національної академії наук України:
"Більшовики, прийшовши до влади, хотіли створити таке враження, що вони першовідкривачі всього, зокрема і телефону, і телеграфу, і радіо, і кіно, і нового українського мистецтва".
"Розпочати мовлення на день Жовтневої Революції не вдалося"
Альона Якубець – кураторка виставки "На зв’язку" Національного музею історії України:
"Голова тодішнього уряду УРСР Влас Чубар хотів провести першу радіопередачу на день Жовтневої Революції, 7 листопада. Не вийшло в них, були технічні причини, збої, і тому вона була перенесена на 16 листопада".
Не судилося Українському Радіо розпочати роботу за велінням голови Раднаркому. Символічний початок діяльності організації, яка через 67 років транслюватиме проголошення Незалежності України. А причина затримки насправді була технічна.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Ніяк не вдавалося позбутися луни, коли не можна було розібрати слів під час пробної роботи в студії, і не було відповідної акустики. Заносили дрова в студію, думали, що деревина стане акустичним тлом, яке поліпшить ситуацію. Не допомогло. Привезли із Валок глечики, це під Харковом, думали, що порожнина, така, як амфора, теж допоможе. Не допомогло. І тоді кажуть, що свідком цих експериментів став кавалерійський командир, який порадив зробити наступне. Каже: "Коли кіннотники йдуть вночі у розвідку, для того, щоб не було чути цокоту копит, вони беруть із-під сідла попону, яка зроблена із повсті, і обмотують нею кінські копита, щоб не було чути цокоту". І от тоді привезли пару підвод цього матеріалу, обладнали стіни студії, і воно почало більш-менш звучати. І таким чином 16 листопада о 19-й годині в ефірі в Харкові прозвучало:
"Алло! Алло! Алло! Говорить Харків! Говорить Харків! Говорить Харків! Всім, всім, всім. Працює перша в Україні радіотелефонна станція."
Звісно, це не оригінальний запис, а лише реконструкція початку першої радіопередачі. Адже у той час запис трансляції не проводився, все відбувалося у прямому ефірі.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Це навіть не диктор був, згадують, що це був технік з непоставленим голосом, хриплим. Навіть оці перші слова "Алло, алло, алло" свідчать про те, що для мікрофона використовувалась переобладнана телефонна техніка. Втім, як би там не було, але передача вийшла в ефір. І знову ж таки: її приймали не так, як зараз, що сиділи по домівках і слухали приймач. Тоді в місті встановлювались великі репродуктори, біля партійного клубу, звідки йшла ця трансляція, а це було в приміщенні нинішньої Харківської філармонії, і там було виділено дві невеличкі кімнатки, одна — під мікрофон, яка називалась мікрофонна, а друга — для техніки, яка там використовувалась. І звичайно, вся місцева еліта зібралася, і для Харкова це була подія номер один".
"Українське Радіо завжди говорило українською мовою"
Перша радіопрограма тривала менше години. Після оголошення техніка про роботу першої радіостанції, звучала промова керівників УРСР. А потім розпочався концерт квартету ім. Війома. Ось що писали про цю подію харківські газети:
"Артисти виконували свої номери перед спеціальним приладом. Концерт могли приймати всі радіолюбителі міста Харкова, що мали радіоприймачі. В центральному партійному клубі, де був встановлений потужний гучномовець, концерт слухали майже півтори тисячі людей. Музику, спів, розмови було чути пречудово чітко. Здавалося, що артисти, виконуючи той чи інший номер, були присутні тут же у залі. Артист з Держдрами товариш Юрський спочатку декламував у залі клубу, потім вирушив на радіостанцію, де повторив той самий номер перед мікрофоном. Різниця ледь вловлювалася, ділиться враженнями журналіст газети "Пролетар" у матеріалі під заголовком "Радіоконцерт". А от що писав кореспондент журналу "Полум'я": "Облаштування кімнати радіоінженера: маленька будівля відправної станції, мерехкотять катодні лампи, дроти, шнури на стіні біля якихось витків, дошок, неймовірні надписи — струм 15500 вольт, смертельно, не торкатися".
Таким був перший ефір Українського Радіо. Радіо, яке в усі часи залишалося і залишається українським.
Дмитро Хоркін – член Правління Національної суспільної телерадіокомпанії України підсумовує:
"Коли Україна була у такому колоніальному стані, певною мірою це було відлуння періоду національно-визвольних змагань, коли більшовики, після УНР, директорії, Гетьманату у певному сенсі змушені були не перегинати палку у певних республіках. І ми мали змогу: Українське Радіо в радянські часи завжди говорило українською мовою, ми завжди мали власне мовлення українською мовою. І це дуже важливо, що, напевно, для багатьох поколінь, хто вдумувався про те, "а яка має бути мова, в якій ми живемо країні, в яких ми умовах, що колись ми будемо повністю незалежні", ми були стандартом української мови, коли важлива інформація повідомляється українською мовою. Це запам'ятовується людям. І мені здається, що роль у боротьбі за відновлення незалежності у 1991-му році Українського Радіо просто колосальна".
Фото: Пресслужба Love Mary
"Трек "Вуста" був написаний на музичному інтенсивні від платформи "На її основі". Ми працювали над ним два дні, але мали обмеження в часі. Також працювали разом із п'ятьма різними саундпродюсерами, тобто "Вуста" були написані в досить таких екстремальних і незвичних для мене умовах. Я вперше брала участь у подібних проєктах, тому це для мене дуже цінний, дуже корисний досвід. Щодо самої пісні, я думаю, ніхто не буде здивований, що вона про кохання. Я розповідаю нещасливу історію про невзаємне кохання, яке призводить до моральних страждань, саморуйнування, депресивних станів, і ось, до речі, саме в цих депресивних станах і народжується більшість моїх пісень. Я сподіваюсь, що цей трек відгукнеться багатьом людям, які були також в подібних ситуаціях або наразі в них перебувають і допоможе їм швидше адаптуватися і перейти в новий етап свого життя", — розповіла Love Mary в ефірі Радіо Промінь.
Нагадаємо, у червні Love Mary представила сингл "Ліс".
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу українських премʼєр "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
Радіо Промінь · Українські прем’єри 6-13 вересня: Олександр Положинський, Yaktak, MamaRika, Michelle Andrade, NANA