Олександр та Іванна працювали в поліції, були напарниками одного екіпажу. На початку 2024 року вступили до об'єднаної штурмової бригади Національної поліції "Лють". Вже під час війни вони одружилися, але не покинули службу. Нині подружжя Шольків стоїть на захисті країни і будує плани на майбутнє.

Олександр завжди мріяв про велику родину. Марина на момент зустрічі вже була багатодітною мамою. Неймовірну історію життя та кохання родини Шарбанів, яку війна розділила на два кольори, розповідає журналістка Українського Радіо Вікторія Будан. Нині родина хоче віддати останню шану Олександру і збирає підписи до Петиції про присвоєння звання "Герой України" (посмертно) молодшому сержанту Шарбану Олександрові Михайловичу. Підтримати Петицію може кожен.

Хуан Каміло Руїз Гомес — економіст за освітою і колумбієць за громадянством. Ірина Мигалейко — за освітою бухгалтер, родом з Тернопільщини. Як вийшло побудувати стосунки у людей з різним менталітетом і традиціями, без знання мови, з чималою різницею у віці та ще й під час війни — про це в матеріалі Українського Радіо.

У проєкті Українського Радіо "Два кольори", в основі якого реальні історії, – історія кохання захисниці України, білоруски Марії та українки Анни. Війна змінює долі. Вона зводить людей і жорстоко та боляче розлучає. Щодня залишаючи когось наодинці, з нездійсненими мріями, з великими планами, яких мало вистачити на двох. І з болем, який часто теж немає з ким розділити. 

У проєкті Українського Радіо "Два кольори", в основі якого реальні історії, – історія кохання військових Дениса та Ганни. Так склалася доля, що обоє опинилися у лавах одного підрозділу. Денис Чепурко служив у "Азові" танкістом, а Ганна була кухарем. Познайомилися, закохалися, почали будувати спільні плани на майбутнє. Але їх світ, як і мільйонів інших українців, зруйнувала війна. Та навіть коли почалося повномасштабне вторгнення, вони і уявити не могли, які випробування попереду – оточена рашистами "Азовсталь", поранення, полон, сумнозвісна Оленівська колонія, катування. І після стількох поневірянь – обмін, повернення додому і весілля.

У Ірини та Івана Уманських із Каховки, що на Херсонщині, 14 дітей на двох. Найстаршому – 32 роки, найменшій – 8. Восьмеро з них – біологічні діти Уманських, шестеро – прийомні. Але, як зазначає подружжя, усі вони їхні, усі рідні. Де взяти сили на виховання стількох дітей? Ірина та Іван зізнаються, що знадобилися десятки років, щоб кохання, тепло і взаєморозуміння стали невичерпним ресурсом. Про родину Уманських, які зараз живуть у Василькові на Київщині, розповідає журналістка Українського Радіо Вікторія Будан.

Ольгу і Андрія Чевозьорових познайомили вареники. Причому сталося це не десь в Україні, а в Нью-Йорку. Вона – полька з гарною роботою у США. Він – український захисник, який після ампутації приїхав до США на протезування. Ольга волонтерила, брала участь у різних заходах на підтримку України. Була вона і серед тих, хто в рамках реабілітації організував для українських воїнів у Нью-Йорку курси з ліплення вареників. Там і познайомилися. Ольга не знає української, Андрій не розмовляє ні польською, ні англійською. Але вареники стали інтернаціональною мовою. Тепер молоді люди разом, займаються улюбленою справою. Хоча для спільного проживання вони обрали не Нью-Йорк, не США…

Олена Козоброд і Володимир Стенько – люди мистецтва. Вона – вчителька музики, він – театральний режисер. До війни кожен успішно займався своєю справою. Але після початку російської агресії на Донбасі та анексії Криму Володимир Стенько став на захист Батьківщини. Йому тоді було за 50 років. А після повномасштабного вторгнення росіян у 2022-му мобілізувалася і Олена Козоброд, якій на той момент виповнилося 56. Вони не мали бажання воювати, мріяли далі розвиватися в творчих професіях. Але обставини змусили перекваліфікуватися. Щоправда, лихо не без добра. Саме війна їх познайомила.

Ілона Вербова –  відома модель, яку знають далеко за межами України. Але щойно гаснуть софіти, Ілона змінюється. Скидає з себе необхідний для професії імідж "снігової королеви", повертається у звичне життя дружини українського військового Богдана Вербового. Ілона знає, куди витратить зароблені гроші – звичайно, ж на підтримку підрозділу свого коханого. А після зйомок жінка їде у прифронтові міста і села, час від часу змінюючи орендоване житло, щоб жити ближче до свого Богдана і бачитися з ним. Варить борщі, топить грубку, облаштовує затишок для обох. А ще – успішно волонтерить.  І так до наступної зйомки. Такий ритм життя був у подружжя Вербових два роки. Та потім усе змінилося. Вже понад рік Ілона не їздить у прифронтові населені пункти за чоловіком. Чому? Про це розповідає журналістка Українського Радіо Вікторія Будан.

Кохання зцілює. Не метафорично, а в прямому сенсі слова. Свідками такого дива стали працівники одного з інтернатів для людей літнього віку та людей з інвалідністю на Сумщині. Їхні підопічні Олександр та Інна потрапили до закладу в тяжкому стані. Обоє з депресією, обоє майже не могли рухатися, обоє без розуміння, для чого жити далі. Але їхня зустріч усе змінила. Про це йдеться у проєкті Українського Радіо "Два кольори".