.png)
Слухати програму: ТУТ
Коли українки почали показувати, що вони також феміністки?
"Слово "феміністка", як і будь-яке слово, залежне від так званої ідеології, характеризує поведінку людей, що вже була до моменту створення даного слова. Тобто феміністки були феміністками перед витвором слова, так само, як і націоналісти є націоналістами у різних варіантах цього слова. У давні часи були жінки, які просто робили те, що треба було робити на той момент, як і чоловіки. І фемінізм в Україні є нічим іншим, як намаганням жінок затвердити свою роль у громаді та суспільстві".
В яких царинах українки звучали особливо помітно?
"Якщо зважати на історичні обставини, то, на відміну від Західної Європи, де почали швидко утворюватися малі замкнені групи, Україна знаходила себе на перехресті і торговельних шляхів, і боротьби різних держав чи псевдодержав. На заході розвивався інтелектуально-релігійний спосіб життя, що давав деяким жінкам можливість відсторонити себе від суєти існування, в Україні ж такого не було. Натомість українки мусили силою обставин вміти зорганізувати собі родинне життя. Воно означало життя в даному селі, у певній місцевості, і було б варто простежити розвиток саме громад в Україні. Це свого роду поворот до Грушевського, адже він не мав слів, коли писав про ті структури державотворення, що їх тепер політологи змушені якось описати: розвиток громад у відсутності держави. В Україні ми це бачимо.
Я дуже пишаюся, що трохи мала нагоду поспілкуватися з тими поколіннями в Україні, які сьогодні тримають Україну, які знову сказали світові: ми є, і з нами треба числитись".
Як ми могли б сьогодні описати життя українських громад межі ХІХ-ХХ століть?
"Одна з інституцій, яка мене завжди тішить, це академія Алчевської. Христина Алчевська не могла організувати відкритих курсів української мови чи літератури в Харкові. А що царат дозволяв інтелектуальні розмови, різноманітні дослідні реферати чи релігійні дискусії, то вона потрапила на таку інституцію, як академія. Для неї академія ― це був концерт, який складався зі співаків або групи дітей, які щось декламували, а також вона там читала маленьку лекцію про козаччину або розвиток української мови тощо. Академії зробилися популярними серед діаспори мого покоління, яке приїхало до Америки після Другої світової війни. Ми виростали на академіях, які в час мого інтелектуального дозрівання вже стали шаблоном. І сьогодні тільки люди мого покоління ще пам’ятають, що таке академія. Це дуже поширене слово в українській мові, яке рідко хто завдасть собі труду звести до оригіналу, тобто до Алчевської".
Яким чином менші жіночі ініціативи перетворювалися на більші?
"У першу чергу, з розвитком економіки і техніки, з будівництвом залізниць і впровадженням примітивної освіти. Жіночі рухи розвинулися в той час на початку ХІХ століття, коли з’явилися грамотні жінки і почали одна з одною шукати зв’язків. Важливе явище ― жінки першими починають співпрацювати між собою, схід і захід або навпаки. На заході була підтримка греко-католицької церкви, яка, на відміну від тогочасної православної, мала певні привілеї, тобто її відкрито не переслідували. Одружені греко-католицькі священники одними з перших почали рух заради вищої освіти для жінок. У ХІХ столітті це означало, що дівчина мусила скінчити гімназію. А гімназії були тільки в більших містах. Щоб туди могла дістатися селянська дівчина, потрібні були фінанси. І перша кредитна спілка, яку я зафіксувала, була в Перемишлі на початку ХІХ століття, де священники самі створили товариство з метою підтримки вдів і сиріт по священниках. А згодом це розрослось.
Тож жіночий рух постав спільно між сходом і заходом, коли жінки зі сходу, що мали фінанси, наприклад, Олена Пчілка, ужили ті фінанси в Галичині, де була можливість і друкувати, і зорганізуватися. Саме тому в Галичині постав перший великий український жіночий рух, що згодом себе назвав "Союз українок". Але подібні рухи з’являлися на східних землях при кожній можливості. Та ж Олена Пчілка досягла визнання серед російських жіночих організацій періоду революції 1905 року щодо права національностей на самобутність у Російській імперії. Російські інституції за кордоном визнавали право України на існування, але в державних чинниках добитися цього було неможливо.
Як бачимо, жіночий рух не обмежувався тільки самобутністю жінки, а позначався активністю жінки у своїй громаді. І тут треба підкреслити важливу рису відмінності української громади від російської: жінка в Україні завжди мала якісь права. Зокрема, право власних фінансів у подружжі до тієї міри, що навіть церковні власті часто вживали право рівноправності у подружжі. Оскільки жінки стали багатшими, то прагнули мати якесь право, аби затримати свої фінанси, коли одружилися. Або мати право адмініструвати свої статки, якщо вони живуть самотньо".
Читати також: "Білим по білому" Марти Богачевської-Хом‘як: що читати перед Жіночим маршем
Про традицію українських жінок у війську
"Військо в Україні є досить нетрадиційним, адже козаччина була доволі революційним способом оборони. Йдеться про поєднання сільськогосподарського способу життя з войовничим, коли ми говоримо про ранні середні віки. Україна мала східний незахищений кордон, з яким козацтво завжди не так билось, як колонізувало території, дійшовши до Кубані й далі. При цьому козаки мали золото і культурний розвиток старої Візантії.
Жінки в Галичині, які мали гімназійну освіту, змогли зорганізувати малу військову структуру організації Січових стрільців, які постали як типова слов’янська організація "здорова душа у здоровому тілі". Спочатку вони намагались просто тренуватися вправами, декотрі мали доступ до зброї, що було легко, адже в кожному селі боронилися від вовків. Січові стрільці змогли витворити майже міфологічне існування, вони лишили по собі багатий культурний здобуток, особливо пісні. Ще ніхто не дорахувався, скільки точно жінок було серед них, але про галицьких жінок, що боролися, особливо про Олену Степанів писали в англійських книжках, і загалом про участь жінок у воєнних чинах Першої світової війни.
Я мала нагоду ще перед вторгненням російських військ в Україну зустріти декілька жінок, які були на фронті або залишились на фронті. І я горда за них, за їхню поставу і жертовність, а особливо за їхню умілість".
Які історичні відлуння спостерігаємо сьогодні, у 2022 році?
"Майже крок за кроком. Маєте Петра І і Катерину ІІ, і Батурин, і Херсон. Спочатку ми думали, що це просто марево Путіна. Але виглядає, що населення Росії мусить і далі вірити в це старе, заяложене, передпотопове поняття імперіалізму. Великою мірою історія України під будь-яким російським урядом ― це історія колоніального визиску. Путін насправді думає, що Росія без України не виживе, що Україна має годувати Росію. У результаті такого неправильного бачення Путін поставив цілий світ перед загрозою голоду.
Мені особисто болить наша західна безсилість. Усі хочуть щось робити, але що саме? Представники вашого уряду роблять дуже добре, що передають інформацію про те, що відбувається в Україні. Це вперше за цілу модерну історію Україна має свій власний голос за кордоном. І я, як американська громадянка, мушу підкреслити, що Україна тепер говорить своїм власним голосом. Не через якусь діаспору, еміграцію, людей, які чуються підсвідомо винними, що втікали перед загрозою, а не залишилися з народом. Тепер Україна має молодих людей, державні установи, голос за кордоном і користується ним. Ми висловлюємо своє захоплення якістю і кількістю державотворчої постанови у поведінці людей, тобто люди є патріотами України.
Коли я працювала в Україні і мала можливість спілкуватися з людьми, ще у 1990-х роках зауважила, що зростає свідомість власного "я" у своїй великій громаді. І та велика громада сьогодні ― це держава Україна. Яка вже стоїть".
Чи готовий світ побачити сьогодні Україну як суб’єкт?
"Світ готується бачити. У такий самий спосіб, як англійці готувалися для перетворення своєї імперії. Але Росія ніколи не зможе перетворити себе, тому що росіяни продовжують думати категоріями вертикалі, перестарілими категоріями імперії та сили. Фізична сила ― спосіб поведінки Росії, це нагадує мені чотирирічну дитину, яка нищить свої іграшки зі злості, бо не може їх зрозуміти. Постава України ― це постава дорослої думаючої людини, порівняно з дурнуватою і злою поведінкою ворога.
Ворог України тепер є ворогом людства. До великої міри Україна завжди мала такого ворога, але не завжди той ворог поводився так жорстко й неосмислено. Україну у світі знають зараз більше, як і про інші пригноблені частини світу, тих же курдів, африканських народів. Своєю поставою, багатством духу і своїми людьми Україна стала прикладом для світу. І сьогодні, коли ми в Америці готуємося до нового виборчого сезону, Україна дедалі частіше з’являється у щоденній ефективній пресі ― як приклад вміння бути правдивим патріотом, а не заскорузлим обмеженим націоналістом, бути правдивою громадою, що складається з різних частин, а не є суцільною масою. Приклад, як можна співпрацювати із собою, як може мала група людей стримати велику навалу. Україна, сягаючи у глибокі корені своєї історії, свого етичного і морального стрижня, зуміла збудувати державу, яка стоїть на власних ногах, проводить свою власну оборону, годує своїх громадян і змогла відкрити порти, щоб зерно України попливло туди, де сьогодні діти вмирають з голоду.
Україна знала голод і холод, але не завжди знала себе. Сьогодні вона знає себе, віднайшла свій голос і щоденно віднаходить нові й нові сили".
Якою буде перемога України?
"Сьогодні Україна збудована з інституцій. І маючи ці інституції, була здатна 9 місяців тому зорганізуватися і достойно обороняти себе.
Україна стане тим, ком вона завжди була і хотіла бути. Стане демократичною, волелюбною, мирною державою. Вона ніколи не зазіхала на чужі кордони, ніколи не мала ілюзії величі, ніколи не бачила себе імперією. Українці ніколи не пропагували війни, завжди були мирним народом і таким залишаться. Попри те, що були змушені впродовж тисячоліть жити на грані миру і війни, що їх визискували, обкрадали. Але є різниця: цього разу світ ― за Україну. Тому що Україна зуміла заговорити своїм голосом, чистим і добрим. Борітеся ― поборете, за вами правда".
Фото: facebook сторінка гості
